Ухвала суду № 124346781, 25.12.2024, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/4838/24

Провадження № 1-кс/752/9701/24

У Х В А Л А

Іменем України

25 грудня 2024 року м. Київ

Слідчий суддя Голосіївського районного суду міста Києва ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судових засідання ОСОБА_2 ,

захисника ОСОБА_3 ,

прокурора ОСОБА_4 ,

розглянувши, скаргу адвоката ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 про скасування повідомлення про підозру, подану в межах кримінального провадження № 42023100000000538, -

ВСТАНОВИВ:

До слідчого судді звернувся адвокат ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_6 зі скаргою, в якій просить скасувати повідомлення про підозру ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 255-2 КК України.

В обґрунтування скарги зазначає, що Відділом розслідування особливо тяжких злочинів СУ ГУ НП у м. Києві здійснюється кримінальне провадження №42023100000000538 від 27.10.2024 за підозрою ОСОБА_6 та інших осіб у вчиненні кримінальних правопорушень. В межах вказаного кримінального провадження 16.10.2024 року. ОСОБА_6 оголошено повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 255-2 КК України, а саме, що він, будучи особою з ознаками суб`єкта злочинного впливу прийняв участь у злочинному зібранні (сходці) осіб, які здійснюють злочинний вплив, для координації злочинної діяльності, у тому числі розподілу доходів, одержаних злочинним шляхом, сфер злочинного впливу. Зі змісту даного повідомлення про підозру вбачається, що ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , будучи особою з ознаками суб`єкта злочинного впливу, в період часу листопада-грудня місяця 2023 року прийняв участь у злочинному зібранні (сходці) осіб, з ознаками злочинного впливу. Адвокат ОСОБА_3 вважає, що підозра, оголошена ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 255-1 КК України, грубо порушує його право на захист через застосування щодо нього при кваліфікації його дій положень Примітки 1 до ст. 255 КК України та ч. 1 ст. 255-2 КК України в частині "злочинного вливу", поняття якого суперечить Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, це трактування, роз`яснення та тлумачення містить цілу низку оціночних, суб`єктивних, неточних та загальних понять, які є надзвичайно розпливчатими і можуть тлумачитися по різному та дуже широко, оскільки законодавцем не вказано, який саме "авторитет" мається на увазі, чий авторитет та в якій сфері чи в якому колі осіб, як і не

роз`яснено, що є "іншими якостями та можливостями", що унеможливлює неоднозначне розуміння складу злочину, кваліфікацію якого здійснено за цією нормою. Такі формулювання, як зазначає адвокат, потребують конкретизації, оскільки через правову невизначеність незрозуміло, за якими критеріями необхідно визначати, встановлювати чи ідентифікувати як саму дію у формі "злочинного впливу", так і осіб, які "здійснюють злочинний вплив". Таким чином, вказує адвокат, законодавець залишив поза сферою свого регулювання встановлення чітких та зрозумілих критеріїв до основоположного поняття такого як "злочинний вплив", при вирішенні питання щодо вчинення чи невчинення особою кримінального правопорушення та фактично передав таке право правоохоронним органам, які на власний розсуд визначатиму статус особи чи його дію в розрізі "злочинного впливу", чим створено підгрунтя для можливих зловживань з боку останніх. Отже, норми Примітки 1 до ст. 255, ч. 1 ст. 255-2 КК України в частині "злочинного впливу" суперечать частині першій статті 8 Конституції України - принципу верховенства права, а саме такому його елементу, як юридична визначеність. Відсутність правової визначеності критерію поняття "злочинний вплив", чіткості, ясності, недвозначності призводить до порушення права особи на захист. Через невизначеність самої правової норми та основного поняття такого, як "злочинний вплив", яке є основоположним при вирішенні питання про притягнення до кримінальної відповідальності особи, за здійснення "злочинного впливу" чи перебування у статусі особи, що здійснює "злочинний вплив", стороні захисту, як самому підозрюваному, так і його захиснику, неможливо зрозуміти обставини, за яких таке кримінальне правопорушення було вчиненен та чому, яким чином здійснювати збирання та подання доказів на свій захист та яких саме, в якій формі планувати свій захист від інкримінованого кримінального правопорушення, як та про що надавати пояснення та свідчення, що спростовувати та в якій формі. Вказані обставини, взагалі нівелюють можливість слідчого чи прокурора виконати свій обов`язок щодо роз`яснення суті підозри та прав особи, якими забезпечується право на захист, позбавляють підозрюваного та його захисника формувати позицію захисту, здійснювати його та мати можливість користуватися своїми правами, які входять у розуміння поняття права на захист.

