Рішення № 124042641, 19.11.2024, Центральний районний суд м. Миколаєва

490/7722/24

н\п 2/490/3211/2024

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2024 року Центральний районний суд м. Миколаєва у складі головуючого судді Чулуп О.С. за участю секретаря судового засідання Ребрина Д.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справуза позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Центрального районного суду м. Миколаєва з позовом до відповідача в якому просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором в розмірі 52222,12 грн.., судовий збір в розмірі 2422,40 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 6000 грн. В обгрунтування позову позивач вказує, що відповідач взяв на себе зобов`язання за кредитним договором, проте не виконав їх у зв`язку з чим утворилась заборгованість.

Представник відповідача надала відзив в якому просила відмовити в задоволенні позову. Так представник відповідача зазначив, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази часу та способу генерування одноразового ідентифікатора, його направлення на телефон або пошту відповідач, підтвердження відповідачем пропозиції щодо укладення договору та відповідно не вбачається підписання договору цифровим підписом. Крім того, представник відповідача вказує, що позивачем не надано належних та допустимих доказів перерахування грошових коштів на користь відповідача, а також доказів наявності заборгованості в заявленому розмірі. Крім того позивачем неправомірно нараховано відсотки після закінчення строку дії кредитного договору. Також представник відповідача зазначає, що у позивача відсутнє право пред`явлення вимоги до відповідача, оскільки ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» не мали права на відступлення права вимоги. Крім того, позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки кредит був наданий 13.08.2020 року на 30 днів, тобто до 12.09.2020 року, а тому 12.09.2023 року сплинув строк позовної давності по кредитному договору № 549206262 від 13.08.2020 року.

Дослідивши матеріали справи, давши оцінку доказам, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 13 серпня 2020 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (далі Товариство) та ОСОБА_1 (далі позичальник) уклали договір № 549206262 (далі Договір) згідно якого Товариство зобовязується надати позичальникові кредит на суму 18000 грн., а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом нараховані згідно п. 1.3, п 1.4, або п.1.5 цього Договору.

Згідно п. 1.2 Договору кредит надаєтья строком на 30 днів від дати отримання кредиту позичальником.

Згідно п. 1.3. Договору на період строк визначеного п. 1.2 Договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за дисконтною процентною ставкою в розмірі 0,40% від суми кредиту за кожний день користування кредитом.

Згідно п. 1.4 Договору у випадку користування кредитом понад строк встановлений в п. 1.2 Договору умови щодо нарахування процентів за дисконтною процентною ставкою скасовуються і застосовується базова процентна ставка в розмірі 1,70% від суми кредиту за кожний день користування кредиту.

Судом встановлено, що вищевказаний кредитний договір підписано електронним підписом з одноразовим ідентифікатором 6C68ZS9U, відправлено 13.08.2020 року.

Судом досліджено додаткову угоду від 12.09.2020 року до Договору № 549206262 від 13.08.2020 року згідно якої Товариство та позичальник дійшли згоди про те, що у зв`язку з неможливістю виконання позичальником умов Договору та на підставі звернення позичальника, продовжити строк, на який був наданий кредит да Договором № 549206262 від 13.08.2020 року на 30 днів. Згідно п. 2 вказаної угоди на дату укладання цієї додаткової угоди позичальник сплачує фактично нараховані проценти за користування кредитом. Згідно п. 3 починаючи з 12.09.2020 року позичальник сплачує за користування кредитом 1% в день від суми кредиту за дисконтною процентною ставкою.

Як вбачається з довідки щодо дій позичальника в Інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», заявку на кредит позичальник ОСОБА_1 подала 13.08.2020 о 18:07; договір відправлено позичальнику 13.08.2020; одноразовий ідентифікатор 6C68ZS9U для акцепту оферти позичальником ( підписання договору одноразовим ідентифікатором) відправлено позичальнику ОСОБА_1 13.08.2020 о 18:08:43 на номер телефону НОМЕР_1 ; ідентифікатор введено позичальником/відправлено товариству 13.08.2020 о 18:09:23; перерахування грошових коштів позичальнику ОСОБА_1 здійснено 13.08.2020 о 18:09:25.

Судом досліджено платіжне доручення № 28b9c8fe-5a27-478a-8b13-6a3f866ad6c2 dsl 13.08.2020 року згідно якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало кошти на платіжну картку ОСОБА_1 № НОМЕР_2 в розмірі 18000 грн. згідно договору № 549206262 від 13.08.2020 року.

