Постанова № 12388268, 10.11.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.11.2010 № 41/85

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Кондес Л.О.

суддів:

при секретарі:

За участю представників:

позивача:Пранципал О.С. довіреність №2 від 11.01.2010 р.

відповідача:ОСОБА_2 СПД (паспорт НОМЕР_1 виданий 05.07.2003 р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЛОРЕКСЛТД"

на рішення Господарського суду м.Києва від 16.07.2010

у справі № 41/85 ( .....)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЛОРЕКСЛТД"

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2

про стягнення 200219,17 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “ГЛОРЕКС ЛТД” (далі ТОВ “ГЛОРЕКС ЛТД”, позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 (далі ОСОБА_2, відповідач) про стягнення 100000грн. передплати, 98000грн. збитків, 1800грн. інфляційних втрат та 419,17грн. 3% річних.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем не виконані зобовязання по Договору № 008/09 від 28 травня 2009 року щодо придбання та передачі цукру.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.07.2010 р. у справі №41/85 позов задоволений частково.

Вирішено:

“Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 на користь ТОВ “ГЛОРЕКС ЛТД” 100000грн. передплати, 1000грн. державного мита та 117грн. 87 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині позовних вимог відмовити.”

Задовольняючи позовну вимогу щодо стягнення суми передоплати, місцевий господарський суд послався на п. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат суд першої інстанції зазначив, що відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України вказані вимоги не підлягають задоволенню, оскільки ця санкція застосовується у випадку порушення грошових зобовязань, проте за договором у відповідача виникло зобовязання поставити товар, тобто негрошове зобовязання, в свою чергу повернення попередньої оплати також не є грошовим зобовязанням, а є правовим наслідком порушення умов Договору. В звязку з чим відсутні правові підстави для застосування наслідків, встановлених ст. 625 Цивільного кодексу України за порушення виконання грошового зобовязання.

Також, судом відмовлено у стягненні з відповідача збитків за ніби-то понесених позивачем, через прострочення відповідачем виконання свого зобовязання. Дана позиція обґрунтована відсутністю всіх елементів цивільного правопорушення, що є обовязковим для відшкодування збитків.

Не погоджуючись з рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача 3% річних, інфляційних втрат і суми збитків, прийняти в нове рішення, яким вказані вимоги задовольнити.

Скарга обґрунтована тим, що при винесенні рішення судом неправильно були застосовані норми матеріального та процесуального права, а викладені в ньому висновки не відповідають дійсним обставин справи.

Так, позивач вважає, що в рішенні суд помилково дійшов висновку, що після прострочення виконання зобовязання у відповідача не виникло грошове зобовязання, тому 3% річних та інфляційні втрати не підлягають стягненню.

Також, позивач зазначає, що висновок суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення збитків у вигляді сплачених позивачем штрафних санкцій у розмірі 33000грн. та упущеної вигоди у розмірі 65000грн., всього на загальну суму 98000грн. є таким, що не заснований на законі.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що апеляційні вимоги вважає без підставними і такими, що задоволенню не підлягають. Однак, зазначив, що з рішенням суду першої інстанції також не погоджується в частині задоволення позовної вимоги про стягнення суми основної заборгованості. Так відповідач вказує, що він повернув суму передоплати позивачу у повному обсязі. При цьому з метою предявлення доказів, які підтверджують повернення коштів представник відповідача не одноразово просив оголосити перерву в судовому засіданні, що судом було проігноровано.

Посилаючись на викладене, відповідач просить суд апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення. Просив, також, рішення суду першої інстанції скасувати в частині стягнення з відповідача суми основної заборгованості і відмовити в цій частині.

Ухвалою від 13.08.2010 р. апеляційна скарга прийнята до провадження, розгляд справи призначений на 05.10.2010 р. у складі головуючого судді Куровського С.В., суддів Нєсвєтової Н.М., Рєпіної Л.О.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду №01-23/1/1 від 04.10.2010 р. в звязку із зайнятістю судді Рєпіної Л.О. у розгляді справ у складі іншої судової колегії для розгляду справи №41/85 призначено колегію у складі головуючого-судді Кондес Л.О., суддів КуровськогоС.В. (суддя-доповідач), Нєсвєтової Н.М.

05.10.2010 р. суддею-доповідачем Куровським С.В. було заявлено самовідвід, який ухвалою від 05.2010 р. був задоволений.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду №01-23/1/14 від 05.10.2010 р. в звязку із самовідводом судді Куровського С.В. для розгляду справи №41/85 призначено колегію у складі головуючого-судді Кондес Л.О. (суддя-доповідач), суддів НєсвєтовоїН.М., Тищенко А.І.

Ухвалою від 05.10.2010 р. розгляд справи призначений на 27.10.2010р.

27.10.2010 р. судове засідання відкладене на 10.11.22010 р. в звязку з неявкою представника відповідача.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзив на неї, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів встановила наступне.

