Рішення № 124053997, 12.06.2024, Нововодолазький районний суд Харківської області

Єдиний державний реєстр судових рішень

справа № 631/1361/23

провадження № 2/631/180/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 червня 2024 року селище міського типу Нова Водолага

Нововодолазький районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Мащенко С. В.

за участю:

секретаря судового засідання Тиндика А. О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження в залі судових засідань № 1 приміщення суду цивільну справу за позовом АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ТАСКОМБАНК» до ОСОБА_1 «Про стягнення заборгованості»,

в с т а н о в и в:

25 жовтня 2023 року до суду надійшла позовна заява АТ «ТАСКОМБАНК» до ОСОБА_1 «Про стягнення заборгованості», на обґрунтування якої позивач зазначив, що відповідач звернувся до ТОВ «ФК «ЦФР» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала кредитний договір № 2825718931 від 10.11.2021 року.Відповідно допункту 1.1.Кредитного договоруКредитодавець зобов`язуєтьсянадати кредиту розміріта наумовах,встановлених цимдоговором,а Позичальникзобов`язується повернутикредит тасплатити процентиза користуваннякредитом наумовах,встановлених договором.Згідно зпунктом 1.3.цього ждоговору Позичальникзобов`язується сплачуватипроценти закористування кредитомта здійснюватиповернення кредитуна умовахпередбачених вПаспорті кредиту№ 5718931,який єневід`ємною частиноюдоговору.У відповідностідо пункту2.1.наведеного договорувсі іншійого умовивикладені вПаспорті кредитута вУмовах отриманняфінансових кредитівТОВ «ОК«ЦФР»,які розміщеніна сайтітовариства.Пунктом 2.2.Кредитного договорувизначено,що цейдоговір,паспорт кредиту№ 5718931та Умовиотримання фінансовихкредитів ТОВ«ФК «ЦФР»-складають єдинийкредитний договір.Відповідно доумов Паспортукредиту №5718931та Кредитногодоговору №2825718931від 10.11.2021року Позичальникунадано грошовікошти нанаступних умовах:сума кредиту-74326,20гривень;строк користування-48місяців;річні проценти-11,99%від сумиборгу задоговором;щомісячні проценти-2,19%від сумикредиту.Кредит надаєтьсябезготівковим шляхом,протягом 3банківських дніввід дняукладення договору(пункту4Паспорта кредиту).Позичальник повідомленийкредитодавцем увідповідності довимог чинногозаконодавства,у чіткійта зрозумілійформі зінформацією,вказаною встатті.11Закону України«Про захистправ споживачів»,статтями 6,9Закону України«Про споживчекредитування»,статтею 12Закону України«Про фінансовіпослуги тадержавне регулюванняринків фінансовихпослуг» таіншою інформацією,необхідною длясвідомого тадобровільного виборуфінансової послуги.Позичальник підтвердив,що ознайомленийз інформацієюпро умовикредитування таорієнтовну загальнувартість кредиту,надані виходячиіз обранихПозичальником умовкредитування.Відповідно допункту 5.1.Умов отриманнякредитів таінших послугвід ТОВ«ФК «ЦФР»Позичальник зобов`язуєтьсящомісячно,у граничнийтермін,повертати черговучастину кредитута сплачуватищомісячні ірічні проценти.У разіпрострочення поверненнякредиту та/абосплати процентівза Кредитнимдоговором,Позичальник сплачуєпеню урозмірі подвійноїоблікової ставкиНБУ,що діялау період,за якийсплачується пеня(пункту7Паспорта кредиту).Кредит відповідачемотримано шляхомбезготівкового перерахуваннякоштів успосіб,зазначений вКредитному договорі,отже Кредитодавець,свої обов`язкиза Кредитнимдоговором виконавв повномуобсязі.11.11.2021року прававимоги заКредитним договоромвідступлено АТ«ТАСКОМБАНК» напідставі Договорупро відступленняправа вимоги№ 01/09/21від 01.09.2021року.Відповідно доумов цьогоДоговору таВитягу зРеєстру праввимоги від11.11.2021до Договорупро відступленняправа вимоги№ 01/09/21,позивач єновим кредиторомвідповідача заКредитним договором№ 2825718931від 10.11.2021року зусіма наступнимидодатками тазмінами.Відтак,позивач проситьстягнути з відповідача на його користь заборгованість за Кредитним договором № 2825718931 від 10.11.2021 року, що в частині тіла кредиту, річних процентів, щомісячних процентів станом на 11.06.2023 року становить в загальному розмірі 111500,87 гривень, поклавши судові витрати на відповідача (а. с. 1 3).

Зазначена позовна заява зареєстрована за вхідним № 5736/23-вх із наданням автоматизованою системою документообігу суду єдиного унікального № 631/1361/23 (провадження № 2/631/600/23) та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, обліково-статистичної картки справи та Контрольного журналу судових справ і матеріалів, переданих для розгляду судді, в день надходження передана на розгляд головуючого судді Мащенко С. В. (а. с. 1, 78).

На виконання вимог частини 6 статті 187 Цивільного процесуального кодексу України суд звернувся до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача ОСОБА_1 , відповідь на який отримано за вхідним № ЕП-2045/23-вх від 07.11.2023 року (а. с. 80, 81, 82).

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області, постановленою 08.11.2023 року, позовну заву АТ «ТАСКОМБАНК» до ОСОБА_1 «Про стягнення заборгованості» прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі з викликом (повідомленням) сторін (а. с. 83 87).

