Постанова № 12432087, 22.11.2010, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

                                                                                                                                                                                                                  ПОСТАНОВА                                                                                                                                                                                                                            

22.11.10                                                                                           Справа № 7/30

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого-судді: Бойко С.М.,

суддів: Бонк Т.Б.,

Марко Р.І.,

при секретарі судового засідання Томкевич Н.

з участю представників:

від скаржника (позивача) – з’явився,

відповідача – не з’явився,

розглянув апеляційну скаргу акціонерного товариства «Сканія Кредит», Содертал»є, Швеція

на рішення господарського суду Закарпатської області від 15.09.2010 року, суддя Швед С.Б., у справі №7/30-2010

за позовом           акціонерного товариства «Сканія Кредит», Содертал»є, Швеція

до відповідача малого приватного підприємства «Лиса», с.Нижня Апша Тячівського району Закарпатської області

про стягнення 353144,77 EUR,

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Закарпатської області від 15.09.2010 року частково задоволено позовні вимоги акціонерного товариства «Сканія Кредит» в частині стягнення з малого приватного підприємства «Лиса»17865 євро, в тому числі 12918 євро заборгованість по сплаті винагороди за лізинг, 4520 євро річні (24%), нараховані на підставі ст.17 загальних положень договору, 427 євро річні (3%), нараховані на підставі ст.625 ЦК України, що складає заборгованість за договором фінансового лізингу №69-05199 від 20.11.2006 року.

Рішення суду мотивоване тим, що матеріалами справи підтверджується факт несплати відповідачем чергового лізингового платежу за два розрахункові періоди: 30.12.2008 р., 31.03.2009 р., а також за період з 31.03.2009 р. по 23.04.2009 р., а тому винагорода за лізинг за вказаний період та нараховані за її несплату річні згідно умов договору та ст.625 ЦК України підлягають задоволенню. При цьому, місцевим судом допущено описку щодо вказаного періоду –замість 30.12.2008 р. та 31.03.2009 р. вказано 30.12.2009 р., 31.03.2010 р.

В частині позовних вимог про стягнення з відповідача суми 57058,52 євро, що становить вартість переданого у лізинг товару за два розрахункові періоди 30.12.2009 р., 31.03.2010 р. та за період з 31.03.2009 р. по 23.04.2009 р. та нарахованих на вказану суму 14579,35 євро річних (24%) згідно ст.17 загальних положень договору та 1688,42 євро трьох відсотків річних в позові відмовлено, оскільки стягнення цих коштів у відшкодування вартості товару після фактичного припинення дії договору та вимоги про повернення товару є безпідставним. При цьому, місцевим судом також допущено описку щодо вказаного періоду та сум –замість 30.12.2008 р. та 31.03.2009 р. вказано 30.12.2009 р., 31.03.2010 р. та суми за цей період.

В частині позовних вимог про стягнення з відповідача суми 267876,00 євро неустойки, яка складає подвійну вартість лізингових платежів за період з 24.04.2009 року по 30.06.2010 року, також відмовлено, оскільки укладений між сторонами договір не містить положень щодо зобов’язання лізингоодержувача сплачувати неустойку, передбачену ст.785 Цивільного кодексу України, у випадку порушення його умов, що є обов»язковою умовою для її стягнення.

В апеляційній скарзі позивач просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови в позові та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити повністю, в зв»язку з порушенням місцевим судом норм матеріального права та неповного з»ясування судом обставин, що мають значення для справи, апелюючи тим, що місцевим судом надано неправильну оцінку відносинам, які виникли між сторонами, а тому застосовано не ті норми матеріального права, які повинні застосовуватися до спірних правовідносин.

