Постанова № 12384004, 20.10.2010, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд

вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54055 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

20.10.2010 р. 11:08Справа № 2а-5503/10/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Зіньковського О. А., секретар судового засідання Васильєва А.Ю., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомПублічного акціонерного товариства "ЮГцемент", вул. Промислова, 9, смт.Ольшанське, Миколаївський район, Миколаївська область, 57113;

до

треті особиДПІ в Миколаївському районі Миколаївської області, вул. Веселинівська, 50, м.Миколаїв, 54036;

ТОВ "Компанія Промресурс ЛТД", вул.Київський шлях, 79, м.Бориспіль, Київська область, 08300;

провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 20.08.2010р. №0000342301/0; за участю представників:

від позивача представник: Корх О.С., довіреність №08/07-10, від 08.07.2010 року;

від відповідача представник: Соколик А.Д., довіреність №316/9/10-224, від 15.01.2010, Блажко Л.М., довіреність №9727/9/10-224, від 27.09.2010 року;

від третьої особи: Латиніна А.С., довіреність від 18.10.2010 року;

Публічним акціонерним товариством "ЮГцемент" предявлено позов до ДПІ в Миколаївському районі Миколаївської області з вимогою про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 20.08.2010р. №0000342301/0.

Ухвалою суду від 29.09.2010 року, за клопотанням позивача, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на боці позивача було залучено ТОВ "Компанія Промресурс ЛТД" (код ЄДРПОУ 36311955).

У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали повністю з підстав зазначених у позовній заяві, додаткових пояснень та наданих доказів (а.с.4-12, 73-95).

Відповідач позовні вимоги не визнав, зазначив, що рішення ДПІ в Миколаївському районі Миколаївської області від 20.08.2010р. №0000342301/0 прийнято у відповідності до чинного законодавства, перевірка позивача проведена в порядку та у спосіб передбачений чинним законодавством. (а.с.54-60).

Представник третьої особи підтримав правову позицію позивача та надав суду необхідні докази на підтвердження реальності та товарності господарських операцій з позивачем (а.с.103-119).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши інші докази в межах позовних вимог, адміністративний суд -

встановив:

16.08.2010 року відповідачем було проведено перевірку позивача, за результатами якої було складено акт №866/23-00293031 про результати позапланової виїзної перевірки Публічного акціонерного товариства “ЮГцемент” (код за ЄДРПОУ 00293031) з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за травень 2010р., яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалась за квітень 2010р. (а.с.14-35).

20 серпня 2010 року на підставі зазначеного акту було винесено податкове повідомлення-рішення №0000342301/0 (а.с.13).

Підставою для винесення Відповідачем податкового повідомлення-рішення від 20 серпня 2010 року №0000342301/0 є акт про результати позапланової виїзної перевірки Публічного акціонерного товариства “ЮГцемент” (код за ЄДРПОУ 00293031) з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у сумі 1500000 грн. за травень 2010р. на розрахунковий рахунок (ряд. 25.1 податкової декларації), яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалась за квітень 2010р., в якому відображено, на думку Відповідача, порушення з боку Позивача приписів п.1.8 ст.1, пп.7.2.1 п.7.2 ст.7, пп.7.4.1, пп.7.4.1., пп.7.4.5 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5, пп.7.7.1, пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР в редакції від 03.04.97р. (Закон про ПДВ) (а.с.20).

Відповідачем було вказано у висновках акту, на порушення позивачем пункту 1.8 статті 1, підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5, підпункту 7.7.1, підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закон про ПДВ в результаті чого, позивачем завищено суму бюджетного відшкодування за травень 2010 року в розмірі 1500000грн.

Крім того відповідач вказав на порушення позивачем пункту 1.8 статті 1, підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпункту 7.4.1, підпункту 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5, підпункту 7.7.1, підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону про ПДВ внаслідок чого позивачем завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного звітного періоду за травень 2010 року у сумі 24888,17грн.

В акті (а.с.15-16) також зазначено, що за результатами автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів позивача за квітень 2010 року перевіркою встановлено розбіжність з контрагентом ТОВ “Компанія Промресурс ЛТД”, а саме завищення суми податкового кредиту з ПДВ на суму 1236396,00 грн., та за березень 2010 року в сумі 288 492,17 грн. (яка врахована платником в декларації за квітень 2010 року).

