Постанова № 12387156, 12.10.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.10.2010                                                                                           № 46/208

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Євсікова О.О.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача -

від відповідача -

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ВАТ Національна акціонерна страхова компанія "Оранта"

на рішення Господарського суду м.Києва від 25.06.2010

у справі № 46/208 ( .....)

за позовом                               ЗАТ "Південрибхолод"

до                                                   ВАТ Національна акціонерна страхова компанія "Оранта"

третя особа позивача           

третя особа відповідача           

про                                                   стягнення 160890,95 грн.

ВСТАНОВИВ:

Закрите акціонерне товариство “Південрибхолод” звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Відкритого акціонерного товариства “Національна акціонерна страхова компанія “Оранта” 21.538,35 грн. пені, 118.344,60 грн. інфляційних втрат та 21.018,00 грн. 3 % річних, нарахованих на суму страхового відшкодування за договором від 06.04.2006 р. № 66/04-06, судове рішення про стягнення з відповідача якої було винесено Господарським судом Автономної Республіки Крим від 30.07.-07.08.2009 р. № 2-4/2362.1-2009.

На підтвердження заявлених вимог позивачем надано договір страхування від 06.04.2006 р. № 66/04-96, судові рішення у справі про тлумачення умов договору страхування та про стягнення з відповідача страхового відшкодування, заяву про примусове виконання рішення, постанову про відкриття виконавчого провадження, докази сплати страхового відшкодування 02.04.2010 р., розрахунок ціни позову.

Представник відповідача проти позову заперечував та просив відмовити у його задоволенні. Згідно з відзивом на позовну заяву від 07.06.2010 р. відповідач вважає, що провадження у справі № 46/208 підлягає зупиненню з огляду на подання Відкритим акціонерним товариством “Національна акціонерна страхова компанія “Оранта” до Верховного суду України касаційної скарги на постанову Вищого господарського суду України у справі, на яку посилається позивач.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.06.2010 р. у справі № 46/208 (далі – Рішення суду) позов задоволено частково: стягнуто з Відкритого акціонерного товариства “Національна акціонерна страхова компанія “Оранта” (01032, м. Київ, вул. Жилянська, 75, ідентифікаційний код 00034186) на користь Закритого акціонерного товариства “Південрибхолод” (98320, Автономна республіка Крим, м. Керч, вул. Свердлова, 49, ідентифікаційний код 33223835) 18.379 (вісімнадцять тисяч триста сімдесят дев’ять) грн. 14 коп. пені, 118.344 (сто вісімнадцять тисяч триста сорок чотири) грн. 60 коп. інфляційної складової боргу, 19.401 (дев’ятнадцять тисяч чотириста одну) грн. 24 коп. 3 % річних, 1.561 (одну тисячу п’ятсот шістдесят одну) грн. 33 коп. державного мита та 229 (двісті двадцять дев’ять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій з урахуванням заяви від 22.09.2010 р. (уточнення апеляційних вимог) просить Рішення суду скасувати в частині стягнення з відповідача 18.379 (вісімнадцять тисяч триста сімдесят дев’ять) грн. 14 коп. пені, 118.344 (сто вісімнадцять тисяч триста сорок чотири) грн. 60 коп. інфляційної складової боргу, 19.401 (дев’ятнадцять тисяч чотириста одну) грн. 24 коп. 3 % річних, та прийняти нове рішення в цій частині, яким відмовити позивачу у задоволені позову.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права.

Апелянт зазначає, що:

- місцевим судом неправомірно відмовлено ВАТ НАСК «Оранта» в задоволенні заяви про зупинення провадження у справі в порядку ст. 79 Господарського процесуального кодексу України до прийняття рішення Верховним Судом України у пов'язаній справі;

- місцевий суд не звернув увагу на те, що рішення у пов'язаній справі прийняте аналогічного змісту з рішенням від 30.07.-07.08.2009 р. № 2-4/2362.1-2009 було скасоване Верховним Судом України та повернуто на новий розгляд з зазначенням помилок, які були допущені судом та не були усунені при новому розгляді справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.07.2010 р. прийнято до розгляду апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства „Національна акціонерна страхова компанія „Оранта” і порушено апеляційне провадження у справі № 37/174.

Розпорядженням заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 31.08.2010 р. Верховця А.А. у зв’язку з виробничою необхідністю та з метою забезпечення дотримання вимог законодавства в частині додержання процесуальних строків справу передано для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді: Євсікова О.О. (доповідач), суддів: Борисенко І.В., Іваненко Ю.Г.

Представник скаржника у судових засіданнях підтримав вимоги апеляційної скарги.

