Постанова № 12383746, 15.11.2010, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія №2.11.1

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 листопада 2010 року Справа № 2а-7870/10/1270 Луганський окружний адміністративний суд у складі: Судді: Солоніченко О.В.

при секретарі: Псоміаді С.І.,

за участю

представника позивача: Колотовича Д.О. (довіреність № 7 від 01.10.2010 року),

представника відповідача: Адамович І.О. (довіреність № 2 від 11.01.2010 року),

розг?лянувши у відкритому судовом?у засіданні справу за адмініс?тративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Східна Брама» до Стахановської обєднаної державної податкової інспекції в Луганській області про скасування податкового повідомлення рішення, -

ВСТАНОВИВ:

18 жовтня 2010 року позивач звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Стахановської обєднаної державної податкової інспекції в Луганській області про скасування податкового повідомлення рішення № 0000622301/0 від 20.09.2010 року, яким до позивача були застосовані штрафні (фінансові) санкції за порушення п. 1, 5 ст. 203, ч. 1. 2 ст. 215, 216 Цивільного Кодексу України, п.п. 7.7.1. п. 7.7. ст.. 7, п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168 від 03.04.1997 року із встановленням завищення позивачем суми бюджетного відшкодування по ПДВ за квітень 2010 року на суму 52022,00 грн. у звязку із не підтвердженням факту реалізації продукції при здійсненні нікчемного правочину.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наступне. Посадовими особами відповідача від 20.09.2010 року було складено Акт перевірки за № 790/23-35959316 про результати позапланової виїзної перевірки ТОВ «Східна Брама» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових зобовязань з ПДВ наступних податкових періодів за квітень 2010 року, яка виникла за рахунок відємного значення з ПДВ, що декларувалось в період вересня 2009, березня 2010 року, відповідно до висновків якого посадовими особами відповідача підтверджено заявлену позивачем суму бюджетного відшкодування за квітень 2010 року на суму 4099,07 грн., а сума у розмірі 9110,93 грн. не підтверджена у звязку із направленням запитів на проведення перевірок з питань правових відносин по основним постачальникам та не отримання відповідей, сума же бюджетного відшкодування по ПДВ за квітень 2010 року на суму 52022,00 грн. визнана безпідставно заявленою.

Позивач вважає, що при складанні вказаного Акту перевірки відповідач дійшов невірного висновку, що укладений позивачем договір № 01/10-01 від 01.10.2009 року із підприємством ПП «Епос-Транзит», згідно якого позивач отримав у власність вугілля камяне марки Кр (0-200) вартістю 430,00 грн. за тону - є нікчемним за відсутністю документів, що підтверджують факт реалізації продукції.

Позивач посилається на наявність договору від 01.10.2009 року, який було укладено із ПП «Епос-Транзит» за № 01/10-01, згідно якого ПП «Епос-Транзит» зобовязалося поставити, а позивач - прийняти та оплатити вугільну продукцію. Як зазначає позивач, ПП «Епос-Транзит» свої зобовязання виповнило у повному обсязі, що підтверджується самим договором № 01/10-01 від 01.10.2009 року, рахунками № 480 від 21.03.2010 року та № 476 від 17.03.2010 року, накладними № 480 від 21.03.2009 року, № 470-1 від 11.03.2010 року та № 476 від 17.03.2010 року, податковими накладними № 480 від 21.03.2009 року на суму 82800,00 грн. (у т.ч. ПДВ 13800,00 грн.), № 476 від 17.03.2010 року на суму 81240,00 грн. (у т.ч. ПДВ 13 540,00 грн.) а також № 470-1 від 11.03.2010 року на суму 148089,60 грн. (у т.ч. ПДВ 24681,60 грн.)