Скаржник вважає, що місцевим судом зроблено правовий аналіз обставин по справі, виходячи із норм, які регулюють відносини товарного кредиту, а не відносини фінансового лізингу, договір про що укладений між сторонами по справі. Скаржник зазначає, що суттєвою відмінністю між цими договорами є саме момент набуття права власності на товар, який при договорі товарного кредиту набувається в момент укладення договору, а при фінансовому лізингу в момент завершення сплати всіх лізингових платежів, а тому судом неправомірно здійснено розрахунок задоволених та відмовлених позовних вимог, виходячи з структури лізингових платежів, яка в правовій природі не існує.

Скаржник не погоджується з висновком суду щодо неможливості відповідачем здійснювати відшкодування вартості товару після фактичного розірвання договору фінансового лізингу, оскільки підставою для стягнення лізингових платежів є укладений між сторонами договір, а стягнення лізингових платежів за договором позивачем заявлено на платежі, які підлягали сплаті до розірвання цього договору.

Скаржник також вважає безпідставною відмову суду в задоволенні позовних вимог щодо стягнення неустойки на підставі ст.785 ЦК України в розмірі подвійної плати лізингових платежів, оскільки згідно ст.806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм, до яких і відноситься ст785 ЦК України.

В судове засідання представники відповідача не з»явилися, хоча належним чином були повідомлені про час та місце судового засідання, що підтверджується повідомленнями про вручення ухвал суду, а тому, зважаючи на строк розгляду спору, суд вважає за можливе розгляд справи провести за наявними в справі документами про права і обов”язки сторін.

Суд, заслухавши пояснення представника скаржника, який підтримав свої позиції, пояснення дав аналогічні, викладені в письмових поясненнях та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що рішення суду підлягає частковому скасуванню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 20.11.2006 р. між акціонерним товариством „Сканія Кредит” (лізингодавець) та малим приватним підприємством „Лиса” (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу №69-05199, згідно з ст.1 якого лізингодавець передав лізингоодержувачеві у лізинг 4 одиниці Scania R 420 LA4x2HNA 19Н, вартістю 83 000.00 євро/за од та 4 одиниці Schmitz SPR 24/L -13.62 ЕВ, вартістю 27 000.00 євро/за од (виробник вантажівок: Завод Сканія Зволлє 8000 АП Зволлє, Нідерланди; виробник напівпричіпів: Шмітц Каргобул АГ, Siemensstr. 50, D-48341 Альтенберге, Німеччина).

Відповідно до ст.2 договору загальна вартість переданих у лізинг товарів склала 440000.00 євро, на якій базуються лізингові платежі, без врахування будь-яких податків, зборів тощо.

Порядок сплати лізингових платежів згідно зі ст.2 договору повинен здійснюватися у наступному порядку. Сума у розмірі 59708.00 євро сплачується при наданні замовлення. Перший Лізинговий платіж, 28292.00 євро сплачується щонайменше, як за 14 днів перед поставкою. Загальна сума, що підлягає сплаті перед поставкою, складає 88 000.00 євро. Другий лізинговий платіж в сумі 28 292.00 євро підлягає сплаті: 15 числа календарного місяця, який є три місяці після початкової дати, якщо початкова дата припадає на будь-який день з першого по п'ятнадцяте число календарного місяця поставки товарів, або; на останній робочий день календарного місяця, який є три місяці після початкової дати, якщо початкова дата припадає на будь-який день з 16-го числа і до кінця календарного місяця поставки товарів. За другим лізинговим платежем слідують чотирнадцять (14) лізингових платежів по 28 292.00 євро кожний, які сплачуються авансом щоквартально 15-го числа або на останній робочий день місяця, коли такий платіж підлягає сплаті.

Спеціальні умови вищезазначеного договору підлягають застосуванню з врахуванням загальних умов договору фінансового лізингу, які також підписані договірними сторонами (а.с. 21-32).

