Постанова № 12387006, 12.10.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.10.2010                                                                                           № 23/357

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Баранця О.М.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача -Бєлан М.Ф.

від відповідача – не з’явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ДП "Тера-Трейд"

на рішення Господарського суду м.Києва від 12.08.2010

у справі № 23/357 ( .....)

за позовом                               ТОВ "Дистрибуція-центр"

до                                                   ДП "Тера-Трейд"

третя особа позивача           

третя особа відповідача           

про                                                   стягнення 53 697,48 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дистрибуція-центр»звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з дочірнього підприємства «Терра-трейд» заборгованості за договором № 402 від 01.01.2009 року у розмірі 53697,48 грн. (у тому числі 48251,50 грн. основного боргу; 4750,75 грн. пені; 695,23 грн. трьох процентів річних з простроченої суми).

Представник Позивача у судовому засіданні 05.08.2010 року надав суду уточнений розрахунок суми боргу відповідно до якого, Відповідач частково погасив заборгованість, яка на момент розгляду справи судом становить 31874,41 гривень.

Рішенням господарського суду м. Києва від 12.08.2010 року позов задоволено. Стягнуто з дочірнього підприємства «Терра-трейд» (04070, м. Київ, вул. Набережно-Хрещатицька, 25, ідентифікаційний код 32161773) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Дистрибуція-центр» (08132, Київська обл., м. Вишневе, вул. Київська, 8; ідентифікаційний код 36263797) 31874,41 грн. (тридцять одну тисячу вісімсот сімдесят чотири гривні 41 копійку) основного боргу; 4750,75 грн. (чотири тисячі сімсот п’ятдесят гривень 75 копійок) пені; 695,23 грн. (шістсот дев’яносто п’ять гривень 23 копійки) трьох процентів річних; 536,96 грн. (п’ятсот тридцять шість гривень 96 копійок) державного мита та 236,00 грн. (двісті тридцять шість гривень 00 копійок) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Дочірнє підприємство «Терра-трейд» подало апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення господарського суду м. Києва від 12.08.2010 року повністю та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського від 17.09.2010 року апеляційну скаргу прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 12.10.2010 року.

07.10.2010 року від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить рішення залишити без змін, а скаргу без задоволення.

В засідання суду, призначене на 12.10.2010 року відповідача не з’явився, повноважних представників не направив та не повідомив суд про причини їх неявки, хоча про час та дату слухання справи були повідомлений судом належним чином.

Ухвала Київського апеляційного господарського від 17.09.2010 про порушення апеляційного провадження,яку було надіслано на адресу відповідача зазначену в позовній заяві та апеляційній скарзі повернулась з відміткою за зазначеною адресою не знаходиться, іншої адреси відповідача матеріали справи не містять.

Колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за відсутності представника відповідача за наявними в справі матеріалами враховуючи, що останній повідомлений судом належним чином про час та дату слухання справи.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи апеляційної скарги, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Як було встановлено під час судового розгляду в суді першої інстанції та підтверджується матеріалами справи На виконання умов договору № 402 від 01.01.2009 року Позивач поставив Відповідачу товари продовольчої групи на суму 709838,04 грн., що підтверджується видатковими накладними, копії яких долучено до матеріалів справи. Зазначені видаткові накладні підписані та скріплені печаткою Відповідача без заперечень та зауважень.

У графі «підстава» зазначених накладних вказано договір купівлі-продажу №506 від 20.02.2009 року замість №402 від 01.01.2009 року. З наданих пояснень вбачається, що Позивач присвоїв договору №402 від 01.01.2010 року внутрішній номер у реєстрі договорів 506 та помилково зазначив дату 20.02.2009 року. У зв’язку із зазначеними помилковими діями Позивача договір та накладні на поставку товару не співпадають.

Пунктом 3.6 договору № 402 від 01.01.2009 року визначено, що при поставці партії товару Позивач передає Відповідачу супровідну документацію та зокрема –накладні, в яких повинно бути чітко зазначена кількість відвантаженого товару, ціна за одиницю товару без ПДВ, вартість без ПДВ, сума ПДВ, загальна вартість з ПДВ. Вимог щодо обов’язкового зазначення підстав поставки ні Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ні умовами договору не передбачено.

Згідно статті 265 Господарського кодексу України та статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки постачальник (продавець), зобов'язується передати у встановлені строки (строк) товари у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов’язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

До документів, що підтверджують рух матеріально-цінностей відноситься, зокрема, накладна, форма якої є типовою формою первинного обліку, затвердженою відповідними нормативно-правовими актами.