Вказані суми були сплачені позивачем (як передплата) за платіжними дорученнями № 56 від 12.10.2009 року на суму 349000,00 грн. (у т.ч. ПДВ 58166,67 грн.) та № 58 від 27.10.2009 року на суму 135000,00 грн. (у т.ч. ПДВ 22500,00 грн.), що увійшли до податкового кредиту за квітень та травень місяць 2010 року.

Позивач також посилається на те, що ним було частково здійснено самостійний вивіз товару (камяного вугілля) від ПП «Епос-Транзит» за рахунок наявності у власності вантажного транспорту марки FAW CA3252 державний знак ВВ79-17ВО, що підтверджується товарно-транспортними накладними, а частково за рахунок іншого перевізника.

Позивач вважає твердження відповідача, що у звязку із тим, що ПП «Епос-Транзит», з яким мав договірні відносини позивач, не має достатніх основних фондів для здійснення господарської діяльності та не має достатньої кількості працівників, які б виконували відповідні роботи є безпідставними та жодного відношення до формування податкового кредиту не мають з огляду на наявність чіткого порядку формування податкового кредиту, який встановлено у статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Тому позивач просив скасувати податкове повідомлення рішення № 0000622301/0 від 20.09.2010 року.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав, надав пояснення щодо суті позовних вимог, просив задовольнити позов повністю.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував посилаючись на наступне. Стахановською ОДПІ було складено Акт перевірки за № 790/23-35959316 від 20.09.2010 року про результати позапланової виїзної перевірки ТОВ «Східна Брама» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування по податку на додану вартість у зменшення податкових зобовязань з ПДВ наступних податкових періодів за квітень 2010 року, яка виникла за рахунок відємного значення з ПДВ, що декларувалось в період вересня 2009, березня 2010 року, згідно якого було встановлено безпідставність бюджетного відшкодування по ПДВ за квітень 2010 року на суму 52022,00 грн. у звязку із не підтвердженням факту реалізації продукції при здійсненні нікчемного правочину із посиланням на приписи п. 1, 5 ст. 203, ч. 1. 2 ст. 215, 216 Цивільного Кодексу України, п.п. 7.7.1. п. 7.7. ст.. 7, п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168 від 03.04.1997 року.

За наслідками акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення рішення № 0000622301/0 від 20 вересня 2010 року, згідно якого було зменшено суму бюджетного відшкодування позивача по ПДВ за податковою декларацією за травень 2010 року на суму 52022,00 грн.

Згідно податкової звітності ПП «Епос-Транзит» у вказаного підприємства відсутні основні фонди для здійснення господарської діяльності та чисельність працюючих на цьому підприємстві визначено у кількості однієї особи, а тому відсутні працівники, які б виконували б укладені договори цивільно-правового характеру.

ПП «Епос-Транзит» також не має необхідних умов для досягнення результатів підприємницької діяльності в силу відсутності персоналу, виробничих активів, складських приміщень та транспортних засобів, тому товар за угодою від 01.10.2009 року за № 01/10-01 фактично не поставлявся, що в свою чергу є підставою для застосування статті 216 Цивільного Кодексу України та прийняття податкового повідомлення-рішення.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Судом встановлено, що посадовими особами відповідача було складено Акт перевірки від 20.09.2010 року за № 790/23-35959316 про результати позапланової виїзної перевірки ТОВ «Східна Брама» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування по податку на додану вартість у зменшення податкових зобовязань з ПДВ наступних податкових періодів за квітень 2010 року, яка виникла за рахунок відємного значення з ПДВ, що декларувалось в період вересня 2009, березня 2010 року, згідно висновків якого підтверджено заявлену позивачем суму бюджетного відшкодування за квітень 2010 року на суму 4099,07 грн., а сума у розмірі 9110,93 грн. не підтверджена у звязку із направленням запитів на проведення перевірок з питань правових відносин по основним постачальникам та не отримання відповідей.