Фактична передача об’єктів фінансового лізингу у користування відповідачу ним не заперечується та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами - сертифікатом про приймання товару від 20.03.2007 р. до договору; специфікаціями до сертифікату про приймання товару від 20.03.2007 р. до договору; сертифікатом про приймання товару від 21.03.2007 р. до договору; інвойсу Scania Credit АВ від 16.03.2007 р. №А070316/01 на оплату Scania, R 420 4x2HNA 19Н (№шасі XLER 4X20005167698); інвойсу Scania Credit АВ від 16.03.2007р.№А070316/02 на оплату Scania, R 420 4x2HNA 19Н (№ шасі XLER 4X20005167990); інвойсу Scania Credit АВ від 16.03.2007р. №А070316/03 на оплату Scania, R 420 4x2HNA 19Н (№ шасі XLER 4X20005169256); інвойсу Scania Credit АВ від 16.03.2007р. №А070316/04 на оплату Scania, R 420 4x2HNA 19Н (№ шасі XLER 4X20005169274); інвойсу Scania Credit АВ від 16.03.2007р.№А070316/05 на оплату Schmitz SPR 24/L- 62 ЕВ (№ шасі WSM 00000003052835); інвойсу Scania Credit АВ від 16.03.2007р. №А070316/06 на оплату Schmitz SPR 24/L- 62 ЕВ (№ шасі WSM 00000003052836); інвойсу Scania Credit АВ від 16.03.2007р. №A070316/07 на оплату Schmitz SPR 24/L- 62 ЕВ (№ шасі WSM 00000003052837); інвойсу Scania Credit АВ від 16.03.2007р. №А070316/08 на оплату Schmitz SPR 24/L- 62 ЕВ (№ шасі WSM 00000003052838); інвойсу Scania від 20.11.2006р. на оплату всіх транспортних засобів; інвойсу Scania від 19.03.2007р. №7313620 на оплату Scania, R 420 LA4x2HNA 19Н (№шасі XLER 4X20005167698); інвойсу Scania від 19.03.2007р. №7313628 на оплату Scania, R 420 LA4x2HNA 19Н (№ сі XLER 4X20005167990); інвойсу Scania від 19.03.2007р. №7313633 на оплату Scania, R 420 LA4x2HNA 19Н (№ сі XLER 4X20005169256); інвойсу Scania від 19.03.2007р. №7313637 на оплату Scania, R 420 LA4x2HNA 19Н (№ сі XLER 4X20005169274); підтвердження Scania Credit АВ та Schmitz Cargobull AG фінансування Договору фіансового лізингу №69-05199; інвойсу Schmitz Cargobull AG від 23.03.2007р. №110159544 на оплату Schmitz SPR L-13.62 ЕВ (№ шасі WSM 00000003052835); інвойсу Schmitz Cargobull AG від 23.03.2007p. №110159546 на оплату Schmitz SPR L-13.62 ЕВ (№ шасі WSM 00000003052836); інвойсу Schmitz Cargobull AG від 23.03.2007p. №110159548 на оплату Schmitz SPR L-13.62 ЕВ (№ шасі WSM 00000003052837); інвойсу Schmitz Cargobull AG від 23.03.2007p. №110159550 на оплату Schmitz SPR L-13.62 ЕВ (№ шасі WSM 00000003052838)).

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачем, лізингоодержувач у періоді дії договору порушив графік сплати лізингових платежів (а.с.4), внаслідок чого лізингодавець 30.03.2009 р. надіслав відповідачу повідомлення про припинення дії договору з вимогою повернути об’єкти лізингу (транспортні засоби) у строк до 06.04.2009 р. Вказане повідомлення отримано відповідачем 23.04.2009 року.

