Рішення № 12431472, 24.11.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 11/35224.11.10 За позовомДержавного акціонерного товариства "Будівельна компанія "Укрбуд"

до Науково-виробничого об’єднання "Будіндустрія"

простягнення 28354,39 грн.

Та за зустрічним позовом Науково-виробничого об’єднання "Будіндустрія"

до Державного акціонерного товариства "Будівельна компанія "Укрбуд"

провизнання договору оренди недійсним

Суддя Смирнова Ю.М.

Представники (за первісним позовом):

від позивача Терещенко С.В. –представник

від відповідача Волік М.А., Келемен М.І., Торута Л.П. –представники Рішення прийняте 24.11.2010, оскільки 05.11.2010 та 18.11.2010 в судових засіданнях оголошувалась перерва відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Державного акціонерного товариства "Будівельна компанія "Укрбуд" про стягнення з Науково-виробничого об’єднання "Будіндустрія" заборгованості по сплаті орендної плати в розмірі 40402,11 грн.

05.11.2010 позивач подав заяву про уточнення розміру позовних вимог, в якій просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 28354,39 грн., у тому числі, 15095,44 грн. основного боргу, 10178,64 грн. штрафу, 2646,54 грн. пені та 433,77 грн. інфляційних донарахувань.

Позовні вимоги мотивовані тим, що порушення умов укладеного між сторонами Договору оренди № КР/10-000020 від 01.12.2009 відповідач несвоєчасно та не в повному обсязі виконує свої зобов’язання щодо сплати орендної плати, у зв’язку з чим виникла заборгованість у розмірі 15095,44 грн.

Відповідач проти позову заперечує та вважає, що договір оренди є недійсним. У зв’язку з чим, в межах справи № 11/352 Науково-виробниче об’єднання "Будіндустрія" звернулось з зустрічним позовом до Державного акціонерного товариства "Будівельна компанія "Укрбуд"про визнання недійсним договору оренди № КР/10-000020, укладеного 01.12.2009 між сторонами.

Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що спірний договір підлягає визнанню недійсним, оскільки сторонами не було дотримано п. 8.1 договору, а саме, не укладено окремого договору завдатку. Неукладення договору завдатку, на думку позивача за зустрічним позовом, унеможливлює укладення спірного договору.

Державне акціонерне товариство "Будівельна компанія "Укрбуд" проти зустрічного позову заперечує та зазначає, що договірні відносини з оренди склались між сторонами з 2007 року. 23.10.2008 сторонами було укладено договір, у відповідності до умов якого Науково-виробничим об’єднанням "Будіндустрія" було сплачено завдаток, як засіб забезпечення виконання зобов’язань. Вказаний договір є безстроковим і згідно з його умовами, укладати договори про завдаток, при підписанні договорів оренди, якими продовжувались орендні відносини між сторонами, у тому числі спірного договору, не потрібно. Відповідач вважає, що підстави для визнання договору недійсним відсутні.

Дослідивши наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, суд

В С Т А Н О В И В:

По зустрічному позову.

01.12.2009 між Державним акціонерним товариством "Будівельна компанія "Укрбуд" (орендодавець) та Науково-виробничим об’єднанням "Будіндустрія" (орендар) укладено Договір оренди № КР/10-000020 нерухомого майна Державного акціонерного товариства "Будівельна компанія "Укрбуд" (далі - Договір).

За умовами вказаного Договору орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нерухоме майно площею 34,80 кв.м на 5 поверсі, прим. 505, яке розташоване в адміністративному будинку за адресою: м. Київ, вул. М. Раскової, 23 (далі – майно, об’єкт оренди).

Об’єкт оренди переданий в строкове платне користування орендодавцем орендарю за Актом приймання-передачі, який є Додатком 1 до Договору, підписаним сторонами.

Згідно з п. 8.1 Договору обов’язковою умовою для укладення цього договору є здійснення орендарем оплати грошової суми –завдатку, згідно укладеного окремого договору про завдаток.

Спір виник у зв’язку з тим, що позивач за зустрічним позовом (орендар) вважає недійсним Договір, оскільки сторонами не було дотримано п. 8.1 Договору та укладено окремого договору завдатку.

