Рішення № 124024788, 28.08.2024, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/7836/24

Провадження № 2/752/4493/24

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

28 серпня 2024 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді: Плахотнюк К.Г.,

за участі секретаря судового засідання: Ахмеяна Б.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Києві у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Сенс Банк» третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бригіда Володимир Олександрович, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню та повернення безпідставно стягнутих коштів,-

в с т а н о в и в:

у квітні 2024 року позивач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Біла Т.В., звернувся до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що 19 липня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Київської області Бригіда В.О. вчинено виконавчий напис № 17049 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» заборгованості в розмірі 35661,08 грн.

Вважає, що оспорюваний виконавчий напис є таким, що не підлягає виконанню в зв`язку з порушенням приватним нотаріусом Бригідою В.О. Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами та чинного законодавства України, які регулюють порядок вчинення виконавчого напису нотаріусом. Зазначає, що приватний нотаріус вчинив напис не перевіривши безспірність заборгованості позивача на нотаріально не посвідченому кредитному договорі. Крім того, зазначив, що під час виконання даного виконавчого напису з ОСОБА_1 було стягнуто 3128,31 грн., які АТ «Сенс-Банк» зобов`язане повернути.

Позивач просить суд вищевказаний виконавчий напис визнати таким, що не підлягає виконанню, стягнути із відповідача на його користь безпідставно стягнуті грошові кошти в розмірі 3128,31 грн. та судові витрати.

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва Плахотнюк К.Г. від 17 квітня 2024 року відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження, з повідомленням сторін (а.с. 19-20).

Відповідачу був наданий строк для надання відзиву, третій особі - для подання до суду письмових пояснень.

8 серпня 2024 року від відповідача АТ «Сенс Банк» в системі «Електронний суд» до суду подана заява, в якій відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що кредитний договір між позивачем та АТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є АТ «Сенс Банк», укладений в письмовій формі, містить всі істотні умови договору, та підписаний позичальником. Виконавчий напис вчинений з дотриманням процедури його вчинення, відповідає вимогам Закону. Позивач не довів в чому саме полягає спірність суми боргу, вказаної у виконавчому написі. Зазначив, що законодавством, яке регулює вчинення виконавчих написів на кредитних договорах не передбачалося в обов`язковому порядку направлення вимоги боржнику. Тому вважають, що позовна вимога про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не ґрунтується на чинному законодавстві України. Щодо стягнення безпідставно набутих коштів, то позивач не надав доказів того, що відповідач отримав від нього на свій рахунок будь-які кошти. Навіть за умови їх надходження на рахунок АТ «Сенс Банк», то їх цільовим призначенням є погашення заборгованості.

Відповідач також подав клопотання, в якому просить максимально зменшити розмір витрат на правничу допомогу, посилаючись на те, що позовна заява є не складною за її змістом та не може зайняти багато часу. Сума заявлених витрат не є співмірною зі складністю справи.

В судове засідання позивач та її представник не прибули, представник позивача подала клопотання про розгляд справи без її участі та без участі позивача.

В судове засідання представник відповідача АТ «Сенс Банк» не з`явився, АТ «Сенс Банк» просить справу розглядати без участі представника.

Третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бригіда В.О., про причини неявки суд не повідомив, правом подачі пояснень на позов не скористався.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, приходить до наступного.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (ст. 3 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).

Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Судом встановлено, що 23 листопада 2020 року між АТ «Альфа-Банк», яке змінило назву на АТ «Сенс-Банк» та ОСОБА_1 було укладено угоду про надання кредиту № 491040506, відповідно до якої АТ «Альфа-Банк» надало, а ОСОБА_1 отримав у тимчасове користування грошові кошти в розмірі 30893,50 грн. зі сплатою 32,00 процентів річних за користування коштами, строком на 60 місяців (а.с. 6).