В своїх поясненнях відповідачем зазначено, що для підтвердження сум податкового кредиту з ТОВ “Компанія Промресурс ЛТД” (код за ЄДРПОУ 36311955) до Бориспільської ОДПІ направлено запит від 30.06.2010 року №6352/7/23-121 для проведення невиїзної перевірки. На момент закінчення перевірки відповідачем була отримана відповідь від Бориспільської ОДПІ Київської області листом від 27.07.10р. №2138/7/23-1/413 де повідомлено: “Інспекцією було направлено ряд запитів для надання документів для їх документального підтвердження, відповідь на які отримано не було. На телефонні дзвінки, за номерами телефонів, що наведені в деклараціях ніхто не відповідає”, було також складено довідку про не можливість вручення запиту №9 від 27.07.2010р.

Отже відповідачем зроблено висновок, що ТОВ “Компанія Промресурс ЛТД” (третьою особою) порушено ст.228 ЦК України щодо укладення правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемним. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані із його недійсністю. Таким чином, на думку відповідача, отримані податкові накладні позивачем від третьої особи, які задекларовані платником в квітні 2010 року в сумі 1 524 888,17 грн. не є підставою для формування податкового кредиту, та проведення відшкодування ПДВ з бюджету, оскільки Бориспільською ОДШ встановлено відсутність підприємства та посадових осіб за юридичною адресою, встановлено сумнів щодо не здійснення самих господарських операцій та як наслідок нікчемність укладених правочинів.

Заслухавши представників сторін, дослідивши надані сторонами докази та з'ясувавши всі обставини справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог з наступних підстав:

В судовому засіданні було доведено, що протягом березня-квітня 2010 року позивач, на підставі договорів купівлі-продажу природного газу №22/02-1ПР від 22.02.2010р. (а.с.73-76), для використання у своєї виробничої діяльності, придбав від постачальника ТОВ “Компанія Промресурс ЛТД” природний газ на суму 9 149 329,00 грн., в тому числі ПДВ 1524 888,17 грн.

Здійснення даної господарської операції доведено в судовому засіданні відповідними первинними документами: актами приймання-передачі природного газу, податковими накладними, складеними відповідно до чинного законодавства, платіжними дорученнями (а.с.81-90).

Постачання такого специфічного товару як газ взагалі не можливе без укладання договору на транспортування із спеціальними уповноваженими підприємствами. З огляду на це Позивачем було надано суду договір на транспортування природного газу від 18.03.10р. укладений між позивачем та ВАТ «Миколаївгаз (а.с.93-95).

Таким чином, суд дійшов висновку, що всі зобов'язання за договором №22/02-1ПР виконані належним чином: товар поставлений та отриманий, податкові накладні отримані, оплата грошовими коштами відбулася, заборгованість перед постачальником станом на 30.04.2010р. за отриманий газ в обліку Позивача не рахується.

Відповідно до вимог статті 9 Закону України “Про податок на додану вартість” від 03.04.97р. №168/97-ВР, на момент вчинення зазначених вище правочинів ТОВ “Компанія Промресурс - ЛТД” була зареєстрована в установленому Законом про ПДВ порядку в якості платника ПДВ, податковим органом присвоєно індивідуальний податковий номер, який використовується для справляння цього податку (свідоцтво №100162641 видане Бориспільською ОДПІ 28 січня 2009 року) (а.с.80).

Отже, згідно підпункту 7.2.6 статті 7 Закону №168, ТОВ “Компанія Промресурс ЛТД”, як продавець товару, видало податкові накладні, що стало підставою для нарахування податкового кредиту (а.с.85-90). Також третьою особою було надано до суду копії відповідних договорів комісії та податкових декларацій з ПДВ з відміткою Бориспольської ОДПІ (а.с.106-119).

Слід також зазначити, що податкові накладні, отримані від ТОВ “Компанія Промресурс ЛТД” мають всі реквізити, передбачені підпунктом 7.2.1 Закону №168, а саме: порядковий номер; дату складання податкової накладної; повну назву юридичної особи; податковий номер платника податку; місцезнаходження продавця; номенклатуру товарів; назву покупця; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з ПДВ.