Представник позивача у судових засіданнях заперечував проти доводів скаржника, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в її задоволенні. Також у поясненнях від 04.10.2010 р. позивач фактично змінив розмір позовних вимог та просив Рішення суду скасувати і прияти нове рішення, яким стягнути з Відкритого акціонерного товариства “Національна акціонерна страхова компанія “Оранта” 21.538,35 грн. пені, 115.311,00 грн. інфляційних втрат та 19.884,40 грн. 3 % річних.

Оскільки зміна позовних вимог згідно з частиною 4 статті 22 ГПК України на стадії апеляційного провадження не допускається, вказані вимоги розгляду не підлягають.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Як підтверджено матеріалами справи, 06.04.2006 р. Відкрите акціонерне товариство “Національна акціонерна страхова компанія “Оранта” в особі Керченського відділення в якості страховика та Закрите акціонерне товариство “Південрибхолод” в якості страхувальника уклали договір № 66/04-06 обов’язкового страхування цивільної відповідальності суб’єктів господарювання за шкоду, яка може бути заподіяна пожежами та аваріями на об’єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежовибухонебезпечні об’єкти та об’єкти, господарська діяльність яких може призвести до аварій екологічного і санітарно-епідеміологічного характеру, за умовами якого страхувальник зобов’язався сплатити страхову премію та виконати інші умови договору, а страховик - здійснити виплату страхового відшкодування у разі настання страхового випадку в порядку і на умовах, визначених цим договором, правилами страхування.

Згідно з п. п. 2.1, 2.2 вказаної угоди об’єктом страхування є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать законодавству України, пов’язані з відшкодуванням прямої шкоди третім особам внаслідок пожежі та/або аварії на об’єкті підвищеної небезпеки.

Відповідно до п. 2.3 застрахованою за даним договором є цивільно-правова відповідальність страхувальника, пов’язана з володінням, експлуатацією, розпорядженням об’єктом підвищеної небезпеки - холодильником, що розташований у м. Севастополі по вул. Рибаків, 5 та вміщує 7 тон небезпечної речовини - аміаку.

У п. 3.1 договору сторони погодили розуміти під страховим випадком пожежу та/або аварію на об’єкті підвищеної небезпеки, що призвели до аварії екологічного і санітарно-епідеміологічного характеру, внаслідок яких заподіяна шкода життю, здоров’ю фізичних осіб, навколишньому природному середовищу, майну фізичних та юридичних осіб, цивільно-правова відповідальність за яку покладається на страхувальника.

Як зазначає позивач та не заперечує відповідач, позивачем були повністю виконані умови договору, зокрема, сплачено страхову премію в розмірі 4.760,00 грн.

За твердженнями позивача, 22.01.2007 р. на об’єкті підвищеної небезпеки сталася пожежа, тобто страховий випадок за договором.

На момент настання страхового випадку частину об’єкта страхування, а саме: холодильне приміщення № 51, було надано в оренду Відкритому акціонерному товариству “Миронівський хлібопродукт” відповідно до договору від 01.12.2006 р. № АХ-11/06.

Позивач 23.01.2007 р. повідомив відповідача про факт пожежі, подавши відповідну заяву з необхідними для вирішення питання про виплату страхового відшкодування документами.

В результаті вищевказаної пожежі третій особі (Відкритому акціонерному товариству “Миронівський хлібопродукт”) була завдана матеріальна шкода, розмір такої шкоди був визначений згідно зі звітом № 7/01-ОЦ про проведення незалежної оцінки об’єкта підвищеної небезпеки.

Угодою від 01.03.2007 р. позивач та третя особа узгодили між собою врегулювання питання компенсації матеріального збитку, про що відповідач був повідомлений відповідними спільними листами позивача та третьої особи.

Листом № 55 від 04.04.2007 р. позивач звернувся до відповідача з проханням сплатити страхове відшкодування за договором третій особі.

Позивач та третя особа 17.05.2007 р. склали спільний лист № 2, яким сповістили відповідача про те, що позивач взяв на себе зобов’язання погасити збиток в розмірі 226.100,00 грн.

Прийняті зобов’язання з відшкодування суми збитку були виконані позивачем 17.05.2007 р. шляхом перерахування на користь Відкритого акціонерного товариства “Миронівський хлібопродукт” 226.100,00 грн.

Відповідно до п. 8.3 договору страховик не пізніше ніж протягом чотирнадцяти робочих днів з дати отримання всіх необхідних документів приймає рішення про виплату страхового відшкодування або про відмову у його виплаті. У разі прийняття рішення про виплату страховик не пізніше ніж протягом чотирнадцяти робочих днів з дати отримання необхідних документів складає страховий акт і не пізніше трьох робочих днів з дати його складання виплачує страхове відшкодування.

