Рішення № 123903619, 19.12.2024, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2024 року м. Ужгород№ 260/6596/24 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Рейті С.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області, Державної судової адміністрації України, третя особа - Державна казначейська служба України, про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області (далі відповідач 1, ТУ ДСА України в Закарпатській області), Державної судової адміністрації України (далі відповідач 2, ДСА України), третя особа - Державна казначейська служба України (далі третя особа, Держказначейство), в якому просить:

1. Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги па оздоровлення ОСОБА_1 за період з 01.01.2021 по 31.08.2024 року, виходячи із встановленого на 01.01.2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн., на 01.01.2022 року у розмірі 2481,00 грн., на 01.01.2023 року у розмірі 2684,00 грн. та на 01.01.2024 року у розмірі 3028,00 грн.;

2. Зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за період з 01.01.2021 по 31.08.2024 року, виходячи із встановленого на 01.01.2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270 грн., на 01.01.2022 року у розмірі 2481 грн., на 01.01.2023 року у розмірі 2684 грн. та на 01.01.2024 року у розмірі 3028,00 грн.;

3. Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 року по 31.08.2024 року включно, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн.;

4. Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення за період з 01.01.2021 року по 31.05.2024 року па підставі частим 2, 3 статті 135 Закону України Про судоустрій та статус суддів, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, а саме: у 2021 році - з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270.00 гри., у 2022 році - 2481,00 грн., у 2023 році - 2684.00 грн., у 2024 році - 3028.00 грн. з урахуванням виплачених сум та з проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів.

В обгрунтування позовних вимог зазначено, що за період з 01.01.2021 року по 31.08.2024 року обчислення суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення позивача було проведено у відповідності до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, на рівні 2102,00 грн.

Однак, відповідно до приписів спеціального законодавства позивачу повинна бути нарахована суддівська винагорода та допомога на оздоровлення, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а саме: - за весь 2021 рік - встановленого на 01.01.2021 року в розмірі 2270 грн; - за весь 2022 рік - встановленого на 01.01.2022 року в розмірі 2481 грн; - за весь 2023 року - встановленого на 01.01.2023 року в розмірі 2684 грн.; за період з 01.01.2024 року по 31.05.2024 року - встановленого на 01.01.2024 року в розмірі 3028 грн.

Внаслідок цього, розмір суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення позивача за вказаний період не відповідає розміру, установленому спеціальним Законом, у зв`язку із чим, остання не погоджується із сумою виплаченої їй суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення, та вважає, що відповідачами порушено її право на належне матеріальне забезпечення та право на володіння майном в розумінні ч. 1 ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Ухвалою судді від 18.10.2024 року відкрито провадження у даній адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

28.10.2024 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, зі змісту якого ТУ ДСА України в Закарпатській області, ознайомившись з позовною заявою, заперечує в повному обсязі проти позовних вимог, з наступних підстав.

Так, згідно статті 149 цього Закону № 1402-УШ суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюдетним кодексом України.

Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Разом з тим, у частині третій цієї статті визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 № 3460-IX, (далі - Закон № 3460-IX) встановлено прожитковий мінімум, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня - 2102 гривні.

Також, зазначає, що кількісна складова прожиткових мінімумів не зменшувалася в 2024 році.

Так, Законом № 1402-VIII врегульовано розмір суддівської винагороди, який передбачає кількісну складову прожиткових мінімумів, а саме 30.

Розрахунок фактичного розміру прожиткового мінімуму регулюється виключно Законом України «Про державний бюджет України» на відповідний рік.

Таким чином, Позивачу як нараховувалося, так і виплачувалося 30 прожиткових мінімумів, встановлених Законом № 1402-VIII.

Разом з тим, зазначені Закони №1082-ІХ, №1928-ІХ, № 2710-IX, № 3460-IX в судовому порядку не скасовувалися, неконституційними не визнавалися та є чинними.

При цьому вказує, що ТУ ДСА України в Закарпатській області жодними своїми рішеннями, діяннями чи бездіяльністю не здійснювало дій, спрямованих на порушення прав та законних інтересів позивача.

Так, ТУ ДСА України в Закарпатській області як державний орган та як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня у спірних правовідносинах не має повноважень надавати оцінку прийнятим законам на їх відповідність Конституції України, а зобов`язане діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тому у відповідача були відсутні будь-які правові підстави не виконувати вказані вимоги чинних законів України.

Крім того, зазначає, що позивачем пропущений строк звернення до суду із даним позовом.