28 травня 2009 року між ТОВ “ГЛОРЕКС ЛТД”, іменоване надалі “Довіритель” (позивач) та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_2, іменоване надалі “Повірений” (відповідач) був укладений договір № 008/09 (далі договір), відповідно до пункту 1.1 якого довіритель доручає, а повірений бере на себе зобовязання закупити цукор пісок (надалі товар), в поліпропіленовій мішкотарі вагою 50 кг. кожен, що наведено в Додатку № 1 до даного договору для довірителя на загальну суму 100000грн. шляхом укладення від імені та за рахунок довірителя декілька договорів купівлі-продажу з третіми особами (далі продавець, продавці).

Відповідно до пункту 1.2 договору доручення вважається виконаним після передачі повіреним довірителеві товару та відповідної документації на нього.

Згідно з пунктом 1.3 договору ціна, кількість, якість товару та термін поставки узгоджується сторонами та фіксується у Додатку № 1 до даного договору. Усі підписані сторонами додатки є невідємною частиною даного договору.

Пунктом 2.1 договору сторони узгодили, що повірений зобовязаний:

- виконати дане йому доручення у відповідності до вказівок довірителя, передбачених даним Договором та додатками до нього, а також даних йому останнім додатково в письмовій формі;

- провести моніторинг ринку та визначити заводи постачальники цукру піску;

- провести переговори з постачальниками та вибрати найкращі умови;

- укласти один або декілька договорів від імені довірителя;

- своєчасно підготовити та направити довірителеві для підписання акт приймання передачі товару та послуг по виконанню доручення (акт);

- повідомляти довірителя на його вимогу всі відомості до хід виконання доручення та інші;

Відповідно до пункту 3.1 договору довіритель зобовязаний:

- видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій, визначених у п. 1.1 цього договору;

- забезпечити повіреного коштами, необхідними для виконання доручення;

- відшкодувати повіреному фактичні витрати, які були необхідні для виконання доручення;

- у триденний термін прийняти від повіреного звіт про виконання доручення, надані ним документи, а також все отримане за даним Договором;

- виплатити повіреному винагороду.

Згідно до пунктом 7.1 договору довіритель у триденний термін з дня отримання вимог повіреного, платіжним дорученням перераховує повіреному суми, необхідної для виконання доручення.

Пунктом 7.2 договору сторони узгодили, що довіритель платіжним дорученням перераховує повіреному належну винагороду у триденний термін після виникнення в останнього права на винагороду.

Позивач на виконання умов договору у відповідності до погодженої між сторонами специфікації 02.06.2009 року перерахував на розрахунковий рахунок відповідача грошові кошти в сумі 100000 грн., що засвідчується банківською випискою від 02.09.2009 року та платіжним дорученням № 112 від 02.06.2009 року на суму 100000 грн.

Відповідно до пункту 10.1 договору повірений зобовязаний виконати доручення довірителя в термін не пізніше 29 грудня 2009 року, якщо інше не передбачено додатковою угодою.

Відповідач цукор у встановлені п. 10.1 договору строки не поставив та передплату у розмірі 100000 грн. не повернув.

Згідно з пунктом 10.2 договору у випадку невиконання зобовязань у строк встановлений п. 10.1 цього договору повірений у 10 (десятиденний) термін повертає суму зазначену в п. 1.1 довірителю.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач на день прийняття рішення умови договору не виконав, суму передоплати позивачу не повернув.

Заслухавши учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та її повноту, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статей 99, 101 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції. У процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Внаслідок укладання спірного договору між сторонами згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обовязки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 527 Цивільного кодексу України визначено, що боржник зобовязаний виконати свій обовязок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобовязання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до 193 Господарського кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За умовами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно п. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець який одержав суму попередньої оплати, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Твердження відповідача стосовно того, що місцевим господарським судом неправомірно задоволена позовна вимога про стягнення суми передоплати, оскільки вказана заборгованість була повернута відповідачем, судовою колегією не може бути прийнята до уваги з огляду на наступне.

Судом першої інстанції судове засідання в даній справі проводилось неодноразово, а саме: 12.04.2010 р., 30.04.2010 р., 21.05.2010 р., 18.06.2010 р. та 16.07.2010 р. Таким чином, відповідач неодноразово мав можливість надати суду першої інстанції докази повернення ним суми передоплати за договором, що зроблено ним не було.

Як вже зазначалось раніше, відповідно до статті 101 ГПК України, суд апеляційної інстанції не приймає додаткові докази, якщо заявник не обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Відповідач не надав судовій колегій обґрунтування неподання ним вказаних доказів місцевому господарському суду, крім того, свідчення, які поданні, відібрані 08.11.2010 р., тобто вже після прийняття оскаржуваного рішення та без попередження свідків про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань та відмову від давання показань, відповідно до ст.ст. 384, 385 Кримінального кодексу України. Враховуючи вказане, твердження відповідача про повернення ним суми передоплати судом до уваги не приймаються.

Таким чином, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги в частині стягнення передплати нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню повністю в сумі 100000грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Керуючись ст. 625 Цивільного кодексу України, позивач нарахував та просив стягнути з відповідача 3% річних в сумі 419,17 грн. та інфляційні втрати в сумі 1800грн.