Судом досліджено довідку ПАТ КБ «Приватбанк» № 07/2024 року згідно якої підтверджено успішність платежів через платіжний серві Liqpay Приватбанка на картки клієнтів в тому числі на карту № НОМЕР_3 в розмірі 18000 грн.

28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № 28/1118-01.

Згідно п. 1.3 Договору право вимоги означає всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплату суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.

Відповідно до пункту 2.1. договору факторингу № 28/1118-01 клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.

Як вбачається з пункту 4.1. договору факторингу № 28/1118-01, право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог, по формі, встановленій у відповідному додатку. Підписанням реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним реєстром права вимоги.

Згідно з витягом з реєстру прав вимоги №108 від 17.11.2020, укладеним між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» на виконання договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступило ТОВ «Таліон Плюс» право вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 549206262 від 13.08.2020 на суму заборгованості 40426,16 грн, яка складається із: заборгованості по основному боргу (тіло кредиту)15770,16 грн, заборгованості по відсоткам24656 грн.

05 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 05/0820-01.

Відповідно до пункту 2.1. договору факторингу № 05/0820-01 клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.

Згідно з п. 1.3 договору факторингу № 05/0820-01 право вимоги означає усі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі, права грошової вимоги до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу по якими настав, а також права вимоги, які виникнуть у майбутньому.

Як вбачається з пункту 4.1. договору факторингу № 05/0820-01, право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання ними відповідного реєстру прав вимог по формі, встановленій у відповідному додатку.

Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги № 9 від 30.05.2023, укладеного між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» на виконання договору факторингу № 05/0820-01 від 30.05.2023, ТОВ «Таліон Плюс» відступило ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» право вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 549206262 від 13.08.2020 на суму заборгованості 52222,12 грн, яка складається із: заборгованості по основному боргу (тіло кредиту)15770,16 грн, заборгованості по відсоткам36451,06 грн.

17 липня 2024 року між ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» укладено договір факторингу № 17/07/24.

Відповідно до пункту 1.1. договору факторингу № 17/07/24 за цим договором фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осібборжників , включаючи суму основного зобов`язання ( суму позики), плату за позикою (проценти за користування позикою та проценти на прострочену позику), пеню за порушення грошового зобов`язання та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту. Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, суми грошових вимог та інші дані зазначені в реєстрі боржників, який формується згідно з додатком № 1 та є невід`ємною частиною цього договору.

Згідно з пунктом 1.5. договору факторингу № 17/07/24 права вимоги вважаються прийнятими фактором для здійснення факторингу шляхом підписання ним акту прийомупередачі реєстру боржників (додаток №2).

Договір набирає чинності з моменту його укладення сторонами. Зобов`язання, що виникають з цього договору, припиняються належним (повним) виконанням. Договір вважається укладеним, якщо він підписаний від імені сторін їх уповноваженими представниками, а підписи скріплені печатками сторін ( пункт 9.2. договору факторингу № 17/07/24 ).

Згідно з витягом з реєстру боржників до договору факторингу № 17/07/24 від 17.07.2024, укладеним між ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» та ТОВ « Фінансова компанія «Ейс», клієнт відступає фактору право вимоги, зокрема, і до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 54920626 від 13.08.2020 на суму заборгованості 52222,12 грн, яка складається із: заборгованості по основному боргу (тілу кредиту)15770,16 грн, заборгованості по відсоткам36451,96 грн.

Згідно розрахунку заборгованості заборгованість відповідача становить 52222,12 грн., яка складається з заборгованості за тілом кредиту 15770,16 грн. та заборгованості за відсотками в розмірі 36451,96 грн.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина першастатті 13 ЦПК України).

За змістом частини третьоїстатті 12 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 204 ЦКУкраїни правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на зміну, припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).

Статті 6 та 627 ЦК України визначають, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (стаття 638 ЦК України).

Абзац другий частини другоїстатті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

З матеріалів справи вбачається, що кредитний договір № 549206262 від 13.08.2020 року укладено сторонами в електронній формі.

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-електронних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

У пункті 5 частини першоїстатті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію`електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

За правилом частин четвертої та п`ятої цієї статті пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію`відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченомустаттею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченомустаттею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилами частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію`у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Як зазначено устатті 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно доЗакону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Для встановлення дійсних фактичних обставин справи сторони мають надати до суду належні, допустимі, достатні та достовірні докази, які підлягають оцінці судом.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (частини перша, третястатті 77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина другастатті 78 ЦПК України).

Відповідно достатті 79 ЦПК України докази мають бути достовірними, тобто такими, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третястатті 89 ЦПК України).

