Рішення № 12386310, 15.11.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" листопада 2010 р. Справа № 63/279-10 (н.р. 58/51-10)

вх. № 9453/6-63 (н.р. 1815/3-58)

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - Барішевський О.В. за дорученням; відповідача - Яковлева С.Л. за дорученням,

розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АПК "Веста", м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохолдінг Схід", м. Чугуїв

про стягнення 432449,28 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до господарського суду з позовом, в якому просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 432449,28 грн. заборгованості, з яких: 345949,95 грн. основний борг, 38400,44 грн. інфляційних, 37208,58 грн. відсотки за користування чужими грошовими коштами, 10890,31 грн. три відсотки річних, що виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань по договору поставки № 22.07, укладеного між сторонами 22.07.2008 року. Позов обґрунтований статтями 625, 1212 ЦК України. Судові витрати позивач просить суд покласти на відповідача.

05.11.2010 року до господарського суду від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, в якій позивач просить суд стягнути з відповідача 426608,42 грн. заборгованості, з яких: 345949,95 грн. основний борг, 35917,19 грн. неустойка, 44741,28 грн. відсотки за користування чужими грошовими коштами. Судові витрати позивач просить суд покласти на відповідача.

Суд, дослідивши заяву, вислухавши представника позивача, а також враховуючи те, що, відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог, а до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви, приймає надану заяву до провадження та продовжує розгляд справи з її урахуванням.

12.11.2010 року до господарського суду від позивача надійшла заява в якій він надає пояснення щодо твердження відповідача про те, що грошові кошти за договором № 22.07 від 22.07.2008 року ним були повернуті позивачеві та просить суд долучити до матеріалів справи інформаційну довідку щодо господарських відносин між позивачем та відповідачем, а також копію довідки ПАТ "УкрСиббанк" та копії договорів №№ 03/06-08м5 від 03.06.2008 року, 06/06-08м1 від 06.06.2008 року, 31/03-08м7 від 31.03.2008 року, 19/05-08м7 від 19.05.2008 року, 03/06-08м3 від 03.06.2008 року.

Суд, дослідивши надані документи, долучає їх до матеріалів справи.

До початку судового засідання сторони звернулись до суду з заявою про фіксацію судового процесу за допомогою ведення протоколу судового засідання в паперовій формі. Вказана заява сторін розглянута та задоволена судом як така, що відповідає нормам чинного законодавства.

В судовому засіданні 15.11.2010 року представник позивача підтримує позов в повному обсязі з урахуванням заяви про уточнення та наполягає на його задоволенні.

В судовому засіданні 15.11.2010 року представник відповідача проти позову заперечує, вважає його безпідставним та наполягає на відмові в задоволенні позову в повному обсязі. Зокрема посилається на те, що відповідно до банківської виписки від 28.07.2008 року грошові кошти у розмірі 410299,95 грн., які надійшли на рахунок відповідача в той же день були повернуті позивачу.

Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, суд встановив наступне.

22 липня 2008 року між сторонами був укладений договір поставки № 22.07 (надалі - договір), відповідно до умов якого відповідач зобов'язався поставити позивачу пшеницю 4-го класу в обсязі 277 тон по ціні 1028,58 грн. за одну тону та пшеницю 5-го класу в кількості 70,444 тон за ціною 878,63 грн. за тону (надалі - товар), а позивач зобов'язався вказаний товар прийняти та оплатити відповідно до умов договору (аркуш справи 120-122, 1 том).

Відповідно до пункту 3.2 договору загальна вартість товару, що поставляється за договором становить 346809,14 грн.

Строк поставки загальної товару до 03.07.2009 року (пункт 4.3 договору).

В пункті 5.1 договору сторони визначили, що оплата товару, який поставляється за цим договором проводиться у національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок у розмірі 396985,00 грн. до 01.06.2009 року, остаточний розрахунок здійснюється після фактичної передачі товару протягом 3-х банківських днів.

28.07.2008 року відповідачем було виписано рахунок № 41 на оплату пшениці на підставі договору № 22.07 від 22.07.2008 року на загальну суму 410299,95 грн.