Згідно ж вказаного Акту перевірки відповідач також дійшов висновку про наявність порушень п. 1, 5 ст. 203, ч. 1. 2 ст. 215, 216 Цивільного Кодексу України, п.п. 7.7.1. п. 7.7. ст.. 7, п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168 від 03.04.1997 року, а саме встановив завищення позивачем суми бюджетного відшкодування по ПДВ за квітень 2010 року на суму 52022,00 грн. у звязку із не підтвердженням факту реалізації продукції при здійсненні нікчемного правочину, за наслідками якого було прийнято податкове повідомлення рішення № 0000622301/0 від 20 вересня 2010 року, згідно якого було зменшено суму бюджетного відшкодування позивача по ПДВ за податковою декларацією за травень 2010 року на суму 52022,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що позивач на виконання вимог пункту 4.1 статті 4 Закону України від 21 грудня 2000 року N 2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», Закону України від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» та Наказу Державної податкової адміністрації України № 166 від 30.05.1997 року «Про затвердження форми податкової декларації та Порядку її заповнення і подання», що зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 09.07.1997 року за № 250/2054 надав відповідачу податкові декларації з ПДВ за березень та квітень 2010 року.

Згідно податкової декларації за березень 2010 року позивачем була заявлена сума ПДВ, що підлягає відшкодуванню та спрямована позивачем у зменшення податкових зобовязань з ПДВ наступних податкових періодів у розмірі 206469,00 грн.

Згідно податкової декларації за квітень 2010 року позивачем була заявлена сума ПДВ, що підлягає відшкодуванню та спрямована позивачем у зменшення податкових зобовязань з ПДВ наступних податкових періодів у розмірі 65232,00 грн.

01.10.2009 року позивачем було укладено із ПП «Епос-Транзит» договір за № 01/10-01, згідно якого ПП «Епос-Транзит» зобовязалося поставити, а позивач - прийняти та оплатити вугільну продукцію.

ПП «Епос-Транзит» у повному обсязі виконало умови визначеного правочину, що підтверджується наданими до суду первинними документами - самим договором № 01/10-01 від 01.10.2009 року, рахунками № 480 від 21.03.2010 року та № 476 від 17.03.2010 року, накладними № 480 від 21.03.2009 року, № 470-1 від 11.03.2010 року та № 476 від 17.03.2010 року, податковими накладними № 480 від 21.03.2009 року на суму 82800,00 грн. (у т.ч. ПДВ 13800,00 грн.), № 476 від 17.03.2010 року на суму 81240,00 грн. (у т.ч. ПДВ 13540,00 грн.) а також № 470-1 від 11.03.2010 року на суму 148089,60 грн. (у т.ч. ПДВ 24681,60 грн. - сума, що відображена у податковому повідомленні-рішенні № 0000622301/0 від 20 вересня 2010 року).

Вказані суми були сплачені позивачем за платіжними дорученнями № 56 від 12.10.2009 року на суму 349000,00 грн. (у т.ч. ПДВ 58166,67 грн.) та № 58 від 27.10.2009 року на суму 135000,00 грн. (у т.ч. ПДВ 22500,00 грн.), що увійшли до податкового кредиту за квітень та травень 2010 року.

Відповідно до норм п.п. 7.7.1 п. 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», на які посилається відповідач в обґрунтування правомірності прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, згідно якої встановлено порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України, а саме визначено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Також статтею 7 вказаного Закону встановлено, що якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Статтею 7 цього Закону встановлено чіткий порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків.

Притому п.п. 7.7.1. статті 7 Закону № 168 встановлює, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Позивачем надані до суду документи (угоди, накладні, податкові накладні, акти виконаних робіт та інше), що підтверджують правомірність виникнення податкового кредиту та спрямування його на бюджетне відшкодування на рахунок позивача.

Посилання відповідача на порушення позивачем приписів норм п.п. 7.4.1 п. 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» також є безпідставним.