Судова колегія не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні даної вимоги з огляду на наступне:

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд першої інстанції, посилаючись на позицію Постанов ВГСУ №14/174-06 від 01.11.2006 року, №45/241-05 від 14.03.2006 року, №37/649 від 17.12.2008 року зазначає, що обовязок відповідача повернути суму передоплати не є грошовим зобовязанням, тому застосування ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, в даному випадку не можливе.

Однак, судом не враховано того, що в договорі №008/09 від 28.05.2009 р. пунктом 10.2 прямо передбачено, що у випадку невиконання зобовязань у строк встановлений п. 10.1 (тобто, до 29.12.2009 р.) повірений (відповідач) у 10-денний термін повертає суму зазначену в п. 1.1. Довірителю.

Даний пункт договору, в разі невиконання відповідачем умов договору, визначає обовязок відповідача повернути суму передоплати вже як грошове зобовязання. Таким чином, відповідач зобовязаний сплатити позивачу, відповідно до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України суму 3% річних та інфляційних втрат за кожен день прострочки виконання зобовязання.

Враховуючи викладене, вказана позовна вимога також підлягає задоволенню, тобто рішення в цій частині має бути скасоване.

Оскаржене рішення в частині стягнення з відповідача збитків скасуванню, також не підлягає, з огляду на наступне.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача збитки в сумі 98000грн., які складаються з упущеної вигоди в розмірі 65000,00 грн. та з додаткових у витрат в розмірі 33000,00 грн. у вигляді штрафних санкцій, які були понесені позивачем, у звязку з несвоєчасним виконанням своїх зобовязань відповідачем.

Відповідно до пункту 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Статтею 224 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобовязання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки субєкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобовязання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у звязку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Пунктом 1 статті 225 Цивільного кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим субєктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобовязання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобовязання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, зокрема наявність протиправної поведінки, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний звязок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Відповідно до статті 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобовязання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобовязання, доказується кредитором. При визначені не одержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Обовязок відшкодування збитків є загальною формою цивільно-правової відповідності, яка настає для боржника внаслідок порушення ним зобовязання.

Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності, відповідно до статті 623 Цивільного кодексу України.

Обовязковими умовами покладення відповідальності на винну сторону є наявність збитків, протиправність дій цієї особи, причинного звязку між діями особи та збитками, які складають обєктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.

Тобто збитки це обєктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони за договором, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобовязання було виконано боржником.

Підставою для притягнення до цивільно-правової відповідальності є склад цивільного правопорушення: протиправна поведінка (дії чи бездіяльність особи); шкода, завдана такою поведінкою; причинний звязок між протиправною поведінкою і шкодою; вина особи, яка заподіяла шкоду, у вигляді умислу або необережності.

Відсутність хоча б одного з елементів складу правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобовязань (виключає його відповідальність).

Згідно зі статтею 1000 Цивільного кодексу України за договором доручення одна сторона (повірений) зобовязується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обовязки довірителя.

Частиною 1 пункту 3.1 Договору сторони узгодили, що довіритель зобовязаний видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій, визначених у п. 1.1 цього Договору.

Однак, позивач в порушення умов Договору довіреність на вчинення юридичних дій відповідачу не надав.

Відповідно до статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобовязання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобовязання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобовязання. Правочин, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобовязання, є нікчемним.

Позивач довіреність на вчинення юридичних дій відповідачу у відповідності до ч. 1 п. 3.1 Договору не видав, останній не міг виконати свої зобовязання за договором, а отже наявне прострочення кредитора.

Згідно з частиною 1 статті 613 Цивільного кодексу України, кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобовязання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обовязку.

Таким чином, господарський суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що протиправна поведінка та вина відповідача в його діях відсутня, а тому підстави для застосування такого виду відповідальності, як відшкодування збитків, відсутні.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку, що вимоги викладені в апеляційній скарзі обґрунтовані лише частково, в частині оскарження рішення щодо відмови у стягненні 3% річних та інфляційних втрат. Рішення у зазначеній частині підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення даної позовної вимоги. Решта апеляційних вимог задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, державне мито при частковому задоволенні вимог покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103 - 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “ГЛОРЕКС ЛТД” задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2010 р. в справі №41/85 скасувати в частині відмови у стягненні з відповідача 3% річних та інфляційних втрат та прийняти нове рішення, яким зазначену частину позовних вимог задовольнити.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Резолютивну частину рішення викласти у наступній редакції:

“Позов задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_1; фактична адреса: АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ГЛОРЕКС ЛТД” (місцезнаходження: 03037, м. Київ, Соломянський рн, вул. Улі Громової, буд. 5, код ЄДРПОУ 35159861) 100000 (сто тисяч) грн. передплати, 1800(одна тисяча вісімсот) грн. інфляційних втрат та 419 (чотириста девятнадцять) грн. 17 коп. 3% річних, 1021 (одна тисяча двадцять одна) грн. 17 коп. державного мита та 120 (сто двадцять) грн. 36 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 10 (десять) грн. державного мита за подання апеляційної скарги. Видати наказ.

В іншій частині позовних вимог відмовити.”

Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

Справу № 41/85 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя

Судді

17.11.10 (відправлено)