Постанова № 12388321, 16.11.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.11.2010                                                                                           № 48/405

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Баранця О.М.

суддів:           Чорна Л.В.

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача -Злиденний М.М.;

від відповідача – Ходченко І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ЗАТ "Українська екологічна страхова компанія"

на рішення Господарського суду м.Києва від 18.08.2010

у справі № 48/405 ( .....)

за позовом                               Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Хрещатик"

до                                                   ЗАТ "Українська екологічна страхова компанія"

третя особа позивача           

третя особа відповідача           

про                                                   стягнення 31281,05 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Хрещатик" (надалі –"Банк") звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Закритого акціонерного товариства "Українська екологічна страхова компанія" (надалі –"Товариство") про стягнення 31 281,05 грн.

          Рішенням господарського суду м. Києва від 18.08.2010 року позов Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" задоволено повністю. Стягнуто з Закритого акціонерного товариства "Українська екологічна страхова компанія" (03150, м. Київ, вул. Димитрова, 5-Б; ідентифікаційний код 30729278) на користь Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 8-А; ідентифікаційний код 19364259) комісійну винагороду у розмірі 31281,05 грн., державне мито у розмірі 312,81 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн.

          Не погоджуючись з рішенням господарського суду м. Києва від 18.08.2010 року Закрите акціонерне товариство "Українська екологічна страхова компанія" подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та припинити провадження у справі.

          Скаржник не погоджується з винесеним рішенням суду, оскільки були неправильно застосовано норми процесуального та матеріального права.

          Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.10.2010 року апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Українська екологічна страхова компанія" прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження у справі № 48/405.

          Розпорядженням голови Київського апеляційного господарського суду змінювався склад колегії суду.

          В засідання суду, призначене на 02.11.2010 року позивач повноважних представників не направив та не повідомив суд про причини їх неявки, у зв’язку з чим розгляд справи було відкладено на 16.11.2010 року.

          Представником позивача подано заперечення на апеляційну скаргу, в якому останній просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

          Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

          Як було встановлено під час судового розгляду в суді першої інстанції та підтверджується матеріалами справи 10.09.2004 року між Банком та Товариством (страхова компанія) було укладено генеральну угоду про співпрацю щодо страхування № 8 (надалі –"Договір").

          Згідно розділу 1 Договору визначено, що предметом цього договору є взаємодія сторін у наданні страхових і банківських послуг, на взаємовигідних договірних засадах: зі сторони страхової компанії: надання своїм клієнтам консультативних послуг з питань специфіки надання банківських і страхових послуг; страхування майна клієнтів банку, яке є предметом застави за наданими банком кредитами, реалізація інших видів страхування; популяризація послуг банку шляхом розповсюдження відповідної інформації під час проведення рекламних кампаній своєї діяльності (п. 1.1 Договору); зі сторони банку: надання клієнтам банку та страхової компанії консультативних послуг з питань специфіки надання банківських і страхових послуг; надання клієнтам банку інформації стосовно послуг страхової компанії по страхуванню майна переданого в заставу та інших видів страхування; популяризація послуг, які надаються страховою компанією; надання інших банківських послуг страховій компанії (п. 1.2 Договору).

          Відповідно до п. 2.2.1 Договору страхова компанія зобов’язується сплачувати банку комісійну винагороду у розмірі 10% від суми отриманих в результаті реалізації цього договору страхових платежів за укладеними за участю банку договорами страхування майна і реалізації інших видів страхування в залежності від типу об’єкту страхування на зазначений банком рахунок (додаток №1).

          Згідно із п. 3.1 Договору в редакції додаткової угоди №1 від 11.09.2004 р. не пізніше 3-х робочих днів з дати отримання суми страхового платежу від страхувальника, який є позичальником банку, або в якості якого виступає безпосередньо банк, у разі страхування основних засобів останнього, страхова компанія сплачує комісійну винагороду в розмірі, обумовленому в п. 2.2 цієї угоди.

          Пунктами 5.1, 5.3 Договору передбачено, що цей договір вступає в дію з дня його підписання та діє протягом одного календарного року. Якщо за місяць до закінчення терміну дії цього договору жодна зі сторін письмово не вимагатиме припинення її дії, термін цього договору вважається продовженим на наступний рік, на таких же умовах, якщо інше не буде обумовлено сторонами.

          Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

          Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

          Згідно із ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

          Відповідно до ч.1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Пунктом 1 частини 2 вказаної статті визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

          Частиною 1 ст. 202 Цивільного кодексу України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

          Згідно із ч. 1 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

          Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

          Як вбачається з матеріалів даної справи, Спір у справі виник у зв’язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов’язання по сплаті комісійної винагороди, у зв’язку з чим позивач вказує на існування заборгованості у розмірі 31281,05 грн.

          16.02.2010 року претензією № 16-15/2-26 позивач звернувся до відповідача з вимогою сплатити комісійну винагороду згідно Договору у розмірі 31281,05 грн.

          Матеріалами справи підтверджується укладення відповідачем у період з 24.03.2008 р. по 30.03.2009 р. з ЗАТ "Сузір’я –Попружна", ТОВ "Сузір'я", ТОВ "Агрофірма Сузір'я", ВАТ "Київська овочева фабрика, ТОВ "Мегаполіс-інвест", ТОВ "Стоік-плюс" та ТОВ "Соломія" 29 договорів страхування.

          Страхувальниками за вказаними договорами є клієнти Банку (позичальники), що підтверджується в т.ч. укладанням таких договорів за участю Банку, який визначений вигодонабувачем за всіма договорами, а договори страхування містять посилання на кредитні договори.

          На виконання вказаних договорів страхування страхувальниками у період 2008-2009 р.р. сплачено на користь відповідача страхову премію на суму 312810,57грн., що підтверджується виписками по особовому рахунку відповідача.

          Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України), а відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).

          Відповідно до ч.1 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Відтак строк дії договору визначається на розсуд сторін.

          Пунктом 5.1 Договору визначено, що цей договір вступає в дію з дня його підписання та діє протягом одного календарного року.

          При цьому пунктом 5.3 Договору сторони передбачили, що якщо за місяць до закінчення терміну дії цього Договору жодна із сторін письмово не вимагатиме припинення її дії, термін цього Договору вважається продовженим на наступний рік, на таких же умовах, якщо інше не буде обумовлено сторонами.

          Таким чином, сторони на підставі ст.ст. 6, 626-628, 631 Цивільного кодексу України визначили такий порядок визначення строку дії Договору: з дати укладання (10.09.2004 р.) –один календарний рік, а у випадку відсутності письмової вимоги однієї із сторін про припинення дії Договору –строк продовжується на один рік. Безпосередній зміст п.8.3 Договору передбачає його використання в момент закінчення кожного року, а не одноразове застосування, як вказує відповідач.

          Відповідно до статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

          Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

          Приписами статті 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

          Як вбачається з матеріалів даної справи, доказів направлення жодною із сторін письмової вимоги про припинення дії Договору чи його розірвання у визначений чинним законодавством України чи Договором (п.5.2) спосіб сторонами не надано. Також сторонами не надано доказів обумовлення іншого порядку, ніж визначено п. 5.3 Договору.

          Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що Договір був чинний в момент укладання спірних договорів страхування, а тому є підставою для виникнення у відповідача зобов’язань по сплаті визначеної в позовній заяві комісійної винагороди, та з урахуванням п. 2.2.1 Договору у відповідача виникло зобов’язання по сплаті на користь Банку комісійної винагороди у розмірі 31281,05 грн. є цілком правомірний та обґрунтований.

          Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

          З огляду на викладене та враховуючи приписи п. 3.1 Договору в редакції додаткової угоди №1 від 11.09.2004 року строк виконання грошового зобов’язання відповідача по сплаті комісійної винагороди за Договором на момент розгляду справи настав.

          Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

          Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

          Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

          Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

          Оскільки, наявність у відповідача грошового зобов’язання по сплаті на користь позивача 31 281,05 грн. на підставі Договору комісійної винагороди підтверджена матеріалами справи, а також Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення не надано, то відповідно суд першої інстанції дійшов законного та правомірного висновку, що позовні вимоги Банку про стягнення з Товариства заборгованості у розмірі 31281,05 грн. є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

          Статтею 4-3 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

          За наведених у даній постанові обставин, колегія суддів дійшла висновку, що відсутні підстави для зміни чи скасування рішення господарського суду м. Києва від 18.08.2010 року у справі №48/405.

          Доводи наведені відповідачем в апеляційній скарзі колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

          На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду м. Києва від 18.08.2010 року у справі №48/405 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

          2. Справу № 48/405 повернути до господарського суду міста Києва.

3. Копію постанови направити сторонам

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          Чорна Л.В.

18.11.10 (відправлено)