Постанова № 12429422, 27.10.2010, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2а-621/10/1770

27 жовтня 2010 року 10год. 45хв. м. Рівне Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Дудар О.М., за участю секретаря судового засідання Кривчук К.І., сторін та інших осіб, які беруть участь у справі:

представник позивача: Данилюк І.Г.,

представник відповідача: Білик М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Акціонерного товариства "Тодіні Коструціоні Дженералі С.П.А." <Список ><Позивач в особі >третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача <3-тя особа >

доДержавної податкової інспекції у м.Рівне третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача <3-тя особа >

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство «Тодіні Коструціоні Дженералі С.П.А.» (представництво в Україні) звернулося з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м.Рівне про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 10.02.2010р. №0000292344/3/23-318 з моменту його прийняття.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання вимог Закону України «Про податок на додану вартість» представництвом сплачений до бюджету податок на додану вартість при імпорті товарно-матеріальних цінностей в Україну, отриманих від головного офісу АТ «Тодіні Коструціоні Дженералі С.П.А.», про що свідчать вантажні митні декларації. Імпортні матеріальні цінності використовуються позивачем для виконання контракту на ремонт автомобільної дороги М06 Київ-Чоп, що здійснюється у рамках «Євро-2012». Позивач стверджує, що Закон «Про податок на додану вартість» надає йому право на податковий кредит на суму фактично сплаченого податку. Вказує, що таке право платника на податковий кредит надається не лише при купівлі матеріальних цінностей, як стверджує відповідач, а й при їх імпорті, тобто при ввезенні товарно-матеріальних цінностей на митну територію України. Податковий орган неправильно застосував положення пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримала у повному обсязі та просила суд задовольнити його з підстав, викладених у позовній заяві. Пояснила, що віднесення до складу податкового кредиту податку на додану вартість, фактично сплаченого при імпорті товарно-матеріальних цінностей в Україну, відповідає приписам пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону «Про податок на додану вартість». Зазначила, що документів, необхідних для проведення невиїзної документальної перевірки, представництвом для податкового органу взагалі не надавалося. Вказала, що матеріали трьох попередніх виїзних перевірок, проведених відповідачем, які стосувалися правильності нарахування та сплати податку на додану вартість, не містили тверджень про порушення з боку платника. Просила позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнала з підстав, викладених у письмових запереченнях. Пояснила суду, що матеріальні цінності представництво не придбало від головного офісу, а отримало тимчасово і безкоштовно, тому податковий орган вбачає порушення пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість». Зауважила, що отримані матеріальні цінності, імпортовані в Україну, не оприбутковані ним на балансових рахунках, що свідчить про відсутність права власності на такі матеріальні цінності. Оскільки не було факту придбання або виготовлення товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх наступного використання в оподатковуваних операціях, то у позивача відсутнє право на податковий кредит. Просила у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, повно і всебічно зясувавши всі обставини справи в їх сукупності на підставі чинного законодавства, перевіривши їх дослідженими у судовому засіданні доказами, суд вважає, що позов підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Судом встановлено, що Державною податковою інспекцією у м.Рівне проведено документальну невиїзну перевірку представництва Акціонерного товариства «Тодіні Коструціоні Дженералі С.П.А.» з питань правомірності формування залишку відємного значення (рядка 26) по декларації з податку на додану вартість за березень 2009 року. За наслідками перевірки складено акт від 29.07.2009р. №987/659/23-300/26603641, у якому зафіксовано порушення позивачем пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. N168/97-ВР (далі - Закон N168/97-ВР), а саме: включення до податкового кредиту у відповідних періодах податку на додану вартість, сплаченого митним органам при тимчасовому ввезенні, без придбання основних засобів та матеріалів, що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет в сумі 842629грн. за березень 2008 року (т.1 -а.а.с.15-38).

На підставі висновків вказаного акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 10.02.2010р. №0000292344/3/23-318, яким позивачу визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість у загальній сумі 1263944грн., у т.ч. 842629грн. за основним платежем, 421315грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Це податкове повідомлення-рішення оскаржувалося позивачем в адміністративному порядку, однак скарги податковими органами залишені без задоволення.

