Постанова № 12388279, 02.11.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.11.2010 № 42/194

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Ропій Л.М.

суддів:

при секретарі:

За участю представників:

від позивача за первісним позовом - Михайловський І.В. представник, дов. № 1155 від 12.04.2010;

від відповідача за первісним позовом - Вишепольська Є.О. представник, дов. № 375 від 16.07.2010,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" та Закритого акціонерного товариства "Київська будівельна компанія "Київбудком"

на рішення Господарського суду м.Києва від 21.07.2010

у справі № 42/194 ( .....)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг"

до Закритого акціонерного товариства "Київська будівельна компанія "Київбудком"

про зобов"язання передати майно, стягнення боргу, неустойки, ціна позову 224258,38 грн.

за зустрічним позовом Закритого акціонерного товариства "Київська будівельна компанія "Київбудком"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг"

про визнання договору недійсним

На підставі ст.ст. 77, 99 ГПК України 12.10.2010 розгляд апеляційних скарг відкладено на 02.11.2010.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.07.2010 у справі № 42/194 первісний позов задоволено частково, зобовязано відповідача передати позивачу предмет лізингу автобетонозмішувач АБС-7 ДА (Тігарбо) на базі шасі КАМАЗ 53229, 2006р.в., д.н. НОМЕР_1, № кузова НОМЕР_2 залишковою вартістю 42 107,79 грн.; підлягає стягненню з відповідача на користь позивача 42 107,79 грн. боргу, 5 000,00 грн. пені, 892,16 грн. витрат по оплаті державного мита, 93,89 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; у позові в іншій частині та зустрічному позові відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що договір фінансового лізингу № 23/08/06-5 від 23.08.2006 відповідає вимогам чинного законодавства; матеріалами справи підтверджується факт виконання позивачем обовязку з передачі автобетонозмішувача на визначених спірним договором умовах, а також заборгованості відповідача по сплаті лізингових платежів станом на 14.05.2010 у розмірі 42 107,79 грн.; доказів належної сплати за договором суду не надано; за наявності заборгованості відповідача по сплаті лізингових платежів відмова позивача від договору є правомірною; доказів повернення відповідачем позивачу предмету лізингу суду не надано; з урахуванням обставин, суд відповідно до вимог ст. 233 ГК України вважає можливим зменшити розмір належної з відповідача на користь позивача пені до 5 000,00 грн.

Позивач за первісним позовом в апеляційній скарзі просить рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2010 у справі № 42/194 змінити з підстав порушення матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення, яким задовольнити вимоги позивача щодо стягнення з відповідача неустойки в сумі 140 042,80 грн.

Підстави апеляційної скарги обгрунтовуються наступними доводами.

На думку скаржника, суд першої інстанції безпідставно визначив передбачену ч.2 ст. 785 ЦК України неустойку як штрафну санкцію, назвавши її пенею, хоча за змістом вказана неустойка є платою за безпідставне користування майном та безпідставно за власною ініціативою зменшив розмір даної неустойки без належної юридичної оцінки встановлених ним обставин справи та без відповідного клопотання відповідача.

Відповідач за первісним позовом просить рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2010 у справі № 42/194 скасувати повністю з підстав неповного зясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права і прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу за первісним позовом в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Підстави апеляційної скарги обгрунтовуються наступними доводами.

На думку скаржника, висновок суду про те, що відповідач зобовязання за договором щодо сплати лізингових платежів не виконує, є помилковим; сума заборгованості, що виникла у лізингоодержувача перед лізингодавцем, останнім безпідставно визначається як одностороння зміна розмірів лізингових платежів в залежності від курсу гривні до долара.

Скаржник посилається на порушення ст. 43 ГПК України, оскільки судом не досліджено виконання сторонами умов п.п. 3.4.1, 18.7 договору та неврахування, що жодної довідки банку з 23.08.2006 по даний час позивачем не надано відповідачу і також за вказаний період не надано жодної відповідної вимоги лізингодавця про збільшення перерахованих лізингових платежів; те, що в порушення вимог приписів п.3.11 договору позивач в період з серпня 2006р. до теперішнього часу жодного разу не запропонував відповідачу до розгляду та підписання додаткову угоду про зміну розмірів лізингових платежів.

