Рішення № 12386023, 27.01.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" січня 2010 р. Справа № 57/307-09

вх. № 9773/4-57

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - Галіуліна Н.В, дов. №01-62юр/479 від 23.01.09р.; Семенко О.В., дов. №01-62юр/7982 від 09.01.10р.

Відповідача - Лобанова М.М. - юрисконсульт, дов. №33/29/801 від 04.01.10р

розглянувши справу за позовом Акціонерної компанії "Харківобленерго" м. Харків

до Комунального підприємства Виробничо-технологічне підприємство„Вода” м. Харків

про стягнення 1865412,51 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач –Акціонерна компанія „Харківобленерго”, м Харків звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача –Комунальне підприємство Виробничо-технологічне підприємство „Вода”, 1754096,11 грн. основного боргу, 97904,79 грн. пені, 13411,61 грн. 3% річних, та відшкодування сплачених судових витрат по справ, мотивуючи свої вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за договором № 6/01/12 від 01.12.06 р. щодо своєчасного та у повному обсязі оплати послуг з експлуатаційного і технічного обслуговування підстанцій, наданих відповідно до договору.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 01 грудня 2009 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 16 грудня 2009 року о10:20 год.

Через канцелярію господарського суду Харківської області позивачем супровідним листом надано витребувані судом документи (вх. № 31266 від 14.12.2009 року), які судом долучені до матеріалів справи.

У судовому засіданні 16 грудня 2009 року, в порядку ст. 77 ГПК України оголошено перерву до 22 грудня 2009 року о 12:30 год.

У судовому засіданні 22 грудня 2009 року, в порядку ст. 77 ГПК України оголошено перерву до 21 січня 2010 року о 10:20 год.

Через канцелярію господарського суду Харківської області відповідачем, супровідним листом надано витребувані судом документи (вх. № 709 від 19.01.2010 р.), які судом долучені до матеріалів справи.

Відповідач проти позову заперечує, з підстав, викладених у відзиві (вх. № 1000 від 21.01.2010 р.), зокрема, посилаючись на порушення позивачем, при нарахуванні пені, встановлених ч.5 ст. 54 ГПК України вимог щодо обґрунтованості розрахунку, допущення арифметичних помилок, які призвели до значного, що вплинуло на подальший розрахунок пені та на її остаточний розмір. Відповідно до наданого контррозрахунку розмір пені складає 93148,34 грн.

Відповідач, через канцелярію суду надав клопотання (вх. № 1039 від 21.01.2010) про зменшення розміру пені та 3% річних і надання відстрочки виконання рішення строком на шість місяців, обгрунтовуючи своє прохання неможливістю негайного виконання рішення в зв’язку тим, що, фінансовий стан КП „ВТП „Вода” є вкрай тяжким, що підтверджується доданою до справи довідкою про дебіторську та кредиторську заборгованість. Кризові явища в економіці країни, невідповідність тарифів на послуги з водопостачання фактичним витратам на їх виробництво, транспортування та поставку споживачам (діючі тарифи відшкодовують лише 80% собівартості наданої послуги), мораторій на стягнення боргів з підприємств паливно-енергетичного комплексу, зокрема, КП „ХТМ", яке заборгувало перед відповідачем більш ніж 42 млн. грн., укладання з банківськими установами кредитних договорів, призвели до того, що коштів, які надходять на поточні рахунки підприємства, вистачає лише на сплату податків, сплату поточних платежів за електроенергію, щомісячна сума яких становить більш ніж 11 млн. грн., витрати на матеріали, необхідні для забезпечення безперебійного функціонування підприємства та ліквідації пошкоджень водопровідних мереж, виплату заробітної плати працівникам. На підставі викладеного просить заявлене клопотання задовольнити.

В судовому засіданні 21 січня 2009 року оголошувалась перерва до 27 січня 2009 року о 16:30 год.

Через канцелярію господарського суду Харківської області позивачем надано заяву про уточнення позовних вимог (вх. № 1533 від 27.01.2010 року), з якої вбачається зменшення позовних вимог в частині пені, а саме, позивач просить суд стягнути з відповідача 1754096,11 грн. основного боргу, 93148,34 грн. пені, 13411,61 грн. 3% річних. Враховуючи, що у відповідності до статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог, суд приймає заяву позивача до розгляду як таку, що не суперечить інтересам сторін та діючому законодавству.

Через канцелярію господарського суду Харківської області позивачем надано заперечення на відзив (вх. № 1534 від 27.01.2010 року), в якому не погоджується з доводами, викладеними у відзиві відповідача.

У призначеному судовому засіданні 27 січня 2010 року позивач наполягав на задоволенні позовних вимог з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог.

Відповідач не заперечував проти основного боргу, підтримав раніше подані клопотання про зменшення суми пені та надання відстрочки виконання рішення.