Однак, суд не погоджується з доводами позивача за зустрічним позовом, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, відносини щодо оренди приміщення по вул. М. Раскової, 23 у місті Києві склались між сторонами ще з 01.12.2007 на підставі Договору оренди №КР/08-016 нерухомого майна.

У зв’язку із закінченням терміну дії вказаного Договору, 01.12.2008 між сторонами був укладений Договір оренди № КР/09-0022 нерухомого майна.

Умовами вказаних договорів також було передбачено обов’язок сплати орендарем завдатку, згідно укладеного договору про завдаток.

23.10.2008 сторонами укладено Договір про завдаток № КРА/09-021, предметом якого є внесення орендарем завдатку орендодавцю, як засобу забезпечення виконання зобов’язань по оплаті орендних платежів за останній місяць оренди.

У п. 2.2 Договору про завдаток сторони погодили, що у випадку, якщо за останній місяць дії договору оренди сторонами прийнято рішення про продовження орендних правовідносин і укладення нового договору оренди, внесений за цим договором орендарем завдаток залишається у орендаря.

Таким чином, укладення нового договору про завдаток не вимагається, оскільки після закінчення строку дії Договору оренди № КР/09-0022 від 01.12.2008 між сторонами продовжились орендні відносини та 01.12.2009 було укладено новий Договір оренди № КР/10-000020.

Інших обґрунтувань своїх вимог позивачем за зустрічним позовом не надано.

Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює умови чинності правочину, а саме: законність змісту правочину, наявність у сторін (сторони) необхідного обсягу цивільної дієздатності; наявність об’єктивно вираженого волевиявлення учасника правочину та його адекватність внутрішній волі учасника правочину; спрямованість волі учасника правочину на реальне досягнення обумовленого ним юридичного результату. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цих вимог є підставою для недійсності правочину (ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України).

Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, необхідним є встановлення наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

Статтею 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Пункт 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачає, що господарські договори (тобто, договори між суб’єктами господарювання як у спірних правовідносинах) укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Статтями 180 та 181 Господарського кодексу України встановлено істотні умови та загальний порядок укладення господарських договорів.

Зокрема встановлено (ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України), що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно з ч. 1 ст. 284 Господарського кодексу України істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

Закон не передбачає такої істотної умови договору оренди, як укладення договору завдатку.

Чинним законодавством України та умовами спірного Договору також не передбачено такої підстави для визнання недійсним договору оренди, як неукладення сторонами договору завдатку.

Згідно ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. У відповідності до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств і організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Позивач за зустрічним позовом у своїй позовній заяві не вказує та не конкретизує у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, пов’язане із укладенням спірного договору, в тому числі враховуючи його виконання з боку відповідача.

В даному випадку метою звернення позивача з даним зустрічним позовом до суду є не захист порушених прав, а необхідність досягнення відповідного результату (в тому числі і можливість уникнення сплати заборгованості по договору, затягування розгляду справи за позовом про стягнення тощо) шляхом створення судового процесу.

Викладені позивачем за зустрічним позовом обставини не можуть бути підставою для визнання недійсним спірного договору, укладеного між сторонами.

Враховуючи викладене, у задоволенні позову слід відмовити.

У зв’язку з відмовою в зустрічному позові судові витрати покладаються на позивача за зустрічним позовом відповідно до положень ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

По первісному позову.

Згідно з п. 1.3 Договору плата за користування майном здійснюється орендарем щомісячно.

Відповідно до п. 3.1 Договору орендні платежі за місяць є договірними і визначаються згідно узгодженого з орендарем розміру щомісячного платежу за оренду майна та згідно Додатку 2 до Договору становить 4523,86 грн. з ПДВ.

У відповідності з п. 3.2 Договору орендар протягом 5 календарних днів, після отримання цього Договору, сплачує орендний платіж згідно наданого орендодавцем рахунку-фактури, який включає плату за відповідну кількість днів першого місяця оренди із розрахунку розміру щомісячного платежу за оренду майна.

