Ухвала суду № 124425166, 14.01.2025, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/9378/24

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 січня 2025 року м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1

при секретарі ОСОБА_2

за участю :

прокурора ОСОБА_3

захисника ОСОБА_4

обвинуваченого ОСОБА_5

потерпілої - ОСОБА_6

розглянувши увідкритомусудовомузасіданні взалісудув м.Ужгородкримінальну справу №308/9378/24, кримінальне провадження,відомостіпро якевнесено доЄдиного реєстру досудових розслідувань №12024071030000743 від 16.03.2024 р. про обвинувачення ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України,-

в с т а н о в и в :

31 травня 2024рокудоУжгородськогоміськрайонногосуду Закарпатськоїобласті надійшов обвинувальний актукримінальній справі №308/9378/24, кримінальне провадження, відомостіпро якевнесено доЄдиного реєстру досудових розслідувань №12024071030000743 від 16.03.2024 р. про обвинувачення ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.05.2024 року даний обвинувальний акт передано для розгляду судді ОСОБА_1 .

Ухвалою Ужгородськогоміськрайонногосудувід 04 черввня 2024року призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суддіУжгородськогоміськрайонногосудувід13 червня2024року обвинуваченому ОСОБА_5 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 60 днів, а саме до 09 серпня 2024 року включно.

Ухвалою суддіУжгородськогоміськрайонногосудувід30 липня 2024року обвинуваченому ОСОБА_5 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 60 днів, а саме до 26 вересня 2024 року включно.

Ухвалою суддіУжгородськогоміськрайонногосудувід23 вересня 2024року обвинуваченому ОСОБА_5 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 60 днів, а саме до 19 листопада 2024 року включно.

Ухвалою суддіУжгородськогоміськрайонногосудувід18 листопада 2024року обвинуваченому ОСОБА_5 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 60 днів, а саме до 15 січня 2025 року включно.

В судовому засіданні,прокурор заявив клопотанняпро продовженнявідносно ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, яке подав у письмовому вигляді. Прокурор зазначив пронаявність ризиків передбачених у п. п. 1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України,а саме:переховуватися від суду;незаконно впливатина свідків, експерта, потерпілих, спеціаліста; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити правопорушення у якому обвинувачується. Прокурор зазначає на недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначених у клопотанні.

Потерпіла в судовому засіданні підтримала клопотання прокурора.

Захисник обвинуваченого в судовому засіданні проти задоволення клопотання прокурора про продовження відносно ОСОБА_5 дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою заперечив. Просив суд змінити запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт.

Обвинувачений ОСОБА_5 у судовому засіданні підтримав доводизахисника.

Дослідивши матеріали справи в межах заявленого клопотання, заслухавши доводи учасників судового провадження, виходячи з вимог ст.331 КПК України ,суд приходить до наступного висновку.

Відповідно доч.ч.1,3ст.331КПК України - під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув`язнення.

До спливу строку з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу у виді тримання обвинуваченого під вартою.

Вирішуючи клопотання про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 суд враховує вимоги КПК України та п.п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.

Ухвалою суддіУжгородськогоміськрайонногосудувід18 листопада 2024року обвинуваченому ОСОБА_5 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 60 днів, а саме до 15 січня 2025 року включно.

Завершити судове провадження до спливу строку тримання під вартою не надалось можливим.

Норми кримінального процесуального закону, якими керується суд

Відповідно дост. 131 КПК Україниз метою досягнення дієвості кримінального провадження застосовуються заходи його забезпечення, до яких належать, зокрема, і запобіжні заходи.

Відповіднодо вимогп.9ч.2ст.131КПКУкраїнизапобіжний західє заходом забезпечення кримінальногопровадження.Однієюзпідставдлязастосування заходу забезпечення кримінального провадженняєнаявністьобґрунтованої підозри щодо вчинення кримінального правопорушення відповідного ступенютяжкості.

Згідно з ч. 1 ст. 333 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються під час судового провадження згідно з положеннями розділу ІІ цього Кодексу з урахуванням особливостей, встановлених цим розділом.

Привирішенніклопотання прокурора пропродовженнязапобіжного заходуу вигляді тримання підвартою, слід враховувати вимоги статей177,178 КПКУкраїни, статей 5,6Конвенціїпро захист прав людиниі основоположних свободтаположень, встановлених у рішеннях Європейського суду зправ людини щодонеобхідності дотримання розумних строків триманняособи підвартою.