12.01.2024 року за вхідним № 193/24-вх представник позивача за ордером адвокат Мякота Т. М. надіслала суду відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що позовні вимоги АТ «ТАСКОМБАНК» до ОСОБА_1 є незаконними, необґрунтованими, такими, що не можуть підлягати до задоволення. Так, позивач звернувся в суд із позовом до відповідача, який обґрунтовано тим, що між ТОВ «ФК «ЦФР» та ОСОБА_1 10.11.2021 року укладено кредитний договір № 2825718931, відповідно до умов якого кредитодавець надав кошти відповідачу у розмірі 74326,20 гривень, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування ним у строки, визначені в договорі. Натомість, право вимоги за цим договором ТОВ «ФК «ЦФР» відступлені АТ «ТАСКОМБАНК» за договором про відступлення права вимоги № 01/09/21 від 01.09.2021 року. Відповідно до умов цього договору та Витягу з Реєстру прав вимоги від 11.11.2021 року до Договору про відступлення права вимоги № 01/09/21, позивач є новим кредитором відповідача за Кредитним договором № 2825718931 від 10.11.2021 року з усіма наступними додатками та змінами. Згідно із долученими до позовної заяви доказами у виді повідомлення про відступлення прав вимог, право вимоги за кредитним договором № 2825718931 від 10.11.2021 року, укладеним між ОСОБА_1 , та ТОВ «ФК «ЦФР» будуть відступлені АТ «ТАСКОМБАНК» на підставі договору про відступлення прав вимоги № ТАСЦФР-10-2016 від 07.10.2016 року. Відступлення прав вимоги, про яке йде мова в цьому повідомленні, підтверджується друкованими відтворенням підпису представника та печаткою ТОВ «ФК «ЦФР», на даному повідомленні. На повідомленні відтворені підписи представника «ФК «ЦФР» та позичальника Рогози О. В. 10.11.2021 року. Зазначення в позовній заяві про підтвердження відступлення права вимоги за кредитним договором на підставі Договору про відступлення права вимоги № 01/09/21 від 01.09.2021 року спростовується долученим до позовної заяви повідомленням про відступлення прав вимоги. Долучення до позовної заяви реєстру прав вимоги до Договору про відступлення права вимоги № 01/09/21 від 01.09.2021 року за 11.11.2021 року, не підтверджує виникнення у позивача по справі права вимоги за кредитним договором, оскільки позивачем у повідомленні зазначений інший договір відступлення права вимоги, який позивачем по справі не долучений до позовної заяви, в зв`язку з чим визначити його чинність та відповідність чинному законодавству не можливо. Відступлення права вимоги може здійснюватися лише відносно дійсної вимоги, що існувала не момент переходу цих прав, однак АТ «ТАСКОМБАНК» не надав доказів переходу прав кредитора по відношенню до ОСОБА_1 як станом на 07.10.2016 року, так і станом на 01.09.2021 року, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог. Позивачем по справі не долучено до позовної заяви належним чином завіреної копії договору про відступлення права вимоги № ТАСЦФР-10-2016 від 07.10.2016 року. Відповідно до пункту 10.6 Договору про відступлення права вимоги № 01/09/21 від 01.09.2021 року кожний примірник цього Договору з додатками прошивається, пронумеровується та скріплюється підписами уповноважених представників сторін та печатками. Зазначеним вимогам долучена до позовної заяви копія договору від 01.09.2021 року не відповідає, оскільки не є прошитою, та скріпленою підписами та печатками сторін договору, а отже не може бути прийнята як доказ по справі. До позовної заяви позивачем не долучене повідомлення-вимога про дострокове повернення кредиту та нарахованих процентів ОСОБА_1 , на яке посилається позивач в позовній заяві Долучене повідомлення-вимога № 12.05.2023 року № 11345/70.2.1 на ім`я ОСОБА_2 не стосується предмету спору та не може бути доказом по справі. На підставі викладеного просить відмовити у задоволенні позовних вимог АТ «ТАСКОМБАНК» до ОСОБА_1 «Про стягнення заборгованості» у повному обсязі, стягнувши з позивача на користь відповідача понесені ним витрати на оплату правової допомоги в сумі 8000,00 гривень (а. с. 100 - 101).

13.02.2024 року за вхідним № 928/24-вх представник позивача за ордером адвокат Лаврів В. П. подав відповідь на відзив, в якому обґрунтовує правомірність позовних вимог АТ «ТАСКОМБАНК» та зазначає, що позивач на підтвердження розміру заборгованості відповідача за кредитним договором № 2825718931 від 10.11.2021 року надав розрахунок заборгованості, який йому не зрозумілий та не відображає всіх сум. Однак поза увагою відповідача залишився той факт, що відповідно до пункту1.1. укладеного кредитного договору Кредитодавець зобов`язується надати кредит у розмірі та на умовах, встановлених цим договором, а Позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором. Згідно з пункту1.3. цього ж договору Позичальник зобов`язується сплачувати проценти за користування кредитом та здійснювати повернення кредиту на умовах, передбачених в Паспорті кредиту № 5718931, який є невід`ємною частиною цього Договору. Згідно з пункту2.1. кредитного договору, за яким вирішується питання про стягнення з відповідача заборгованості, всі інші умови кредитного договору викладені в Паспорті кредиту та в Умовах отримання фінансових кредитів ТОВ «ФК «ЦФР», що розміщені на сайті ТОВ «ФК «ЦФР». Відповідно до пункту2.2. Кредитного договору цей договір, паспорт кредиту № 5718931 та Умови отримання фінансових кредитів ТОВ «ФК «ЦФР» - складають єдиний кредитний договір. Відповідно до умов Паспорту кредиту № 5718931 та Кредитного договору № 2825718931 від 10.11.2021 року Позичальнику надано грошові кошти на наступних умовах: сума кредиту - 74326,20 гривень; строк користування 48 місяців; річні проценти - 11,99 % від суми боргу за договором; щомісячні проценти - 2,19 % від суми кредиту. Крім вищезазначеного Позивачем було надано виписки по особових рахунках Відповідача, так як Відповідач знімав кошти та поповнював його протягом тривалого часу, і розмір боргу по тілу кредиту підтверджується виписками із рахунку, які долучені до матеріалів справи. Законом не передбачено будь-яких вимог до розрахунку заборгованості, що надається до позовної заяви про стягнення коштів. Натомість він містить заборгованість після переуступлення права вимоги від ТОВ «ЦФР», за залишками по кредиту, періоди, відсоткової ставки та суми нарахування відсотків як щорічних, так і місячних, за користування кредитним коштами, данні про абсолютну відсутність сплат за кредитним договором. Розрахунок не містить жодних арифметичних помилок. Кожна з позицій підтверджена відповідними виписками по рахункам: по тілу кредиту (виписки по рахунку тіла та по рахунку простроченого тіла), по щорічним відсотками (виписки по рахунку відсотків, по рахунку прострочених відсотків, по рахунку відсотків на прострочену частину кредиту, по рахунку прострочених відсотків на прострочену частину кредиту). По щомісячним відсоткам (по рахунку комісії (оскільки програмним забезпеченням «ОДБ Банку» не передбачено назви рахунку щомісячні відсотки, рахунок називається комісія) та по рахунку простроченої комісії). Крім того, відповідачем не надано жодного свого розрахунку, більш того не вказано, які помилки містить наданий позивачем. Оскільки відповідач заперечує щодо отримання кредиту в цілому, то такі дії можна розцінювати як спосіб уникнення відповідальності по кредитному договору, проте відповідач врахувавши дійсним факт відступлення права вимоги за кредитним договором допустився помилки щодо відсутності у позивача права на стягнення кредитного боргу (а. с. 118 120).

Такі процесуальні дії як: забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо,- у цій цивільній справі судом не вчинялись.

Отже, з огляду на предмет позову та згідно з приписами пункту 1 частини 1 статті 274 й пункту 1 частини 6 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до змісту частини 1 статті 279 цього ж кодифікованого акту України розгляд справи здійснювався у порядку спрощеного позовного провадження за правилами, встановленими цим кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними в главі 10 вказаного кодексу України.

