Постанова № 12404617, 08.11.2010, Одеський окружний адміністративний суд

Справа №2а- 9243/10/1570

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2010 року

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Стефанова С.О.,

за участю секретаря судового засідання Мірзи О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом фірми «Б-ПРОЕКТ»у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси про скасування податкових повідомлень рішень від 06.10.2010р. № 0000162301/2 та № 009112301/0-2 та від 14.06.2010р. № 0000162301

В С Т А Н О В И В:

Фірма «Б-ПРОЕКТ»у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю (надалі по тексту Позивач) звернулась до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси (надалі по тексту Відповідач) про скасування податкових повідомлень рішень від 06.10.2010р. № 0000162301/2 та № 009112301/0-2 та від 14.06.2010р. № 0000162301

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, посилаючись на те, що в ході перевірки Відповідачу були надані всі первинні документи, які закон повязує з правом на нарахування податкового кредиту.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що в ході перевірки було встановлено з боку Позивача порушення, які відображенні в акті перевірки, у звязку з чим було винесено оскаржуване рішення.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, перевіривши їх доказами, суд встановив наступне.

В період з 30.11.2009р. по 15.01.2010р. Відповідачем проведено виїзну планову перевірку Позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008р. по 30.09.2009р. За результатами перевірки складено акт перевірки від 22.01.2010р. № 10/23-213/31579829 (а.с.21-45). Відповідачем зроблено висновок про те, що на порушення абз.2 п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.5.1, п.п.7.5.2 п.7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.97 №168/97-ВР (із змінами та доповненнями). Зазначене порушення встановлено на підставі висновків Відповідача, що Позивачем неправомірно включено до складу податкового кредиту липня 2009 року суми податку на додану вартість, зазначені в податкових накладних, отриманих підприємством у листопаді, які виписані постачальником товарів (робіт, послуг) у червні 2009 року, за якими Позивачем було здійснено оплату товарів (робіт, послуг) в податковому періоді, в якому виписані вказані податкові накладні.

Суд, розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, з такими висновками Відповідача погодитися не можна з огляду на наступне.

Відповідно до приписів пункту 1.7. статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (далі за текстом Закон «Про ПДВ») «Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом».

Законом «Про ПДВ»також передбачено підстави й порядок включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту звітного періоду платником податків.

Так, право на податковий кредит платника податків виникає за правилом «першої події», а саме, або по даті списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або по даті отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), що безпосередньо передбачено приписами підпункту 7.5.1. пункту 7.5. статті 7 Закону «Про ПДВ». Зазначеним приписом Закону «Про ПДВ»визначено саме подію, із настанням якої Закон повязує виникнення права платника податку на податковий кредит. В свою чергу зазначеною нормою Закону не визначено обставин, які б визначали обовязок платника податків включати суми ПДВ до складу податкового кредиту саме за правилом «першої події»чи надавали б вичерпний перелік юридичних підстав для включення платником податків сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Також слід зазначити, що п. 7.5. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено момент, із яким Закон повязує право платника податків на включенням сум ПДВ до складу податкового кредиту звітного періоду: а саме по даті податку товарів (робіт, послуг), що і було відображено Позивачем в складі податкового кредиту податковій декларації з ПДВ за липень 2009 року.

Відповідно до приписів підпункту 7.2.6. пункту 7.2. статті 7 Закону «Про ПДВ»податкова накладна є підставою для нарахування податкового кредиту. Тобто в Законі «Про ПДВ»міститься пряма норма, яка визначає правову підставу для нарахування податкового кредиту платником податків - податкова накладна. Разом із тим, Закон Про ПДВ містить імперативну норму, яка носить забороняючий зміст і не дозволяє включити платнику податків до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, якщо у платника податків відсутнє документальне підтвердження такого податкового кредиту, а саме: у разі відсутності оригіналу податкової накладної чи іншого подібного документа, на підставі яких згідно положень Закону Про ПДВ здійснюється документальне підтвердження сум податкового кредиту. Таке правило визначено приписами п.п. 7.4.5. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про ПДВ», приписами якого встановлено, що «Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту)». При цьому у системному звязку приписів п.п. 7.2.6. п. 7.2., п.п 7.4.5. п. 7.4., п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону «Про ПДВ»визначено момент виникнення права платника податків на податковий кредит та момент, в який суми податку на додану вартість можуть бути віднесені платником податку до складу податкового кредиту, тобто той момент, в який платник податків має не тільки право на податковий кредит, але й достатні, визначені Законом «Про ПДВ»правові та фактичні підстави для включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту відповідного періоду. Тобто, аналіз вищевказаних положень Закону «Про ПДВ»надає достатні підстави для висновку, що платник податків має правову можливість скористатися правом на віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту саме по даті фактичного отримання таким платником податків оригіналу податкової накладної.

Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону податкова накладна має містити зазначені окремими рядками:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);

є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача;

ж) ціну поставки без врахування податку;

з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкові накладні, виписані Позивачу постачальниками придбаних ним товарів (робіт, послуг) та перелічені в додатках до акту перевірки складені у відповідності до вимог підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону «Про ПДВ»та наказу Державної податкової адміністрації України «Про затвердження форм податкової накладної та порядку їх заповнення»від 30 травня 1997 року N 165 (із змінами і доповненнями), що не оскаржувалось представником відповідача у судовому засіданні.

Відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.3.1 пункту 7.3 та підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону «Про ПДВ»податкова накладна є єдиною підставою для визначення сум податкового кредиту, оскільки цей документ підтверджує одну з подій, що її здійснено покупцем: чи то оплату покупцем товару чи отримання товару від продавця, що є підставою для виникнення податкових зобов'язань з податку на додану вартість. Зазначене підтверджується й приписами абз .3 п.п. 7.2.3. п. 7.2. статті 7 Закону «Про ПДВ», відповідно до якого визначено, що податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, а також приписами підпункту 7.2.6. пункту 7.2. статті 7 Закону «Про ПДВ», відповідно до якого податкова накладна є підставою для нарахування податкового кредиту.

Більш того, самим Законом «Про ПДВ»передбачається й відповідальність платника податків за включення до складу податкового кредиту сум ПДВ, що не підтверджені податковими накладними, а саме відповідно до абз.2 п.п.7.4.5. п. 7.4. статті 7 «У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами».

За таких обставин, судом встановлено, що Позивач, суворо дотримуючись приписів п. 1.7. статті 1, підпунктів 7.2.3., 7.2.6. пункту 7.2.,підпунктів 7.4.1, 7.4.5. .п. 7.4,пункту 7.5. статті 7 Закону «Про ПДВ»включило до Розліду 2 «Податковий кредит»податкової декларації з податку на додану вартість за липень 2009 року суми ПДВ, підтверджені податковими накладними, отриманими Позивачем від контрагентів у звітному періоді. Крім того, до складу податкового кредиту вказаної податкової декларації Позивача включив лише сплачені постачальникам товарів (робіт, послуг) суми податку на додану вартість.

В свою чергу, Закон «Про ПДВ»містить норму, яка встановлює, що платник податків повинен забезпечувати ведення реєстру виданих та отриманих податкових накладних, яким і підтверджується отримання податкових накладних таким платником податків.

Так, приписами п.п. 7.2.8. п. 7.2. статті 7 Закону «Про ПДВ»визначено, що платник податку веде реєстр отриманих та виданих податкових накладних у документальному або електронному вигляді за його вибором, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку продавця, який надав податкову накладну такому платнику податку. За наявності оригіналу податкової накладної невключення її до зазначеного реєстру не є підставою для відмови у зарахуванні суми податку, визначеної у такій податковій накладній, до складу податкового кредиту такого платника податку. Форма і порядок заповнення реєстрів отриманих та виданих податкових накладних встановлюються центральним податковим органом.

Тобто, судом встановлено, що зазначеною нормою Закону «Про ПДВ» передбачено, що в реєстрі виданих та отриманих податкових накладних відображується, зокрема, й дата отримання платником податків відповідної податкової накладної.

Пунктом 1 Порядку ведення реєстру виданих та отриманих податкових накладних, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 30 червня 2005 року №244 (далі за текстом Порядок) визначено, що реєстр є формою для запису (реєстрації) отриманих та виданих податкових накладних. Тобто вимогами вказаного Порядку встановлено, що ведення такого реєстру є правовою формою реєстрації отриманих платником податків податкових накладних. В свою чергу пунктом 7 вказаного Порядку встановлено, що реєстр є основою для відображення зведених результатів такого обліку в податкових деклараціях з податку на додану вартість, тобто саме відомості, відображені в реєстрі виданих та отриманих податкових накладних є підставою для відображення показників в податкових деклараціях платника податків з податку на додану вартість. Пунктом 8 вказаного Порядку передбачено, що отримані податкові накладні відображаються платником податків у розділі I реєстру ( у графі 2 згідно приписів пункту 9.2. Порядку) .

Наказом Державної податкової адміністрації України № 244 від 30.06.2005 року (в редакції наказу Державної податкової адміністрації України від 26 жовтня 2009 року № 582) встановлено форму Реєстру виданих та отриманих податкових накладних, якою передбачено, що в реєстрі відображається дата виписки та дата отримання податкових накладних в окремих рядках реєстру.

Позивач за датою отримання податкових накладних, вказаних у додатку до акту перевірки вніс всі передбачені законодавством відомості, зокрема, й відомості щодо дати отримання податкових накладних та згідно вказаних відомостей сформував податковий кредит з податку на додану вартість в податковій декларації за липень 2009 року. Тобто, Позивачем у передбаченій чинним законодавством (приписами п.п 7.2.8. п. 7.2. статті 7 Закону Про ПДВ та приписами пунктів 1,7,8 Порядку) правовій формі відображено відомості щодо дати отримання податкових накладних, перелічених в додатку до акту перевірки, які є стали підставою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість у податковій декларації за липень 2009 року.