Посилаючись на положення ст. 193 ГК України, ст. 525 ЦК України, скаржник стверджує, що оскільки позивач не виконав обовязки по наданню відповідної довідки банку, направленню вимоги по перерахуванню платежів та укладенню додаткової угоди про зміну розмірів платежів, то для відповідача, який сплачував платежі відповідно до графіку сплати лізингових платежів (додаток № 1 до договору), не наступили умови, при яких здійснюється перерахування сплачених платежів та змінюється їх розмір.

На думку скаржника, всі нарахування лізингових платежів на 17.03.09, 17.04.09, 17.05.09, є неправильними; надані довідки нарахувань не зареєстровані в установленому порядку.

Скаржник стверджує, що судом всупереч вимогам ст. 83 ГПК України не надано належної правової оцінки договірним умовам, не враховано, що в момент укладення договору порушені вимоги ст.ст. 386, 665, 673, 675, 678, 679, 694, 769, 776, 806, 808, 1212, приписи ст.ст. 207, 269 ГПК України, ст.ст. 10, 11 Закону України "Про фінансовий лізинг", що порушує норми ч.1 ст. 203 ЦК України.

Розглянувши апеляційні скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін, колегія суддів встановила наступне.

Позивачем подано до суду першої інстанції позов про стягнення з відповідача 42 107,79 грн. основного боргу, що становить прострочену заборгованість за договором фінансового лізингу № 23/08/06-5; 140 042,80 грн. неустойки на підставі ч.2 ст. 785 ЦК України; вилучення та передання власнику позивачу, предмет лізингу автобетонозмішувач АБС-7 ДА (Тігарбо) на базі шасі КАМАЗ 53229, 2006 р.в. в кількості 1 од. за залишковою вартістю 42 107,79 грн.; стягнення судових витрат.

Відповідачем подано зустрічний позов з вимогами визнати недійсним повністю договір фінансового лізингу № 23/08/06-05 від 23.08.2006, керуючись ст.ст. 15, 29, 180, 181, 207 ГК України, ст.ст. 3, 509, 638, 203, 215, 509 ЦК України; застосувати реституцію за недійсним договором № 23/08/06-05 про повернення позивачем за зустрічним позовом предмету лізингу відповідачу та повернення відповідачем всіх коштів, за період дії договору № 23/08/06-5, позивачу.

Як вбачається із матеріалів справи, 23.08.2006 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТіБІАЙ" Лізинг", код ЄДРПОУ 33880354, та відповідачем за первісним позовом укладено договір № 23/08/06-5 фінансового лізингу, згідно з п.1.1 якого предметом даного договору є надання Товариством з обмеженою відповідальністю "ТІБІАЙ Лізинг", за договором лізингодавцем, в платне володіння та користування на умовах фінансового лізингу відповідачу за первісним позовом, за договором лізингоодержувачу, предмету лізингу, найменування, модель, ціна одиниці, кількість і загальна вартість на момент укладення договору якого наведена в специфікації (додаток № 2 до договору), для підприємницьких цілей у власній господарській діяльності лізингоодержувача на визначений строк, за умови сплати останнім періодичних лізингових платежів.

Також сторонами укладено додаток № 1 від 23.08.2006 до договору № 23/08/06-5 "Графік сплати лізингових платежів", додаток № 2 від 23.08.2006 до договору № 23/08/06-5 "Специфікація", додаток № 3 до договору № 23/08/06-5 "Типова форма довідки про технічний стан предмету лізингу станом на "___" ____200_р." та укладено додаткову угоду № 1 від 02.11.2006 до договору № 23/08/06-5.

Згідно із довідкою № 180991 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) найменування юридичної особи за кодом ЄДРПОУ 33880354 змінено на Товариство з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг", про що здійснено реєстраційну дію 21.04.2008 № 10741050012016803.

Відповідно до п.4.3 договору № 23/08/06-5 приймання лізингоодержувачем майна в лізинг оформлюється шляхом складання акту приймання-передачі майна, що підтверджує якість, комплектність, справність майна і відповідність майна техніко-економічним показникам та умовам договору.