Представник позивача АТ «ТАСКОМБАНК» у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи був сповіщений своєчасно та належним чином відповідно до приписів Цивільного процесуального кодексу України, про причини своєї неявки суд не сповістив, проте його представник - адвокат Лаврів В. П., який діє на підставі довіреності № 30, виданої 01.02.2023 року Головою Правління банка Дубєєм ВолодимиромВолодимировичем ізстроком діїдо 01.01.2024року,атакож свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 1739, виданого 15.09.2010 року на підставі рішення Львівської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури № 8, скористався правом, визначеним частиною 3 статті 211 цивільного процесуального кодифікованого закону України, й у абзаці 4 прохальній частині позову виклав своє клопотанням про розгляд справи за їх відсутності (а. с. 31, 32, 131, 135).

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання також не з`явився, про дату, час і місце засідання повідомлявся належним чином відповідно до приписів Цивільного процесуального кодексу України, про причини своєї неявки суд не сповістив, заяв з клопотанням про відкладення або про розгляд справи за його відсутності не надсилав, однак скористався правом, визначеним частиною 1 статті 58 вказаного кодексу, щодо участі у судовому процесі через представника за ордером - адвоката Мякоти Т. М. (а. с. 131, 136).

Представник відповідача адвокат Мякота Т. М., яка діє за ордером (серії ВІ № 1187736), виданим 27.12.2023 року на підставі договору про надання правової допомоги № 126/23, укладеного 25.12.2023 року між адвокатом Мякотою Т. М. та ОСОБА_1 , а також свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю (серії ПТ № 1646), виданого 21.03.2017 року Радою адвокатів Полтавської області на підставі рішення Ради № 4, в судове засідання теж не з`явилася, про дату, час і місце цього засідання повідомлялася належним чином відповідно до приписів Цивільного процесуального кодексу України, про причини своєї неявки суд не сповістила, натомість надала заяву, зареєстровану за вхідним № ЕП-1158/24-вх від 12.06.2024 року, з клопотанням про розгляд справи за їх з відповідачем відсутності (а. с. 94, 95, 131, 136).

Відповідно до змісту частини 1 статті 58 Цивільного процесуального кодексу України сторона може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника, а згідно з частиною 1 статті 223 цього ж кодексу неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Крім того, на підставі частини 3 статті 211 наведеного кодифікованого процесуального закону України особи, які беруть участь у справі, мають право заявити клопотання про розгляд справи за їх відсутності. Про наявність такого клопотання у представників сторін свідчать відповідні клопотання, наявні в матеріалах справи.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, учиненої 04.11.1950 року Високими Договірними Сторонами в Римі та ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до приписів статті 9 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року (із змінами та доповненнями) є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-ІV від 23.02.2006 року (із змінами та доповненнями) обумовлює, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, Європейський суд з прав людини у пунктах 39 - 41 свого Рішення від 08.11.2005 року у справі «Стрижак проти України» (заява № 72269/01) констатував наявність у заявника права надавати свої аргументи під час публічного слухання справи, недотримання якого було кваліфіковано як порушення частини 1 статті 6 Конвенції.

За таких обставин, беручи до уваги те, що суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для реалізації учасниками справи, що не з`явились, їх процесуальних прав на безпосередню участь у розгляді справи в суді, ураховуючи те, що підстав для визнання необхідним давання ними особистих пояснень не має, суд вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності.

Приходячи до такого, суд зауважує, що на виконання змісту пунктів 2 та 7 частини 2 статті 43 Цивільного процесуального кодексу України учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Імперативними приписамипункту 2частини 2статті 223цивільного процесуальногокодифікованого актаУкраїни обумовлено,що судвідкладає розглядсправи всудовому засіданнів межахвстановленого цимкодексом строку,зокрема,з підставпершої неявкив судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Натомість змістом частиною 3 статті 131 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що у разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Правилом частин 8 11 статті 128 вказаного кодифікованого процесуального акту України унормований порядок, за яким особи вважаються повідомленими належним чином про дату, час і місце розгляду справи.

З огляду на наведене, відповідно до змісту пунктів 1 і 2 частини 8 статті 128 вказаного кодифікованого процесуального акту України днем вручення судової повістки про виклик є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи та день вручення судової повістки під розписку.

Зважаючи на це, суд не знаходить підстав задля визнання неявки належно повідомлених представників сторін та відповідача поважною, а, отже, така неявка не є перешкодою у розгляді справи за суттю позовних вимог.

Відтак, здійснюючи правосуддя на засадах змагальності й рівності учасників судового процесу перед законом і судом, всебічно, повно, об`єктивно, справедливо, неупереджено та своєчасно з`ясувавши всі обставини справи і всі фактичні данні в межах заявлених вимог, що мають значення для вирішення справи за суттю й на які сторони посилались як на підставу своїх вимог та заперечень, перевіривши їх доказами, отриманими відповідно до правил цивільного процесуального кодифікованого закону й безпосередньо дослідженими у судовому засіданні, що відповідають вимогам закону про їх належність, допустимість, достовірність та достатність, а саме: дослідивши письмові докази у справі,- суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

Так, пунктом 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року шляхом реорганізації (злиття) Валківського районного суду, Коломацького районного суду та Нововодолазького районного суду Харківської області утворено Валківський окружний суд у Валківському, Коломацькому та Нововодолазькому районах Харківської області із місцезнаходженням у містах Валках, селищі міського типу Новій Водолазі та селі Різуненковому Коломацького району Харківської області.

За змістом пункту 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року районні суди продовжують здійснювати свої повноваження до утворення та початку діяльності місцевого окружного суду, юрисдикція якого розповсюджується на відповідну територію.

Окрім того, Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів», що набрала чинності 19.07.2020 року, змінений адміністративно-територіальний устрій нашої Держави.

Зокрема, відповідно до підпункту 20 пункту 3 та абзаців 3 і 6 підпункту 20 пункту 1 цієї Постанови ліквідований Нововодолазький район Харківської області та утворені Красноградській район Харківської області (з адміністративним центром у місті Красноград) у складі території Старовірівської сільської територіальної громади (на цей час Берестинський район та місто Берестин відповідно) та Харківський район Харківської області (з адміністративним центром у місті Харків) у складі території Нововодолазької селищної територіальної громади, що затверджені Кабінетом Міністрів України, тощо.

При цьому, як чітко визначив законотворець у пункті 6 своєї Постанови, у продовж тримісячного строку з дня набрання нею чинності Кабінет Міністрів України повинен привести свої нормативно-правові акти у відповідність із нею та забезпечити таке приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів.