На підтвердження своїх вимог позивач надав паперову копію електронного договору № 549206262 від 13.08.2020 року, який містить інформацію про його підписання позичальником електронним підписом одноразовим ідентифікатором 6C68ZS9U, який відправлено на номер телефону відповідача -. 0939916308.

Зазначені обставини свідчать про належне укладення кредитного договору №549206262 від 13.08.2020 року, у тому числі погодження позичальника ОСОБА_1 з умовами цього договору шляхом його підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Висновки щодо правомірності укладання сторонами кредитного договору в електронній формі та його відповідність умовам закону, в тому числі Закону України « Про електронну комерцію», містять постанови Верховного Суду від 09 вересня 2020 року в справі №732/670/19, від 07 жовтня 2020 року в справі №127/33824/19, від 12 січня 2021 року в справі №524/5556/19 та від 10 червня 2021 року в справі №234/7159/20.

Платіжним дорученням від 13.08.2021 № 28b9c8fe-5a27-478a-8b13-6a3f866ad6c2 dsl підтверджується здійснення ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» переказу грошових коштів у розмірі 18 000,00 грн згідно з договором № 549206262 від 13.08.2020, ОСОБА_1 для зарахування на платіжну картку № НОМЕР_2 .

Вказані обставини відповідач та її представник не спростували, тому, виходячи із сукупності наявних у справі доказів, суд дійшов висновку, що зазначені обставини підтверджують отримання грошових коштів відповідачем у сумі 18000,00 грн за договором № 549206262 від 13.08.2020, тому доводи відповідача про те, що позивачем не надано доказів на підтвердження факту надання коштів відповідачу на виконання вимог договору кредитної лінії № 549206262 первісним кредитором спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини першоїстатті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК Українивизначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою ( частина 1).

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.

Частиною першоюстатті 513 ЦК України передбачено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги. Цивільне законодавство передбачає заміну кредитора в будь-якому зобов`язанні, за винятком зобов`язань, нерозривно пов`язаних з особою кредитора (стаття 515 ЦК України). При цьому заборона на відступлення права вимоги має встановлюватися законом або договором. Таким чином, відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права.

На підтвердження факту переходу прав вимоги до боржника ОСОБА_1 вище досліджені судом договори факторингу, додаткові угоди до них та копії витягу з реєстру прав вимоги. А тому суд не бере до уваги доводи представника відповідача про те, що позивачем не надано доказів, що підтверджують факт переходу права вимоги до позивача.

За змістом ст. 1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з доданим до позовної заяви розрахунком заборгованості, внаслідок невиконання відповідачем умов договору № 549206262 від 13.08.2020 утворилась заборгованість у загальному розмірі 52222,12 грн, яка складається з: 15770,16 грн - заборгованість по кредиту; 36451,96 грн - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом. Вказані відсотки нараховані відповідачу за період з 13.08.2020 року по 31.12.2020 року.

Так представником відповідача зазначено, що зі спливом строку дії договору - 12.09.2020 не мало права нараховувати проценти за користування кредитом.

Суд вважає такі твердження необґрунтованими, оскільки укладаючи 13.08.2020 договір № 549206262 із ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», відповідач був ознайомлений з усіма його умовами та погодився з ними, зокрема з умовами щодо нарахування відсотків за користування кредитом понад строк, встановлений у п. 1.2 Договору, а саме:

п. 1.4 Договору, згідно з яким, у випадку користування Кредитом понад строк, встановлений у п. 1.2 Договору, умови нарахування процентів за Дисконтною процентною ставкою скасовуються і до взаємовідносин між Сторонами застосовується Базова процентна ставка в розмірі 1,70 відсотків від суми Кредиту за кожний день користування Кредитом, відповідно до чого Позичальник зобов`язується сплатити Товариству різницю між фактично сплаченими процентами за Дисконтною та нарахованою Базовою процентним ставками за весь строк користування Кредитом (від дати отримання Кредиту до фактичної дати його повернення);

п. 4.3 Договору, згідно з яким, сторони погоджуються, що проценти, нараховані після закінчення строку надання Кредиту, визначеного в. п. 1.2 цього Договору, є процентами в розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України;

п. 4.4 Договору, згідно з яким, з урахуванням положень п. 1.3, п. 1.4, п. 1.5 цього Договору, Позичальник сплачує Товариству проценти за користування Кредитом за фактичний час користування Кредитом з розрахунку 373,32 відсотків річних за Дисконтною ставкою або 622,20 відсотків річних за Базовою ставкою.