Легітимність односторонньої відмови від виконання зобов’язання обґрунтовується позивачем ст.ст. 15, 16 Договору, ст.ст. 10, 11 Закону України „Про фінансовий лізинг” та ст.ст. 525, 785 Цивільного кодексу України, в зв»язку з чим позивачем заявлено позов про стягнення 64024,00 євро заборгованості за лізинговими платежами (по 28292,00 євро, які підлягали сплаті 30.12.2008 р. та 31.03.2009р. + сума 7440,00 євро за період з 31.03.2009 р. по 23.04.2009 р. (до припинення дії договору); 19099,35 євро –процентів за прострочення сплати чергових платежів (24%), нарахованих на підставі ст.17. договору на суму заборгованості по чергових лізингових платежах у період дії договору (таблиця 2, а.с. 132-133), 2115,42 євро трьох відсотків річних, нарахованих на підставі ст.625 Цивільного кодексу України за період з 23.04.2009 р. (дата припинення дії договору) по 01.07.2010 р.; 267876,00 євро неустойки, у розмірі подвійної плати лізингових платежів за користування транспортними засобами за час просторочення їх повернення, нарахованої на підставі частини другої ст.785 Цивільного кодексу України за період з 30.06.2009 р. по 30.06.2010 р. (у подвійному розмірі за чотири лізингові періоди –28282,00 євро х 4 квартали х 2) після припинення дії договору.

Відповідно до частини другої ст. 21 Загальних положень договору у випадку виникнення спору, пов’язаного з несплатою сум у процесі його реалізації, власник (лізингодавець) має право подати позов у будь –який компетентний суд.

Згідно зі ст.124 ГПК України підсудність справ за участю іноземних суб'єктів господарювання визначається цим кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави (їх органи та посадові особи) та міжнародні організації (далі - іноземні особи) мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів (частина перша ст.73 Закону України „Про міжнародне приватне право”).

У відповідності з приписами частин першої, другої та п’ятої ст.5 Закону України „Про міжнародне приватне право” у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин. Вибір права згідно з частиною першою цієї статті має бути явно вираженим або прямо випливати з дій сторін правочину, умов правочину чи обставин справи, які розглядаються в їх сукупності, якщо інше не передбачено законом. Вибір права або зміна раніше обраного права можуть бути здійснені учасниками правовідносин у будь-який час, зокрема, при вчиненні правочину, на різних стадіях його виконання тощо. Вибір права або зміна раніше обраного права, які зроблені після вчинення правочину, мають зворотну дію і є дійсними з моменту вчинення правочину. При визначенні права, що підлягає застосуванню, суд чи інший орган керується тлумаченням норм і понять відповідно до права України, якщо інше не передбачено законом (частина першої ст.7 Закону України „Про міжнародне приватне право”).

Судом встановлено, що договірні сторони, при вирішенні даного спору, погодилися на застосування внутрішнього приватного матеріального права України про фінансовий лізинг, з врахуванням особливостей, передбачених міжнародними договорами, згода на обов’язковість застосування яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч.1 ст.292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

У відповідності із п.2 ст.1 Закону України “Про фінансовий лізинг” за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом (частина перша ст.2 Закону України „Про фінансовий лізинг”).

Відповідно до ч.2 ст.7 Закону України «Про фінансовий лізинг»лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів, а згідно ст.10 вказаної норми лізингодавець має право відмовитись від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом.

Відповідно до ст.ст.15 договору після завершення договору лізингу з будь-яких причин, в тому числі невиконання, лізингоодержувач повинен повернути товар на умовах за вибором лізингодавця, а згідно ст.16 договору лізингодавець має право (незалежно від того, чи він після цього отримав будь-який платіж, що здійснюється за цим договором) негайно розірвати договір шляхом надсилання лізингоодержувачеві письмового повідомлення у випадку, якщо на банківський рахунок позивача не повністю переказано будь-який платіж, який підлягає сплаті за цим договором, протягом 14 днів з дати, коли такий платіж стає належним до сплати.

Матеріалами справи підтверджується факт несплати відповідачем лізингових платежів з 30.12.2008 року, а також факт несвоєчасної сплати цих платежів.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, а згідно ч.1 ст.615 цього Кодексу у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. При цьому, одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання (ч.2 ст.615 ЦК України). Аналогічні положення передбачено ч.1 ст.188, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що право позивача на відмову від договору не суперечить положенням чинного законодавства України та надає йому право на звернення в порядку ст.7 Закону України «Про фінансовий лізинг»для безспірного витребування предмета лізингу від лізингоодержувача.