Як свідчить довідка № 134-146/393 від 08.11.2010 року ПАТ "УкрСиббанк" платіжним дорученням № 1090 від 28.07.2008 року позивач перерахував відповідачу 410299,95 грн. в якості оплати за пшеницю відповідно до рахунку № 41 від 28.07.2008 року (аркуш справи 8, том 2).

Проте, в порушення умов договору товар відповідачем поставлений не був, а 05.08.2008 року та 17.10.2008 року відповідач частково повернув позивачу отримані грошові кошти у розмірі 72050,00 грн.

Відповідач в обґрунтування своїх заперечень проти позову посилається на те, що відповідно до платіжних доручень № 308 від 28.07.2008 року, № 309 від 28.07.2008 року, № 311 від 28.07.2008 року, № 310 від 28.07.2008 року та № 312 від 28.07.2008 року, копії яких досліджені судом та долучені до матеріалів справи, грошові кошти були повернуті позивачу. Проте, суд не може погодитись з таким твердженням відповідача, виходячи з наступного.

Як свідчать зазначені платіжні доручення, призначення платежу в них зазначено: оплата за борошно згідно договору № 31/03-08м7 від 31.03.2008 року (п/д № 308 від 28.07.2008 року); оплата за борошно згідно договору № 19/05-08м7 від 19.05.2008 року (п/д № 309 від 28.07.2008 року); оплата за борошно згідно договору № 03/06-08м3 від 03.06.2008 року (п/д № 311 від 28.07.2008 року); оплата за борошно згідно договору № 03/06-08м5 від 03.06.2008 року (п/д № 310 від 28.07.2008 року); оплата за борошно згідно договору № 06/06-08м1 від 06.06.2008 року (п/д № 312 від 28.07.2008 року). Відповідачем до матеріалів справи надані листи адресовані позивачу, в яких він вказує на те, що в платіжних дорученнях бухгалтером була допущена помилка в зазначенні призначення платежу та правильним є формулювання: "повернення за пшеницю відповідно до договору № 22.07 від 22.07.2008 року". Також відповідачем до матеріалів справи додані наказ № 30 від 28.07.2008 року про зміну формулювання призначення платежу у зазначених платіжних дорученнях, наказ № 118 від 24.12.2007 року "Про затвердження Інструкції "про облікову політику підприємства у 2008 році"; копія Інструкції "Про облікову політику підприємства у 2008 році". Проте, відповідачем до матеріалів справи не додано доказів які б свідчили про направлення на адресу позивача цих листів та докази їх отримання позивачем, а інші документи є внутрішніми документами підприємства відповідача та не можуть бути доказом того, що відповідачем дійсно повертались грошові кошти позивачу за договором № 22.07 від 22.07.2008 року.

Відповідачем до суду надана банківська виписка по рахунку за 28.07.2008 року з якої вбачається, що 28.07.2010 року що з рахунку відповідача 28.07.2008 року було здійснено переказ грошових коштів в сумі 410299,95 грн. Проте з виписки не вбачається призначення платежу та кому саме був здійснений переказ. Натомість позивачем до матеріалів справи додані належним чином засвідчені копії договорів №№ 03/06-08м5 від 03.06.2008 року, 06/06-08м1 від 06.06.2008 року, 31/03-08м7 від 31.03.2008 року, 19/05-08м7 від 19.05.2008 року, № 03/06-08м3 від 03.06.2008 року (аркуші справи 41-46, том 2) та довідка ПАТ "УкрСиббанк" (вих. номер 134-146/405 від 09.11.2010 року) (аркуш справи 40, том 2) відповідно до якої банк підтвердив надходження платежів на рахунок позивача з рахунку відповідача у розмірі 410299,95 грн. та підставою платежів було вказано оплата за борошно згідно договору № 31/03-08м7 від 31.03.2008 року (п/д № 308 від 28.07.2008 року); оплата за борошно згідно договору № 19/05-08м7 від 19.05.2008 року (п/д № 309 від 28.07.2008 року); оплата за борошно згідно договору № 03/06-08м3 від 03.06.2008 року (п/д № 311 від 28.07.2008 року); оплата за борошно згідно договору № 03/06-08м5 від 03.06.2008 року (п/д № 310 від 28.07.2008 року); оплата за борошно згідно договору № 06/06-08м1 від 06.06.2008 року (п/д № 312 від 28.07.2008 року).

