Рішення № 124373737, 13.01.2025, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

13 січня 2025 року № 520/28024/24

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кухар М.Д. розглянувши у порядку скороченого провадження адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_3 ) про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив суд:

-визнати протиправним рішення Військової частини НОМЕР_2 щодо відмови у звільненні з військової служби ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,, за сімейними обставинами на підставі пп. Г п. 2 ч. 4, абз. 6 п. З ч. 12 ст. 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу - у зв`язку із самостійним вихованням та утриманням дитини віком до 18 років.

-зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо його звільнення з військової служби на підставі пп. Г п. 2 ч. 4, абз. 6 п. З ч. 12 ст. 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу - у зв`язку із самостійним вихованням та утриманням дитини віком до 18 років.

Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши надані матеріали справи, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходить військову службу в складі військової частини НОМЕР_2 .

29 серпня 2024 року ОСОБА_1 , було подано на розгляд командування рапорт (з підтверджуючими документами) про звільнення з військової служби згідно пп. Г п. 2 ч. 4, абз. 6 п. З ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» .(у редакції на момент виникнення спірних правовідносин), за сімейними обставинами, а саме у зв`язку із самостійним вихованням та утриманням дитини віком до 18 років: сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

6 вересня 2024 року позивачем отримано відповідь Військової частини у формі письмової відповіді, підписаною ТВО помічника командира В/Ч НОМЕР_2 з правової роботи ОСОБА_3 , якою було відмовлено у задоволенні рапорту та звільненні з військової служби.

Позивач вказує, що він, ОСОБА_1 , є батьком малолітньої дитини - сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на підтвердження чого додана копія Свідоцтва про народження серія НОМЕР_4 від 21.10.2014 року.

Матір`ю дитини є гр. ОСОБА_4 .

На підставі рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області про розлучення від 03.12.2008 р. шлюб між нами, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 розірвано.

Позивач вказує, що мати ОСОБА_4 не працююча з 2018 року, не сплачує аліментів, жодної матеріальної допомоги не надає, з сином стосунків не підтримує. Відповідно до Довідки від 15.07.2024 року та копії акту обстеження умов проживання від 22.07.2024 року підтверджується відсутність фактичного проживання ОСОБА_4 за місцем реєстрації.

Також позивач зазначає, що на теперішній час він самостійно займається вихованням та утриманням сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Також, 25 лютого 2020 року Ізюмським міськрайонним судом Харківської області видано судовий наказ, яким постановлено стягувати з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_5 , уродженки м. Ізюм, Харківської області, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 та фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_4 ) не працюючої, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 аліменти на утримання сина, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у розмірі 1/4 частки від усіх видів заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 03 лютого 2020 року, до повноліття дитини.

Відмову позивач вважає не законною, протиправною, а тому звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Надаючи правову оцінку вищенаведеному, суд вказує наступне.

Указом Президента України №69/2022 Про загальну мобілізацію від 24.02.2022 оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва. Укази Президента України про мобілізацію щоразу затверджувала Верховна Рада України відповідними законами.

Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частиною 6 ст. 2 Закону №2232-ХІІ передбачено зокрема такий вид військової служби, як військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Пунктом 12 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про оборону України" визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 №548-ХІУ (далі - Статут).

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Згідно з ч. 4 ст. 2 Закону № 2232-XII, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до п. 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.

Підстави звільнення з військової служби визначені ст. 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу №2232-ХІІ.

Згідно п.п. Г п. 2 ч. 4, абз. 6 п. З ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану за сімейними обставинами, а саме у зв`язку із самостійним вихованням та -утриманням дитини віком до 18 років.

Однак, дослідивши надані матеріали справи, суд встановив наступне.

Щодо посилання на той факт, що мати дитини, ОСОБА_4 , не працююча з 2018 року, не сплачує аліментів, жодної матеріальної допомоги не надає, з сином стосунків не підтримує.

Як доказ вказаного позивачем надано розрахунок заборгованості ОСОБА_4 зі сплати аліментів станом на 01.01.2021 р.

Але, на думку суду, вказаний розрахунок у повній мірі не є доказом того, що позивач, який на момент подання позову є військовослужбовцем та який проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , самостійно займається вихованням та утриманням сина ОСОБА_2 .

Інших доказів позивачем не надано.

Також, позивачем не надано доказів того, що мати дитини, ОСОБА_4 , позбавлена батьківських прав.

З огляду на вищезазначене, суд резюмує, що у спірних правовідносинах позивач, звертаючись до відповідача з вказаним рапортом, не надав належних доказів наявності правових підстав застосування до нього вимог ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням вищевикладеного, повно і всебічно з`ясувавши обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, оцінюючи наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні на предмет належності, допустимості та достовірності кожного доказу окремо, а також достатності та взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, як того вимагає процесуальне законодавство, проаналізувавши норми матеріального права, які належить застосувати до спірних правовідносини, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 2, 6-11, 14, 77, 139, 243-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_5 , код НОМЕР_3 ) про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Кухар М.Д.