Номенклатура товару (природний газ), що зазначена в вищевказаних податкових накладних, повністю відповідає (співпадає) номенклатурі товару, що є предметом укладених договорів на постачання газу.

На підставі наведених вище документів Позивач оприбуткував товар та, відповідно, збільшив податковий кредит відповідних податкових періодів, керуючись вимогами чинного законодавства.

Таким чином, Позивач виконав свої зобов'язання за укладеними договорами та сплатив кошти до державного бюджету у повному обсязі з урахуванням правомірного податкового кредиту з податку на додану вартість.

Відповідачем не наведено жодного обґрунтованого відповідними нормами законодавства аргументу або доказу, підтверджуючого, що позивачем порушено норми чинного законодавства.

Відповідно до статті 10 Закону України “Про податок на додану вартість” та статей 1 і 4 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку.

При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

В той же час, судом встановлено, що господарські правовідносини позивача та третьої особи є реальними, товарними, направленими на досягнення економічного ефекту та на отримання прибутку. Правочини не мають ознак нікчемності або фіктивності, не суперечать інтересам держави, оскільки були укладені та реалізовані в рамках законної господарської діяльності суб'єктів господарювання.

Крім того, з акту перевірки ДПІ вбачається, що на момент реалізації правовідносин позивача з контрагентами вони були зареєстровані, як діючі підприємства, суб'єкти підприємницької діяльності і платники податків.

Слід також зазначити, що відповідно до п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.09р. „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”, згідно з ч.5 ст. 12 ЦК України, добросовісність набувача майна презюмується. Якщо буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі і те, що продавець не мав право відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача.

Пункт 18 зазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України надає перелік правочинів, які є нікчемними, як такі, що порушують публічний порядок: такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні, соціальні основи держави, зокрема:

- правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності;

- правочини, спрямовані на незаконне відчуження, або незаконне володіння, користування землею, як основним національним багатством, її надрами, іншими природними ресурсами;

- правочини щодо відчуження викраденого майна;

- правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу, або обмежених в обігу обєктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших обєктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Таким чином, оспорювані правочини між позивачем та третьою особою щодо придбання та поставки товарів не є нікчемними по закону, як помилково стверджує відповідач.

Аналогічна правова позиція висловлена в Листі Вищого адміністративного суду України «Про проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби №1112/11/13-10»від 20.07.2010р. Зазначений лист було підготовлено на підставі аналізу вивчення та узагальнення причин скасування Верховним Судом України судових рішень Вищого адміністративного суду України, переглянутих за винятковими обставинами у 2009 році.

Податкова вигода може бути визнана необґрунтованою, зокрема, коли для цілей оподаткування операції враховані на підставі удаваних правочинів (наприклад, у випадках невідповідності дійсному економічному змісту або не обумовленості розумними економічними або іншими причинами (цілями ділового характеру). Про безпідставність вимоги щодо бюджетного відшкодування податку на додану вартість можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу (наприклад, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності). Відсутність платника податків за місцем реєстрації не є підставою для зменшення суми бюджетного відшкодування, задекларованої платником податків.

В той же час судом встановлено (доказів про інше суду не надано) що у позивача була відсутня як головна мета одержання доходу винятково або переважно за рахунок податкової вигоди. Навпаки, було встановлено намір здійснювати реальну підприємницьку діяльність.

В судовому засіданні було також встановлено, що відповідач взагалі не досліджував під час перевірки реальність та товарність операцій позивача, документів на підтвердження товарності операцій від позивача не вимагав та не досліджував. Доказів відсутності податкових накладних або доказів відсутності факту оплати вартості товарів відповідачем суду не надано.

Суд також дійшов висновку, що дії позивача як платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту.

При цьому, не може бути підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість або для застосування штрафних (фінансових) санкцій порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку.