Стаття 177 КПК України містить правові норми щодо мети та підстав застосовування запобіжних заходів.

У відповідності до вимог ст. 177 КПК України- метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків. Застосування таких заходів завжди пов`язано із необхідністю запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.

Статтею 177КПКУкраїни передбачено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1)вагомістьнаявнихдоказів провчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2)тяжкістьпокарання,щозагрожуєвідповідній особіуразівизнання підозрюваного, обвинуваченого винуватиму кримінальному правопорушенні,увчиненніякого вінпідозрюється, обвинувачується; 3)віктастан здоров`я підозрюваного,обвинуваченого; 4)міцність соціальнихзв`язків підозрюваного, обвинуваченого вмісційогопостійного проживання,утомучислі наявністьвнього родини йутриманців; 5)наявністьупідозрюваного,обвинуваченогопостійногомісця роботиабонавчання; 6)репутацію підозрюваного,обвинуваченого; 7)майновийстан підозрюваного, обвинуваченого; 8)наявністьсудимостейу підозрюваного,обвинуваченого; 9)дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованихзапобіжнихзаходів,якщовонизастосовувалися доньогораніше; 10)наявність повідомлення особіпропідозру увчиненнііншогокримінального правопорушення; 11)розмірмайнової шкоди,у завданні якої підозрюється,обвинувачується особа,аборозмірдоходу,вотриманніякого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа,а також вагомість наявнихдоказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; 12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв`язку з його доступом до зброї.

Вирішуючи питання про продовженнястроку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_5 судвраховує вимоги КПК України та п. п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув`язнення.

Згідно частин 3, 4 та 5 ст. 199 КПК України суд зобов`язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор не доведе, що заявлені ризики не зменшилися або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою. Суд зобов`язаний розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.

Відносно ОСОБА_5 складено та передано до суду обвинувальний акт, отже кримінальне провадження перебуває на стадії судового розгляду по суті. З урахуванням зазначеного, під час вирішення питання щодо продовження строку запобіжного заходу суд керується правилами глави 28 КПК України, які регламентують порядок цієї стадії кримінального провадження, зокрема ст.331, 333 КПК України. За наявності підстав можлива причетність осіб до злочину є предметом перевірки слідчого судді на стадії досудового розслідування. Стадія судового розгляду передбачає перевірку обвинувального акту на предмет доведеності стороною обвинувачення вини осіб в інкримінованих їм діяннях. Такі особи мають інший процесуальний статус - статус обвинувачених, а отже й правових підстав для перевірки обґрунтованості підозри з урахуванням процесуального статусу осіб на даній стадії кримінального провадження немає.Це суперечить й завданням суду на даній стадії, який за результатами розгляду кримінального провадження по суті саме у відповідному вироку робить висновок про доведеність чи недоведеність висунутого особам згідно обвинувального акту обвинувачення, що не допускає можливості передчасного оцінювання судом доказів у кримінальному провадженні. Отже, суд доходить висновку, що розгляд відповідного клопотання має відбуватись з урахуванням перебування особи в статусі обвинуваченого та в контексті перевірки обґрунтованості ризиків та обставин у кримінальному провадженні відповідно до статей 177, 178 КПК України.

Аналогічна правова позиція висловлена Колегією суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду в ухвалі від 12 вересня 2022 року по справі № 761/35760/19.

Санкція статтізакримінальнеправопорушення,передбаченеч.2ст.121Кримінального кодексу України,передбачаєпокаранняувиглядіпозбавленнямволі настрок від семи до десяти років, відповідно до ст.12КК України єтяжкимзлочином.

Суд,звертає увагусторони захистуна те,що питання щодо доведеності чи недоведеності вини обвинуваченого не являється предметом розгляду клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання обвинуваченого під вартою.Суд не вирішуєпитанняпродоведеність винитаправильністькваліфікації дій ОСОБА_5 за ч.2 ст. 121 ККУкраїни.