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.

У відповідності зі статтею 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статтею 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб’єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконати її обов’язку.

          Господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Відповідно до частини 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Частиною 2 статті 693 ЦК України, встановлено, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідно до частини 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Зважаючи на вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що не виконав своїх зобов'язань по договору поставки № 22.07, укладеного між сторонами 22.07.2010 року в частині поставки товару.

Правові наслідки порушення зобов’язання встановлені статтею 611 Кодексу. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

У пункті 8.3 договору сторони визначили, що у випадку несвоєчасної поставки товару згідно умов договору відповідач сплачує позивачу на вимогу останнього штрафну неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який вона нараховувалась від загальної вартості непоставленої партії товару за кожен день прострочення до моменту фактичного виконання відповідачем свого зобов'язання за цим договором.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Отже, штраф та пеня є різновидами неустойки, які відрізняються тим, що розмір пені залежить від тривалості прострочення боржника, а штраф не залежить.

Згідно з частиною першою статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Таким чином, поняття штрафних санкцій є більш широким, ніж поняття неустойки, і включає в себе також адміністративно-господарські санкції, які застосовуються за порушення правил здійснення господарської діяльності.

Оскільки ГК України не містить визначень неустойки, штрафу та пені, які сплачуються у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання, слід виходити із визначень, наведених у ЦК України.

Позивачем відповідачу нарахована неустойка у розмірі 35917,19 грн.

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань". Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

За статтями 1 та 3 вказаного Закону, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Вказані норми є імперативними, стягнення неустойки (пені) у разі прострочення грошового зобов’язання може проводитись судом в межах розміру, визначеному законом.

Як вбачається з наданого розрахунку, пеня нарахована з врахуванням вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” та арифметично обчислена вірно.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 44741,28 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до частини 3 статті 693 ЦК України, на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.

За користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (стаття 536 ЦК України).

Згідно статті 1057 ЦК України, договором, виконання якого пов'язане з переданням у власність другій стороні грошових коштів або речей, які визначаються родовими ознаками, може передбачатися надання кредиту як авансу, попередньої оплати, відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт або послуг (комерційний кредит), якщо інше не встановлено законом. Комерційний кредит - це правовідносини, які передбачають надання кредиту як авансу, попередньої оплати, відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт або послуг. воно нерозривно пов'язане з тим договором, умовою якого є. Якщо з договору слідує, що момент оплати не співпадає з моментом передачі товару то йдеться про комерційний кредит, навіть якщо сторони не визначили даний термін у самому договорі. До комерційного кредиту застосовуються положення статей 1054-1056 цього Кодексу, якщо інше не встановлено положеннями про договір, з якого виникло відповідне зобов'язання, і не суперечить суті такого зобов'язання.

Частиною 2 статті 1054 ЦК України визначено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до параграфу 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад", якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України (стаття 1048 ЦК України).

Враховуючи вищевикладене, суд знаходить правові підстави для задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача 44741,28 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 426608,42 грн. заборгованості обґрунтовані, підтверджуються доданими до матеріалів справи доказами, не спростовані відповідачем, та суд вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 44 та статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційне-технічне забезпечення судового процесу, враховуючи те, що спір виник з вини відповідача - покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 509, 525, 526, 530, 610, 611, 629, 693, 1048, 1054, 1057 Цивільного кодексу України, 173, 174, 232, 343 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохолдінг Схід" (63503, Харківська область, Харківський район, м. Чугуїв, вул. Харківська, 82, кв. 117, код ЄДРПОУ 33180303) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АПК Веста" (61007, м. Харків, вул. 17-го Партз'їзду, 12, код ЄДРПОУ 35072676) - 345949,95 грн. основного боргу, 35917,19 грн. неустойки, 44741,28 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 4266,08 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на ІТЗ судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя

Повний текст рішення складений та підписаний 16 листопада 2010 року