Захисник ОСОБА_6 адвокат ОСОБА_3 у судовому засіданні скаргу підтримав, просив задовольнити з підстав, викладених у ній.

Прокурор у судовому засіданні заперечив проти задоволення скарги, просив відмовити.

Слідчий суддя, дослідивши матеріали скарги, а також матеріали кримінального провадження, вважає необхідним відмовити в задоволенні скарги, виходячи із наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 КПК України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності слідчого в порядок, передбаченому КПК України.

Відповідно до ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

У відповідності до ч. 1 ст. 26 КПК України сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у меж та у спосіб, передбачених КПК України.

Порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності під час досудового розслідування визначено главою 26 Кримінального процесуального кодексу України.

Частиною 1 ст. 303 КПК України передбачено вичерпний перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, серед яких повідомлення слідчого, прокурора про підозру після спливу одного місяця з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку або двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину, але не пізніше закриття прокурором кримінального провадження або звернення до суду із обвинувальним актом

Згідно з ч. 1 ст. 42 КПК України підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.

Відповідно до позиції, сформованої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 11.12.2019 у справі №536/2475/14-к, процедуру здійснення повідомлення про підозру особі можна умовно поділити на такі етапи: 1) етап прийняття рішення щодо необхідності здійснення особі повідомлення про підозру; 2) етап об`єктивації/вираження сформованого внутрішнього волевиявлення уповноваженої посадової особи щодо прийнятого рішення в зовнішню форму шляхом складання тексту повідомлення про підозру відповідно до вимог, передбачених статтею 277 КПК України, та його підписання; 3) етап доведення інформації до відома адресата, щодо якого прийняте рішення про повідомлення про підозру, шляхом безпосереднього вручення його тексту особі згідно зі статтею 278 КПК України. На цьому етапі відбувається також повідомлення прав підозрюваному, а в разі якщо підозрюваний висловить відповідне прохання, то йому зобов`язані детально роз`яснити кожне із зазначених прав (частина 3 статті 276 КПК України).

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначає, що повідомлення про підозру є системою процесуальних дій та рішень слідчого або прокурора під час досудового розслідування, спрямованих на формування законної та обґрунтованої підозри за умови забезпечення особі, яка стала підозрюваною, можливості захищатися усіма дозволеними законом засобами та способами.

Вручення процесуального документа (повідомлення про підозру), а також повідомлення і роз`яснення (за необхідності) прав підозрюваному є кінцевим етапом, яким завершується процедура здійснення повідомлення про підозру.

Кримінальний процесуальний кодекс України не містить положень, які би визначали підстави для скасування повідомлення про підозру та не встановлює будь-яких правил чи обмежень щодо предмету перевірки слідчим суддею повідомлення про підозру.

Правова регламентація повідомлення особи про підозру визначається нормами глави 22 КПК України.

Чинні положення КПК України містять вимоги щодо: змісту письмового повідомлення про підозру (ст. 277 КПК України); випадків, за яких здійснюється повідомлення про підозру (ч. 1 ст. 276 КПК України); порядку вручення письмового повідомлення про підозру (ст. 278 КПК України).

У статті 277 КПК України визначено, що письмове повідомлення про підозру складається прокурором або слідчим за погодженням з прокурором. Повідомлення має містити такі відомості: прізвище та посаду слідчого, прокурора, який здійснює повідомлення; анкетні відомості особи (прізвище, ім`я, по батькові, дату та місце народження, місце проживання, громадянство), яка повідомляється про підозру; найменування (номер) кримінального провадження, у межах якого здійснюється повідомлення; зміст підозри; правову кваліфікацію кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність; стислий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, у тому числі зазначення часу, місця його вчинення, а також інших суттєвих обставин, відомих на момент повідомлення про підозру; права підозрюваного; підпис слідчого, прокурора, який здійснив повідомлення.

