Рішення № 12382929, 16.11.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

16.11.10 р. Справа № 37/212

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі судового засідання Рассуждай С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Комунального підприємства „Служба єдиного замовника Київського району м. Донецька”, м. Донецьк, ідентифікаційний код 05514241

до відповідача: Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, м. Костянтинівка, ідентифікаційний код НОМЕР_1

про: стягнення заборгованості в розмірі 12131,61грн.

за участю уповноважених представників:

від Позивача Мишина Н.Г. (за довіреністю №01/4-1 від 04.01.2010р.);

від Відповідача не зявився

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81-1 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколі судового засідання.

У судовому засіданні 16.11.2010р. суд виходив до нарадчої кімнати для прийняття рішення.

СУТЬ СПРАВИ:

Комунальне підприємство „Служба єдиного замовника Київського району м. Донецька”, м. Донецьк (далі Позивач) звернулося до Господарського суду Донецької області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Костянтинівка (далі Відповідач) про стягнення заборгованості з орендної плати в сумі 12131,61грн.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем грошових зобовязань за договором оренди №5/113 нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) комунальної власності територіальної громади м. Донецька від 26.06.2008р., внаслідок чого за період з 01.05.2010р. по 01.10.2010р. утворилась стягувана заборгованість.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надає договір оренди №5/113 нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) комунальної власності територіальної громади м. Донецька від 26.06.2008р. з додатками, свідоцтво про державну реєстрацію Відповідача, розрахунки суми заборгованості.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст. ст. 526, 527 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України.

Позивачем додаткові документи для залучення до матеріалів справи на виконання вимог суду (а.с.а.с. 19-25).

Відповідач у судове засідання не зявився, причин неявки не повідомив, своєї позиції по суті спору до відома суду не довів, хоча належним чином повідомлявся про судовий розгляд шляхом своєчасного надсилання ухвал за адресою, визначеною у якості місце проживання згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.13), достовірність яких (відомостей) презюмується відповідно до ст. 18 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців”.

У світлі висновків Вищого господарського суду України, викладених в п.4 Інформаційного листа „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році” від 02.06.2006р. № 01-8/1228 та в п.11 Інформаційного листа „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році” від 15.03.2007р. № 01-8/123, таке повідомлення Відповідача вважається належним, оскільки до компетенції суду не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження фізичних осіб.

У судовому засіданні 16.11.2010р. представник Позивача наполягав на задоволені позовних вимог, вказуючи на відсутність будь-яких додаткових доказів на обґрунтування своєї позиції і можливість вирішення спору без участі належним чином повідомленого Відповідача, зазначаючи на запитання суду про те, що договір оренди нотаріально не посвідчувався.

Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а неявка без пояснення причин належним чином повідомленого Відповідача та ненаданням ним певних документів у світлі ст.ст. 4-3, 22, 33 та 77 цього Кодексу істотним чином не впливає на таку кваліфікацію і не може вважатися підставою для відкладання розгляду справи, оскільки судом було надано достатньо часу для формування і доведення до відома суду своєї позиції по суті спору із наданням відповідних підтверджуючих доказів (за наявністю).

Наразі, гарантоване ст. 6 ратифікованою Україною Конвенцією про захист прав і основоположних свобод людини 1950р. право позивача на вирішення спору впродовж розумного строку не може перебувати у залежності від бажання відповідача здійснювати свої процесуальні права та обовязки.

Вислухавши у судовому засіданні представника Позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

26.06.2008р. Позивач (Орендодавець) та Відповідач (Орендар) підписали договір оренди №5/113 нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) комунальної власності територіальної громади м. Донецька (а.с.а.с. 4-7), згідно п.п.1.1, 1.2., 1.3. якого Орендодавець на підставі розпорядження Донецького міського голови від 24.06.2008р. передає, а Орендар приймає в оренду нежитлове приміщення загальною площею 126,2кв.м. у напівпідвалі згідно викопіювання поверхового плану (а.с.8), розташоване по пр. Київському, б. 63 для надання побутових послуг населенню. Одночасно з правом оренди нерухомого майна Орендодавець передає Орендарю право користування земельною ділянкою (його частиною) без виділення на місцевості (в натурі), на якому знаходиться обєкт оренди, в розмірі 131,79кв.м.

Згідно умов п. 3.1. зазначеного договору на Відповідача покладені грошові зобовязання з внесення орендної плати і плати за користування земельною ділянкою, розрахунок якої здійснюється на підставі відповідної Методики, затвердженої рішенням Виконавчого комітету Донецької міської ради, і на дату підписання договору становить 1972,54грн., з яких 1893грн. орендна плата за обєкт оренди, і 79,54грн. плата за земельну ділянку (а.с.12)

При цьому, п.п. 3.2., 3.4. і 3.5. договору встановлено, що орендна плата вноситься Орендодавцю щомісячно не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним із щомісячним інфляційним коригуванням за період з моменту підписання акту приймання-передачі і до підписання акту про повернення обєкту оренди. В свою чергу, згідно п. 3.7. плата за користування земельною ділянкою під обєктом оренди вноситься Орендарем безпосередньо на розрахунковий рахунок міського (районного) бюджету щомісячно не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним.