Одночасно із цим, приписами статті 125 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями), а також статтею 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», закріплено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності, спеціалізації, інстанційності і визначається законом.

Пунктом 3-1 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» вищезазначеного Закону на законодавчому рівні унормовано, що до набрання чинності законом України щодо зміни системи місцевих судів на території України у зв`язку з утворенням (ліквідацією) районів відповідні місцеві суди продовжують здійснювати свої повноваження у межах територіальної юрисдикції, визначеної до цього, але не довше ніж один рік з дня припинення чи скасування воєнного стану на території України.

Натомість, закон, який змінює існуючу систему судоустрою та приводить її у відповідність до нового адміністративно-територіального устрою, не прийнятий, Валківський окружний суд на цей час свою діяльність не розпочав, воєнний стан на території України не припинений та не скасований, а тому справа перебувала на розгляді належного суду.

Вирішуючи спірні правовідносини суд виходить з того, що завданням цивільного судочинства, визначеним у частині 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України, є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Тому згідно з частиною 1 статті 4 цього ж нормативно-правового акту, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Отже, суд відповідно до приписів частини 1 статті 13 цивільного процесуального кодифікованого закону України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

При цьому частиною 1 статті 77 вказаного нормативно-правового документа визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Нормою, викладеною у частині 2 статті 129 Основного Закону нашої Держави, визначено основні засади судочинства, однією з яких згідно з її пунктом 3 є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

У відповідності до припису частини 3 статті 12 та частини 1 статті 81 цивільного процесуального кодифікованого закону України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього кодексу.

Одночасно із цим, згідно з частиною 2 статті 77 та частиною 1 статті 82 Цивільного процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Відтак, у ході розгляду справи в межах заявлених вимог та зазначених і доведених обставин, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини, що мають значення для вирішення справи за суттю.

10.11.2021 року між ТОВ «ФК «ЦФР» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2825718931 шляхом його безпосереднього підписання сторонами (а. с. 6 8).

За умовами вказаного договору Кредитодавець - ТОВ «ФК «ЦФР» зобов`язався надати кредит у розмірі та на умовах, встановлених цим договором, а позичальник - ОСОБА_1 зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за його користування на умовах, встановлених договором (пункт 1 договору).

Отже своїм підписом позичальник погодив, що сума кредиту становить 74326,20 гривень, а строк, на який його надано, визначено як 48 місяців, під 2,19% від суми кредиту та 11,99% від суми боргу за цим договором.

Окрім того, розділ 1 кредитного договору № 2825718931 містить повний помісячний графік платежів за кредитом на весь його строк, тобто передбачає умови та порядок сплати процентів за користування кредитом та здійснення повернення суми отриманих кредитних грошей.

Крім того, 10.11.2021 року сторони кредитного договору № 2825718931 погодили та шляхом безпосередньо підписали Паспорт кредиту від ТОВ «ФК «ЦФР» № 5718931 (а. с. 9 10).

Також ТОВ «ФК «ЦФР» в день підписання кредитного договору № 2825718931, тобто 10.11.2021 року, надав ОСОБА_1 під його особистий короткий підпис повідомлення про відступлення прав вимог за кредитним договором № 2825718931 від 10.11.2021 року на підставі договору про відступлення права вимоги № ТАСЦФР-10-2016 від 07.10.2016 року (а. с. 26).

АТ «ТАСКОМБАНК» та ТОВ «ФК «ЦФР» 01.09.2021 року уклали Договір про відступлення права вимоги № 01/09/21, відповідно до якого визначились із термінами в договорі, його предметом, порядком оформлення відступлення прав вимоги, ціни договору та порядку оплати, гарантіями сторін, конфіденційністю, відповідальністю і вирішенню спорів, щодо форс-мажорних обставин, строку дії договору і порядку дострокового його розірвання, а також вказали заключними положення разом із реквізитами, адресами та підписами його сторін (а. с. 17 24).

Зокрема, у пункті 2 наведеного останнім договору викладено, що:

2.1. У відповідності до умов цього Договору Первісний кредитор передає (відступає) Новому кредитору свої Права вимоги до Позичальників, а Новий кредитор набуває Права вимоги Первісного кредитора за встановлені цим Договором.

2.2. Сторони погодили, що Первісний кредитор має право щоденно передавати (відступати) Новому кредитору свої права вимоги до Позичальників, а Новий кредитор зобов`язаний набувати такі права вимоги, шляхом підписання відповідних Реєстрів прав вимог (зразок якого наведено у Додатку 1 до цього Договору) із зазначенням ціни договору та розміру заборгованостей позичальників. Підписані сторонами відповідні Реєстрі прав вимог є невід`ємною частиною цього договору. Передача Кредитних справ та іншої документації за кредитом регламентується окремим договором зберігання, що укладається між сторонами. Розмір заборгованостей позичальників, права вимоги до яких відступається згідно Реєстру прав вимог, вказується у кожному окремому Реєстрі до цього договору. Реєстр прав вимог складається сторонами в паперовому та електронному вигляді (у форматі .xls). Реєстр прав вимог на паперовому носії (з основною інформацією за кредитними договорами) підписується уповноваженими представниками сторін і скріплюється печатками сторін. Реєстр прав вимог на електронному носії (з додатковою інформацією за кредитними договорами) передається Первісним кредитором Новому кредитору і повинен повністю відповідати Реєстру прав вимог на паперовому носії в частині основної інформації за кредитними договорами, підписаному сторонами. У випадку розбіжностей між інформацією, що наведена у Реєстрі прав вимог на паперовому носії та Реєстру прав вимог на електронному носії перевагу має інформація Реєстру прав вимог на паперовому носії.

Кожний Реєстр прав вимог, який передається Первісним кредитором, повинен містити права вимоги, які відповідають наступним параметрам/критеріям: позичальниками є громадяни України - резиденти (фізичні особи); вік позичальника повинен бути не менше, ніж 21 рік та не більше ніж 71 років; місце фактичного проживання позичальника не повинно знаходитись у АР Крим, в зоні проведення ООС; типи фінансових кредитів: споживчі кредити; строк кредиту не повинен бути менше за 1 місяць або більше за 65 місяців; сума кредиту не повинна бути менше за 400 гривень або більше за 1 000 000 гривень.

Права та обов`язки за кредитними договорами не можуть бути передані (відступлені) Первісним кредитором та прийняті Новим кредитором у разі невідповідності позичальників та кредитних договорів вище зазначеним вимогам

Натомість жодного зразка як Додатку 1 до цього договору (як вказано у пункті 2.2., тобто Реєстру прав вимог) позивачем не додано.

Наявний в матеріалах справи Реєстр прав вимог складається з одного аркушу, хоча посвідчуваний напис на нього відображає такий текст: «усього в цьому документі прошито, пронумеровано, скріплено підписами сторін 59 аркушів».