Повідомлення про підозру обов`язково здійснюється в порядку, передбаченому статтею 278 цього Кодексу, у випадках: затримання особи на місці вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після його вчинення; обрання до особи одного з передбачених цим Кодексом запобіжних заходів; наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення (пп. 1-3 ч. 1 ст. 276 КПК України).

Відповідно до положень ст. 278 КПК України письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.

Письмове повідомлення про підозру затриманій особі вручається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту її затримання. У разі якщо особі не вручено повідомлення про підозру після двадцяти чотирьох годин з моменту затримання, така особа підлягає негайному звільненню. Дата та час повідомлення про підозру, правова кваліфікація кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність невідкладно вносяться слідчим, прокурором до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Системний аналіз зазначених положень КПК України дає підстави для висновку, що під час розгляду скарг на повідомлення про підозру предметом перевірки слідчого судді є (1) питання дотримання вимог щодо змісту повідомлення про підозру; (2) процесуальний порядок вручення повідомлення про підозру; (3) питання дотримання стандарту «достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Положення чинного кримінального процесуального законодавства не розкривають суті поняття «достатні докази для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення», яке застосовується у п. 3 ч. 1 ст. 276 КПК України.

Разом з тим, системний аналіз норм КПК України та практики ЄСПЛ (зокрема, рішення у справах «Фокс, Кембел і Хартлі проти Сполученого Королівства», «Лабіта проти Італії», «Мюррей проти Сполученого Королівства», «Ільгар Маммадов проти Азейбарджану», «Нечипорук і Йонкало проти України») свідчить про наявність у кримінальному процесуальному законодавстві України понять, які відповідають різним стандартам доказування (переконання) - стандарт «обґрунтованої підозри», переконання (доведення) "поза розумним сумнівом" та стандарти «достатніх підстав (доказів)». Стандарт достатніх підстав (доказів) використовується в широкому колі різноманітних ситуацій, що виникають в ході кримінального провадження, тому вони не є сталими, а залежать від конкретної ситуації, мети постановлення тих чи інших процесуальних рішень, вчинення процесуальних дій та їх правових наслідків.

Для вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення злочину, доведення чи не доведення винуватості особи, з метою досягнення таких висновків, які необхідні суду при постановленні вироку, а з тією метою, щоб визначити вірогідність та достатність підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.

За визначенням Європейського суду з прав людини «обґрунтована підозра у вчиненні кримінального злочину, про яку йде мова у статті 5 § 1 (с) Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила певний злочин».

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно зв`язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.

Обставини здійснення підозрюваним конкретних дій та доведеність його вини, потребують перевірки та оцінки в сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час вирішення кримінального провадження по суті розгляду судом.

Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях Європейського суду з прав людини, а саме у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 23.10.1994 суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».

Так, будь-яких обґрунтованих посилань на процесуальні порушення під час вручення підозри у скарзі не зазначені та не доведені під час судового засідання, у тому числі відсутні й такі дані в матеріалах скарги.

Повідомлення про підозру від 16.10.2024р. складене з дотриманням вимог статті 277 КПК України, оскільки в ньому розкрито зміст підозри, зазначені фактичні обставини, місце та час інкримінованого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, у відповідності до відомих органу досудового розслідування обставин на момент повідомлення про підозру.

Слідчий суддя також зазначає, що вирішення ним на цій стадії досудового розслідування питання про наявність або відсутність певних елементів складу злочину неможливе, оскільки це може бути вирішене за наслідками дослідження доказів під час судового розгляду і подальшої їх оцінки судом у їх сукупності та взаємозв`язку між собою, зокрема, висновків експертів, показань свідків, обвинувачених тощо, а тому таке рішення не може бути прийняте під час досудового розслідування слідчим суддею у зв`язку з відсутністю в нього на цій стадії встановленої нормами кримінального процесуального закону процесуальної можливості дослідити усі надані сторонами кримінального провадження докази та оцінити їх з метою встановлення наявності або відсутності обставин.

Враховуючи вищевикладене, слідчий суддя приходить до висновку про відсутність підстав у задоволенні скарги.

Керуючись ст. ст. 303, 309 КПК України, слідчий суддя, -

УХВАЛИВ:

1.Скаргу залишити без задоволення.

2. Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її проголошення

Слідчий суддя ОСОБА_1