Постанова № 12405033, 04.11.2010, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

04 листопада 2010 року                     № 2а-6037/10/2670

09:35

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Рекламне агентство «Максима Україна»

доДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 05.02.2010 № 0000802309/0 Суддя: Кротюк О.В.

Секретар судового засідання: Гончаров В.В.

Обставини справи:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 05.02.2010 № 0000802309/0.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки при здійснення спірних операцій в господарській діяльності позивач не виступав у статусі агента, що спростовує обставини встановлені актом перевірки, в результаті яких прийнято оскаржуване рішення.

Відповідач позовні вимоги не визнає, просить відмовити в задоволенні адміністративного позову повністю, оскільки оскаржуване рішення прийнято в порядку та спосіб, встановлені Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», так як в оскаржуваний період позивачем допущено порушення пункту 4.7. статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість».

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

встановив:

ДПІ у Шевченківському районі міста Києва проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Рекламне агентство «Максима Україна»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2007 по 30.06.2009 та складено акт перевірки від 25.01.2010 № 42/23-09/33406834 (далі –Акт перевірки). На підставі вказаного акта винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 05.02.2010 № 0000802309/0 про нарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість із застосуванням штрафних санкцій.

У відповідності до змісту Акта перевірки (стор. 25) податковою службою встановлено, що ТОВ «РА «Максима Україна», укладаючи договори з третіми особами, діяло за дорученням та за рахунок вказаних відповідних замовників, що є порушенням пункту 4.7. статті 4 Закону України "Про податок на додану вартість" (№168/97-ВР від 03.04.1997; далі –Закон про ПДВ), яке полягає у необґрунтованому включенні до податкового кредиту суми податку на додану вартість, отриманих від постачальників – надавачів послуг не за датою перерахування коштів, а за датою надання послуг на загальну суму 6574651,55 гривень.

Так, абзацом 3 пункту 4.7. статті 7 Закону про прибуток визначено, що у разі, коли платник податку (далі - повірений) здійснює діяльність з придбання товарів (робіт, послуг) за дорученням та за рахунок іншої особи (далі - довіритель), датою збільшення податкового кредиту такого повіреного є дата перерахування коштів (поставка в управління цінних паперів, інших документів, що засвідчують відносини боргу) на користь продавця таких товарів (робіт, послуг) або поставка інших видів компенсацій вартості таких товарів (робіт, послуг), а датою збільшення податкових зобов'язань є дата передання таких товарів (результатів робіт, послуг) довірителю. При цьому, довіритель не збільшує податковий кредит на суму коштів (вартість цінних паперів, інших документів, що засвідчують відносини боргу), перерахованих (переданих) повіреному, але має право на збільшення податкового кредиту у податковий період отримання товарів (робіт, послуг), придбаних повіреним за його дорученням.

Аналізуючи норми Закону про ПДВ в цілому, враховуючи питання загальних підстав та порядку віднесення витрат на податковий кредит та нарахування податкових зобов'язань з ПДВ, приймаючи до уваги особливості, встановлені пунктом 4.7. Закону, суд у вказаній нормі вбачає окреме регулювання питання оподаткування ПДВ операцій, при здійснені спеціальних форм господарських відносин (операцій), зміст яких полягає у придбанні товарів (робіт, послуг) за дорученням та за рахунок іншої особи. При цьому, згідно Закону про ПДВ, ці відносини здійснюються довірителем та повіреним. Поряд з цим, Закон про ПДВ оперує такою термінологічною базою як довіритель і повірений, проте не дає визначення згідно якого, повірений не є (та не може бути) особою, яка діє від імені та в інтересах довірителя.

Враховуючи наведені обставини, норми Закону про ПДВ, ЦК України, Господарського кодексу України (№ 436-IV від 16.01.2003; далі - ГКУ) судом вбачаються, що зазначена вище особлива форма господарських відносин за своїм змістом є цивільним інститутом доручення, який регулюється нормами Цивільного кодексу України (№ 435-IV від 16.01.2003; далі –ЦК України), порядок оподаткування якого податком на додану вартість встановлена вказаним раніше пунктом 4.7. Закону.

Зазначена потреба окремого регулювання таких операцій обумовлена юридичними особливостями реалізації договору доручення, які полягають у його юридичних наслідках, зокрема: особливостях здійснення розрахунків, порядку передачі товару (послуг) та набуття права власності на нього, суб'єктний склад учасників правочинів, які вчиняються повіреним, їх зобов'язання та інше. Адже у відповідності до статті 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Учасниками вказаних відносин є довіритель та повірений. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя. Поряд з цим, частиною 1 статті 1007 ЦК України встановлено, що довіритель зобов'язаний видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій, передбачених договором доручення.