9 липня 2021 року приватним нотаріусом КМНО Бригідою В.О. вчинено виконавчий напис за реєстровим номером 17049, яким запропоновано стягнути на користь АТ «Альфа-банк» заборгованість, що виникла по кредитному договору № 491040506 від 23 листопада 2020 року, боржником за яким є ОСОБА_1 . Стягнення заборгованості проводиться за період з 22 січня 2021 року по 26 квітня 2021 року. Сума заборгованості складає 35011,08 грн, в тому числі: прострочена заборгованість за сумою кредиту - 890,74 грн.; прострочена заборгованість за комісією та процентами - 3293,96 грн.; строкова заборгованість за сумою кредиту - 30002,76 грн.; строкова заборгованість за комісією та процентами - 823,62 грн.. За вчинення виконавчого напису нотаріусом отримано плату зі стягувача АТ «Альфа-банк» в розмірі 650 грн., які підлягають стягненню з боржника на користь стягувача. Загальна сума заборгованості становить 35661,08 грн..

Приватний виконавець виконавчого округу Херсонської області, розглянувши заяву про примусове виконання вказаного виконавчого напису, відкрив виконавче провадження № НОМЕР_2, в межах якого 1 вересня 2023 року виніс по станову про зміну назви сторони виконавчого провадження, якою було змінено найменування стягувача з АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк» (а.с. 9).

Відповідно до копії інформації приватного виконавця виконавчого округу Херсонської області Манікіна Д.С. від 8 вересня 2023 року (а.с. 8) в межах виконавчого провадження № НОМЕР_2 станом на 8 вересня 2023 року з боржника стягнуто 3841,14 грн., з яких 400 грн. - компенсовані витрати виконавчого провадження не покриті авнсовим внеском стягувача; 3128,31 грн. - перераховані стягувачу; 312,83 грн. - перераховані в якості основної винагороди приватного виконавця.

Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_1 зазначив, що оспорюваний виконавчий напис був вчинений з порушенням вимог Закону України "Про нотаріат" та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, оскільки його було вчинено не на нотаріально посвідченому оригіналі кредитного договору, не перевірено безспірність суми боргу, а також без вимоги щодо погашення заборгованості.

Відповідач, у письмових поясненнях на позовну заяву заперечив проти приведених в позові обставин, зазначивши, що при зверненні до нотаріуса були надані всі документи, які підтверджують безспірність заборгованості.

Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону «Про нотаріат»). Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше.

Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Виконавчим написом є розпорядження нотаріуса про примусове стягнення з боржника на користь кредитора грошових сум або передачі чи повернення майна кредитору, здійснене на документах, які підтверджують зобов`язання боржника.

В основі вчинення цієї нотаріальної дії знаходиться факт безспірності відповідальності боржника. Тому, вчинення виконавчого напису - це не вирішення спору між кредитором та боржником, а підтвердження безспірності зобов`язань боржника.

Так, згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 № 1172.

У пункті 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, визначено, що нотаріально посвідчені угоди, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно. Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язань.

Постановою Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року до зазначеного Переліку внесено зміни, відповідно до яких, серед іншого, Перелік доповнено розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» та п. 2 такого змісту: «Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями, для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості».

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 року у справі № 826/20084/14, визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 року № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, зокрема, п. 2 змін, що вносяться до Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Верховний Суд у своїй постанові від 12.03.2020 року у справі № 757/24703/18-ц (провадження № 61-12629св19) дійшов висновку, що оскільки серед документів, наданих банком нотаріусу для вчинення виконавчого напису, відсутній оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів), за яким стягнення заборгованості може провадитися у безспірному порядку, а надана нотаріусу анкета-заява позичальника не посвідчена нотаріально, отже не могла бути тим договором, за яким стягнення заборгованості могло бути проведено у безспірному порядку шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису, тому, наявні підстави для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.

Оскаржений виконавчий напис вчинений нотаріусом 9 липня 2021 року, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року у справі № 826/20084/14.

Отже, на момент вчинення приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригіда В.О. оспорюваного виконавчого напису норма чинного законодавства про можливість вчинення виконавчих написів в безспірному порядку на підставі кредитних договорів, що не посвідчені нотаріально, була скасована.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).

Порушення порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Така позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2021 року у справі № 910/10374/17 (провадження № 12-5гс21).

Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2019 року в справі № 357/12818/17 (провадження № 44380св18).

У нотаріальному процесі при стягненні боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса боржник участі не приймає, а тому врахування його інтересів має забезпечуватися шляхом надіслання повідомлення - письмової вимоги про усунення порушення (письмове повідомлення про вчинення виконавчого напису). Повідомлення надіслане стягувачем боржнику, є документом, що підтверджують безспірність заборгованості та обов`язково має подаватися при вчиненні виконавчого напису як за іпотечним договором, так і за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором).