З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

01 грудня 2006 року між АК „Харківобленерго” (далі - позивач) та КП „Виробничо-технологічне підприємство „Вода” (далі-відповідач) укладено договір оренди № 5/01/12 відповідно до умов якого, орендодавець (позивач) передав, а орендар ( відповідач) прийняв у тимчасове користування підстанції: 110/10 кВ „Ш підйом”, Лозівський район, с. Трійчате; 110/10кВ „Краснопавлівка”, Лозівський район, с. Краснопавлівка; 110/10 кВ „Єлізаветівка”, Лозівський район, с. Єлізаветівка; 35/6 кВ „Водозабір”, Харківський район, с. Пісочин; 110/35/6 кВ „Кочеток”, Чугуївський район, с. Кочеток; 110/35/6 кВ „Рогань”, Чугуївський район, с. Рогань (далі –об’єкти).

Згідно п. 4.1 договору, строк оренди встановлено, з урахуванням додаткових угод, з 01.12.06 р. до 31.11.09 р.

На підставі даного договору оренди, між сторонами по справі укладено договір № 6/01/12 на експлуатаційне і технічне обслуговування об’єктів, відповідно до п. 1.1 якого, замовник ( відповідач) доручає, а виконавець (позивач) забезпечує експлуатацію, технічне обслуговування, плановий та аварійний ремонт наданих замовнику за договором оренди № 5/01/12 від 01.12.06 р. підстанцій, розташованих в Харківській області.

З актів приймання-передачі в експлуатаційне і технічне обслуговування від 01.12.06 р. вбачається, що відповідач передав, а позивач прийняв в користування за договором № 6/01/12 на експлуатаційне і технічне обслуговування об’єкти майно зазначених вище підстанцій.

Згідно п. 5.1 договору, він набуває чинності та діє одночасно з договором оренди № 5/01/12 від 01.12.06 р.

Плата за експлуатаційне і технічне обслуговування здійснюється замовником, відповідно до п. 2.1 договору –не пізніше 15 числа кожного місяця, наступного за розрахунковим, на підставі наданого рахунку.

Як свідчать матеріали справи, позивачем в період з травня 2009 р. по серпень 2009 р. були виставлені відповідачу рахунки № 5 від 29.05.2009 року; № 6 від 30.06.2009 року, № 7 від 31.07.2009 року, № 8 від 31.08.2009 року на загальну суму 1754096,11 грн.,

Між сторонами складено двосторонній акт звірки розрахунків, з якого вбачається наявність заборгованості за надані позивачем послуги згідно рахункам № 5 від 29.05.2009 року; № 6 від 30.06.2009 року, № 7 від 31.07.2009 року, № 8 від 31.08.2009 року на загальну суму 1754096,11 грн., які відповідачем, на час слухання справи сплачені не були, в результаті чого, у відповідача виникла перед позивачем заборгованість за надані послуги у розмірі 1754096,11 грн., що і стало підставою для звернення позивачу з позовом до суду.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов’язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб’єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконати її обов’язку.

Господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов’язку в натурі (присудження до виконання обов’язку в натурі).

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов’язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України За договором про надання послуг одна сторона (виконавець)зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст. 903 Цивільного кодексу України передбачено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач, в порушення домовленості сторін, прийняті з травня 2009 року по серпень 2009 року послуги за договором № 6/01/12 від 01.12.2006 року на експлуатаційне і технічне обслуговування об’єктів у повному обсязі не сплатив.

Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов’язання за надані послуги по договору № 6/01/12 від 01.12.2006 року на експлуатаційне і технічне обслуговування об’єктів, який був укладений між сторонами по справі.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, зобов’язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач визнав заявлену до стягнення суму основної заборгованості за надані послуги та не надав суду доказів погашення в добровільному порядку суми боргу, суд визнає вимогу позивача щодо стягнення плати за надані за договором № 6/01/12 від 01.12.2006 року послуги з експлуатаційного і технічного обслуговування об’єктів у розмірі 1754096,11 грн. належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов’язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання.

Згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договорами.

Частиною першою статті 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими Законами та договором.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п.1.ч.2 ст.258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу та пені).

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

У відповідності до ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до ч. 1 ст. 624 Цивільного Кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

За ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюється у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 4 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У відповідності до п. 4.2 Договору сторонами була встановлена відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

За прострочення внесення орендної плати позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка за період з 16 червня 2009 року по 01 листопада 2009 року склала 93148,34 грн.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача - КП ВТП «Вода» пені за неналежне виконання господарського зобов’язання щодо оплати боргу по оплаті послуг з експлуатаційного і технічного обслуговування у встановлений строк є обґрунтованими та доведеними.

Наведені законодавчі приписи та установлені фактичні дані, зокрема й щодо вини в невиконанні взятих на себе зобов’язань по сплаті грошових коштів у строк, встановлений договором виник спір, дають підстави для висновку суду про стягнення з відповідача пені у сумі 93148,34 грн.

Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

          Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Аналізом матеріалів справи та наявних у ній доказів судом встановлено, що договір № 6/01/12 на експлуатаційне і технічне обслуговування об’єктів від 01.12.2006 року був укладений в забезпечення експлуатації, технічного обслуговування, планового та аварійного ремонту наданих замовнику (відповідачу у справі) за договором оренди № 5/01/12 від 01.12.2006 року підстанцій, розташованих в Харківській області, зазначені договори були укладені сторонами, як суб’єктами господарювання, основним видом діяльності яких одержання прибутку шляхом задоволення потреб споживачів, в свою чергу метою оренди за договором оренди № 5/01/12 від 01.12.2006 року є покращення надійності і якості постачання електричної енергії споживачам. Одночасно, в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що орендоване обладнання, яке використовує відповідач, у всьому об’ємі використовується виключно для надання населенню послуг водопостачання.

Суд зазначає, що споживачами послуг і позивача, і в свою чергу відповідача, є населення.

Згідно правил ч. 1 ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги"відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Частиною 4 статті 19 цього Закону передбачено, що балансоутримувач є особливим учасником відносин у сфері житлово-комунальнихпослуг і, залежно від цивільно-правових угод, може бути споживачем, виконавцем або виробником.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання, в тому числі на підставі договору з підприємствами, установами або організаціями, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває житловий фонд і до обов'язків яких належить надання споживачам послуг з питного водопостачання та водовідведення.

В свою чергу сума пені - 97904,79 грн. спів розмірний сумі основного боргу - 1754096,11 грн.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію".

Статтею 5 зазначеного Закону встановлено, що на суму реструктуризованої заборгованості не нараховується пеня житлово-комунальним підприємствам на їхню заборгованість перед постачальниками енергоносіїв, інших матеріальних цінностей, що використовуються для надання послуг.

Проте, відповідачем в порушення статті 33 ГПК України не надано доказів реструктуризації заборгованості населення перед відповідачем.

В свою чергу позивач є суб’єктом господарювання та несе в свою чергу господарсько-правову відповідальності учасника господарських відносин за вчинене ним (Постанова ВГСУ у справі № 35/137 від 06.08.2009 року)

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем за прострочення відповідачем грошового зобов'язання нараховано 3% річних в розмірі 13411,61 грн., розрахунок яких перевірено судом у відповідності до вимог діючого законодавства та є такими, що підлягають стягненню з відповідача.

У задоволенні клопотання про зменшення суми стягуваних процентів суд вважає необхідним відмовити, в зв’язку з тим, що, передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування 3% річних не є штрафними санкціями, право зменшення яких надано суду, а є платою за користування чужими коштами, як встановлено постановами Судової палати у господарських спорах Верховного Суду України від 17.01.06 р. № 11/690 та від 26.10.04 р. З огляду на викладене, заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, в зв*язку з чим сплачені позивачем судові витрати по справі відшкодовуються, відповідно до чинного господарського процесуального законодавства, пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Розглянувши клопотання відповідача про надання йому відстрочки виконання рішення, суд відмовляє в його задоволенні, в зв’язку з категоричним запереченням позивача, та недоведенням відповідачем неможливості негайного виконання рішення. Суд нагадує, що в разі досягнення сторонами домовленості щодо відстрочення виконання рішення, заінтересована сторона має право, на стадії його виконання, звернутись до суду з відповідною заявою.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати у даній справі покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 22, 33, 43, 44, 46, 49, 69, 77, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, статтями ст.ст. 526, 530, 548, 549, 551, 611, 612, 625 Цивільного кодексу України, статтями 232, 343 Господарського кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні клопотання відповідача про надання відстрочки виконання даного рішення та про зменшення суми стягуваних процентів, відмовити.

Відмовити в задоволенні клопотання відповідача про зменшення стягуваної суми пені.

Прийняти до розгляду заяву позивача (вх. № 1533 від 27.01.2010 р.) про уточення позовних вимог.

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Комунального підприємства Виробничо-технологічне підприємство „Вода” (вул. Червоножовтнева, 90, м. Харків, 61052, код ЄДРПОУ 33206804, п/р 26008000002835 в філії № 1 АБ "Факторіал - Банк" м. Харків, МФО 350482) на користь Акціонерної компанії „Харківобленерго” (вул. Плеханівська, 149, м. Харків, 61037, код ЄДРПОУ 00131954, п/р 260053011272 в Першій Харківській філії АКБ "Базис", МФО 351599) 1754096,11 грн. основного боргу, 93148,34 грн. пені, 13411,61 грн. 3% річних., 18606,56 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя

Рішення оформлено в порядку статті 84 ГПК України

Повний текст рішення підписано 01.02.2010 року

справа № 57/307-09