Оскільки відповідач виплату страхового відшкодування за страховою подією, що сталася 22.01.2007 р., не здійснив, позивач звернувся за захистом своїх порушених прав до суду.

Рішенням Господарського суду Автономної республіки Крим від 30.07-07.08.2009 р. у справі № 2-4/2362.1-2009, що набрало законної сили 27.10.2009 р. (дата винесення постанови апеляційною інстанцією), позовні вимоги Закритого акціонерного товариства “Південрибхолод” були задоволені, зокрема, шляхом стягнення з відповідача 226.100,00 грн. страхового відшкодування, 2.346,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

За наслідками перегляду в касаційному порядку рішенням Господарського суду Автономної республіки Крим від 30.07-07.08.2009 р. та постанови апеляційної інстанції від 27.10.2009 р. у справі № 2-4/2362.1-2009, зазначені судові рішення були залишені без змін постановою Вищого господарського суду України від 29.12.2009 р.

Доказів подальшого судового перегляду та скасування зазначених судових рішень відповідачем не надано.

Позивач 08.02.2010 р. отримав наказ про примусове виконання рішення у справі №2-4/2362.1-2009.

Відділом Державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві 19.03.2010 р. винесено постанову № ВП-18108632 про відкриття виконавчого провадження за вищевказаним наказом та встановлено відповідачеві семиденний строк для добровільного виконання рішення суду.

Перерахування присудженої до стягнення суми коштів в розмірі 226.100,00 грн., а також судових витрат відповідач здійснив на користь позивача 02.04.2010 р.

Рішенням від 30.07-07.08.2009 р. у справі № 2-4/2362.1-2009 встановлено, що посилання відповідача на невиконання позивачем умов договору страхування та неподання відповідачу необхідних для прийняття рішення про виплату страхового відшкодування документів не відповідають матеріалам справи.

Відповідно до ст. 1157 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно з п. 7.2.2 договору страхувальник (позивач) має право при настанні страхового випадку отримати страхове відшкодування або доручити страховику (відповідачу) здійснити сплату страхового відшкодування на користь потерпілої особи відповідно до умов цього договору та законодавства України.

Оскільки цивільно-правова відповідальність позивача за шкоду, завдану третій особі належним їй джерелом підвищеної небезпеки, була застрахована відповідачем, останній мав виплатити страхове відшкодування потерпілій особі (Відкритому акціонерному товариству “Мировівський хлібопродукт”) або позивачу як його страховик за договором.

Як вже зазначалось, вимога про відшкодування шкоди на користь потерпілої особи була заявлена до відповідача самим позивачем. У подальшому позивач, узгодивши з третьою особою вказане спірне питання, сам відшкодував їй завдану їй шкоду 17.05.2007 р. і в той же день заявив відповідачеві вимогу про сплату страхового відшкодування на свою користь.

Таким чином, беручи до уваги факти, встановлені рішенням Господарського суду Автономної республіки Крим від 30.07-07.08.2009 р. у справі № 2-4/2362.1-2009 та вищевикладені обставини, відповідач є таким, що прострочив виконання обов’язку зі сплати страхового відшкодування саме на користь позивача з 25.05.2007 р. (через сім днів з моменту пред’явлення вимоги відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України), оскільки до вказаної дати відповідний обов’язок він мав перед потерпілою особою з 16.02.2007 р. (через сімнадцять робочих днів з дня отримання заяви та необхідних документів згідно з п. 8.3 договору).

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачено господарсько-правову відповідальність учасників господарських відносин, яку останні несуть за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Господарськими санкціями, в ст. 217 Господарського кодексу України, визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, як-то відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Штрафні санкції визначаються ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, як господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до вимог ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

У п. 9.1 договору сторони погодили, що у разі невиконання або неналежного виконання зобов’язань вони несуть відповідальність згідно з законодавством України. Крім того, за несвоєчасне здійснення виплати страхового відшкодування в терміни, передбачені розділом 8, страховик сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку, що діяла на день укладення цього договору з несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення платежу.

Враховуючи наведені норми законодавства та умови договору сторін, позовні вимоги про стягнення пені за час прострочення оплати за договором є такими, що заявлені правомірно та підлягають задоволенню в розмірі 18.379,14 грн. відповідно до уточненого розрахунку, проведеного місцевим судом за період з 25.05.2007 р. по 25.11.2007 р. відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України. Вказаний розрахунок перевірений колегією суддів та відповідає положенням законодавства України.

Нормами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Приписи наведеної статті визначають правила застосування особливої міри відповідальності - сплати проіндексованої суми, нарахованої залежно від офіційно визначеного індексу інфляції на всю суму прострочених коштів та 3 % річних. Підстави застосування даної міри відповідальності - порушення грошового зобов'язання боржником перед кредитором. Для застосування такої міри відповідальності, що передбачена ст. 625 Цивільного кодексу України згода сторін законодавством не вимагається, а тому заперечення відповідача проти позову в цій частині є безпідставними.