Відзиву на позовну заяву від відповідача 2 та пояснень від третьої особи до суду не надходило.

У відповідності до ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Указом Президента України «Про призначення суддів» від 14.04.2008 року № 346/2008 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Ужгородського районного суду строком на п`ять років.

Наказом голови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області «Про зарахування ОСОБА_1 суддею у штат Ужгородського міськрайонного суду» від 27.05.2008 року № 57, позивача зараховано суддею у штат Ужгородського районного місцевого суду , днем 27.05.2008 року.

Наказом в.о. начальника управління ТУ ДСА в Закарпатській області «Про доплату за вислугу років ОСОБА_1 » від 27.05.2008 року № 31 позивачу встановлено з 27.05.2008 року надбавку за вислугу років у розмірі 20% від загальної суми заробітної плати.

Наказом начальника управління ТУ ДСА в Закарпатській області «Про доплату за кваліфікаційний клас судді Ужгородського міськрайонного суду ОСОБА_1 » від 18.11.2008 року № 63 позивачу встановлено з 31.10.2008 року доплату до посадового окладу та присвоєно п`ятий кваліфікаційний клас.

Наказом в.о. голови Ужгородського міськрайонного суду «Про надання відпустки по догляду за дитиною» від 30.06.2008 року № 120 позивачу надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х років, з 30.06.2009 року по 08.04.2012 року включно.

Наказом голови Ужгородського міськрайонного суду «Про допущення до виконання обов`язків ОСОБА_1 » від 11.05.2011 року № 55 позивача допущено до виконання обов`язків судді Ужгородського міськрайонного суду, днем 11.05.2011 року.

Наказом голови Ужгородського міськрайонного суду «Про надання відпустки по догляду за дитиною» від 13.05.2011 року № 110 позивачу надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х років, з 16.05.2011 року по 08.04.2012 року включно.

Наказом голови Ужгородського міськрайонного суду «Про доплату за вислугу років ОСОБА_1 » від 09.04.2012 року № 48 позивачу встановлено з 09.04.2012 року надбавку за вислугу років у розмірі 40% від посадового окладу судді з 09.04.2012 року.

Постановою Верховної Ради України «Про обрання суддів» від 18.04.2013 року №210-VII позивача обрано на посаду судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області безстроково.

Наказом голови Ужгородського міськрайонного суду «Про зарахування до штату ОСОБА_1 » від 16.05.2013 року № 54 позивача зараховано у штат Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, суддею безстроково, днем 16.05.2013 року.

Наказом в.о. голови Ужгородського міськрайонного суду «Про надання відпустки по догляду за дитиною» від 28.08.2014 року № 243а, мені надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х років, з 28 серпня 2014 року по 15.03.2017 року включно.

Наказом голови Ужгородського міськрайонного суду «Про надання відпустки по догляду за дитиною» від 14.03.2018 року № 82/02-06, позивачу надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею 5-х років, з 16.03.2018 року по 15.03.2019 року включно.

Наказом голови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області «Про зарахування (перерахунок) стажу роботи на посаді судді ОСОБА_1 » від 26.11.2018 року №361/02-06 позивачу зараховано до стажу роботи на посаді судді 3 роки стажу роботи в галузі права, як стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначалась законом та надавала право для призначення на посаду відповідної судді вперше. Стаж роботи на посаді судді якої станом на 05.08.2018 року становить 21 рік 7 місяць 26 днів.

Наказом голови Ужгородського міськрайонного суду «Про надання відпустки по догляду за дитиною» від 14.03.2019 року № 82/02-06, позивачу надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею 6-х років, з 16.03.2019 року до 15.03.2020 року включно.

Наказом голови Ужгородського міськрайонного суду «Про дострокове припинення відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку та допущення до виконання обов`язків ОСОБА_1 » від 02.03.2020 року № 86/02-06, позивача допущено до виконання обов`язків судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, починаючи з 02.03.2020 року.

Наказом голови Ужгородського міськрайонного суду «Про встановлення доплати за вислугу років ОСОБА_1 » від 02.04.2020 року № 91/02-06 позивачу встановлено з 02.03.2020 року надбавку за вислугу років у розмірі 50%.

Наказом голови Ужгородського міськрайонного суду «Про встановлення доплати за вислугу років ОСОБА_1 » від 13.12.2021 року № 66/02-06 позивачу встановлено з 13.12.2021 року надбавку за вислугу років у розмірі 60%.