Посилання Відповідача у акті перевірки та в оскаржуваному рішенні на те, що Позивач не скористалося правом на подання скарги до податкового органу як на підставу для включення сум ПДВ до складу податкового кредиту того періоду, в якому такі податкові накладні були виписані постачальниками, а саме:посилання на приписи абз.2 п.п 7.2.6. п. 7.2. ст. 7 закону «Про ПДВ»з боку Відповідача є неправомірним з огляду на те, що відповідно до приписів п.п. 7.2.6. п. 7.2.ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97-ВР визначено наступне: «У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг)».

Тобто, зазначеною нормою Закону «Про ПДВ» чітко визначено, що заяву зі скаргою на постачальника платник податку має право подати до органу державної податкової служби до податкової декларації з ПДВ виключно у разі відмови із боку постачальника надати податкову накладну на адресу контрагента, у якого виникає право на податковий кредит. Насамперед слід відзначити, що зазначеним пунктом Закону визначено право, а не обовязок платника податків подання такої заяви зі скаргою на постачальника. По-друге, можливість подання такої скарги визначено лише за умови відмови постачальника надати на адресу покупця податкову накладну. При цьому відмова з боку постачальника товарів (робіт, послуг) у наданні покупцю оригіналу податкової накладної повинна бути конкретизована та визначена у певній формі (письмова відмова), оскільки Закон «Про ПДВ» не дозволяє органам державної податкової служби самовільно трактувати поняття «відмови від надання податкової накладної»та базувати власні висновки на припущеннях. Тобто орган державної податкової служби не має передбачених законодавством прав чи повноважень застосовувати поняття «відмова від надання постачальником податкової накладної»без підтвердження належними доказами наявності факту такої відмови з боку постачальника товарів (робіт, послуг).

Крім того, необґрунтованими є й висновки акту перевірки стосовно того, що Позивач не звернувшися зі скаргою на постачальника, автоматично не скористалося правом на декларування податкового кредиту у тому періоді, в якому були виписані податкові накладні, а саме: у жовтні та листопаді. Такі висновки акту перевірки також не базуються на жодному приписі Закону «Про ПДВ»з огляду на те, що жодною нормою цього законодавчого акту не визначено підстав для позбавлення платника податків права на включення відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту у звязку із тим, що такий платник податків не звернувся зі скаргою на постачальника до органу державної податкової служби. Законом Про ПДВ не надано такого права й органам державної податкової служби. Не визначено законодавством також й обставин, які б визначали підстави або обовязкові умови для позбавлення платника податків сум ПДВ, сплачених контрагентам та віднесених до складу податкового кредиту у випадку, коли таким платником податків не подано скарг на таких контрагентів - постачальників товарів (робіт, послуг) до органів державної податкової служби.

Надання до перевірки оригіналів податкових накладних, зазначених в додатках до акту перевірки, відображення Позивачем цих податкових накладних в реєстрі виданих/отриманих податкових накладних за липень 2009 року і є фіксацією факту та дати отримання податкових накладних Позивачем у передбаченій чинним законодавством правовій формі.

За таких обставин, суд вважає, що застосування Відповідачем до Позивача приписів п.п. 7.2.6. п. 7.2.ст. 7 Закону «Про ПДВ»є неправомірним, оскільки постачальники товарів (робіт, послуг) жодним чином не відмовлялися від надання податкових накладних на адресу Позивача, що й підтверджується додатком № 5 до податкової декларації з ПДВ, оригіналами отриманих Позивачем податкових накладних та реєстром виданих та отриманих податкових накладних за липень 2009 року, в якому відображено факт отримання оригіналів податкових накладних, перелічених в додатку до акту перевірки.

Суд вважає, що Відповідачем не надано доказів правомірності прийнятого рішення про застосування фінансових санкцій до Позивача, в той час як положеннями ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій, чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Частина 2 статті 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та й спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд також вважає за необхідне на підставі положень ч.2,3 ст.162 КАС України винести постанову, яка б гарантувала дотримання та захист прав, свобод, інтересів особи, яка звернулась за судовим захистом.

Керуючись ст.ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов фірми «Б-ПРОЕКТ»у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси про скасування податкових повідомлень рішень від 06.10.2010р. № 0000162301/2 та № 009112301/0-2 та від 14.06.2010р. № 0000162301 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси від 06.10.2010р. № 0000162301/2.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси від 06.10.2010р. № 009112301/0-2.

В решті позовних вимог відмовити.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги. Якщо апеляційну скаргу не буде подано в строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Постанова суду може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги до Одеського окружного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя С.О. Cтефанов

08 листопада 2010 року