Згідно п.п. 7.4.1. Закону України № 168 визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

·придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

·придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Позивач належними письмовими доказами підтвердив правомірність виникнення податкових зобовязань з поставки товару від контрагенту ПП «Епос-Транзит» по Акту перевірки № 790. До того ж відповідачем не враховано при складанні Акту перевірки № 790 наявності легітимних первинних документів, які підтверджують правомірність віднесення до податкового кредиту та відповідну наявність бюджетного відшкодування.

Частина друга ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема, зазначає, що податкова накладна та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Стаття 1 зазначеного Закону визначає, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Вимоги до первинного документу встановлені ст. 9 Закону: первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

·назву документа (форми);

·дату і місце складання;

·назву підприємства, від імені якого складено документ;

·зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

·посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

·особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Позивачем додана копія господарської угоди, податкових накладних, товарних накладних, доказів сплати за наданий товар, акти виконаних робіт, що - є первинними документами у розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці з врахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Слід зазначити, що п. 5.10 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» заборонено установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових, крім тих, що зазначені в цьому Законі.

Таким чином, цілком правомірним є підтвердження валових витрат позивача у спірний період наданими первинними документами бухгалтерського обліку і, відповідно, правомірного віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум за вказаними операціями.

Суд вважає, що позивач сформував податковий кредит за березень та квітень 2010 року у повній відповідності до вимог пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Позивачем надані усі належні підтвердження витрат позивача по сплаті податку належно оформленими податковими накладними.

Крім того, чинним податковим законодавством встановлена особлива процедура набуття права на податковий кредит, яка дотримана позивачем у повному обсязі.

Так, відповідно до вимог пункту 4.1. статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР обумовлено, що базою оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів (робіт, послуг) згідно із законами України з питань оподаткування.

Підпунктом 7.7.2. пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, мас від'ємне значення, то - бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, що фактично сплачена отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

Докази фактичної сплати податку на додану вартість, що увійшов до складу податкового кредиту березня-травня 2010 року є надані позивачем угоди, акти виконаних робіт, податкові накладні та платіжні доручення про сплату сум у звітному періоді, які надані суду - як доказ правомірності віднесення визначених сум до податкового кредиту.

Тобто, виходячи з вимог п. 1.8. статті 1 та статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» позивачем фактично було сплачено до державного бюджету суми податку на додану вартість, які відображені у визначених податкових деклараціях.

До того ж, відповідно до пункту 7.2.6. пункту 7.2. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що податкова накладна, яка видана продавцем - покупцю є підставою для нарахування сум податкового кредиту. Визначені податкові накладні є дійсними та не визнані недійсними.

Судом не беруться до уваги твердження відповідача про те, що у звязку із тим, що ПП «Епос-Транзит», з яким мав договірні відносини позивач, та не має достатніх основних фондів для здійснення господарської діяльності і не має достатньої кількості працівників, які б виконували відповідні роботи, то відповідно позивач не має права на правомірне формування податкового кредиту, оскільки це суперечить нормам чинного законодавства.

Виходячи з наведеного, суд прийшов до висновку, що позивач довів наявність встановлених чинним законодавством підстав для правомірного формування та відображення у податковому та бухгалтерському обліку сум бюджетного відшкодування по податку на додану вартість за березень квітень 2010 року.

Отже відповідачем безпідставно було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000622301/0 від 20.09.2010 року, відповідно до якого було зменшено суму бюджетного відшкодування по податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю «Східна Брама» за податковою декларацією за квітень 2010 року на суму 52022,00 грн., тому воно підлягає скасуванню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Східна Брама» до Стахановської обєднаної державної податкової інспекції в Луганській області про скасування податкового повідомлення рішення задовольнити у повному обсязі.

Скасувати податкове повідомлення рішення Стахановської обєднаної державної податкової інспекції в Луганській області № 0000622301/0 від 20 вересня 2010 року про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанову в повному обсязі складено 19 листопада 2010 року.

< Резолютивна частина >

< Текст >

СуддяО.В. Солоніченко