Зауваження, що це виписка, зроблена з реєстру у процесуальний спосіб, тобто:

- з урахуванням приписів ДСТУ 4163-2020 (Вимоги до оформлювання документів), прийнятого й затвердженого наказом Державного підприємства «Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості» № 144 від 01.07.2020 року, який, як вказано у пункті 1.1 цього документа, поширюється на організаційно-розпорядчі документи - постанови, розпорядження, накази, положення, рішення, протоколи, акти, листи тощо, створювані в результаті діяльності органів державної влади України, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій та їх об`єднань усіх форм власності;

- та відповідно до вимог Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених Наказом Міністерства юстиції України № 1000/5 від 18.06.2015 року (із змінами та доповненнями), які з огляду на зміст пункту 1 розділу І «Загальні положення» встановлюють єдині вимоги щодо створення управлінських документів і роботи зі службовими документами, а також порядок їх архівного зберігання в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності, та є нормативно-правовим актом, обов`язковим для виконання всіма установами,-

на цьому аркуші не зазначено (а. с. 25).

Пунктом 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України обумовлено, що добросовісність це певний стандарт поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Аналогічна правова позиція викладена Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду в постановах від 17.07.2019 року у справі № 626/2621/18 (провадження № 61 10128св19) та від 18.09.2019 року у справі № 626/2490/18 (провадження № 61 12625св19), який зазначив на необхідність застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності.

Отже, наведений письмовий доказ у виді Реєстру прав вимог на паперовому носії (з основною інформацією за кредитними договорами) хоча і містить підписи уповноважених представників сторін та скріплений їх печатками, як вимагає правило пункту 2.2 Договору про відступлення права вимоги № 01/09/21 від 01.09.2021 року, натомість викликає сумнів у суду, оскільки містять суперечності та ознаки можливої підробки (на один аркуш накладено інший та відскановано), що у повній мірі не спростовано та, навпаки, не доведено, а тому не відповідає критерію належності, достовірності та допустимості, й береться судом до уваги під час ухвалення рішення у цій справі.

Згідно з Розрахунком заборгованості по кредитного договору № 2825718931 від 10.11.2021 року, укладеному з позичальником ОСОБА_1 у період часу з 30.11.2021 року по 11.06.2023 року становить 111500,87 гривень, яких:

-71731,57 гривень заборгованість по тілу кредиту (в тому числі прострочена);

-12097,55 гривень - заборгованість по річних процентах (в тому числі прострочена);

-27671,75 гривень - заборгованість по щомісячних процентах (в тому числі прострочена) (а. с. 5).

Також позивачем до матеріалів справи в якості письмових доказів у справі разом із позовною заявою додано:

-Умови отримання фінансових кредитів ТОВ «ФК «ЦФР» (а. с. 27 - 28);

-Копію першої та 50 сторінок Статуту АТ «ТАСКОМБАНК» в новій редакції, затвердженої 10.02.2022 року та погодженої НБУ 13.06.2022 року (а. с. 29 30);

-Повідомлення-вимогу від 12.05.2023 року на ім`я ОСОБА_2 (а. с. 33);

-Опис вкладення у цінний лист на ім`я ОСОБА_1 із повідомленням-вимогою за вихідним № 11348/70.2.1 від 12.05.2023 року на одному аркуші (а. с. 34);

-Список згрупованих відправлень Укрпошти Експрес, де під № 23 міститься дані відповідача як одержувача відправлення (а. с. 35 зворот 36);

-Виписки по особовому рахунку за кредитним договором № 2825718931 від 10.11.2021 року (а. с. 37 76).

Окрім цього, представник позивача за ордером разом із відповіддю на відзив додав копію Повідомлення-вимоги, зареєстрованої за вихідним № 11348/70.2.1 від 12.05.2023 року на ім`я ОСОБА_1 (а. с. 121);

Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з того, що їх правове регулювання здійснюється нормами чинного Цивільного кодексу України (зі змінами та доповненнями).

У частині 1 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Так, цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї (частини 1 та 2 статті 14 Цивільного кодексу України).

За правилом, наведеним у частині 1 статті 205 цивільного кодифікованого закону України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У відповідності до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 цього ж кодексу).

Відповідно до частини 1 статті 202 вищезазначеного кодифікованого закону укладений між сторонами по справі кредитний договір, за своєю правовою природою, є правочином, тобто дією особи, спрямованою на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює презумпціюправомірності правочину,яка означає,що вчиненийправочин вважаєтьсяправомірним,тобто таким,що породжує,змінює абоприпиняє цивільніправа іобов`язки,доки цяпрезумпція небуде спростована,зокрема,на підставірішення суду,яке набралозаконної сили.

Таким чином,у разіне спростуванняпрезумпції правомірностідоговору всіправа,набуті сторонамиправочину зацим договором,повинні здійснюватися,а створеніобов`язки підлягаютьвиконанню.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду, прийнятій 14.11.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18).

Згідно із частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом статей 626 та 628 цього ж кодексу, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Приписами частини 1 статті 638 вищенаведеного кодифікованого акта Украни встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 Цивільного кодексу України).

Приписи частини 1 статті 1054 вищенаведеного кодифікованого закону України передбачають, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа /кредитодавець/ зобов`язується надати грошові кошти /кредит/ позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як визначено частинами 1 і 2 статті 1055 Цивільного кодексу України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до положень частини 2 статті 11 зазначеного вище кодексу України укладені між сторонами по справі договори є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Окрім цього, частиною 1 статті 14 цього ж нормативно-правового акта регламентовано, що цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Крім того, статтею 509 Цивільного кодексу України унормовано, що укладений договір є підставою виникнення між сторонами зобов`язань, тобто правовідносин, в яких одна сторона /боржник/ зобов`язана вчинити на користь другої сторони /кредитора/ певну дію /передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо/ або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку/.

З положень частини 1 статті 526 цивільного кодифікованого закону України вбачається, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Також, з огляду на частину 1 статті 629 наведеного акту - договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 2 статті 1054 Цивільного кодексу України закріплено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (тобто «Позика»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Приписи частини 1 статті 1049 цього ж кодексу встановлюють обов`язок позичальника повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самі сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самі кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною 2 статті 1050 вказаного кодифікованого акту якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплатити проценти, належні йому відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України.

Норма права, що міститься у статті 1056-1 зазначеного кодексу закріплює, що розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Отже, на підставі змісту статей 526, 527 і 530 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

З матеріалів справи вбачається, що 10.11.2021 року відповідач ОСОБА_1 особисто підписав:

- Кредитний договір № 2825718931;

- Паспорт кредиту від ТОВ «ФК «ЦФР» № 5718931;

- Повідомлення про відступлення прав вимог за кредитним договором № 2825718931 від 10.11.2021 року на підставі договору про відступлення права вимоги № ТАСЦФР-10-2016 від 07.10.2016 року.