Європейськийсудзправлюдинивсвоємурішенніусправі«ЛетельєпротиФранції»від26 червня 1991 рокузазначив,що особливатяжкість деякихзлочинів може викликати таку реакцію суспільстваісоціальнінаслідки,які виправдовуютьпопереднє ув`язненняяк виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу. Тобтоіззазначеного рішення Європейського судузправ людини вбачається, щоусправах,деособа обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, виходячи з самої тяжкості обвинувачення, попереднє ув`язнення можебути застосоване.Суд зобов`язаний врахувати всідійсні обставини справиі за наявностіпідстав, вичерпний перелік яких визначений вст. 183КПКУкраїни,застосувати винятковийвид запобіжного заходу.

Вкожномувипадку,якпідкреслює Європейськийсудзправлюдини, судсвоїм рішенням повинен забезпечитинетільки правапідозрюваного, обвинуваченого,айвисокі стандарти охорони загальносуспільних правтаінтересів.

Оцінка судом наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Клішин проти України» наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.

Вирішуючипитанняпроіснуванняпередбаченихкримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальноїповедінкиобвинувачених,суд відмічає, щоризикомне можна вважати прогнозовануподію, настанняякоїрозглядається якцілком гарантоване.

Ризикомуконтексті кримінальногопровадженняєпевнаступінь ймовірності того, що особи,у цьому випадкуобвинувачені,можутьвдатисядо вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду абожстворятьзагрозусуспільству.

Такимчином, суд,оцінюючивірогідність такоїповедінкиобвинуваченого,має дійти обґрунтованого висновкупровисокуступінь ймовірностіпозапроцесуальних дій зазначеної особи. Позитивна відповідьсвідчитьпрореальноіснуючий ризик неправомірної поведінки обвинуваченого.

Обґрунтовуючи клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою, прокурор послався на існування ризиків, передбачених п.п.1,3,5 ч. 1ст. 177 КПК України, а тому суду належить оцінити наявність кожного з них.

Існування ризиків,передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1ст. 177 КПК України, було встановлено ухвалоюУжгородськогоміськрайонного судувід 13.06.2024 року. Зазначені ризики на даний час не зменшились та зберігають свою актуальність.

Щодо існування ризику переховуватись від суду

Так, на переконання суду, ймовірна можливість переховування ОСОБА_5 від суду підтверджується тим, що кримінальне правопорушення, у вчиненні якого він обвинувачуються, передбачає, зокрема, покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до десяти років, що вже саме по собі може бути підставою та мотивом для обвинуваченого переховуватись від суду.

Суд погоджується із доводами прокурора, що на теперішній час ризик переховування ОСОБА_5 встановлений під час обрання запобіжного заходу , не втратив свою актуальність.

Існування цього ризику пов`язане, у першу чергу, із тяжкістю злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_5 . Так, санкція ч.2ст.121 ККУкраїни передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до десяти років.

Означена обставина сама по собі може бути причиною для переховування обвинуваченого від суду. Це твердження узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії», в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.

На переконання суду, очікування можливого суворого покарання саме по собі може бути реальним мотивом та підставою для обвинуваченого переховуватися від суду. Це твердження узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини, який зазначав, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування (п. 80 рішення у справі «Ілійков проти Болгарії»).

Співставленнянегативнихдляобвинуваченого наслідків переховування у вигляді його покаранняуневизначеномумайбутньому,ззасудженнямдопокаранняу разі доведення прокурором його винуватостіу найближчійперспективідоводять, щоцей ризик є достатньо високим.

Судвважає,що небезпекапереховуванняобвинуваченого здається явно переконливою.

Про актуальністьцьогоризикувказуютьіумови,вякихперебуваєУкраїна.Надумкусуду,зурахуванням введеннявоєнногостану,ресурсиконтролюзаповедінкоюобвинувачених уконтекстівстановленнямісцезнаходження,перетинудержавногокордонуєбільшобмеженими.Цевимагаєвжиттядодатковихзаходівзметоюзабезпеченняналежноїпроцесуальноїповедінкиобвинуваченого,втомучислішляхомзастосуваннязапобіжнихзаходівтапокладенняобов`язкуздатиназберіганнядовідповіднихорганів державноївладипаспорт(паспорти)длявиїздузакордон,іншідокументи,щодаютьправона виїздзУкраїниів`їздвУкраїну,якийобумовленийсамеіснуваннямсамеризикупереховування.На данийчасневсіділянкидержавногокордонуУкраїниконтролюютьсяукраїнськоювладою,атому,на переконаннясуду,ризикпереховування ОСОБА_5 відсуду наразі залишається.