Згідно з актом прийому-передачі майна в користування за договором № 23/08/06-5 фінансового лізингу від 23.08.2006, позивачем за первісним позовом передано, а відповідачем прийнято майно, а саме: автобетонозмішувач АБС-7DA (КОМЗ-Експорт) на шасі КамАЗ, д.н. НОМЕР_1, н.к. НОМЕР_2; базова комплектація майна, як описано в додатку 2 (специфікації) до договору, лізингоодержувач підтверджує, що будь-які пошкодження майна відсутні, майно та його комплектація відповідають заявці лізингоодержувача та специфікації до договору.

Отже сторонами погоджено умови щодо якості предмету лізингу.

Крім того, посилання скаржника на положення ч.8 ст. 181 ГК України є безпідставним, адже зазначення в договорі нормативних документів, якими встановлено вимоги щодо якості предмету договору, не є обовязковою умовою договору; в ч.3 ст. 180 ГК України вказано, що при укладенні господарського договору сторони зобовязані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Зазначені умови у договорі № 23/08/06-5 сторонами погоджені.

Відповідно до ч.4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Згідно зі ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору.

Отже, уклавши договір № 23/08/06-5 на власний розсуд, у позивача за зустрічним позовом немає підстав вважати порушенням норм чинного законодавства тих умов договору, які, на думку скаржника, є невигідними останньому.

Із матеріалів справи не вбачається того, що позивач за первісним позовом має монопольне становище та ним зловживає.

Відповідно до ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Зміст договору № 23/08/06-5 не суперечить положенням норм ГК України, ЦК України, зазначеним позивачем за зустрічним позовом.

Згідно з ч.2 ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" від 16.12.1997 № 723/97-ВР за договором фінансового лізингу лізингодавець зобовязується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

У п.3.1 договору № 23/08/06-5 сторони погодили умову про те, що лізингоодержувач виплачує лізингодавцю лізингові платежі відповідно до графіку сплати лізингових платежів (додаток № 1 до договору) та пунктів 3.4.1-3.4.5 договору.

Однак, відповідачем за первісним позовом не здійснювались лізингові платежу у розмірі та у порядку, встановленими договором № 23/08/06-5.

Станом на 27.05.2009 заборгованість відповідача склала 63 087,21 грн.

Позивачем за первісним позовом надіслано відповідачу повідомлення від 27.05.2009 за № 2833 про розірвання договору № 23/08/06-5 у звязку з простроченою заборгованістю більше 30-ти днів та вимогу в строк до 05.06.2009 повернути позивачу отримане за договором майно.

Згідно із описом вкладення у цінний лист та повідомленням про вручення поштового відправлення за № 0543149Р, зазначене повідомлення відправлене 28.05.2009, вручене відповідачу - 22.06.2009.

У п.16.3.2 п.16.3 договору № 23/08/06-5 сторони передбачили, що на вимогу лізингодавця цей договір може бути достроково розірваний ним у односторонньому порядку у випадку, коли лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж (частково або в повному обсязі) та прострочення сплати становить більше 30-ти днів з дня настання строку платежу, встановленого у графіку сплати лізингових платежів (додаток № 1 до договору).

Відповідно до п.7 ч.1 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" від 16.12.1997 № 723/97-ВР лізингоодержувач зобовязаний у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

Згідно з п.10.2 договору № 23/08/06-5 лізингоодержувач зобовязаний за свій рахунок, протягом 7-ми днів з моменту направлення лізингодавцем на адресу лізингоодержувача відповідної вимоги, повернути майно лізиногодавцю.

Докази повернення відповідачем за первісним позовом зазначеного майна, відсутні.

Відповідно до ч.2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

В ч.2 ст. 785 ЦК України встановлено, якщо наймач не виконує обовязку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Статтею 233 ГК України передбачено, що суд має право зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій за умов, викладених у цій статті.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 12.10.2010 сторони було зобовязано надати докази наявності або відсутності обставин, вказаних у ст. 233 ГК України. Однак, зазначених доказів сторонами не було надано.

Згідно з ч.2 ст. 233 ГК України якщо порушення зобовязання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника, зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до ч.3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Враховуючи усі обставини справи, те, що неустойка відповідно до ст. 785 ЦК України складається із подвійної плати за користування річчю за час прострочення, докази того, що порушення зобовязання завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, відсутні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості часткового задоволення позовних вимог у частині стягнення неустойки, у розмірі 70 021,40 грн., вважаючи розмір неустойки, у межах якого позовні вимоги задоволені судом першої інстанції, неспіврозмірним із порушенням відповідача.

