Рішення № 12386068, 18.08.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" серпня 2010 р. Справа № 61/170-10

вх. № 6246/4-61

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - Машкевич О.С., довіреність б/н від 17.05.10р.;

відповідача- не зявився;

третьої особи - не з"вився;

розглянувши справу за позовом ПП "Бумеранг", м. Кременчук

до ПАТ "УкрСиббанк", м. Харків

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Енергетична Регіональна митниця, м. Київ

про визнання дій неправомірними

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ПП "Бумеранг", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до ПАТ УкрСиббанк" в особі Відділення №823 Публічного акцонерного товариства "УкрСиббанк" про визнання дії відповідача неправомірними в частині порушення п.3.3 "Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями", що затверджена Постановою Правління Національного Банку України №136 від 24.03.1999р. , а саме невчасного зняття банком з контролю операції резидента після пред"явлення документа , що засвідчує нерезидентом поставку продукції. Також позивач просить судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою господарського суду Харківської області про порушення провадження у справі від 14.07.2010р. залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Енергетичну Регіональну митницю.

Представник позивача в судовому засіданні 18.08.2010р. позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання 18.08.2010р. не з’явився, про причини нез’явлення суд не повідомив, про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений. У письмовому відзиві на позов та письмових поясненнях відповідач проти позову заперечує в повному обсязі та просить суд відмовити в його задоволенні. При цьому відповідач посилається на те, що його дії щодо зняття з контролю операції резидента були вчинені вчасно , а тому є правомірними та такими , що відповідають діючому законодавству.

Представник третьої особи в судове засідання 18.08.2010р., не з"явився, про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений. В письмових поясненнях, які долучені до матеріалів справи, просить справу розглядати по суті за відсутністю його представника.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов’язок доказування і подання доказів покладено на сторони, а також те, що ухвалою суду від 04.08.10р. сторони було повідомлено , що у разі неявки їх представників у судове засідання та ненадання витребуваних судом документів, суд має право розглянути справу за наявними в ній матеріалами, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами без участі представника відповідача та третьої особи.

З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача , всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

Згідно з договором банківського рахунку № 8395 від 04.01.2006 року Приватне підприємство «Бумеранг» відкрив у Публіч ному акціонерному товаристві «УкрСиббанк», а саме у відді ленні АКІБ «Укрсиббанк» поточні рахунки у національній та/або іноземній валюті для збері гання грошей та здійснення розрахунково-касового обслуговування Позивача за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов Договору та вимог законодавства України.

Позивач уклав зовнішньоекономічний контракт № 20080228/008 від 27.02.2008р. з фірмою ЗАТ «Петрохема», Литва та зазначив в ньому рахунок, який відкрив у Відповідача. За Контрактом Позивач зобов'язаний прийняти та сплатити за Товар, тобто відбувається імпорт товару, а розрахунки за поставлений товар здійснюються у іноземній валюті.

Відповідно до Контракту Позивач здійснює 100% оплату Товару протягом 30-ти календарних днів з дати поставки Товару на підставі рахунку. Відповідно до документів (Залізничної накладної АД № 574218 від 20.06.2008р.) 03 липня 2008 року Позивач ввіз на територію України Сольвент кам'яновугільний, який було реалізовано в повному об'ємі на ВАТ «Крюківський вагонобудівний завод», на підставі Дозволу згідно ст. 82 Митного кодексу України на випуск товару в вільний обіг по тимчасовій декларації ІМ40ТД №124000006/8/090785 від 03.07.2008р.

Для вирішення питання вчасного зняття з валютного контролю Відповідачем Позивач відправив лист в Центральну Енергетичну митницю м. Києва для надання роз'яснень стосовно процедури митного очищення товару в ситуації, що склалася. Відповідно до листа Енергетичної регіональної митниці № 22/12-3401 від 27.04.09р. оформлення тимчасової декларації свідчить, що товар розміщений в режимі «імпорт», є в наявності на митній території України, на тимча совій декларації та товаросупровідних документах проставлені відповідні відмітки посадової особи митного органу у вигляді особистої номерної печатки, штампу під митним контролем. Проведення зовнішньоекономічної (експортно-імпортної) операції підтверджується оформленою тимчасовою декларацією, наявністю відповідної оплати за товар контрагенту за кордон, та наявністю товару на території України.

01.02.2009 р. позивач листом № 01-02/4 звернувся до відповідача, в якому посилаючись на Постанову Правління Національного банку України від 24.03.1999р. № 136 «Про затвердження інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями», надав в підтвердження поставки продукції залізничну та видаткову накладну.

Проте, як вказує позивач у своєму позові, відповідач вищезазначені документи не прийняв до уваги та не зняв з валютного контролю імпортну операцію. Вказані дії відповідача призвели до несприятливих правових наслідків для позивача у вигляді прийняття Кременчуцькою об’єднаною державною податковою інспекцією у Полтавській області акту № 3572/23-209/32860683 від 09.07.2010р., відповідно до якого позивачу нараховано пеню у сфері ЗЕД в розмірі 83657,58 грн. (том І, арк.спр. 87-88) з посиланням на порушення позивачем ст. 2 Закону України «про порядок здійснення розрахунків у іноземній валюті».