Окрім того, переховуватись від суду можливо не лише за кордоном, а і в межах території України. Більше того, суд зазначає, що існують способи виїзду за кордон чоловіків призовного віку, до прикладу, з волонтерською місією тощо. А тому стверджувати, що ризик переховування від суду, у тому числі, за кордоном нівельовано повністю, неможливо.

Отже, обставини, встановлені під час розгляду клопотання, у сукупності дають підстави для висновку про те, що ризик переховування ОСОБА_5 від суду є актуальним, продовжує існувати.

Даний факт у сукупності з обставинами, що характеризують особу обвинуваченого, його соціальні зв`язки, вказує на наявність ризику переховування від суду. Кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується ОСОБА_5 належить до тяжких злочинів, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі строком від 7 до 10 років. Дана обставина, може спонукати обвинуваченого до переховування від суду.

З огляду на зазначене, а також в сукупності з іншими встановленими судом обставинами, передбаченимист. 178 КПК України, суд дійшов висновку про продовження існування ризику переховування від суду, а належна процесуальна поведінка ОСОБА_5 у статусі обвинуваченого не може свідчити про відсутність даного ризику.

Щодо існуванняризикунезаконноговпливунасвідків, експерта,потерпілих, спеціаліста у кримінальному провадженні

Перевіряючи наявність ризику впливу обвинуваченого ОСОБА_5 на свідків, експерта, потерпілих, спеціаліста у кримінальному провадженні, суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме, спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду на стадії судового розгляду - усно, шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК). Водночас, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманими у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, тобто якщо свідки допитувалися на стадії досудового розслідування слідчим суддею.

Поряд з цим, за змістом ч. 11 ст. 615 КПК України як докази в суді можуть бути використані і показання, отримані під час допиту свідка, потерпілого, у тому числі одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб, у кримінальному провадженні, що здійснюється в умовах воєнного стану. Проте хід і результати такого допиту мають фіксуватися за допомогою доступних технічних засобів відеофіксації.

Суд вважає, що ризик впливу на свідків, потерпілих існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при збиранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків, потерпілих та дослідження їх судом.

На переконання суду, з переходом на стадію судового провадження ризик незаконного впливу на свідків, потерпілих лише актуалізується, адже за наслідками ознайомленням з матеріалами кримінального провадження, обвинувачений стає обізнаним про всіх осіб, які допитувалися у цьому кримінальному провадженні.

Відповідний незаконний виплив може стосуватись як свідків, які безпосередньо вказують на обвинувачених як на осіб, які вчинили злочин, так і свідків, які можуть надати свідчення щодо інших важливих обставин кримінального провадження, які не інкримінуються обвинуваченому та не мають безпосереднього зв`язку із його особою (наприклад показання понятих, які брали участь у слідчих діях).

Натомість, обвинувачений , будучи обізнаним про них та можливих свідків вчинення злочину, у силу тяжкості покарання, що йому загрожує, може впливати на зміст їх показань.

Поряд з цим, суд виходить з того, що для здійснення тиску не обов`язково осіб знати особисто. Для цього достатньо, наприклад, того, що особі, якій загрожує покарання у виді позбавлення волі на строк до 10 років, після ознайомлення з матеріалами справи, у т.ч. й цього клопотання прокурора, стануть відомі анкетні дані свідків. Тому з метою уникнення покарання, ця особа може вчиняти дії, покликані на примушення їх до зміни показань чи до відмови від їх надання.

Суд вважає ризик впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні обгрунтованим, оскільки їх показання відповідно, є процесуальними джерелами доказів ( ч. 2 ст. 84 КПК України) та можуть мати важливе значення в контексті предмету доказування.

Викладені обставини дають достатні підстави вважати, що все таки продовжує існувати ризик впливу на свідків .

Також дотепер судом не допитано свідків . Оскільки наразі триває судовий розгляд кримінального провадження, відповідно, свідки сторони обвинувачення судом не допитані, а тому існує ймовірний ризик того, що внаслідок впливу ОСОБА_5 , такі особи можуть змінити свої показання або відмовитися від давання показань у суді.

З огляду не це, суд вважає, що ризик незаконного впливу на свідків продовжує існувати.

На даний час судом допитано потерпілу ОСОБА_6 , а тому наявність даного ризику щодо впливу на потерпілу як таку, що не допитана в суді не доведено прокурором у поданому клопотанні.