Сторони у справі не заперечують факт підписання наведених документів, зокрема, відповідачем, що свідчать про дотримання письмової форми правочину та укладення кредитного договору, відповідно до якого відповідач отримав кредит зі сплатою відсотків за користування кредитом у погодженому сторонами розмірі.

Такого висновку суд доходить, керуючись правозастосовною практикою, викладеною Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України, який, з огляду на імперативну норму пункту 6 частини 2 статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року (із змінами та доповненнями), забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій (тобто сталість та єдність судової практики) у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, а саме: постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, прийнятою 04.04.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 357/12292/16-ц (провадження № 61-8596св18), де суд зазначив, що не оспорювання кредитного договору, часткове його виконання відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України свідчить про правомірність цього правочину. Підписання даного договору є прямою та безумовною згодою позичальника щодо прийняття умов цього договору.

Отже, між ТОВ «ФК «ЦФР» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, яким передбачено порядок та умови погашення кредиту, визначення заборгованості по ньому, відсотків за користування кредитом, графік платежів тощо.

Окрім того, в момент укладення кредитного договору № 2825718931 від 10.11.2021 року ОСОБА_1 в письмовій формі під особистий короткий підпис повідомлено про відступлення права вимоги за цим договором АТ «ТАСКОМБАНК» згідно з договором про відступлення права вимоги № ТАСЦФР-10-2016 від 07.10.2016 року.

Відтак, матеріали справи не містять доказів щодо спростування презумпції правомірності кредитного договору № 2825718931 від 10.11.2021 року, визнання його недійсним, а отже всі права, набуті сторонами правочину за цим договором, повинні здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Натомість, приписами статті 512 Цивільного кодексу України обумовлено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 Цивільного кодексу України).

При цьому при заміні кредитора у зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише суб`єктний склад кредитора.

За частиною першою статті 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до частини 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір, як правило, існує в вигляді єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощеній формі шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами та іншими засобами електронної комунікації, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні норми до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Аналізуючи зміст договору про відступлення права вимоги № 01/09/21, долучений позивачем до позовної заяви в якості письмового доказу, суд зауважує, що його укладено між двома юридичними особами 01 вересня 2021 року та його предметом у пункті 2 визначено:

2.1. У відповідності до умов цього Договору Первісний кредитор передає (відступає) Новому кредитору свої Права вимоги до Позичальників, а Новий кредитор набуває Права вимоги Первісного кредитора за встановлені цим Договором.

2.2. Сторони погодили, що Первісний кредитор має право щоденно передавати (відступати) Новому кредитору свої права вимоги до Позичальників, а Новий кредитор зобов`язаний набувати такі права вимоги, шляхом підписання відповідних Реєстрів прав вимог (зразок якого наведено у Додатку 1 до цього Договору) із зазначенням ціни договору та розміру заборгованостей позичальників. Підписані сторонами відповідні Реєстрі прав вимог є невід`ємною частиною цього договору. Передача Кредитних справ та іншої документації за кредитом регламентується окремим договором зберігання, що укладається між сторонами. Розмір заборгованостей позичальників, права вимоги до яких відступається згідно Реєстру прав вимог, вказується у кожному окремому Реєстрі до цього договору. Реєстр прав вимог складається сторонами в паперовому та електронному вигляді (у форматі .xls). Реєстр прав вимог на паперовому носії (з основною інформацією за кредитними договорами) підписується уповноваженими представниками сторін і скріплюється печатками сторін. Реєстр прав вимог на електронному носії (з додатковою інформацією за кредитними договорами) передається Первісним кредитором Новому кредитору і повинен повністю відповідати Реєстру прав вимог на паперовому носії в частині основної інформації за кредитними договорами, підписаному сторонами. У випадку розбіжностей між інформацією, що наведена у Реєстрі прав вимог на паперовому носії та Реєстру прав вимог на електронному носії перевагу має інформація Реєстру прав вимог на паперовому носії.

Кожний Реєстр прав вимог, який передається Первісним кредитором, повинен містити права вимоги, які відповідають наступним параметрам/критеріям: позичальниками є громадяни України - резиденти (фізичні особи); вік позичальника повинен бути не менше, ніж 21 рік та не більше ніж 71 років; місце фактичного проживання позичальника не повинно знаходитись у АР Крим, в зоні проведення ООС; типи фінансових кредитів: споживчі кредити; строк кредиту не повинен бути менше за 1 місяць або більше за 65 місяців; сума кредиту не повинна бути менше за 400 гривень або більше за 1 000 000 гривень.

Права та обов`язки за кредитними договорами не можуть бути передані (відступлені) Первісним кредитором та прийняті Новим кредитором у разі невідповідності позичальників та кредитних договорів вище зазначеним вимогам (а. с. 18).

Відтак, передача прав вимоги за цим договором не передбачається до моменту фактичного укладено кредитного договору, за яким таке право набуває «Новий кредитор», тобто укладений між «Первісним кредитором» та «Новим кредитором» договір про відступлення права вимоги не визначає можливості передачі обов`язків на перед.

При цьому таким правилом не є застереження, викладене в пункті 2.2. зазначеного вище договору про право щоденної передачі (відступлення) Новому кредитору прав вимоги до позичальників, оскільки воно свідчить про процедуру оформлення передачі прав, а не стосується виключень, про які йде мова у статті 514 Цивільного кодексу України щодо момент переходу прав первісного кредитора до нового кредитора у зобов`язанні.

Аналогічний за своїм правовім змістом та навантаженням висновок міститься у постанові, прийнятій Великою Палатою Верховного Суду 16.03.2021 року в межах справи з єдиним унікальним № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21), де суд виклав, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання. Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги:

1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні;

2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо);

3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним;

4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання;

5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Одночасно із цим, згідно з приписом статті 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Отже, що боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору, і таке виконання є належним.

Тобто, факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов`язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язань.

Аналогічний за змістом висновок, викладений у постанові Верховного Суду, прийнятій 06.02.2019 року у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в межах справи з єдиним унікальним № 361/2105/16-ц (провадження № 61-22929св18).

Проте Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні (стаття 517 Цивільного кодексу України).

Згідно із положеннями статті 519 цього ж кодексу первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим

З наведених норм вбачається, що:

- права вимоги (майнові права) можуть бути відступлені (продані) лише за існуючим зобов`язанням;

- первісний кредитор може відступити (продати) тільки ті права вимоги (майнові права), які дійсно існують та йому належать;

- відступлення (продаж) прав вимоги (майнових прав) здійснюється виключно в межах того обсягу прав, який має в такому зобов`язанні.