Оскільки відповідачем за первісним позовом допущено правопорушення, спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача за первісним позовом, на останнього покладаються судові витрати у повному розмірі відповідно до положень ст. 49 ГПК України.

Як свідчать матеріали справи, станом на 14.05.2010 - час подання первісного позову, заборгованість відповідача по сплаті лізингових платежів склала 42 107,79 грн.

Згідно з ч.1 ст. 193 субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Така ж норма закріплена і в ст. 526 ЦК України.

Із доводами апеляційної скарги позивача за первісним позовом, частково, немає підстав погодитись, зважаючи на те, що статтею 785 ЦК України відповідальність за порушення обовязку щодо повернення речі, встановлена у вигляді неустойки, а зі ст. 230 ГК України вбачається, що неустойка є штрафною санкцією; порядок нарахування розміру неустойки не змінює її правової природи. Також статтею 233 ГК України не встановлено, що умовою її застосування є лише заява зацікавленої особи.

Із доводами апеляційної скарги відповідача за первісним позовом немає підстав погодитись, зважаючи на викладене та наступні обставини.

Статтею 3 договору № 23/08/06-5 сторонами погоджено розміри лізингових платежів, порядок їх нарахування та порядок розрахунку. Зокрема, у п.3.4.1 договору № 23/08/06-5 передбачено, що лізингоодержувач здійснює платежі за цим договором відповідно до графіку сплати лізингових платежів (додаток № 1 до договору) з наступним коригуванням на зміну курсу гривні до долару США (крім авансового лізингового платежу), за наведеною нижче формулою.

Оскільки погодженими сторонами умовами договору № 23/08/06-5 передбачена залежність розміру лізингового платежу від розміру курсу гривні до долара США, то відсутні підстави для висновку, що нарахування лізингових платежів, який здійснено відповідно до зазначених умов договору, є зміною позивачем розмірів лізингових платежів, у тому числі в односторонньому порядку. Коригування розмірів лізингових платежів згідно з п.п. 3.4.1-3.4.3 договору № 23/08/06-5 вже передбачене договором, тому не потребує додаткової угоди, а у п.3.11 договору йдеться не про коригування лізингових платежів, а про їх зміну та підписання акту коригування вартості майна, у той час як згідно з п.3.4.5 коригування розмірів лізингових платежів згідно з п.п. 3.4.1-3.4.4 цього договору не призводить до збільшення загальної вартості майна.

Умовами договору № 23/08/06-5 не ставиться обовязок сплачувати лізингові платежу у залежність від надання довідки банку, більше того, в п.3.4.1 договору № 23/08/06-5 передбачено порядок розрахунку платежу до моменту отримання від банку довідки.

Твердження скаржника, що всі нарахування лізингових платежів на 17.03.09, 17.04.09, 17.05.09 є неправильними, голослівні та такі, що не відповідають умовам договору № 23/08/06-5.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав, встановлених нормами законодавства та відповідно до матеріалів справи, для часткового задоволення апеляційної скарги позивача за первісним позовом та відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача за первісним позовом, у звязку з чим рішення суду першої інстанції підлягає зміні у частині розміру суми неустойки, яка підлягає стягненню.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" задовольнити частково.

2. Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Київська будівельна компанія "Київбудком" залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2010 у справі № 42/194 змінити, вказавши у третьому абзаці резолютивної частини рішення замість цифр та слів: " 5 000 грн. пені, 892,16 грн. витрат по оплаті державного мита, 93,89 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу" наступні цифри та слова: "70 021,40 грн. неустойки, 2 242,58 грн. державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу".

4. В решті частини рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2010 у справі № 42/194 залишити без змін.

5. Стягнути з Закритого акціонерного товариства "Київська будівельна компанія "Київбудком" (01010, м. Київ, вул. Андрія Іванова, 10, код 24934463) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" (04119, м. Київ, вул. Дехтярівська, 21-Г, код 33880354) 325,11 грн. державного мита за розгляд апеляційної скарги.

6. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

7. Справу № 42/194 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя

Судді

17.11.10 (відправлено)