Щодо ризику вчинитиінше кримінальнеправопорушення чи продовжитикримінальне правопорушення,у якомупідозрюється

Про наявність та продовження існування ризику вчинити інше кримінальне правопорушення, свідчитьнаступне.

Зокрема, ОСОБА_5 , обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.121 КК України, що відноситься до категорії тяжких злочинів.

З огляду на зазначене, а також в сукупності з іншими встановленими судом обставинами, зокрема обвинувачений офіційно не працевлаштований, не має постійного джерела прибутків, одружений, а тому не має сталих соціальних зв`язків, суд дійшов висновку про продовження існування ризику вчинити інше кримінальне правопорушення.

На підтвердження наявності ризику, передбаченого п.5 ч.1 ст.177 КПК України також свідчить те, що обвинувачений офіційно не працевлаштований ( доказів протилежного суду не надано), постійного джерела доходу немає, а відтак може вчинити інше кримінальне правопорушення.

Суд вважає недоведеним прокурором наявність ризику можливості продовження кримінального правопорушення обвинуваченим, оскільки інкриміноване йому кримінальне правопорушення кваліфіковано стороною обвинувачення як закінчений злочин.

Отже існування ризику - продовжитикримінальне правопорушення,у якому обвинувачується, суд вважає не доведеним.

Підсумовуючи вищевикладене, у судовому засіданні встановлена актуальність існування ризиків, на які посилається прокурор, як правової підстави для продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а саме: ризик можливого переховування обвинуваченого від суду; ризик можливого впливу на свідків та ризик - вчинитиінше кримінальне правопорушення, що дає суду можливість дійти висновку про необхідність продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Існування такихризиків обґрунтовується також характером протиправних дій,спосіб вчинення кримінального правопорушення, який має високийступінь суспільної небезпеки, зумовленої тяжкиминаслідкаминелише для конкретних осіб,а і для суспільствавцілому татяжкість покарання,яке загрожує обвинуваченим уразі визнання їх винуватими у інкримінованих злочинах та наявність реальнихознак справжнього суспільного інтересу, який, незважаючина презумпцію невинуватості, переважає принцип повагидо особистості, а також враховує практику Європейського судуз прав людини, відповіднодо якоїсудсвоїм рішенням повинензабезпечитине лише права підозрюваного, алейвисокі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, щовимагає від суду більшої суворості воцінціпорушень цінностей суспільства.

Перевіряючи клопотання прокурора на предмет наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, суд доходить висновку, що прокурором доведено продовження існування ризиків -переховування від суду,незаконного впливуна свідків, вчинення іншого кримінального правопорушення передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1ст. 177 КПК України, у зв`язку з чим суд вважає за необхідне продовжити строк дії запобіжного заходу відносно обвинуваченого у вигляді тримання під вартою.

Аналізуючи доцільність подальшого продовження дії запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою, суд враховує тяжкість кримінального правопорушення у вчиненні якого він обвинувачується, приймає до уваги, що ризики, передбачені положеннями ст.177КПК України, що стали підставою для обрання суддею відносно обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не зменшилися, доказів, які б свідчили про погіршення стану здоров`я обвинуваченого суду не надано.

Застосування більш м`якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою на переконання суду не зможе забезпечити здійснення контролю за поведінкою обвинуваченого та виконання ним процесуальних обов`язків. Відомостей, які б свідчили про неможливість продовження відносно обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою сторонами не надано. Таким чином, неможливість застосування іншого більш м`якого запобіжного заходу не пов`язаного з триманням під вартою суд вважає доведеною, що виключає вимоги захисника про відмову у задоволенні клопотання прокурора.

Дані про особу ОСОБА_5 : не судимий, одружений, має постійне місце проживання, офіційно не працевлаштований, що свідчитьпровідсутність тіснихсоціальнихзв`язківта підтверджує існування ризиків, а відтак дані про особу суд визнає такими, що не спростовують визнані доведеними вказані вище ризики.

Заборон, визначенихст. 183 КПК України, вікових та медичних перешкод щодо застосування такого запобіжного заходу відносно ОСОБА_5 , не встановлено.

Будь-яких обставин, які б свідчили про те, що зазначені ризики зменшилися або ж відпали, наразі відсутні, тому підстави для зміни запобіжного заходу щодо обвинуваченого на більш м`який теж відсутні.