Згідно з п. 3.3 Договору у подальшому орендар зобов’язаний сплачувати орендні платежі за поточний місяць не пізніше десятого числа поточного місяця відповідно до узгодженого розміру щомісячного платежу та рахунку-фактури, який орендар не пізніше 5 числа поточного місяця повинен отримати у орендодавця. Несвоєчасне отримання орендарем рахунку-фактури у орендодавця не звільняє орендаря від зобов’язання вчасно сплачувати орендні платежі.

Пунктом 4.2 Договору передбачено, що орендар зобов’язаний своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендодавцю орендні платежі.

Статтею 509 Цивільного кодексу України визначення поняття зобов'язання та підстави його виникнення. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За правовою природою укладений між сторонами договір є договором найму (оренди).

Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов‘язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином та відповідно до закону, інших правових актів, договору. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З доданого до первісного позову розрахунку суми заборгованості за Договором оренди № КР/10-000020 від 01.12.2009 вбачається, що сума заборгованості позивачем розраховувалась з урахуванням заборгованості відповідача, яка утворилась у попередньому періоді, коли діяв Договір оренди № КР/09-0022 від 01.12.2008, а також з урахуванням проплат відповідача за оренду за жовтень-листопад 2009 року, здійснених у грудні 2009 року та січні 2010 року.

Однак, в межах справи № 11/352 розглядаються вимоги саме за Договором оренди №КР/10-000020 нерухомого майна від 01.12.2009, який діє з 01.12.2009. Вимоги за іншими договорами оренди, які діяли до Договору №КР/10-000020 в межах даної справи не розглядаються. А тому, заборгованість у розмірі 9047,72 грн. та проплати, здійснені відповідачем у грудні 2009 року та січні 2010 року у розмірі 9047,72 грн., в якості орендної плати за жовтень-листопад 2009 року, судом до уваги не приймається.

Як свідчать матеріали справи, зобов’язання за Договором оренди № КР/10-000020 нерухомого майна від 01.12.2009 щодо внесення орендної плати за грудень 2009 року - жовтень 2010 року відповідачем виконані не в повному обсязі (належним чином засвідчена копія реєстру платіжних документів міститься в матеріалах справи). Згідно розрахунку позивача за первісним позовом заборгованість з орендної плати за вказаний період становить 15 095,44 грн.

Однак, судом встановлено, що позивачем не було враховано проплату орендної плати за січень 2010 року у розмірі 2523,86 грн., здійснену відповідачем 14.10.2010 (реєстр платіжних документів міститься в матеріалах справи).

Таким чином, заборгованість відповідача за первісним позовом з орендної плати становить 12571,58 грн.

Факт неповного виконання зобов’язань за Договором оренди від 01.12.2009 щодо внесення орендної плати відповідачем не заперечується. Належних доказів на спростування наведених у позовній заяві обставин та доказів погашення заборгованості відповідач не надав.

Посилання відповідача за первісним позовом на те, що під час дії договорів оренди від 01.12.2007 та 01.12.2008 ним було сплачено завдаток у розмірі 6709,96 грн., який повинен бути зарахований в рахунок орендних платежів, судом не приймається, оскільки в межах даної справи розглядаються вимоги Договором оренди №КР/10-000020 нерухомого майна від 01.12.2009, а згідно з п. 8.2 Договору сума завдатку не може зараховуватись в рахунок орендних платежів.

Таким чином, первісні позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу є правомірними та підлягають частковому задоволенню у розмірі 12571,58 грн.

В частині вимог позивача про стягнення з відповідача 2523,86 грн. основної суми боргу провадження у справі підлягає припиненню відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вказана сума погашена відповідачем 14.10.2010, що підтверджується наявним в справі реєстром платіжних документів.

Позивачем за первісним позовом також заявлені вимоги про стягнення з відповідача 10178,64 грн. штрафу та 2646,54 грн. пені та 433,77 грн. інфляційних донарахувань.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Згідно з ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Відповідно до п. 9.2 Договору за несвоєчасне внесення орендних платежів (після 15 числа поточного місяця) орендар сплачує на користь орендодавця пеню у розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожний день прострочки до 28 числа поточного місяця включно. У разі несплати орендних платежів до 28 числа поточного місяця, орендар, крім зазначеної пені, сплачує на користь орендодавця штраф у розмірі 25% від суми простроченого платежу.