На підставі вказаного позивач звернувся до суду з відповідним позовом про визнання неправомірними дій саме відповідача в частині порушення п.3.3 "Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями", а саме невчасного зняття банком з контролю операції резидента після пред"явлення документа , що засвідчує нерезидентом поставку продукції.

При цьому суд зазначає, що ст.15 Цивільного кодексу України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів, а саме, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 20 Господарського кодексу України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі;відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Згідно ст.16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна право відношення; 7) припинення право відношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно абз.2 ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України ч.2 ст.20 Господарського кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес способами, що встановлені договором або законом.

Позивач, посилається на порушення відповідачем п.3.3 "Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями", що затверджена Постановою Правління Національного Банку України №136 від 24.03.1999р.

Відповідно до п. 3.3 "Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями", банк знімає з контролю операцію резидента в разі імпорту продукції з увезенням її на територію України, якщо така продукція згідно із законодавством України підлягає митному оформленню, на підставі ВМД та за наявності інформації про цю операцію в реєстрі ВМД, а в інших випадках – після пред’явлення резидентом документа, який згідно з умовами договору засвідчує здійснення нерезидентом поставки продукції, виконання робіт, надання послуг.

Відповідно до п.6 "Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями" за невиконання банками функцій агента валютного контролю та порушення положень цієї інструкції банки несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Виходячи з вищевказаного, суд дійшов висновку, що в даному разі предмет позову в частині визнання неправомірними дій відповідача не відповідає способам захисту права, передбаченим законом, оскільки відповідач не є органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування. Такий спосіб захисту не міститься в переліках способів захисту права, що визначені в ст.16 ЦК України та ст.20 ГК України, не передбачений він й іншими нормами права. Також, в матеріалах справи відсутні докази того, що такий спосіб захисту був передбачений договором сторін. Це свідчить про відсутність у суду правових підстав для застосування обраного позивачем способу захисту права і унеможливлює задоволення позову в частині такого предмету.

Крім того, суд зазначає, що у своїй позовній заяві позивач просить суд здійснити захист свого порушеного права шляхом визнання неправомірними дій відповідача. Таким чином, звертаючись до суду з вимогою щодо визнання неправомірними дій відповідача, позивач фактично просить встановити певний юридичний факт, який мав місце у минулому, а саме – неправомірність дій банку щодо невчасного зняття з контролю операції резидента після пред"явлення документа , що засвідчує нерезидентом поставку продукції.

В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. При цьому, судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.

Розмежування компетенції між судами загальної юрисдикції щодо розгляду справ визначається, зокрема, нормами процесуального права.

Так, відповідно до ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно ст.2 ГПК України, господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред’явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб’єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з’ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Положеннями ст.20 Господарського кодексу України та ст. 16 Цивільного Кодексу України визначені способи захисту прав і законних інтересів суб’єктів господарювання.

Так, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою –посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Отже, в даному випадку, суд прийшов до висновку, що позивач фактично звертається до суду з вимогою про встановлення певного факту, що виходить за межі повноважень господарських судів, оскільки розглядаючи таку вимогу, суд не здійснює захисту прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських відносин. Тому обраний позивачем спосіб захисту своїх прав не відповідає способам, встановленим чинним законодавством, і, як наслідок, не призводить до поновлення його порушеного права.

Заявлена позивачем вимога про встановлення певного факту не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки ця вимога є нічим іншим як встановлення факту, що має юридичне значення. Цей факт може встановлюватися господарськими судами лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про право цивільне. Його встановлення є елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог.

Такий висновок не суперечить положенням Конституції України, зокрема щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі.

Господарські суди порушують провадження у справах за позовами, в основі яких правова вимога – спір про право, що виникає з матеріальних правовідносин.

Із змісту статті 12 ГПК України вбачається, що господарському суду підвідомчі справи у спорах, за виключенням справ, визначених у пп.2,3 ч.1 ст.12 ГПК України. Отже, господарський суд розглядає: справи у позовному провадженні, для якого характерно наявність спору про право між сторонами; справи про банкрутство; справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати.

Разом з тим, господарські суди можуть встановлювати наявність чи відсутність певних фактів, здійснюючи розгляд спорів про право. Отже, встановлення такого факту, як визнання неправомірними дій відповідача, може бути господарським судом здійснено у спорі, пов'язаним зі стягненням завданих збитків такими діями чи інше.

На підставі вказаного, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання дії відповідача неправомірними в частині порушення п.3.3 "Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями", що затверджена Постановою Правління Національного Банку України №136 від 24.03.1999р. , а саме невчасного зняття банком з контролю операції резидента після пред"явлення документа , що засвідчує нерезидентом поставку продукції.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на позивача.

З урахуванням викладеного, на підставі ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України, та керуючись ст.ст. 1, 4, 4-3, 12, 22, 33, 43, 49, 66, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Суддя

Повний текст рішення виготовлено та підписано 19 серпня 2010 року.

Справа № 61/170-10.