Згідно з пунктом 3 статті 651 Цивільного кодексу України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Оскільки спеціальними нормами про лізинг не передбачений порядок відмови від договору чи його розірвання, місцевий суд прийшов до правильного висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин загальних норм, зокрема, про найм.

Згідно з статтею 782 ЦК України у разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору, а згідно ч.3 ст.7 Закону України "Про фінансовий лізинг" також передбачено, що відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач 30.03.2009 року надіслав відповідачу повідомлення про припинення дії договору з вимогою повернути предмет лізингу у строк не пізніше 06.04.2009 року, яке відповідачем отримано 23.04.2009 року.

З аналізу наведених норм та обставин справи апеляційний суд прийшов до висновку про те, що відносини між сторонами припинилися 23.04.2009 року, тобто з часу отримання лізингоодержуваем відмови від договору.

Нормами ст.806 Цивільного кодексу України також передбачено, що до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов’язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частиною другою ст.8 Закону України „Про фінансовий лізинг” якщо сторони договору лізингу уклали договір купівлі-продажу предмета лізингу, то право власності на предмет лізингу переходить до лізингоодержувача в разі та з моменту сплати ним визначеної договором ціни, якщо договором не передбачене інше, а згідно ст.9 вказаного закону лізингоодержувачу (сублізингоодержувачу) забезпечується захист його прав на предмет лізингу нарівні із захистом, встановленим законодавством щодо захисту прав власника.

Пунктом третім частини другої ст.11. Закону України „Про фінансовий лізинг” передбачений обов’язок лізингоодержувача своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу, платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу (ст.16 Закону України „Про фінансовий лізинг”).

Судом встановлено, що згідно ст.ст.1, 2 спеціальних умов договору (а.с.21-22), дані щодо складових лізингових платежів та графіку черговості їх сплати (а.с.37), передбачені умовами договору лізингові платежі складалася з: відшкодування вартості переданого у лізинг товару на суму 440000,00 євро та винагороди лізингодавцю на суму 89980,00 євро, що відповідає вищевказаній нормі закону.

Доказів погашення лізингових платежів за два розрахункові періоди 30.12.2008 року (28292 євро), 30.03.2009 року (28292 євро) та за 24 дні з 31.03.2009 року по 23.04.2009 року (7440 євро), тобто до припинення дії договору відповідачем суду не подано, а тому апеляційний суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в цій частині та стягнення з відповідача на користь позивача повної вартості лізингових платежів на суму 64024 євро.

Висновок місцевого суду щодо відсутності обов»язку в лізингодержувача відшкодовувати вартість товару за договором фінансового лізингу після розірвання цього договору та вимоги позивача про повернення товару є помилковим, оскільки підставою для стягнення лізингових платежів є укладений між сторонами договір, а стягнення лізингових платежів за договором позивачем заявлено на платежі, які підлягали сплаті до розірвання цього договору.

Відповідачем не подано суду доказів встановлення діючим законодавством права лізингоодержувача не сплачувати вартість товару за договором фінансового лізингу у випадку подальшого розірвання цього договору.

З цих підстав аналогічним є висновок апеляційного суду щодо стягнення з відповідача 19099,35 євро процентів за прострочені платежі, нараховані згідно вимог ст.17 договору, яким передбачено обов»язок лізингоодержувача сплачувати два відсотки місячних на прострочену суму, а також стягнення 2115,42 євро трьох відсотків річних, нарахованих на підставі ст.625 ЦК України.

