Постанова № 12388165, 02.11.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.11.2010                                                                                           № 35/312

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Кондес Л.О.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

Від позивача: Гаркавенко С.В. (дов. №Д07/2010/06/03-1 від 03.06.2010);

Від відповідача: Мазурок О.І. (дов. №155/1/23-2067 від 31.05.2010);

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу АЕК "Київенерго" в особі структурного підрозділу "Енергозбут Київенерго"

на рішення Господарського суду м.Києва від 01.09.2010

у справі № 35/312 ( .....)

за позовом                               АЕК "Київенерго" в особі структурного підрозділу "Енергозбут Київенерго"

до                                                   КП "Київжитлоспецексплуатація"

про                                                   стягнення 94083.83 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду м. Києва від 01.09.2010 у справі №35/312 задоволено частково позовні вимоги: стягнуто з Комунального підприємства “Київжитлоспецексплуатація” на користь Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” 56 796,81 грн. - суми боргу, 8 477,63 грн. – пені, 865,16 грн.– інфляційних, 139,36 грн. – 3% річних та судові витрати; в решті частині позовних вимог відмовлено; розстрочено виконання рішення Господарського суду м. Києва від 01.09.2010 у справі №35/312, зобов’язано Комунальне підприємство “Київжитлоспецексплуатація” сплатити Акціонерній енергопостачальній компанії “Київенерго” належні до стягнення суми шістьма рівними платежами, кожен відповідно 20.09.2010, 20.10.2010, 20.11.2010, 20.12.2010, 20.01.2011, 20.02.2011.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м.Києва від 01.09.2010 у справі №35/312 в частинах надання КП «Київжитлоспецексплуатація» розстрочки виконання рішення у справі №35/312 та відмови у задоволенні позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі позивач наголошує, що ним було визначено спірний період, за який у відповідача існує заборгованість, за цей період відповідачу і були нараховані штрафні санкції. В свою чергу, місцевий господарський суд, на думку скаржника, не в повному обсязі дослідив та не надав належної оцінки умовам спірного Договору, не з’ясував обставин справи щодо обов’язків відповідача здійснювати розрахунки з позивачем за спожиту теплову енергію.

Крім того, через систематичне невиконання споживачами електричної та теплової енергії своїх зобов’язань за договорами, заборгованість АК «Київенерго» перед іншими контрагентами, зокрема, постачальниками палива, досягла рівня, який у період опалювального сезону може мати катастрофічні наслідки. В зв’язку з чим, позивач вважає, що через постійне ухилення більшості боржників від виконання судових рішень, примусове їх виконання забезпечує практично єдину можливість погашення заборгованості.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач проти її доводів заперечує та просить рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2010 залишити без змін, а апеляційну скаргу АЕК «Київенерго» в особі СВП «Енергозбут Київенерго» – без задоволення.

Ухвалою від 04.10.2010 розгляд апеляційної скарги було призначено на 02.11.2010.

Представники сторін в судове засідання з’явилися, представник позивача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, а представник відповідача проти апеляційної скарги заперечив.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, колегія суддів встановила наступне:

АЕК «Київенерго» в особі СВП «Енергозбут Київенерго» звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до КП «Київжитлоспецексплуатація» про стягнення заборгованості за Договором на постачання теплової енергії у гарячій воді №1030085 від 23.11.2004р. у розмірі 94 083,83 грн. (84936,39 грн. – боргу, 3099,88 грн. – інфляційних, 772,03 грн. – 3% річних, 5275,53 грн. - пені).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що відповідач не виконував належним чином свої договірні зобов’язання в частині своєчасної та повної оплати теплової енергії, що призвело до виникнення заборгованості.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу частково визнав позовні вимоги, просив суд першої інстанції відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в частині нарахування штрафних санкцій та розстрочити виконання рішення при стягненні з відповідача суми основного боргу строком на шість місяців.

Колегія суддів повністю підтримує позицію суду першої інстанції, щодо часткового задоволення позовних вимог з наступних підстав:

Між Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго» (позивач) та Комунальним підприємством «Київжитлоспецексплуатація» (відповідач) було укладено Договір №1030085 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 13.11.2004 (далі - Договір).

Відповідно до умов Договору позивач зобов’язався постачати теплову енергію до належного відповідачу будинку розташованому на проспекті Свободи, 2-А у м. Києві, для потреб опалення та гарячого водопостачання в обсязі 0,109 Гкал/годину, а останній - щомісячно оплачувати вартість спожитої теплової енергії на умовах договору.

Облік споживання відповідачем теплової енергії за договором передбачено проводити розрахунковим способом.

Строк дії Договору, відповідно до умов п. 8 Договору, встановлений з дня його підписання до 31 грудня 2005 р. та вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до його закінчення про припинення договору не буде письмово заявлено однією із сторін. Доказів припинення Договору в установленому порядку суду не надано.