Відтак, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі N? 6-459цс 17, яка є актуальною, що підтверджено ухвалою Великої Палати Верховного Суду, постановленою 22.04.2021 року в межах справи з єдиним унікальним № 761/33403/17 (провадження № 14-52цс21).

Відповідно до практики Верховного Суду, яка регулює правовідносини із відступлення права вимоги (цесії), саме на первісного кредитора покладено обов`язок представити новому кредитору всі документи, які слугували підставою виникнення боргового зобов`язання у боржника, оскільки правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, як за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

Відступлення права вимоги може здійснюватися лише відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.

Статтею 129 Основного Закону нашої Держави визначені основні засади судочинства, однією з яких, з огляду на зміст пункту 3 частини 2 вказаної норми права, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і доведеності перед судом їх переконливості.

Аналогічні за своїм правовим змістом норми містяться й у частинах 1 і 3 статті 12, а також частині 1 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до яких цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна з яких повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього кодексу.

При цьому, у відповідності до припису частини 6 статті 81 наведеного вище процесуального кодифікованого закону, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, нормативно закріплений принцип змагальності сторін полягає у прояві змагальної ініціативи та активних дій усіх осіб, які беруть участь у справі. Саме цей принцип забезпечує повноту дослідження судом обставин кожної судової справи.

Також, з огляду на зміст частини 1 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Відтак, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, прямо передбачених законом.

Крім того, як обумовлено пунктом 2 частини 1 статті 43 та частиною 1 статті 49 цивільного процесуального кодифікованого закону України учасники справи, зокрема, сторони у цивільній справі, користуються рівними процесуальними правами щодо подання доказів, участі у їх дослідженні та у доведеності перед судом їх переконливості.

Вони зобов`язані самостійно визначити коло фактів, на які слід посилатись як на підставу своїх вимог чи заперечень, а також доказів, що містять інформацію про предмет доказування у справі, яким є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина 1 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України).

Проте, як роз`яснює частина 2 статті 78 вказаного кодексу, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Однак позивачемсуду не надано беззаперечних, належних та допустимих доказів, щодо підстави відступлення права вимоги за кредитним договором № 2825718931 від 10.11.2021 року ТОВ «ФК «ЦФР» АТ «ТАСКОМБАНК», оскільки відповідно до статті 77 Цивільного процесуального кодексу України це не підтверджено належними доказами, дослідженими у судовому засіданні, так як вказаний у повідомленні про відступлення прав вимоги договір № ТАСЦФР-10-2016 від 07.10.2016 року у матеріалах справи відсутній, а наявний договір № 01/09/21 від 01.09.2021 року не вказаний ані у вищенаведеному повідомленні, ані в повідомленні-вимозі від 12.05.2023 року (а. с. 26, 113).

Суд наголошує, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи, а збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України.

Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов`язків у сторін.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 зробила правовий висновок, відповідно до якого принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

У даній справі на виконання свого процесуального обов`язку, позивачем не надано доказів того, що спірний кредитний договір від 10.11.2021 року станом на момент укладення 07.10.2016 рок Договору про відступлення права вимоги № TACЦФР-10-2016 існував, як і станом на 01.09.2021 року. Наявний в матеріалах справи договір відступлення права вимоги не передбачає можливості відступлення на майбутнє, тобто щодо тих прав, які на момент укладення договору сторони не мали, проте такі права в них з`являться протягом строку дії договору, а Договір про відступлення права вимоги № TACЦФР-10-2016 суду взагалі не наданий.

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При цьому приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23).

Відтак, відступлення (продаж) неіснуючих на дати укладення договорів відступлення прав вимоги (за умови, що інше не передбачено сторонами та не викладено в текстах самих цих договорів), суперечить нормі матеріального права, передбаченій у статті 514 Цивільного кодекс України.

Зазначене узгоджується зі змістом пункту 98 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 серпня 2023 року у справі № 910/19199/21.

Отже, за викладених підстав суд не може зробити однозначного висновку щодо набуття АТ «ТАСКОМБАНК» прав кредитора по відношенню до ОСОБА_1 за кредитним договором № 2825718931 від 10.11.2021 року у законний спосіб.

Тому, виходячи з засад змагальності сторін у справі, свободи у наданні ними своїх доказів та у доведеності їх переконливості перед судом, ураховуючи усе вищенаведене, а також оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу в справі окремо, і їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, суд вважає, що стороною позивача не доведені у процесуальний спосіб обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог, а наданих ними доказів не достатньо для задоволення їх позовних вимог, а тому доходить обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову , у якому слід відмовити повністю.

Окрім того, сторона позивача, звертаючись до суду із цим позовом, та сторона відповідача, надсилаючи відзив на позовну заяву, вимагают компенсації (відшкодування) понесених ними і документально підтверджених судових витрат, тому суд вирішує згідно з підпунктом 6 частини 1 статті 264 Цивільного процесуального кодексу України й питання про розподіл між сторонами у справі судових витрат.

Так, відповідно до вимог частини 1 та 2 статті 141 зазначеного цивільного процесуального кодифікованого закону України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тоді як інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приписи частини 1 та 2 статті 133 Цивільного процесуального кодексу України передбачають, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Таким законом є Закон України «Про судовий збір» № 3674-VІ від 08.11.2011 року (із змінами та доповненнями), який встановлює правові засади справляння, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та його повернення.

Положеннями статті 1 зазначеного Закону визначено, що судовий збір це збір, який справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів і включається до складу судових витрат.

Згідно із абзацом 1 частини 1 статті 3 і частиною 1 статті 9 вказаного вище нормативно-правового акту, судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством України, сплачується за місцем розгляду справи і зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.

На підставі приписів частини 1 і підпункту 1 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду юридичною особою позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5% ціни позову, але не менш 1 розміру і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду.

Окрім того, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 176 Цивільного процесуального кодексу України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується.

Із зазначеним позовом АТ «ТАСКОМБАНК» звернулося до суду у 2023 році й на виконання приписів частини 4 статті 177 цивільного процесуального кодифікованого закону України, додало до своєї позовної заяви платіжний документ про сплату судового збору в розмірі 2684,00 гривень (а. с. 4, 79).

Пунктом 9 частини 1 статті 40 Бюджетного кодексу України № 2456-VІ від 08.07.2010 року (із змінами та доповненнями) визначено, що розмір прожиткового мінімуму на відповідний бюджетний період у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для основних соціальних і демографічних груп населення визначається Законом про Державний бюджет України.