В той же час, як вказує позивач, за період з 01.01.2021 року по 31.08.2024 року обчислення її суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення було проведено у відповідності до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, на рівні 2102,00 грн.

Однак, як стверджує позивач, відповідно до приписів спеціального законодавства їй повинна бути нарахована суддівська винагорода та допомога на оздоровлення, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а саме: за 2021 рік - встановленого на 01.01.2021 року в розмірі 2270 грн.; за 2022 рік - встановленого на 01.01.2022 року в розмірі 2481 грн.; за 2023 рік - встановленого на 01.01.2023 року в розмірі 2684 грн.; за період з 01.01.2024 року по 31.05.2024 року - встановленого на 01.01.2024 року в розмірі 3028 грн.

Внаслідок зазначених дій відповідача 1, розмір її суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за вказаний період не відповідає розміру, установленому спеціальним Законом, у зв`язку із чим, остання не погоджується із сумою виплаченої їй суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення, та вважає, що відповідачами порушено її право на належне матеріальне забезпечення та право на володіння майном в розумінні ч. 1 ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що слугувало підставою для звернення до суду із даним позовом про визнання таких дій протиправними.

Спір у цій справі виник, у зв`язку необхідністю оцінки правомірності нарахування і виплати позивачу у спірний період суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення на підставі положень статті 7 Закону № 1082-ІХ, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII).

На підставі ч. 3 ст. 142 Закону № 1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на 2 % грошового утримання судді.

Частинами 4, 5 ст. 142 Закону № 1402-VIII встановлено, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання. Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.

Отже, розмір отримуваного суддею у відставці щомісячного довічного грошового утримання залежить від розміру суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. І при цьому, у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

За приписами ст. 4 Закону № 1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та Законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Згідно з ч.1 ст. 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 3 ст. 135 Закону № 1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Відтак, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом України «Про прожитковий мінімум» 15.07.1999 року № 966-XIV (далі - Закон № 966-XIV).

Статтею 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» визначено, що прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

У змісті наведеної норми Закону України «Про прожитковий мінімум» закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум.

Судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, не віднесені.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2022 рік», ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2023 рік», ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік», в Україні встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом, відповідно, на 01.01.2021 - 2270 грн, на 01.01.2022 - 2481 грн, на 01.01.2023 - 2684 грн., на 01.01.2024 року 3028 грн.

Водночас, ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», разом із встановленням станом на 01.01.2021 року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 2270,00 грн, був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102,00 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» встановлено, що у 2022 році прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня - 2102,00 грн.

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», установлено з 01.01.2023 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, працездатних осіб - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено з 01.01.2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, працездатних осіб - 3028 гривень.

Позивач наполягає, що суддівську винагороду у 2021-2024 роках має бути обчислено відповідачем 1 із урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, тобто 2270,00 грн., 2481,00 грн., 2684,00 грн., 3028 грн.

Суд вважає обґрунтованими такі доводи позивача, оскільки виплата суддівської винагороди регулюється ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

Цей висновок узгоджується зі змінами до Конституції України, внесеними Законом України від 02.06.2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII), що набрали чинності 30.09.2016 року.

Цим Законом, серед іншого, ст. 130 Конституції України викладено в новій редакції, а саме: «Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій».

Відтак, Конституція України, у редакції Закону № 1401-VIII, вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме - розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій. З цією конституційною нормою співвідносяться норми ч. 1 ст. 135 Закону № 1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.

При закріпленні в Законах України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та «Про Державний бюджет України на 2024 рік» розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових та митних органів, законодавцем не внесені зміни до Закону №1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, а також в Закон №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму.

Закон України «Про Державний бюджет України» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку про відсутність законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди.

Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом, яким є Закон № 1402-VIII, гарантії незалежності суддів - є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема в рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, а також від 04.12.2018 № 11-р/2018.

Разом з тим, Закони України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та «Про Державний бюджет України на 2024 рік», фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена ч. 2 ст. 130 Конституції України та ч. 3 ст. 135 Закону № 1402-VIII.

Оскільки Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року - вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися або змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій.

Верховний Суд у постанові від 13.09.2023 у справі №240/44080/21 сформулював такі правові висновки:

- Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

- суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України «Про судоустрій і статус суддів»;

- зміна Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» складової для визначення базового розміру посадового окладу судді, є порушенням гарантії незалежності суддів.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що розмір суддівської винагороди встановлено статтею 135 Закону № 1402-VIII, а тому позивач має право на перерахунок та виплату недоотриманих сум винагороди, яка повинна обчислюватися з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого на 01.01.2021 року складає 2270,00 грн., на 01.01.2022 року - 2481,00 грн. 01.01.2023 року - 2684 грн., та на 01.01.2024 року - 3028 грн.

