Рішення № 12405349, 08.11.2010, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

22.11.10р.Справа № 8/171-10 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Біофорсе" (м. Дніпропетровськ)

до 1) Приватного підприємства "Багатопрофільна фірма "Інтеркрайт" (м. Херсон)

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-фінансова компанія "Економісса" (м. Дніпропетровськ)

про стягнення заборгованості за договором № 002 купівлі-продажу від 30.01.2010р. у загальному розмірі 586 246,43 грн.

Суддя Дубінін І.Ю.

Представники:

Від позивача: не з'явився

від відповідача-1: не з'явився

від відповідача-2: Лущик О.А. - представник (дов. № 133 від 04.10.10р.)

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Біофорсе" (далі-позивач) звернулося до господарського суду із позовом до Приватного підприємства "Багатопрофільна фірма "Інтеркрайт" (далі-відповідач-1) та до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-фінансова компанія "Економісса" (далі-відповідач-2) про стягнення заборгованості за договором № 002 купівлі-продажу від 30.01.2010р. у загальному розмірі 586 246,43 грн.

Сума позову складається з наступних сум: 565 314,32 грн. - основний борг, 2 462,60 грн. - 3% річних та 18 469,51 грн. - збитки.

Позивач обґрунтовує свої вимоги невиконанням відповідачем-1 зобов'язань за договором № 002 купівлі-продажу від 30.01.2010р., в частині своєчасної поставки товару після здійснення передоплати. Крім того, листом б/№ від 10.03.2010р. відповідач-2 взяв на себе зобов'язання поручителя на суму 1 000,00 грн. за виконання боржником (відповідачем-1) свого зобов'язання перед позивачем щодо повернення ним передоплати за договором № 002 купівлі-продажу від 30.01.2010р.

Від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому він зазначає про визнання позовних вимог лише в частині стягнення основного боргу в сумі 564 314,32 грн.

Від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому він зазначає про визнання позовних вимог позивача до нього у повному обсязі.

Крім того, до матеріалів справи позивачем долучено акт звірки взаємних розрахунків 01.01.10-18.10.10, підписаного позивачем та відповідачем-1, відповідно до якого заборгованість перед позивачем становить 565 314,32 грн.

Представники позивача та відповідача-1 у судове засідання не з'явилися, але були належним чином повідомлені про час і місце судового засідання, що підтверджується направленням ухвал суду на юридичну адресу позивача та відповідача-1.

Згідно з Інформаційним листом Вищого господарського суду України від 13.08.2008р. № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року", відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002р. № 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

За таких обставин, господарський суд вважає, що відповідач-1 не скористався своїм правом на участь представника у судовому засіданні.

Статтею 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Представник позивача подав клопотання про розгляд справи без участі його представника.

Клопотання задоволено господарським судом.

При цьому, суд вважає достатніми матеріали справи для слухання справи у відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши доводи представника відповідача-2, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд, -

В С Т А Н О В И В:

30.01.2010 р. між позивачем та відповідачем-1 було укладено договір купівлі-продажу № 002 (далі - договір), відповідно до умов якого відповідач-1 зобов'язався передати у власність позивачу, а позивач зобов'язався оплатити вартість компоненту моторного пального - альтернативного (далі-товар) у кількості 100 т. на умовах договору. Ціна однієї тони товару складає 8 250,00 грн., в т.ч. ПДВ 20% - 1 375,00 грн., загальна вартість 825 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 20% - 137 500,00 грн. Договір вступає в силу з моменту підписання сторонами та діє до 31.12.2010р. (п. п. 1.1., 2.1., 9.1. договору).

Згідно п. 5.1. договору, форма оплати - 100% передоплата на поточний рахунок відповідача-1.

На виконання вищевказаного пункту договору, позивачем була здійснена оплата товару, а саме:

- 10.03.2010р. в сумі 250 000,00 грн.;

- 12.03.2010р. в сумі 235 000,00 грн.;

- 02.04.2010р. в сумі 340 000,00 грн., а всього на суму 825 000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями, копії яких знаходяться в матеріалах справи (а. с. 20-36).

Згідно п. 5.2. договору, строк поставки - на протязі 120 днів з моменту оплати позивачем відповідно до п. 5.1.

Відповідачем-1 умови договору були порушені, товар був поставлений не у повному обсязі, а саме: лише на суму 259 685,68 грн., що підтверджується актом приймання-передачі № И-00000036 від 15.03.2010р.

Листом б/№ від 10.03.2010р. відповідач-2 взяв на себе зобов'язання поручителя на суму 1 000,00 грн. за виконання боржником (відповідачем-1) свого зобов'язання перед позивачем щодо повернення передоплати в сумі 565 314,32 грн. за договором № 002 від 30.01.2010р.

Листом б/№ від 05.07.10р. позивач надав згоду відповідачу-2 на поруку за виконання відповідачем-1 своїх зобов'язань.

Листом № 06 від 14.06.2010р. позивач просив відповідача-1 повернути передоплату в сумі 565 314,32 грн. на протязі 5 банківських днів, у зв'язку з порушенням зі сторони відповідача-1 строків поставки товару.

Господарським судом встановлено, що позивачем була здійснена передоплата 10.03.2010р. в сумі 250 000,00 грн., 12.03.2010р. в сумі 235 000,00 грн., 02.04.2010р. в сумі 340 000,00 грн. Отже, відповідно до п. 5.2. договору, строк поставки товару закінчився в наступні дати:

- 08.07.2010р. на суму 250 000,00 грн.;

- 10.07.2010р. в сумі 235 000,00 грн.;

- 31.07.2010р. в сумі 340 000,00 грн.