Відповідно до приписів абзацу 3 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» № 2710-IX від 03.11.2022 року з 01 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб встановлений в сумі 2684,00 гривень, а тому за подання до суду позовної заяви із вимогою майнового характеру в порядку позовного провадження судовий збір повинен справлятися в розмірі 1,5% ціни позову, тобто 1,5% х 111500,87 гривень = 1672,51 гривень, але не менш 2684,00 гривень, виходячи з розрахунку: 2684,00 гривень х 1 = 2684,00 гривень, та не більше 939400,00 гривень, виходячи з розрахунку: 2684,00 гривень х 350 = 939400,00 гривень.

Таким чином, у зв`язку із відмовою у позові за недоведеністю судовий збір покладається на сторону позивача.

Крім того, згідно з пунктом 1 частини 3 статті 133 Цивільного процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23 - рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Положеннями статті 15 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

З огляду на приписи частини 1 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Правове регулювання відносин, пов`язаних з розподілом судових витрат на правничу допомогу адвоката здійснюється частинами 2 - 4 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України, якими регламентовано, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, частина 3 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України наголошує на необхідності врахування судом при вирішенні питання про розподіл судових витрат:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до статті 17 Закону України «При виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Частиною 8 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України від 05 липня 1012 року № 5076-VІ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини 1 статті 1 наведеного Закону України встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

З наданих суду документів вбачається, що представником відповідача є Мякота Т. М., яка відповідно до свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю (серії ПТ № 1646), виданого 21.03.2017 року Радою адвокатів Полтавської області на підставі рішення Ради № 4, є адвокатом, і діє на підставі за ордером (серії ВІ № 1187736), виданим 27.12.2023 року на підставі договору про надання правової допомоги № 126/23, укладеного 25.12.2023 року між адвокатом Мякотою Т. М. та ОСОБА_1 (а. с. 95, 94).

На виконання умов чинного законодавства ОСОБА_1 та адвокат Мякота Т. М. склали та підписали розрахунок вартості юридичних послуг та Акт приймання-передачі наданих послуг від 06.01.2024 року, відповідно до якого детально розписаний вид правової допомоги та потрачений час адвокатом й вказана їх вартість у загальному розмірі 8000,00 гривень (а. с. 102, 103).

Згідно з висновками щодо застосування норм права, викладеними в постанові Верховного Суду від 06 грудня 2023 року у справі № 713/1890/21, витрати на професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 зроблений правовий висновок, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Одночасно з цим частини 5 та 6 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України визначають, що у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частинах 4 та 5 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на не співмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Таких доказів або обґрунтувань, у тому числі розрахунків, які свідчили б про неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката до справи, відповідачем не надано. Відсутність клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, від іншої сторони виключає можливість суду самостійно (без указаного клопотання) зменшувати розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Таку позицію викладено в постановах Верховного Суду від 29 березня 2018 року у справі № 907/357/16, від 18 грудня 2018 року справі №910/4881/18, від 08 квітня 2019 року у справі № 922/619/18.

В даній справі АТ «ТАСКОМБАНК» не зверталось до суду з клопотанням про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу.

Отже, враховуючи наведене, суд вважає, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката, який бере участь у справі, відповідає обсягу наданих ним послуг і виконаних робіт, визначених детально у відповідному акті прийому-передачі наданих послуг, є співмірним із складністю справи, обсягом та часом, витраченим адвокатом на їх виконання, а тому їх необхідно стягнути з позивача.

Ухвалюючи рішення, суд зауважує, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, але його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» рішення від 10.02.2010 року у заяві № 4909/04).

На підставі викладеного, керуючись Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, учиненої 04.11.1950 року Високими Договірними Сторонами в Римі та ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, разом із Протоколами до неї; Рішеннями Європейського суду з прав людини у справі «Стрижак проти України» від 08.11.2005 року та «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року; статтями 19, 55, 125 і 129 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року Законом № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями); статтями 1, 2, 3, 5, 11 - 13, 14 - 16, 202, 204, 509, 525 - 527, 530, 549, 598 599, 610, 611, 615, 625 - 627, 629, 1046, 1048, 1049, 1050, 1054 і 1056-1 Цивільного кодексу України № 435-ІV від 16.01.2003 року (із змінами та доповненнями); статтею 17, пунктом 6 частини 2 статті 36 і пунктами 3 та 3-1 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року (із змінами та доповненнями); статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-IV від 23.02.2006 року (із змінами та доповненнями); пунктом 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року; Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів»; статтями 1, 3 - 4 Закону України «Про судовий збір» № 3674-VІ від 08.07.2011 року (із змінами та доповненнями); статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» № 2710-IX від 03.11.2022 року (із змінами та доповненнями); пунктом 9 частини 1 статті 40 Бюджетного кодексу України № 2456-VІ від 08.07.2010 року (із змінами та доповненнями), а також статтями 1 - 5, 7, 10 - 13, 17 19, 23, 42, 48, 58, 60, 62, 65, 67, 76 81, 83, 89, 128 131, 133, 137, 141, 211, 214, 223, 227, 235, пунктом 2 частини 1 та частиною 3 статті 258, статтями 259, 263 - 265, 267, 268, частинами 5 та 11 статті 272, частинами 1 і 2 статті 273, статтями 279, 280 289, частиною 1 статті 352, статтями 354 і 355 Цивільного процесуального кодексу України № 1618-ІV від 18.03.2004 року (в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03.10.2017 року із змінами та доповненнями),-

в и р і ш и в:

У задоволені позовних вимог АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ТАСКОМБАНК» до ОСОБА_1 «Про стягнення заборгованості» відмовити повністю.

Стягнути з АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА«ТАСКОМБАНК»на користь ОСОБА_1 понесені ним та документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу в загальній сумі 8000,00 гривень (вісім тисяч гривень 00 копійок).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну його частини (скорочене рішення) - в той же строк з дня складання повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано, а у разі подання - після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення, що набрало законної сили, обов`язкове для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відомості щодо учасників справи, які не оголошуються при проголошенні рішення:

Позивач: АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «ТАСКОМБАНК», місцезнаходження (вулиця С. Петлюри, будинок № 30, місто Київ, 01032), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (09806443);

Відповідач: ОСОБА_1 , місце проживання чи перебування ( АДРЕСА_1 ), реєстраційний номер облікової картки платника податків ( НОМЕР_1 ), паспорт громадянина України (серії НОМЕР_2 ).

Скорочене рішення було ухвалено шляхом прийняття, складено за допомогою комп`ютерного набору та підписано суддею у нарадчій кімнаті в одному примірнику.

Повне рішення складено з урахуванням приписів частини 3 статті 124 Цивільного процесуального кодексу України за допомогою комп`ютерного набору та підписано суддею в одному примірнику 21 червня 2024 року включно.

Суддя С. В. Мащенко