Застосовуючи практику Верховного Суду щодо аналогічних правовідносин, суд зазначає, що у постанові від 10.11.2021 року у справі №400/2031/21, розглядаючи спір у подібних правовідносинах щодо обчислення суддівської винагороди із урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 грн., Суд дійшов таких висновків: виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України. Відповідач (ТУ ДСА України) як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі.

Тому для правильного вирішення цієї справи та обрання ефективного способу захисту порушених прав судам потрібно з`ясувати також участь ДСА України (через призму її компетенції щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на фінансування судів) у застосуванні прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді при виплаті суддівської винагороди, передбачених абзацом 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», відтак визначити правовий статус цього державного органу в адміністративному спорі - третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору чи відповідач (другий відповідач).

У цьому зв`язку Верховним Судом зазначено, що причиною невиплати позивачу суддівської винагороди в повному обсязі протягом спірного періоду може бути недостатність виділених відповідачу коштів (бюджетних асигнувань) на ці потреби. У такому випадку невиплату суддівської винагороди в повному обсязі можна пов`язувати із діяльністю ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону №1402-VIII), відповідно як суб`єкта владних повноважень, рішеннями/діями якого порушено право особи (судді).

Суд Касаційної інстанції зазначив, що в іншому випадку, коли ДСА України виділила відповідачу достатньо коштів для виплати суддівської винагороди (зокрема й позивачу) з урахуванням вимог статті 135 Закону №1402-VIII (затвердивши відповідний кошторис), але відповідач натомість розпорядився цими коштами з урахуванням зменшеного розміру прожиткового мінімуму, є підстави стверджувати, що невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі, як наслідок виникнення заборгованості з її виплати (перед позивачем), є результатом дій/рішень відповідача, а тому спосіб захисту повинен співвідноситися/пов`язуватися з цими діями та їх наслідками".

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну судову адміністрацію України, що затверджено рішенням Вищої ради правосуддя від 17.01.2019 року №141/0/15-19, Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.

Державна судова адміністрація України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів (пункт 2 Положення).

Пунктом 3 Положення передбачено, що територіальні управління Державної судової адміністрації України є територіальними органами Державної судової адміністрації України.

Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону №1402-VIII у зіставленні з положеннями частин першою, другою та п`ятою статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного Кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України.

Тобто, Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Закарпатській області здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які Державна судова адміністрація України затвердила у його кошторисі на 2021-2024 роки.

Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Закарпатській області у відзиві на позовну заяву зазначило, що територіальне управління, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня не мало правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування норм статті 7 Закону №2710-ІХ, якими визначено прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2021 року у розмірі 2102 гривні. Вказано, що відповідач, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які Державна судова адміністрація України затвердила у його кошторисі.

Враховуючи надані сторонами пояснення, судом встановлено, що Державною судовою адміністрацією України, як головним розпорядником бюджетних коштів, була виділена сума коштів у недостатньому розмірі для забезпечення виплати Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України у Закарпатській області суддівської винагороди, обчисленої з урахуванням прожиткового мінімуму станом на 01.01.2021 року 2270 грн., на 01.01.2022 року - 2481 грн., на 01.01.2023 року - 2684 грн. та на 01.01.2024 року - 3028,00 грн.

Відтак, невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі пов`язана з бездіяльністю Державної судової адміністрації України, як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів, крім Верховного Суду (стаття 148 Закону №1402-VIII).

Із врахуванням статусу Державної судової адміністрації України, як головного розпорядника бюджетних коштів та учасника бюджетного процесу, у питаннях фінансування судової системи Верховний Суд у постанові від 24.09.2020 (справа №280/788/19) дійшов висновку про правильність рішення судів у спорі "щодо розміру суддівської винагороди", яким зобов`язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування розпорядника коштів нижчого рівня з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, для проведення виплати судді недоотриманих сум суддівської винагороди.

З урахуванням положень ст.9 КАС України, а також предмету позову та встановлених у цій справі обставин, суд вважає що достатньо підстав для визнання протиправною бездіяльність ДСА України щодо незабезпечення ТУ ДСА в Закарпатській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 : за період з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року виходячи із встановленого на 01.01.2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270 гривні; за період з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року виходячи із встановленого на 01.01.2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481 гривні; за період з 01.01.2023 року по 31.12.2023 року виходячи із встановленого на 01.01.2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684 гривні; за період з 01.01.2024 року по 31.08.2024 року виходячи із встановленого на 01.01.2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 гривні.