З положень ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України вбачається, що передбачені нею розмір пені та штрафу застосовується, якщо інше не передбачене договором, а відтак до вимог про стягнення з відповідача пені та штрафу підлягають застосуванню положення п. 9.2 Договору.

З доданого до первісного позову розрахунку суми штрафних санкцій та інфляційних втрат вбачається, що вказані суми позивачем також нараховувались також на заборгованість з орендних платежів за період жовтень-листопад 2009 року.

Однак, в межах справи № 11/352 розглядаються вимоги саме за Договором оренди №КР/10-000020 нерухомого майна від 01.12.2009, який діє з 01.12.2009. Вимоги за іншими договорами оренди, які діяли до Договору №КР/10-000020 в межах даної справи не розглядаються.

Таким чином, вимоги про стягнення штрафних санкцій та інфляційних втрат нарахованих на заборгованість по орендним платежам за період з жовтень-листопад 2009 року задоволенню не підлягають.

В зв’язку з тим, що взяті на себе зобов’язання щодо сплати орендної плати відповідач за первісним позовом виконав неналежним чином, він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, пеню та штраф відповідно до п. 9.2 Договору.

За здійсненим судом перерахунком (без урахування жовтня та листопада місяця 2009 року) сума пені становить 2058,35 грн., а сума штрафу - 7916,72 грн.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України в разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи, великий розмір штрафу порівняно з сумою основного боргу, суд дійшов висновку, що на підставі ст. 233 Господарського кодексу України та п. 3. ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, сума пені підлягає зменшенню до 3958,36грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За здійсненим судом перерахунком (без урахування жовтня та листопада місяця 2009 року, а також, враховуючи те, що у періоді з квітня по червень 2010 індекс інфляції був нижчим за 100%) сума інфляційних втрат становить 341,21 грн.

Оскільки факт невиконання відповідачем за первісним позовом зобов’язання щодо сплати орендної плати встановлений судом та відповідачем не спростований, вимоги позивача за первісним позовом про стягнення з відповідача інфляційних втрат визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у розмірі 341,21 грн.

Враховуючи викладене, з відповідача за первісним позовом крім суми основного боргу підлягає стягненню пеня у розмірі 2058,35 грн., штраф у розмірі 3958,36 грн. та інфляційні втрати у розмірі 341,21 грн.

Таким чином, первісні позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно частини другої п. 5 Інформаційного листа 01-8/453 від 26.06.1995 “Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів” якщо відповідач сплатив борг після звернення кредитора з позовом, витрати, пов'язані зі сплатою державного мита позивачем, покладаються на відповідача на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Оскільки провадження у справі за даним позовом порушено 27.01.2010, а сума заборгованості у розмірі 2 523,86 грн. перерахована відповідачем на рахунок позивача 14.10.2010, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати в цій частині підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Витрати по оплаті державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених первісних позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва          

В И Р І Ш И В:

1. Первісний позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Науково-виробничого об’єднання "Будіндустрія" (02002, м. Київ, вул. Марини Раскової, 23, ідентифікаційний код 01276997, з будь-якого рахунку, виявленого під час виконавчого провадження) на користь Державного акціонерного товариства "Будівельна компанія "Укрбуд" (02002, м. Київ, вул. Марини Раскової, 23, ідентифікаційний код 33298371) основний борг у розмірі 12571 (дванадцять тисяч п’ятсот сімдесят одна) грн. 58 коп., пеню у розмірі 2058 (дві тисячі п’ятдесят вісім) грн. 35 коп., штраф у розмірі 3958 (три тисячі дев’ятсот п’ятдесят вісім) грн. 36 коп., інфляційні втрати у розмірі 341 (триста сорок одна) грн. 21 коп., державне мито у розмірі 214 (двісті чотирнадцять) грн. 53 коп. та 178 (сто сімдесят вісім) грн. 56 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. Провадження у справі № 11/352 в частині стягнення з Науково-виробничого об’єднання "Будіндустрія" 2 523,86 грн. основної суми заборгованості припинити на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України за відсутністю предмету спору.

4. В іншій частині первісного позову відмовити.

5. У задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття та може бути оскаржене в порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

Суддя                     Ю.М. Смирнова