Відповідно до уточненого розрахунку, проведеного місцевим судом за період прострочення відповідача з 25.05.2007 р. по 02.04.2010 р. з останнього підлягають стягненню 145.834,50 грн. інфляційної складової боргу та 19.401,24 грн. 3 % річних. Вказаний розрахунок перевірений колегією суддів та відповідає положенням законодавства України.

Разом з тим, враховуючи те, що суд не вправі виходити за межі позовних вимог, рішення про стягнення інфляційних нарахувань підлягає задоволенню в межах позовних вимог.

Зважаючи на викладене, позовні вимоги Закритого акціонерного товариства “Південрибхолод” підлягають частковому задоволенню, а судові витрати розподіляються між сторонами пропорційно розміру задоволених вимог відповідно до ст. 49 ГПК України.

Колегія суддів також відзначає, що в апеляційній скарзі відповідач наполягає на тому, що Господарським судом м. Києва неправомірно відмовлено ВАТ НАСК «Оранта» в задоволенні заяви про зупинення провадження у справі в порядку ст. 79 Господарського процесуального кодексу України до прийняття рішення Верховним Судом України у пов'язаній справі.

З цього приводу колегію суддів встановлено, що у відзиві на позов від 21.06.2010 р. відповідач просив місцевий суд зупинити провадження у справі до розгляду Верховним Судом України касаційної скарги на рішення у справі № 2-4/2362.1-2009. По суті позовних вимог відповідач зазначав про відсутність підстав для стягнення з нього сум, нарахованих за ст. 625 Цивільного кодексу України, оскільки договором страхування такий вид відповідальності передбачений не був.

На думку колегії суддів, місцевий суд, розглянувши заяву відповідача про зупинення провадження у справі, обґрунтовано відхилив її як безпідставну, оскільки станом на час розгляду місцевим судом справи № 46/208 рішення Господарського суду Автономної республіки Крим у справі № 2-4/2362.1-2009 набрало законної сили, так само як і постанова апеляційної та касаційної інстанцій у даній справі. Крім того, вказане рішення, щодо якого відповідачем подано скаргу до Верхового Суду України, виконане ним в натурі в процесі виконавчого провадження. Також колегія суддів відзначає, що відповідач не надав ані суду першої інстанції, ані апеляційному суду будь-яких доказів прийняття Верховним Судом України зазначеної касаційної скарги до свого провадження.

Апелянт також посилається на таке. Місцевий суд не звернув увагу на те, що рішення у пов'язаній справі, прийняте аналогічного змісту з рішенням від 30.07.-07.08.2009 р. № 2-4/2362.1-2009 було скасоване Верховним Судом України та справа повернута на новий розгляд з зазначенням помилок, які були допущені судом та не були усунені при новому розгляді справи.

Однак таке посилання суперечить ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, в частині другій якої зазначається, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 30.07-07.08.2009 р. у справі № 2-4/2362.1-2009 (2-17/8662-2007) набрало законної сили 27.10.2009 р., тобто в день прийняття постанови Севастопольським апеляційним господарським судом від 27.10.2009 р. у справі № 2-4/2362.1-2009, відповідно до якої рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 29.12.2009 р. у справі № 2-4/2362.1-2009 рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 30.07.-07.08.2009 року та постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 27.10.2009 р. у справі № 2-4/2362.1-2009 залишені без змін.

Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

В зв'язку з цим суд першої інстанції не був зобов’язаним звертати увагу на відповідність чи невідповідність рішення суду у справі № 2-4/2362.1-2009 зауваженням Верховного Суду України, оскільки зазначене рішення набрало законної сили і може бути скасоване лише у порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є, зокрема, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, не підтверджуються доказами, наявними в матеріалах справи.

Всі інші доводи та заперечення сторін, надані на їх підтвердження докази колегією суддів до уваги не беруться на підставі ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не мають значення для справи з урахуванням заявлених позовних вимог та визначених законодавством підстав для їх задоволення.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2010 р. у справі № 46/208 прийнято з повним та всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для розгляду спору, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим апеляційна скарга, з викладених у ній підстав, задоволенню не підлягає.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати, понесені скаржником при поданні апеляційної скарги зі сплати державного мита, не відшкодовуються та покладаються на апелянта.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 33, 75, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, –

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства „Національна акціонерна страхова компанія „Оранта” залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2010 р. у справі № 46/208 – без змін.

2. Матеріали справи № 46/208 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до касаційної інстанції у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя                                                                      

Судді