Враховуючи викладене, позивачем безпідставно було надіслано відповідачу-1 лист № 06 від 14.06.2010р. щодо повернення передоплати, оскільки строк поставки товару, встановлений п. 5.2. договору, не закінчився.

Станом на момент розгляду справи доказів виконання відповідачем-1 своїх зобов'язань щодо поставки товару на суму 565 314,32 грн. перед позивачем суду не надано. Крім того, до матеріалів справи долучено акт звірки взаємних розрахунків 01.01.10-18.10.10, підписаного позивачем та відповідачем-1, відповідно до якого заборгованість перед позивачем становить 565 314,32 грн. Наявність вказаної заборгованості також визнана відповідачами-1,2 у відзивах на позов та у судовому засіданні.

Враховуючи викладене, вимоги позивача щодо стягнення суми передоплати за договором № 002 купівлі-продажу від 30.01.2010р. з відповідача-1 у розмірі 564 314,32 грн. та з відповідача-2 у розмірі 1 000,00 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Господарським судом також встановлено.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до п. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до п. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Згідно ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно п. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Викладене є підставою для задоволення позову в частині стягнення передоплати за договором № 002 купівлі-продажу від 30.01.2010р. з відповідача-1 в сумі 564 314,32 грн. та з відповідача-2 в сумі 1 000,00 грн.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання незалежно від того, виникла така неможливість з його вини чи випадково. Це правило ґрунтується на засадах справедливості і виходить з неприпустимості безпідставного збереження грошових коштів однією стороною зобов'язання за рахунок іншої. Матеріальне становище учасників цивільного обороту схильне до змін і, отже, не виключається, що боржник, неспроможний виконати грошове зобов'язання зараз, зможе виконати його пізніше.

Частина 2 вказаної статті визначає наслідки прострочення боржником виконання грошового зобов'язання:

По-перше, боржник на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити йому суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, тобто –компенсувати кредитору втрати, пов'язані з інфляційними процесами в економіці.

По-друге, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити йому три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Зазначені проценти не слідує змішувати з неустойкою: вони є не мірою відповідальності, а платою за користування чужими грошовими коштами і, отже, стягуються незалежно від вини боржника.

На підставі вищевказаної норми закону, позивачем були нараховані 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 15.06.2010р. по 06.08.2010р. у розмірі 2 462,60 грн.

Вимоги щодо стягнення з відповідача-1 на користь позивача 3% річних у розмірі 2 462,60 грн. підлягають частковому задоволенню, оскільки останнім під час підрахунку невірно визначений період.

Господарським судом здійснено розрахунок 3% річних та встановлено, що стягненню підлягають наступні суми: за період з 11.07.2010р. по 06.08.2010р. за прострочку сплати 225 314,32 грн. підлягають стягненню 500,01 грн., а з 01.08.2010р. по 06.08.2010р. за прострочку сплати 340 000,00 грн. - 754,52 грн., а всього підлягають стягненню 3% річних у сумі 1 254,53 грн.

Крім того, позивач надіслав запит № 08 від 05.08.2010р. до Дніпропетровського відділення Центральної філії ПАТ "Кредобанк" щодо розміщенням депозиту, на що він отримав відповідь № 1053 від 06.08.2010р., в якому містилася інформація, що в період з 03.08.2009р. по 11.03.2010р. у банку по депозиту "Договірний" для суми від 1 000 000,00 грн. з терміном розміщення 12 місяців була встановлена відсоткова ставка на рівні 22,50%.

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Частиною другою зазначеної вище статті визначено що, збитками є:

- втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробить для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

- доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Необхідною умовою відповідальності за заподіяння збитків є наявність складу правопорушення, а саме: наявність збитків, протиправна поведінка заподіювача збитків, причинний зв’язок між збитками та протиправною поведінкою заподіювача збитків, а також вина.

Відсутність хоча б одного з перелічених елементів звільняє від відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

Відповідно до частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із статтею 4-1 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Позивачем не надано доказів в підтвердження причинного зв’язку між збитками в сумі 18 469,51 грн. та протиправною поведінкою заподіювача збитків щодо неповернення суми в 565 314,32 грн., оскільки сума збитків, яку просить стягнути позивач, обґрунтовується умовним припущенням про можливість отримання прибутку за наслідками випадкового збігу обставин. За таких обставин наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання прибутку ще не є підставою для його стягнення.

За таких обставин у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог щодо стягнення збитків в сумі 18 469,51 грн.

Викладене є підставою для часткового задоволення позовних вимог. Судові витрати слід покласти на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 22, 525, 526, 530, 599, 610, 612, 625, 663, 693, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 218, 265 Господарського кодексу України, ст.ст. 4-1, 32, 34, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-фінансова компанія "Економісса" (49069, м. Дніпропетровськ, вул. Г.Сталінграду, 13; код ЄДРПОУ 35202120) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Біофорсе" (49069, м. Дніпропетровськ, вул. Г.Сталінграду, 13; код ЄДРПОУ 36641477) - 1 000 грн. 00 коп. боргу.

Стягнути з Приватного підприємства "Багатопрофільна фірма "Інтеркрайт" (73000, м.Херсон, вул. Горького, 32/7; код ЄДРПОУ 34286393) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Біофорсе" (49069, м. Дніпропетровськ, вул. Г.Сталінграду, 13; код ЄДРПОУ 36641477) - 564 314 грн. 32 коп. основного боргу, 1 254 грн. 53 коп. трьох відсотків річних, 5 665 грн. 69 коп. витрат по сплаті державного мита, 228 грн. 08 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В решті позову відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

СуддяІ.Ю. Дубінін