Застосування до обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу, на думку суду, не забезпечить виконання ним процесуальних обов`язків та унеможливить запобігання встановленим ризикам.

Будь-яких інших обставин, якібсвідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого судом, на даному етапі, не встановлено та сторонами не доведено, тож суд приходить до висновку про необхідність продовження строку тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_5 до 60 днів.

Добросовісне виконання ОСОБА_5 процесуальних обов`язківсаме пособі неспростовує іне нівелюєризиків, про які йдеться вище та в ухвалі суду про застосування запобіжного заходу . Виконання процесуальних обов`язків є обов`язковим для осіб, щодо яких вони встановлені приписами кримінального процесуального закону, їх виконання не можна представляти як таке, що залежить від волі підозрюваних (обвинувачених) і, тим більше, обумовлює скасування чи зміну запобіжного заходу. Більше того, визначеністаттею 42 КПК Українипроцесуальні обов`язки діють незалежно від основного запобіжного заходу, отже їх виконання саме по собі не може впливати на суть та порядок виконання запобіжного заходу.

Отже, з метою забезпечення судового розгляду справи, як складової кримінального провадження, з урахуванням наведеного вище подальше тримання обвинуваченого під вартою суд вважає обґрунтованим, у зв`язку з чим клопотання прокурора підлягає задоволенню.

Щодо розміру застави та обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, які необхідно покласти на обвинуваченого

Відповідно до ч.4 ст. 183 КПК України передбачені випадки, коли слідчий суддя при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями177та178цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні.

З урахуванням норми п.2 ч.4 ст. 183 КПК України, враховуючипідстави таобставини, передбачені статтями177та178цьогоКодексу,судневбачаєправових підставдлявизначеннярозміру застави у даномукримінальному провадженні,оскільки ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, який спричинив загибель людини.

Таким чином,запобіжнийзахідувиглядітриманняпідвартою єспівмірниміснуючим ризикам, відповідаєособіобвинуваченого ОСОБА_5 та тяжкостіпред`явленого йому обвинувачення,зможе забезпечитивиконання обвинуваченимсвоїх процесуальнихобов`язків, а відтакє необхіднимза даних обставин тавідповідає характерукримінального провадженнятасуспільномуінтересу,авідтакслід продовжитистроктримання ОСОБА_5 підвартоюнаперіод судовогорозглядусправи,алене більшеніжна60днів без визначенням розміру застави.

Суд також акцентує увагу на тому, що у відповідності до вимог ч. 1ст. 177 КПК України, будь-який запобіжний захід (у тому числі і винятковий запобіжний захід - тримання під вартою) застосовується виключно з метоюзабезпечення виконання підозрюваним/обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків та запобігання спробам вчиняти дії перелічені у п. п. 1-5 ч. 1ст. 177 КПК України, не є покаранням за вчинене кримінальне правопорушення у розумінні норм кримінального закону і не може застосовуватися у якості такого.

Водночас, оцінюючи інші доводи обвинуваченого та його захисника, суд виходив з усталеної практики ЄСПЛ щодо мотивування судового рішення. Так, хоча пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі RuizTorija v. Spain від 09 грудня 1994 року, № 303-A, § 29; рішення у справі Серявін та інші проти Українивід 10 лютого 2010 року, заява № 4909/04, § 58). Суд не мусить надавати відповіді на кожне порушене питання (рішення у справі Van de Hurk проти Нідерландів, §61), проте з рішення має бути ясно зрозуміло, що головні проблеми, порушені у даній справі, були вивчені (рішення у справі Boldea проти Румунії, §30).

Керуючись ст.ст. 176-178, 331, 369-372 КПК України суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Клопотання прокурора Ужгородськоїокружноїпрокуратури ОСОБА_3 про продовження строку дії запобіжного заходу у виглядітримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_5 ? задовольнити.

Продовжити відносно обвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Ужгород, Закарпатської області, громадянина України, українця за національністю, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , тимчасово не працюючого, з середньою освітою, одруженого, раніше не судимого,обвинуваченого увчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121КК України ? запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 60 (шістдесят) днів, а саме до 12 березня 2025 року включно.

На ухвалу може бути подано апеляційну скаргу безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення.

Копію ухвали надіслати начальнику Закарпатської УВП №9.

Повний текст ухвали оголошено 15.01.2025 року о 08 год. 50 хв.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду ОСОБА_1