Проаналізувавши зміст складеного відповідачем акту суд встановив, що висновки про нікчемність операцій (правочинів) позивача та його контрагента є необґрунтованим, оскільки відповідачем не наведено жодної підстави та не надано належних доказів вважати укладені позивачем угоди нікчемними правочинами. Висновки відповідачем зроблені без дослідження первинних документів та самих оспорюваних правочинів. Посилання відповідача на частини 1, 5 ст.203, ст.215, частину 1 ст.216 ЦКУ є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними у судовому порядку.

Доводи відповідача, що зазначені угоди укладені з метою ухилення від оподаткування, штучного створення умов для ухилення від відповідальності за несплату податків, в тому числі і при виконанні спірних господарських зобов'язань, суд визнає такими, що не знайшли свого підтвердження за матеріалами справи.

В адміністративних справах субєкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Відповідач, доказів наявності певних обставин, які свідчать про те, що позивач порушив вимоги чинного законодавства, укладаючи спірні правочини, завідомо діяв з умислом, спрямованим на досягнення такої мети, що суперечить інтересам держави та суспільства, не надав (ч.4 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України).

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що дії відповідача свідчать також про порушення відповідачем Порядку оформлення результатів перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 10.08.05р. №327, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 25.08.05р. за № 925/11205 (надалі - Порядок), а саме підпунктів 2.4.1, 2.4.2 пункту 2.4 згідно з якими висновок акту виїзної планової перевірки повинен відображати узагальнений опис виявлених перевіркою порушень податкового, валютного та іншого законодавства з посиланням на підпункти, пункти, статті нормативно-правових актів, а виявлені порушення податкового та іншого законодавства відображаються у гривнях у розрізі податків, зборів та інших обовязкових платежів з розбивкою за роками та податковими періодами, у межах періоду, що перевіряється. Аналогічні вимоги до формування висновків акту перевірки містяться у пункті 4 Методичних рекомендацій щодо оформлення матеріалів документальних перевірок субєктів господарювання - юридичних осіб, а також їх філій, відділень та інших відокремлених підрозділів та документування виявлених порушень, затверджених наказом ДПА України від 11.09.08р. №584.

При розгляді справи, судом також встановлено, що висновки Акта перевірки не відповідають вимогам чинного законодавства, викладені в ньому обставини ґрунтуються на припущеннях, без зазначення будь-яких первинних документів та без системного аналізу та викладення порушень вимог чинного податкового законодавства.

Так, зокрема, відповідно із пунктами 1.3, 1.5, 1.6 Порядку - результати перевірки оформлюється складанням відповідного акту. Акт, це службовий документ, який не тільки підтверджує проведення перевірки фінансово-господарської діяльності субєкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства субєктами господарювання, але він є єдиним передбаченим законом документом, який повинен містити систематизований виклад виявлених у ході перевірки фактів порушення норм податкового, валютного та іншого законодавства. За результатами перевірки в акті викладаються усі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності субєкта господарювання, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суд також бере до уваги що, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у відповідності до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди, незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, перевіряють їх відповідність усім зазначеним вимогам статті 2 КАС України.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до положень ст.ст.70 та 71 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Згідно статті 86 КАСУ суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні та оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Частиною 2 статті 71 КАС України зазначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, відповідач не довів суду законність, обґрунтованість та пропорційність прийнятого оскаржуваного рішення.

За таких обставин, ДПІ в Миколаївському районі Миколаївської області безпідставно та неправомірно виключено зі складу бюджетного відшкодування суми податкового кредиту податку на додану вартість Позивача за травень 2010 року суму у розмірі 1524 888,17 грн., прийняте на підставі Акту оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0000342301/0 від 20 серпня 2010 року є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні проголошені вступна та резолютивна частини постанови.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 11, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити

2. Визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 20.08.2010 р. №0000342301/0

3. Присудити за рахунок Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства "ЮГцемент" суму сплаченого судового збору в розмірі 3 грн. 40 коп.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому статтею 254 КАС України.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого КАС України, якщо таку заяву не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанову може бути оскаржено в порядку передбаченому статтями 185, 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського адміністративного апеляційного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі проголошення у судому засіданні вступної та резолютивної частини постанови, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя О. А. Зіньковський

постанова складена у повному обсязі

25.10.2010 р.