Як вбачається з акта перевірки, податковий орган вбачає порушення у тому, що за приписами вказаної норми Закону N168/97-ВР право платника на податковий кредит Закон повязує лише з придбанням товарів та основних фондів, тобто купівлею товарно-матеріальних цінностей з їх оплатою, та ввозом на постійній основі.

Суд не погоджується з цими висновками відповідача, зважаючи на таке.

Відповідно до п.10.1 пп.«б» ст.10 Закону N168/97-ВР особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету, є митний орган при справлянні податку з осіб, визначених у пункті 2.4 статті 2 цього Закону.

У п.2.4 ст.2 цього Закону N168/97-ВР вказано, що платником податку є будь-яка особа, що імпортує товари (супутні послуги) на митну територію України для їх використання або споживання на митній території України, незалежно від того, який режим оподаткування вона використовує згідно із законодавством.

Пряма норма Закону N168/97-ВР (пп.3.1.2 п.3.1 ст.3) вказує, що з метою оподаткування до імпорту прирівнюється ввезення з-за меж митного кордону України на митну територію України товарів (супутніх послуг) за договорами лізингу (оренди) (у тому числі у разі повернення об'єкта лізингу лізингодавцю-резиденту або іншій особі за дорученням такого лізингодавця), застави, та іншими договорами, які не передбачають передання права власності на такі товари (майно) або передбачають їх обмін на корпоративні права чи цінні папери, у тому числі якщо таке ввезення пов'язане із поверненням товарів у зв'язку з припиненням дії зазначених договорів.

Як вказує пп.7.3.6 п.7.3 ст.7 Закону N168/97-ВР, датою виникнення податкових зобов'язань при імпорті є дата подання митної декларації із зазначенням у ній суми податку, що підлягає сплаті.

Отже, за Законом N168/97-ВР ввезення імпортного майна для його використання на митній території України має наслідком нарахування і сплату податку на додану вартість.

У пп.7.5.2 п.7.5 ст.7 Закону N168/97-ВР вказано, що для операцій із імпорту товарів (супутніх послуг) та по поставці послуг нерезидентом на митній території України датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата сплати податку по податкових зобов'язаннях згідно з підпунктом 7.3.6 цієї статті.

Згідно пп.7.2.7 п.7.2 ст.7 цього Закону у разі імпорту товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на отримання податкового кредиту, вважається вантажна митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку на додану вартість.

Підпункт 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону N168/97-ВР визначає, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Вищенаведені норми Закону, які стосуються податкового кредиту з ПДВ, вказують, що дата сплати податку за податковими зобовязаннями є датою виникнення права платника на податковий кредит. Проте, це право Закон дозволяє реалізувати за наявності належним чином оформлених вантажних митних декларацій, при умові використання товарно-матеріальних цінностей в оподатковуваних ПДВ операціях в межах господарської діяльності платника.

Суд вважає, що законодавче запровадження права платників податків на податковий кредит лише при купівлі з обовязковою виплатою компенсації за придбані товари, як вказує відповідач, позбавляло би необхідності згадувати про імпорт, тобто про ввезення майна за договорами, які не передбачають передання права власності на такі товари (майно). З огляду на це, суд відхиляє доводи відповідача щодо включення підпунктом 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону N168/97-ВР до операції з придбання також операції імпорту, оскільки імпорт названий нарівні з операцією придбання.

У звязку з тим, що в усіх вантажних митних деклараціях визначений митний режим ІМ 40 (імпорт), то суд вважає документально не підтвердженим і необґрунтованим твердження відповідача про тимчасовий ввіз майна.

Закон N168/97-ВР не містить заборони на відображення податкового кредиту при тимчасовому ввезенні майна. Тимчасовий ввіз майна згідно з п.5.17 ст.5 Закону N168/97-ВР може мати наслідком лише повне звільнення від оподаткування. Таке звільнення можливе лише для товарів, визначених за переліком ст.206 Митного кодексу України. Строк тимчасового ввезення визначається статтею 208Митного кодексу України і не може перевищувати 1 рік з моменту ввезення. Оскільки імпортовані товари не підпадають під вказані критерії та відсутній дозвіл митниці на повне звільнення від оподаткування ПДВ, то позивач зобовязаний був сплатити податок до бюджету.

Статтею 95 Цивільного кодексу України вказано, що представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.

Отже, отримання представництвом майна від головного офісу не змінює право власності на нього, бо позивач як юридична особа залишається його власником, незалежно від того, якому підрозділу відбувається поставка.