Отже, позивач довів факт надання ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» грошових коштів відповідачу за договором № 549206262 від 13.08.2020 у загальному розмірі 18 000,00 грн на умовах, які були узгоджені з відповідачем (строк повернення, порядок нарахування відсотків, процентна ставка), однак відповідач у добровільному порядку не виконував свої зобов`язання щодо повернення коштів за кредитним договором.

Разом з тим, відповідач не надала жодних доказів сплати кредитної заборгованості як на рахунок первісного кредитораТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», так і на рахунок позивача ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» та інших факторів, до яких переходило право вимоги за кредитним договором № 549206262 від 13.08.2020 до набуття такого права позивачем.

Посилання представника відповідача на те, що позивачем пропущено строк позовної давності суд також до уваги не бере з огляду на наступне.

Так, представник відповідача вказує, що 12.09.2023 року сплинув строк позовної давності по кредитному договору, оскільки термін сплати платежу був 12.09.2020 року.

Між тим судом встановлено, що 13.08.2020 р. між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та Відповідачем укладено Кредитний договір № 549206262 строком на 30 днів. Пізніше, Відповідач уклав Додаткову угоду від 12.09.2020 до Договору № 549206262 від 13.08.2020 р., в якій Сторони дійшли згоди, у зв`язку з неможливістю виконання Позичальником умов Договору та на підставі звернення Позичальника, продовжити строк, на який був наданий Кредит на наступну кількість днів: тридцять. Таким чином, кінцева дата повернення кредиту визначається - 12.10.2020 р.

Строк позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права, відповідно до ст. 261 ЦК України. Тобто відлік початку позовної давності починається саме 12.10.2020. З огляду на вищезазначене, строк позовної давності закінчується 12.10.2023.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 19, а саме : «У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану». Відповідно, дана норма передбачає, що строки, визначені статтями 257-259 (позовна давність), 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України продовжуються на строк дії воєнного стану. Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16 квітня 2024 року у справі № 756/10176/23. Тобто, виходячи з вищесказаного, якщо позовна давність спливає під час дії воєнного, надзвичайного стану, то останнім днем строку слід вважати перший робочий день після закінчення періоду дії в Україні воєнного, надзвичайного стану. Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ затверджено Указ Президента України про введення воєнного стану в Україні з 24 лютого 2022 року до 26 березня 2022 року. Аналогічними Законами України воєнний стан продовжувався з 26 березня 2022 року по 25 квітня 2022 року, з 25 квітня 2022 року по 25 травня 2022 року, з 25 травня 2022 року по 23 серпня 2022 року, з 23 серпня 2022 року по 21 листопада 2023 року, з 21 листопада 2022 року по 19 лютого 2023 року, з 19 лютого 2023 року по 20 травня 2023 року та з 20 травня 2023 року по 18 серпня 2023 року, з 18 серпня 2023 року до 14 лютого 2024 року, з 14 лютого 2024 року до 14.05.2024 року, з 14.05.2024 року до 14.08.2024 року, та з 14.08.2024 до 14.11.2024 року продовжено строк дії воєнного стану в України ще на 90 діб.

Частиною 5 ст.261 ЦК України передбачено, що за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання за зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. Отже, оскільки законодавцем було зупинено перебіг позовної давності, то доводи відповідача про те, що позивачем пропущено строк позовної давності не заслуговують на увагу.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 264ЦПКУкраїни під час ухвалення рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно з частиною першою статті 133ЦПКУкраїни судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Позивач просить стягнути з відповідача понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн.

Відповідно до ч. 2ст. 137 ЦПК України за результатамирозгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до ч. 3ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року справа № 72/1010/16-ц, провадження № 61-3416 св 18 склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, детальний опис робі, акт про підтвердження факту надання правничої допомоги.

Проте позивачем не надано платіжних документів (платіжного доручення, квитанції тощо), які підтверджують сплату позивачем коштів в розмірі 6000 грн.

Згідност. 141 ЦПК Україниз відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума сплаченого судового збору в розмірі 2422,40 грн.

На підставівикладеного, керуючись статями258-259,263-265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» заборгованість за кредитним договором № 549206262 від 13.08.2020 у розмірі 52222 грн. 12 коп., з яких: заборгованість за тілом кредиту 15770,16 грн., заборгованість за відсотками 36451,96 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2422 грн. 40 коп.

В решті вимог, - відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки передбачені ст. 273 ЦПК України.

Рішення може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс», код ЄДРПОУ 42986956, місцезнаходження: місто Київ, Харківське шосе, будинок №19, офіс 2005.

Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 .

Суддя