Проте за загальними обставинами Закон про ПДВ передбачає сторонами договору продавця та покупця, які, на відміну положень п.4.7. Закону про ПДВ, за наслідком укладеного ними договору, несуть персональні юридичні (господарські та податкові) права і обов'язки, зокрема з передачі товару, здійснення розрахунків за угодою та нарахування за наслідком цих операцій податкових зобов'язань, кредиту.

Таким чином, враховуючи викладене у сукупності, оперування пунктом 4.7. Закону про ПДВ такою термінологічною базою цивільного законодавства як повірений і довіритель, суд вважає, що вказана частина (абз.3 п.4.7. статті 7) норми Закону про ПДВ регулює питання податкових відносин діяльності з придбання товарів (робіт, послуг) повіреною особою у відповідності до положень статті 1000 ЦК України.

Аналізуючи договір 02/05-к від 11.05.2005, який укладено ТОВ «РА»Максима Київ», суд не вбачає наявності в цьому правочині виключних відносин доручення, адже у відповідності до пункту 1.1. вказаного договору агентство зобов'язується надати рекламодавцю рекламні послуги, а останній зобов'язується сплатити ці послуги. Пунктом 2.2. вказаного договору передбачено право на укладання з третіми особами договорів для виконання вказаного правочину. Проте, поряд з цим, жодних доручень рекламодавця на здійснення таких дій не передбачається. Разом з тим, умовами договору передбачається здійснення розрахунків агентства з третіми особами за рахунок коштів рекламодавця (п.4.1.).

Договір № 01/05-М від 11 травня 2005 року містить аналогічні положення як і у попередньому, проте містить розширення та більшу конкретизацію деяких умов. Зокрема, пункт 2.2. передбачає доручення на ведення справ та видачі відповідної довіреності рекламодавцем, пункт 3.1. містить умови проведення розрахунків після фактичного надання рекламних послуг та інше.

Аналізуючи вказане у сукупності, суд вважає необхідним відмітити той факт, що виклад змісту вказаних договорів, не є загальноприйнятим у сфері господарських відносин. Проте, аналізуючи їх зміст і положення ЦК України, ГКУ, порядок та механізм його виконання суд вважає, що останні не є суто договорами доручення, проте мають такі елементи. В будь-якому разі характер відносин доручення за цими договорами буде наявний лише в тому разі, якщо буде встановлено забезпечення рекламодавцем агентства грошовими коштами для реалізації такого договору, та, поряд з цим, надання відповідної довіреності.

Як підтверджується матеріалам справи (доданими копіями господарських договорів, укладених позивачем з третіми особами, платіжних і податкових документів, накладних), поясненнями представників сторін, судом встановлено, що позивачем жодної довіреності від імені рекламодавця не отримувалось, господарські договори з третіми особами укладались від власного імені та за власний рахунок, за наслідком надання послуги виставлялися рахунки рекламодавцю з подальшою їх оплатою, рекламодавець позивача грошовими коштами не забезпечував. Ці ж обставини самостійно встановлені та відображені у постанові про відмову в порушені кримінальної справі від 19.02.2010. Вказаних обставин податковою службою в судовому засіданні не спростовано жодним належним доказом.

Таким чином, твердження податкової служби про те, що позивачем здійснювалася діяльність з придбання товарів (робіт, послуг) за дорученням та за рахунок іншої особи є необґрунтованими та безпідставними.

Отже, твердження у Акті перевірки про порушення п.4.7. статті 4 Закону про ПДВ є безпідставним.

Окрім того, безпідставність таких висновків податкової служби обумовлюється тією обставиною, що перевіряючи рекламодавця позивача за вказаними вище договорами, фіксуючи порушення позивачем пункту 4.7. Закону, податковою службою порушень рекламодавцем цієї норми закону за вказаний перевіряємий період позивача не зазначено (акт перевірки від 02.06.2009 № 205/42-10/1433937). Проте такі порушення (дати збільшення податкового кредиту та податкових зобов'язань) позивача автоматично спричинюють порушення рекламодавця у сфері нарахування і сплати податкових зобов'язань з ПДВ

Таким чином, з огляду на безпідставність донарахування податкових зобов'язань, нарахування штрафних санкцій є також необґрунтованим, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

У відповідності до частини другої статті 19 Конституції України (№ 254 к/96-ВР від 28.06.1996 р.) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 71 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб’єкт владних повноважень не довів правомірність прийнятого ним оскаржуваного рішення.

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 9, 69-71, 158 –163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва від 05.02.2010 № 0000802309/0.

Постанова може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені статтею 186 та набирає законної сили в порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя                               О.В.Кротюк

Дата складення та підписання постанови в повному обсязі –10.11.2010.