Між сторонами відсутні розбіжності щодо обсягів та вартості теплової енергії, поставленої позивачем відповідачу у спірний період (з 01 листопада 2009 року по 01 травня 2010р.), яка визначена згідно наданих ними розрахунків у розмірі 91 936,39 грн.

Відповідно до платіжних доручень №№1143 від 09 листопада 2009р., 1145 від 10 листопада 2009р., 1158 від 12 листопада 2009 відповідач оплатив позивачу за спожиту, відповідно до умов Договору, теплову енергію у розмірі 53 392,42 грн.

Дані одержані кошти в указаному розмірі позивачем були повністю зараховані в рахунок оплати теплової енергії, поставленої до 01.11.2009р.

Відповідно до облікових карток (табуляграмам) споживання теплової енергії за грудень 2008 - жовтень 2009 років станом на 01 листопада 2009р. заборгованість відповідача перед позивачем була у розмірі 25 252,85 грн.

В свою чергу, суми платежу проведені у листопаді 2009 позивач мав право зарахувати 28 139,57 грн. в рахунок оплати енергії, поставленої у спірний період.

Частиною 6 ст. 276 Господарського кодексу України (далі – ГК України) встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про теплопостачання» тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб’єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Судом першої інстанції вірно зазначено, що при визначенні розміру сальдо розрахунків на 1 листопада 2009 р. позивач виходив з того, що за період грудня 2008 - жовтень 2009 років відповідачем було спожито теплової енергії вартістю 53 392,42 грн., яка була оплачена відповідачем платіжними дорученнями №№1143 від 09 листопада 2009р., 1145 від 10 листопада 2009р., 1158 від 12 листопада 2009р.

Однак, вартість поставленої енергії протягом грудня 2008 - лютого 2009 років позивач визначав на підставі тарифів, встановлених Розпорядженнями Київської міської державної адміністрації №№ 1662 від 27.11.2008р., 1780/1 від 25 грудня 2008р., 127 від 5 лютого 2009р.

В свою чергу, згідно із Указами Президента України відповідно №№1199/2008 від 24 грудня 2008р., 65/2009 від 3 лютого 2009р., 76/2009 від 9 лютого 2009р. зазначені розпорядження Київської міської державної адміністрації були скасовані як такі, що суперечать Конституції та Законам України.

Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України).

Тобто, у сторін по справі відсутній обов’язок виконувати рішення про встановлення тарифів на теплову енергію, які суперечать Конституції та Законам України, з часу прийняття цих рішень. Нарахування ж позивачем оплати за теплову енергію на підставі тарифів, встановлених цими рішеннями, примушує відповідача робити те, що не передбачено законодавством.

До 1 грудня 2008 р. тарифи на теплову енергію, що виробляється позивачем, були затверджені Розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 86 від 31 січня 2007 р. в редакції розпорядження № 715 від 18 червня 2007 р. , дане Розпорядження скасоване на підставі Розпорядження Київської міської державної адміністрації №1662 від 27 листопада 2008 р. про втрату чинності розпорядження № 86 від 31 січня 2007 р.

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 230 від 2 березня 2009р. з 10 лютого 2009р. поновлено у дії розпорядження № 86 від 31 січня 2007р. в редакції розпорядження № 715 від 18 червня 2007р.

Враховуючи вищезазначене, нарахування плати за теплову енергію для потреб нежилих приміщень, спожиту протягом грудня 2008 - лютого 2009 років, слід проводити за тарифами згідно Розпорядження Київської міської державної адміністрації № 86 від 31 січня 2007р. в редакції розпорядження №715 від 18 червня 2007р., а тому, вартість поставленої протягом грудня 2008 - квітня 2010 років теплової енергії становить 117 189,23 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач сплатив частково за поставлену протягом грудня 2008 – квітня 2010 років теплову енергію в сумі 60 392,42 грн., що підтверджується платіжними дорученнями, а тому заборгованість відповідача за теплову енергію станом на 01 травня 2010р. перед позивачем становить 56 796,81 грн.

Внаслідок укладення Договору між сторонами згідно ст. 11 Цивільного кодексу (далі - ЦК України), виникли цивільні права та обов’язки.

Згідно із ст. 14 ЦК України, цивільні обов’язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно пунктів 1 та 2 статті 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами або договором.

Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що Договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов’язання в силу ст. 525 ЦК України не допускається.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Відповідно до ст.. 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач прострочив оплату за Договором, а тому, з нього на користь позивача відповідно підлягає стягненню 56796,81 грн. - боргу (117189,23грн. - 60392,42 грн.).

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений (п 2 ст. 625 ЦК України).

Зважаючи на вищезазначене, судом першої інстанції обґрунтовано здійснено перерахунок з урахуванням фактичного розміру прострочених коштів та стягнуто 865,16 грн. - інфляційних та 139,36 грн. - три проценти річних.

Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання (частини 1,3 ст. 549 ЦК України).

Статтею 1 Закону України № 543/96-ВР від 22.11.1996р. „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується (ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”).

Пунктом 7 Додатку № 4 до Договору встановлено, що абоненту на суму боргу на початок кожного розрахункового періоду (місяця) енергопостачальною організацією нараховується пеня в розмірі 0,5 % за кожен день, до моменту його повного погашення, але не більше суми обумовленої чинним законодавством.

Зважаючи на вищезазначене, позивачем вірно була нарахована пеня у розмірі 5275,53 грн., однак судом першої інстанції з незрозумілих для колегії суддів підстав та розрахунку, з власної ініціативи нараховано та стягнуто 8477,63 грн. – пені, тому у даній частині вимог рішення підлягає зміні, пеня підлягає стягненню з відповідача за розрахунком позивача.

Крім того, під час розгляду справи КП «Київжитлоспецексплуатація» відповідно до п. 6 ст. 83 та ст. 121 ГПК України у відзиві на позов просило суд розстрочити виконання рішення строком на шість місяців.

Пунктом 6 ст. 83 ГПК України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом.           Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи (див. Роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 12.09.1996 № 02-5/333 „Про деякі питання практики застосування статті 121 Господарського процесуального кодексу України”). Оскільки ГПК України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення суду чи ускладнюють його виконання, колегія суддів, оцінивши докази, які підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 43 ГПК України, вважає, що в наявності є обставини, які ускладнять чи унеможливлять виконання рішення суду, тому є підстави для розстрочення виконання рішення суду.

В свою чергу, слід зазначити, що до відзиву на апеляційну скаргу відповідачем було надано копії платіжних доручень №№793 від 08.09.2010 та 861від 01.10.2010 на суми 11184,67 грн., відповідно до яких відповідач почав виконувати оскаржуване рішення та сплачувати рівними платежами суму, яка була судом першої інстанції до стягнення.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов’язок доказування, відповідно до приписів статті 33 ГПК України, розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на певні обставини як на підставу своїх вимог та заперечень.

Колегія суддів критично відноситься до доводів апеляційної скарги скаржника (позивача), оскільки в ній немає жодного посилання на конкретні періоди, чи в чому саме полягає помилковість здійснення судом першої інстанції перерахунку суми боргу та штрафних санкцій.

Рішення Господарського суду м.Києва від 01.09.2010 у справі №35/312 підлягає зміні в частині стягнення з відповідача пені, в решті частини рішення є обґрунтованим, тому залишається без змін.

          Керуючись ст..ст. 49, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» в особі Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду м.Києва від 01.09.2010 у справі №35/312 змінити в частині стягнення з відповідача 8 477,63 грн. - пені та стягнути її у сумі 5275,53 грн.; в решті частини рішення залишити без змін.

3. Резолютивну частину рішення Господарського суду м.Києва від 01.09.2010 у справі №35/312 викласти в наступній редакції:

«1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства “Київжитлоспецексплуатація” (01034, м. Київ, вул. Володимирська, 51-А, рахунок №2600500010883 в ВАТ КБ “Хрещатик”, МФО 300670, код ЄДРПОУ 03366500) на користь Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, рахунок №260070130718 у АТ “Сбербанк Росії”, МФО 320627, код ЄДРПОУ 00131305) 56 796,81 грн. (п’ятдесят шість тисяч сімсот дев’яносто шість гривень 81 коп.) - суми боргу, 5275,53 грн. (п’ять тисяч двісті сімдесят п’ять гривень 53 коп.) – пені, 865,16 грн. (вісімсот шістдесят п’ять гривень 16 коп.) – інфляційного збільшення боргу, 139,36 грн. (сто тридцять ) –3% річних, 630,77 грн. (шістсот тридцять гривень 77 коп.) –державного мита, 158,22 грн. (сто п’ятдесят вісім гривень 22 коп.) –витрат на інформаційно –технічне забезпечення.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

3. Розстрочити виконання рішення Господарського суду м. Києва від 01.09.2010 у справі №35/312, зобов’язавши Комунальне підприємство “Київжитлоспецексплуатація” (01034, м. Київ, вул. Володимирська, 51-А, рахунок №2600500010883 в ВАТ КБ “Хрещатик”рахунок №2600500010883 в ВАТ КБ “Хрещатик”, код ЄДРПОУ 03366500) сплатити Акціонерній енергопостачальній компанії “Київенерго” (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, рахунок №260070130718 у АТ “Сбербанк Росії”, МФО 320627, код ЄДРПОУ 00131305) належні до стягнення суми шістьма рівними платежами, кожен відповідно 20.09.2010, 20.10.2010, 20.11.2010, 20.12.2010, 20.01.2011, 20.02.2011.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження рішення, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України, якщо апеляційну скаргу не було подано.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ».

          4. Матеріали справи № 35/312 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя                                                                      

Судді