Процедура стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса складається із двох етапів:

- перший, підготовчий етап, який включає повідомлення боржника. Цей етап спрямований на забезпечення прав та інтересів боржника, якому має бути відомо, що кредитор розпочинає процедуру стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса;

- другий етап - учинення виконавчого напису, який полягає в подачі нотаріусу документів, що підтверджують безспірність вимог, в тому числі й повідомлення боржника (письмова вимоги про усунення порушення чи письмове повідомлення про вчинення виконавчого напису).

Недотримання одного із етапів процедури стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса є підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Подібні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 201/4198/17 (провадження № 61-48504св18), від 27 серпня 2020 року у справі № 554/6777/17 (провадження № 61-19494св18).

Ознакою безспірності вимоги є відсутність заперечень боржника щодо заборгованості та її розрахунку, а також відсутності будь-яких суперечностей у поданих документах. На підтвердження безспірності заборгованості нотаріусу мають бути подані документи, що свідчать про визнання боржником вимог кредитора. Тобто, нотаріус повинен упевнитися в розумінні боржником пред`явлених до нього вимог і визнання їх. Документом, що підтверджує такий факт, є отримання боржником вимоги стягувача з підписом боржника про його отримання.

Безспірність документу, відповідно до якого вчиняється виконавчий напис, перевіряється наступним чином: боржник повинен бути повідомлений не менш, ніж за 30 днів до вчинення виконавчого напису про порушення кредитних зобов`язань та ліквідувати допущені порушення чи оскаржити виставлену вимогу у судовому порядку або виставити заперечення кредитору. Якщо жодна із цих дій не виконана, заборгованість вважається безспірною.

Матеріали справи не містять доказів направлення відповідачем позивачу повідомлення про порушення кредитних зобов`язань, а відповідач, в свою чергу, не надав суду доказів зворотного. Також позивачу не було надіслано повідомлення про вчинення виконавчого напису, тобто нотаріусом не додержано належних вимог для вчинення виконавчого напису.

Таким чином, під час судового розгляду встановлено, що позивач не отримував вимоги про усунення порушення кредитних зобов`язань.

Слід звернути увагу на те, що не отримання позивачем вимоги про усунення порушень за кредитним договором об`єктивно позбавило його можливості бути вчасно проінформованим про наявність заборгованості та можливості надати свої заперечення щодо неї або спростувати вимоги банку.

Позивач не мав можливості подати нотаріусу заперечення щодо вчинення спірного виконавчого напису або висловити свою незгоду з письмовою вимогою про сплату боргу чи повідомити про наявність спору між ним та відповідачем щодо суми заборгованості, що об`єктивно виключає можливість вчинення виконавчого напису.

В обов`язок нотаріуса входить перевірка безспірності боргу у боржника після надання стягувачем документів, що встановлюють прострочення зобов`язання. При наявності заперечень боржника нотаріус повинен оцінити його аргументи на предмет наявності ознаки безспірності відносно вимог заставодержателя. За відсутності ознаки безспірності нотаріус повинен був відмовити в здійсненні виконавчого напису.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості, як такого.

Зазначене вище дає підстави для визнання виконавчого напису № 17049 таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку із недотриманням приватним нотаріусом під час їх вчинення вимог статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» та Переліку документів.

З огляду на викладене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Суд, при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Аналогічного висновку щодо застосування вказаних норм матеріального права у аналогічних правовідносинах, дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 березня 2019 року за наслідками розгляду цивільної справи № 137/1666/16-ц (касаційне провадження № 14-84цс19).

З наданої суду позовної заяви вбачається, що позивач ОСОБА_1 заперечує безспірність сум заборгованості, що підлягають до стягнення за виконавчим написом. Зазначив, що нотаріус вчинив оскаржуваний виконавчий напис не перевіривши чи дійсно заборгованість є безспірною.

За таких обставин, між сторонами існував та існує невирішений спір щодо наявної заборгованості. Зазначене спростовує безспірність заборгованості боржника (правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постановах від 4 березня 2015 року в справі № 6-27цс15, від 11 березня 2015 року в справі № 6-141цс14).

Нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти (стаття 50 Закону України «Про нотаріат»).

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідач АТ «Сенс Банк», не надавши суду належних та допустимих доказів, не довів свого права стягувати заборгованість з позивача за укладеним з фінансовою установою договором, та саму суму заборгованості.

Крім того, відповідачем не доведено дотримання встановленого законом порядку при зверненні за вчиненням виконавчого напису, і твердження позивача в цій частині ним не спростовані.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про обґрунтованість доводів позивача щодо порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчих написів, недоведеності безспірності вимог стягувача, відтак позов про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, знайшов своє підтвердження під час розгляду та підлягає задоволенню.

Щодо стягнення із АТ «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 грошових коштів в розмірі 3128,31 грн., суд зазначає наступне.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Згідно із частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Верховний Суд у постанові від 8 вересня 2021 року у справі № 201/6498/20 зазначив, що судовий акт про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, який набрав законної сили і за яким відбулося повне або часткове виконання є правовою підставою для виникнення зобов`язання з повернення майна, що набуто без достатньої правової підстави, оскільки з моменту ухвалення такого судового акту правова підстава вважається такою, що відпала. Відповідно до статті 1212 ЦК України у такому разі набувач такого майна з моменту набрання судовим актом законної сили, зобов`язаний повернути потерпілому все отримане майно.

Аналогічний правовий висновок викладений в постановах Верховного Суду від 6 березня 2019 року у справі № 910/1531/18, від 28 січня 2020 року у справі № 910/16664/18, від 8 вересня 2021 року у справі № 201/6498/20.

Таким чином, оскільки судом встановлено, що виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригіда В.О. за реєстровим № 17049 від 09.07.2021 підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню, то отримані АТ «Сенс Банк» на підставі вказаного виконавчого напису кошти, підлягають поверненню позивачу відповідно до статті 1212 ЦК України, адже підстава, на якій вони були отримані, відпала.

При цьому, суд наголошує, що поверненню позивачу на підставі статті 1212 ЦК України підлягає та сума коштів, яка була перерахована на рахунок АТ «Сенс Банк».

В судовому засіданні встановлено, що в межах виконавчого провадження № НОМЕР_2 з ОСОБА_1 було стягнуто 3841,14 грн., з яких 3128,31 грн. було перераховано стягувачу (а.с. 8).

Доказів того, що відповідач в добровільному порядку повернув стягнуті кошти позивачу матеріали справи не містять, та відповідачем не надані.

Таким чином, із відповідача на користь позивача підлягають стягненню грошові кошти у розмірі 3128,31 грн..

Також суд вважає за необхідне зазначити, що питання наявності та/або відсутності заборгованості позивача перед АТ «Сенс Банк» за кредитним договором може бути предметом окремого судового розгляду.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28 січня 2020 року у справі № 910/16664/18, предметом позову в якій є вимога про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса.

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позову.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача на його користь витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15800 грн., з яких 10800 грн. - гонорар адвоката за послуги, 5000 грн. «гонорар успіху» адвоката.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 п. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

При вирішенні питання про стягнення витрат на правничу допомогу суд виходить з наступного.

Згідно ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі, гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом робами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини п`ятої статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата),підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Із матеріалів справи убачається, що на підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу, останнім надано копії: договору про надання правничої допомоги № 23-пд/2023 від 25 серпня 2023 року, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Біла Т.В. (а.с. 10-11); додатку № 1 до договору про надання правничої допомоги № 23-пд/2023 від 25 серпня 2023 року (а.с. 12), в якому зазначено вартість послуг адвоката (прайс-лист); звіту № 4 про надані послуги за договором № 23-пд/2023 від 25 серпня 2023 року, відповідно до якого вартість наданих послуг складає 10800 грн., в тому числі: складання позовної заяви - 5000 грн., складання заяви про розподіл витрат на правничу допомогу адвоката - 2000 грн., складання заяви про забезпечення позову - 1500 грн., усна консультація щодо правовідносин, що виникли між сторонами - 300 грн., правовий аналіз документів - 1000 грн., аналіз судової практики з подібних правовідносин - 1000 грн.; додаткової угоди № 3 від 1 квітня 2024 року до договору про надання правничої допомоги № 23-пд/2023 від 25 серпня 2023 року, відповідно до п. 1 якої сторони домовилися, що клієнт сплачує адвокатові гонорар в розмірі 5000 грн. у разі отримання позитивного для клієнта судового рішення у даній справі; ордеру на надання правничої (правової) допомоги.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що позивачем дійсно були понесені витрати на правничу допомогу у цій справі, до ухвалення рішення по справі (в прохальній частині позовної заяви) було заявлено про стягнення витрат на оплату правової допомоги.