Таким чином, рішення місцевого суду в частині відмовлених позовних вимог щодо стягнення вартості відшкодованого товару за період до 23.04.2009 року, тобто до припинення договору лізингу та нарахованих на цю суму відсотків згідно ст.17 договору та ст.625 ЦК України підлягає скасуванню. При цьому, апеляційний суд вважає за необхідно зазначити про допущені місцевим судом помилки при здійсненні розрахунку цих вимог щодо періоду їх нарахування та відповідно визначення сум за ці періоди та нарахувань на них, а тому висновок місцевого суду про відмову в цій частині вимог не відповідає визначеній ним сумі. Проте, враховуючи те, що в цій частині рішення місцевого суду підлягає скасуванню, апеляційним судом не здійснюється коригування цих помилок.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми 267876,00 євро неустойки (у розмірі подвійної плати за користування транспортними засобами за час прострочення їх повернення), нарахованої на підставі частини другої ст.785 Цивільного кодексу України за період з 23.04.2009 р. по 30.06.2010 р., то слід зазначити наступне.

Статтею 785 Цивільного кодексу України передбачено, зокрема, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Оскільки договір фінансового лізингу №69-05199 припинив свою дію, що встановлено судом вище, у відповідності до імперативних положень ч.2 ст.785 ЦК України позовні вимоги про стягнення неустойки у розмірі подвійної плати за користування транспортними засобами за час прострочення їх повернення, тобто в розмірі 30471,08 євро підлягають задоволенню, а рішення місцевого суду в цій частині щодо відмови у позовних вимогах - скасуванню.

Висновок місцевого суду про те, що застосування такої форми відповідальності можливе лише після погодження її сторонами у письмовому вигляді, що в спірному випадку відсутнє, є безпідставним, оскільки обов»язок сплати такої неустойки передбачено імперативною нормою ст.785 ЦК України, а застосування положень про найм до договору лізингу передбачено ст.806 ЦК України.

В решті частині заявленої до стягнення неустойки в розмірі 237404,92 євро місцевим судом правомірно відмовлено, оскільки згідно ст.785 ЦК України неустойка нараховується в подвійному розмірі плати за користування, а вказана сума складається з подвійного розміру вартості товару.

Оскільки судом першої інстанції неповно з”ясовано обставини, що мають значення для справи та прийнято рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому воно підлягає частковому скасуванню, а апеляційна скарга позивача – частковому задоволенню.

При скасуванні рішення суду проводиться новий розподіл судових витрат на підставі ст.49 ГПК України, а тому з відповідача на користь позивача належить стягнути понесені скаржником витрати в розмірі 1157 євро державного мита за розгляд справи в суді першої інстанції, 489,22 євро державного мита за апеляційне провадження та 77,33 грн. у відшкодування витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, суд,

постановив:

рішення господарського суду Закарпатської області від 15.09.2010 року в справі за номером 7/30-2010 - частково скасувати, а апеляційну скаргу акціонерного товариства «Сканія Кредит» –частково задоволити.

Викласти п.2 рішення господарського суду Закарпатської області від 15.09.2010 року в наступній редакції: стягнути з малого приватного підприємства „Лиса” (с. Нижня Апша Тячівського району Закарпатської області, вул. Борканюка, 47, код 13591758, п/р 26001019755947в у Тячівському відділені ПАТ „Укрексімбанк”, МФО 312266) на користь акціонерного товариства „Сканія Кредит” (S-151 87 Содертал'є, Швеція п/р 5554-82 506 63 (євро) у банку Enskilda Banken40 Стокгольм, Швеція Swift-code: ESSESESS ' IBAN-номер SE15 5000 0000 0555 4825 0663) 64024 євро заборгованість по сплаті лізингових платежів, 19099,35 євро штрафних санкцій згідно договору, 2115,42 євро трьох відсотків річних, 30471,08 євро неустойки, а також 1157 євро за розгляд справи в суді першої інстанції, 489,22 євро за апеляційне провадження та 77,33 грн. у відшкодування витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.

В решті рішення господарського суду Закарпатської області від 15.09.2010 року в справі за номером 7/30-2010 залишити без змін.

Наказ видати суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Головуючий -суддя: С. Бойко

Судді: Т. Бонк

Р. Марко