Позивач зазначав, а відповідач не заперечував того, що імпортні матеріальні цінності, використовуються в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Таким чином, позивачем за наявності усіх підтверджуючих документів виконані основні вимоги Закону N168/97-ВР щодо права платника на відображення податкового кредиту з податку на додану вартість.

Ці обставини підтверджуються дослідженими в судовому засіданні доказами: контрактом №7/4 від 08.02.2008р. з доповненнями (т.1 - а.а.с.114-118), вантажними митними деклараціями, які свідчать про фактичну сплату позивачем ПДВ до бюджету при імпорті майна в Україну (т.1 - а.а.с.119-153, т.2 - а.а.с.69-250, т.3 - а.а.с.1-34).

Як вбачається з рішення Державної податкової адміністрації України від 19.02.2010р. №1661/6/25-0515 податковим органом розглянуто матеріали акта про результати виїзної планової перевірки позивача від 15.10.2009р. №1345/22-513/26603641 (а.а.с.92-97). Вказаною плановою перевіркою охоплювалося, в тому числі, питання відображення у складі податкового кредиту суми сплаченого податку на додану вартість при імпорті матеріальних цінностей в Україну від головного офісу позивача. ДПА України даним рішенням визнала право позивача на податковий кредит з податку на додану вартість, мотивуючи своє рішення вищенаведеними нормами Закону N168/97-ВР.

Необєктивність висновків, зазначених в акті невиїзної перевірки від 29.07.2009р. №987/659/23-300/26603641 підтверджується також тим, що позивач, як встановлено в ході судового розгляду, не надавав жодних первинних документів для проведення невиїзної перевірки, та матеріалами трьох актів виїзних перевірок позивача Державною податковою інспекцію у м.Рівне: від 25.07.2008р. (т.1 - а.а.с.228-255), від 12.11.2008р. (т.2 - а.а.с.1-22), від 17.06.2009р. (т.2 - а.а.с.23-68).

Твердження відповідача про відсутність придбаних імпортних матеріальних цінностей від головного офісу на балансових рахунках позивача спростовується наступним.

Як вказано в акті перевірки (стор.9, стор.17, стор.22), отримані матеріали представництвом оприбутковано на рах.15 «Капітальні інвестиції», тобто на рахунок класу 1.

З огляду на приписи Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999р. №291, рахунки 1 класу призначені для узагальнення інформації про наявність і рух основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, нематеріальних активів, довгострокових фінансових інвестицій, капітальних інвестицій, довгострокової дебіторської заборгованості та інших необоротних активів, а також зносу необоротних активів.

На рахунках цього класу з відповідним веденням аналітичного обліку узагальнюється інформація про наявність і рух необоротних активів, належних підприємству на праві власності, отриманих на праві господарського відання, на праві оперативного управління, отриманих у фінансовий лізинг, у довірче управління чи за договором оренди цілісного майнового комплексу.

Згідно з вищевказаною Інструкцією позабалансові рахунки обєднані в клас 0, який, виходячи з даних бухгалтерського обліку позивача, досліджених в судовому засіданні (т.1 - а.а.с.177-227), представництвом АТ «Тодіні Коструціоні Дженералі С.П.А.» не використовується.

Суд не бере до уваги посилання відповідача на декларації про прибуток позивача, виходячи з того, що відображення матеріальних активів у податковому обліку Закон N168/97-ВР не повязує з правом платника на податковий кредит з податку на додану вартість.

Суд погоджується з твердженням позивача (пп.7.2.7 п.7.2 ст.7 Закону N168/97-ВР) в тому, що документом, який посвідчує право на отримання податкового кредиту, вважаються вантажні митні декларації, оформлені відповідно до вимог законодавства, які підтверджують сплату податку на додану вартість, а не декларації про прибуток платника.

З огляду на викладене, доводи позивача містять усі підстави для задоволення позову в повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись статтями <Текст >, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.Рівне №0000292344/3/23-318 від10.02.2010р.

Присудити з Державного бюджету України на користь Акціонерного товариства "Тодіні Коструціоні Дженералі С.П.А." судовий збір у сумі 3 (три) грн. 40 коп.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Дудар О.М.

Постанова складена в повному обсязі 01.11.2010р.