Проте, із вказаних послуг послуга щодо складання заяви про забезпечення позову, гонорар за яку становить 1500 грн., адвокатом позивачу не надавалася, оскільки з клопотанням про забезпечення позову в межах вказаної справи позивач до суду не звертався.

Разом з тим, відповідач подав клопотання, в якому просить максимально зменшити розмір витрат на правничу допомогу, посилаючись на те, що позовна заява є не складною за її змістом та не може зайняти багато часу, а сума заявлених витрат не є співмірною зі складністю справи.

Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.

Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів суд враховує, зокрема, пов`язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

У постанові Великої Палати від 19 лютого 2020року у справі № 755/9215/15-ц наголошено на тому, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Отже, при оцінці наданого стороною розміру гонорару адвоката, суд застосовує ряд критеріїв (дійсність, обґрунтованість, розумність, реальність, пропорційності, співмірність) та факти на підтвердження таких критерії (складність справи, значення справи для сторін, фінансовий стан сторін, ринкові ціни адвокатських послуг і т.п.)

У постановах Верховного Суду від 02.10.2019 у справі № 211/3113/16-ц (провадження № 61-299св17) та від 06.11.2020 у справі № 760/11145/18 (провадження № 61-6486св19) зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У рішенні від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridisv. Greece, заява № 31107/96) (щодо справедливої сатисфакції) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) також зауважила, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат. У рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9,00 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000,00 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72) (пункт 5.43 постанови).

З урахуванням наведеного вище, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (п. 5.44 постанови ВП ВС року у справі № 904/4507/18)..

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.

Суд вважає, що ця справа не є складною, розгляд справи у суді здійснювався в спрощеному порядку, обсяг наданих послуг у вигляді професійної правничої допомоги не є значним.

Враховуючи вищевикладене, характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, беручи до уваги клопотання відповідача щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу - суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн. та про відсутність підстав для стягнення з позивача на користь відповідача коштів в сумі 5000 грн. для сплати адвокату «гонорару успіху».

Крім того, за правилами ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відтак, відповідач АТ «Сенс Банк» має сплатити на користь держави судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1211 гривень 20 копійок.

Керуючись ст.ст.15, 16, 18, 1212 ЦК України, ст.ст. 1, 87, 88, 89 Закону України «Про нотаріат», постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29 червня 1999 року, ст. ст. 2, 4, 5, 11, 12, 13, 76 - 82, 141, 259, 263 - 265, 268, 273 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

позов ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Сенс Банк» третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бригіда Володимир Олександрович, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню та повернення безпідставно стягнутих коштів, - задовольнити.

Визнати виконавчий напис за реєстровим номером 17049, вчинений 09 липня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою Володимиром Олександровичем, про стягнення з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Альфа-банк» заборгованості за кредитним договором № 491040506 від 23 листопада 2020 року у розмірі 35011 (тридцять п`ять тисяч одинадцять) гривень 08 копійок таким, що не підлягає виконанню.

Стягнути з акціонерного товариства «Сенс Банк» (місцезнаходження 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100, код ЄДРПОУ 23494714) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) безпідставно стягнуті за виконавчим написом 17049, вчиненим 9 липня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою Володимиром Олександровичем, грошові кошти в розмірі 3128 (три тисячі сто двадцять вісім) гривень 31 копійку.

Стягнути з акціонерного товариства «Сенс Банк» (місцезнаходження 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100, код ЄДРПОУ 23494714) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) витрати на правничу допомогу в розмірі 3 000 (трьох тисяч) гривень.

Стягнути з акціонерного товариства «Сенс Банк» (місцезнаходження 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100, код ЄДРПОУ 23494714) на користь держави витрати по сплаті судового збору у розмірі в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя К.Г. Плахотнюк