Як наслідок, суд вважає за необхідне зобов`язати ДСА забезпечити ТУ ДСА в Закарпатській області бюджетними асигнуваннями, необхідними та достатніми для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 : за період з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року виходячи із встановленого на 01.01.2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270 гривні; за період з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року виходячи із встановленого на 01.01.2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481 гривні; за період з 01.01.2023 року по 31.12.2023 року виходячи із встановленого на 01.01.2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684 гривні; за період з 01.01.2024 року по 31.08.2024 року виходячи із встановленого на 01.01.2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 гривні.

Правомірність обрання такого способу захисту підтверджено Верховним Судом у постанові від 15.08.2023 року у справі №120/19262/21-а.

Крім того, з метою ефективного способу захисту порушених прав позивача суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов`язання ТУ ДСА в Закарпатській області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 недонарахованої та невиплаченої суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 року по 31.08.2024 року на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2021 року - 2270,00 грн., на 01.01.2022 року - 2481,00 грн., на 01.01.2023 року - 2684,00 грн., на 01.01.2024 року - 3028,00 грн., з врахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Відповідно до статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно із частинами першою та другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачами не доведено правомірність та обґрунтованість своїх дій, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд доходить висновку про наявність правових підстав для задоволення позову повністю.

Також суд вказує, що згідно із пунктом 1 частини 2 статті 371 КАС України суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення, у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті.

З аналізу законодавства вбачається, що негайно виконуються рішення про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць, тобто умовою для негайного виконання судового рішення є задоволення вимог позивача про стягнення певної суми заробітної плати, з якої можна виокремити її місячний розмір.

За наведених обставин, оскільки права позивача захищені шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити кошти, суд дійшов висновку, що у зверненні рішення суду до негайного виконання необхідно відмовити.

Що стосується строку звернення до суду, суд відзначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини п`ятої ст. 122 КАС України встановлено спеціальний строк звернення до суду у відносинах публічної служби, якою передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Відповідно до статті 233 КЗпП, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

При цьому суд враховує, що позивач дізнався про порушення свого права після отримання довідок про доходи за №№ 1413, 1414, 1415, 1416 від 10.10.2024 року, виданих ТУ ДСА України в Закарпатській області, після чого позивач 16.10.2024 року звернувся до суду з відповідною позовною заявою, тобто, строк звернення до суду позивачем не пропущено.

Керуючись ст. ст. 5, 19, 77, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області (Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Загорська, 30 код ЄДРПОУ 26213408), Державної судової адміністрації України (м. Київ, вул. Липська, 18/5 код ЄДРПОУ 26255795), третя особа Державна казначейська служба України (м. Київ, вул. Бастіонна, 6 код ЄДРПОУ 37567646), про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди судді Ужгородського міськрайонного суду ОСОБА_1 за період з січня 2021 року по 31 серпня 2024 року та допомоги на оздоровлення у 2021, 2022, 2023, 2024 роках, виходячи із встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн., на 01 січня 2022 року у розмірі 2481,00 грн., на 01 січня 2023 року у розмірі 2684,00 грн. та на 01 січня 2024 року у розмірі 3028,00 грн.

3. Зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди судді Ужгородського міськрайонного суду ОСОБА_1 за період з січня 2021 року по 31 серпня 2024 року та допомоги на оздоровлення у 2021, 2022, 2023, 2024 роках, виходячи із встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн., на 01 січня 2022 року у розмірі 2481,00 грн., на 01 січня 2023 року у розмірі 2684,00 грн. та на 01 січня 2024 року у розмірі 3028,00 грн.

4. Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області щодо нарахування та виплати судді Ужгородського міськрайонного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 31 серпня 2024 року та допомоги на оздоровлення у 2021, 2022, 2023, 2024 роках, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн.

5. Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області нарахувати та виплатити судді Ужгородського міськрайонного суду ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01 січня 2021 року по 31 серпня 2024 року та допомогу на оздоровлення за 2021, 2022, 2023, 2024 роки, обчисливши її розмір виходячи у 2021 році з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн., у 2022 році 2481,00 грн., у 2023 році 2684,00 грн. та у 2024 році 3028 грн., із урахуванням виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів.

6. Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 255 КАС України, та може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.

СуддяС.І. Рейті