Умови оплати товару визначені пунктом 7.4 договору №402 від 01.01.2009 року, відповідно до якого Відповідач повинен оплатити поставлений товар протягом 45 днів з моменту приймання-передачі товару та підписання накладної.

З огляду на викладене, оскільки Сторони зазначили, що інших укладених договорів на поставку товарів не укладали, та зважаючи на часткову оплату Відповідачем товару за договором № 402 від 01.01.2009 року, суд встановив, що поставка товарів продовольчої групи відбулася в межах дії договору № 402 від 01.01.2009 року. Проте, всупереч договірним умовам, Відповідач здійснив часткову оплату товару у розмірі 640280,60 грн., таким чином борг за договором № 402 від 01.01.2009 року становив 69557,44 гривень.

Як вбачається з матеріалів справи, Позивач та Відповідач уклали договір № ВЗ 401 від 01.01.2009 року про надання інформаційно-консультаційних та маркетингових послуг. Оплата за надані послуги відповідно до пункту 3.2 договору №401 від 01.01.2009 року здійснюється зарахуванням зустрічних вимог на суму заборгованості за поставлений товар за договором № 402 від 01.01.2010 року.

На виконання умов договору № 401 від 01.01.2009 року Позивач надав Відповідачу послуги на суму 21305,94 грн., що підтверджується актами прийому-передачі виконаних робіт, копії яких долучено до матеріалів справи. Таким чином, основний борг Відповідача, з зарахуванням зустрічних вимог за договором №401 від 01.01.2009 року на момент звернення до суду становив 48251,50 гривень. Відповідач частково погасив заборгованість, сума боргу складає 31874,41 гривень, але вже після порушення провадження у справі

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, саме на підставі договору № 401 від 01.01.2009 року виникла заборгованість відповідача перед позивачем, оскільки інших договорів поставки між сторонами не укладалось.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу.

Згідно статті 173 Господарського кодексу України один суб’єкт господарського зобов’язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб’єкта, а інший суб’єкт має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (статті 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов’язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання. Відповідачем не надано суду будь-яких підтверджень того, що неналежне виконання господарського зобов’язання сталось не з його вини.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Статті 216-218 Господарського кодексу України та стаття 611 Цивільного кодексу України передбачають, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, якими, зокрема, є сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пунктом 9 протоколу розбіжностей до договору №402 від 01.01.2009 року внесено зміни до пункту 8.11 договору, згідно якого Відповідач зобов’язався у разі порушення порядку та строків оплати товару сплатити на користь Позивача пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочки.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Отже, судом першої інстанції було цілком обґрунтовано проаналізовано товарні накладні, враховуючи вимоги договору № 402 від 01.01.2009 року, щодо первинних документів, якими було зафіксовано здійснення господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, факт передачі товару підтверджено відповідними видатковими накладними, встановлений договором строк остаточного розрахунку сплинув, а доказів оплати отриманої продукції Відповідачем у повному обсязі не надано, тому суд першої інстанції дійшов правомірного та цілком законного висновку позовна вимога про стягнення з Відповідача 31874,41 грн. вартості поставлених товарів підлягає задоволенню.

Крім того, зауважимо, що нарахування пені здійснювалось за кожною накладною, що була не частково, а повністю не оплачена на дату складання позову (на 01 червня 2010 р.).

Як вбачається з позовної заяви, послуги надані Відповідачем, згідно Договору № ВЗ 401 від 01.01.2009 року про надання інформаційно-консультаційних та маркетингових послуг, було також враховано, саме на суму 21305,94 грн. було зменшено основний борг перед Позивачем. Також, Відповідачем у супереч вимог суду, до винесення рішення по справі, не було надано контрозрахунок по нарахованій Позивачем пені та трьох відсотків річних.

Оскільки, встановлено факт наявності порушень Відповідачем взятих на себе господарських зобов’язань та відповідач прострочив виконання зобов’язання, колегія суддів перевіривши правильність розрахунку, яким нараховано пеню в розмірі 4750,75 грн. та 695,23 грн. трьох процентів річних; вважає останній обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

          Виходячи з викладеного, колегія суддів на підставі вищенаведених встановлених та досліджених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшла висновку про відсутність підстав для зміни або скасування рішення суду першої інстанції в розумінні статті 104 Господарського процесуального кодексу України.

          Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв’язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

          Керуючись статтями 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд –

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду міста Києва від 12.08.2010 року у справі № 23/357 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

          2. Справу № 23/357 повернути до господарського суду міста Києва.

3. Копію постанови надіслати сторонам.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

13.10.10 (відправлено)