Пунктом 9.1. сторони визначили строк дії договору з 26.06.2008р. по 26.05.2011р. із здійсненням застереження про те, що договір набуває чинності з моменту підписання сторонами, нотаріального посвідчення та реєстрації.

Договір оренди виконаний без застосування спеціальних бланків і на ньому відсутні відмітки про нотаріальне посвідчення, нездійснення якого підтвердив і представник Позивача у судовому засіданні 16.11.2010р.

26.06.2008р. сторони підписали акт приймання-передачі (а.с.9), за яким Відповідач отримав обєкт оренди, розташований у житловому будинку, який згідно довідки Позивача №01/4-2767 від 15.11.2010р. (а.с.24) перебуває на його балансі.

За таких обставин, Позивач нарахувавши за період з 01.05.2010р. по 01.10.2010р. заборгованість за договором оренди у загальній сумі 12131,61грн. (а.с.а.с.14, 15), у тому числі з орендної плати, експлуатаційним витратам і відшкодування витрат по земельному податку, наполягає на задоволені заявленого позову.

Згідно довідки Позивача №01/4-2764 від 12.11.2010р. (а.с.25) за підписом керівника і головного бухгалтера заявлена до стягнення сума в перебігу розгляду справи не погашена.

Відповідач процесуальними правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача такими, що не підлягають задоволенню, враховуючи наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного позову полягає у примусовому спонуканні Відповідача до виконання грошових зобовязань за договором оренди.

Зважаючи на статус сторін та характер правовідносин, останні, згідно ст.ст.1-3 Господарського кодексу України регламентуються насамперед його положеннями та іншими актами господарського законодавства, зокрема Законом України „Про оренду державного та комунального майна” та Цивільним кодексом України, а також - умовами договору оренди №5/113 нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) комунальної власності територіальної громади м. Донецька від 26.06.2008р.

За змістом ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказами, наступної сукупність умов:

- наявність у Позивача певного субєктивного права (інтересу) обєкту судового захисту;

- порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку Відповідачів;

- належність обраного способу судового захисту (з точки зору передбаченого до застосування діючим законодавством та адекватного наявному порушенню).

Виходячи із наведеного Позивачем обґрунтування заявлених вимог, підставою виникнення та існування у періоду формування стягуваних грошових сум відповідного (захищуваного) субєктивного права Позивача на їх отримання є договір оренди договором оренди №5/113 нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) комунальної власності територіальної громади м. Донецька від 26.06.2008р., умови якого і передбачають необхідність здійснення Відповідачем стягуваних платежів.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобовязання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Втім, можливість кваліфікації договору оренди №5/113 від 26.06.2008р. у якості належної правової підстави для виникнення та існування захищуваного розглядуваним позовом субєктивного права на отримання грошових коштів перебуває (можливість) у залежності від відповідності означеного договору приписам законодавства і його існуванню як вчиненого правочину взагалі.

Оцінивши означений договір у світлі встановлених на підставі наявних матеріалів обставин справи, суд дійшов висновку про його неукладеність відсутність як правової підстави для виникнення взаємообумовлених прав і обовязків, з огляду на таке:

Відповідно до ч. 1 ст. 209 Цивільного кодексу України правочин, під визначення якого у розумінні ч. 2 ст. 202 цього Кодексу підпадає розглядуваний договір оренди, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або за домовленістю сторін. Таким чином, законодавство передбачає необхідність нотаріального посвідчення письмового договору у двох альтернативних випадках або за імперативними приписами закону, або за домовленістю сторін.

Виходячи із визначеної в п. 9.1. договору тривалості його дії, такий договір безпосередньо в силу закону, а саме ст. 793 Цивільного кодексу України не підлягав нотаріальному посвідченню, проте домовленості про необхідність такого посвідчення досягли самі сторони, здійснивши відповідне застереження у згаданому пункті. Отже, розглядуваний договір є таким, що підлягав нотаріальному посвідченню.

В свою чергу, згідно ч. 4 ст. 639 Цивільного кодексу України якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення, що кореспондується і із змістом ч. 3 ст. 640 вказаного Кодексу.

У світлі наведених норм діючого законодавства (ця редакція діяла і на момент підписання сторонами договору оренди) з огляду на нездійснення нотаріального посвідчення, суд дійшов висновку про те, що договір оренди №5/113 від 26.06.2008р. між сторонами не відбувся і його підписання не призвело до виникнення у Позивача відповідних субєктивних прав по відношенню до Відповідача, у якого, в свою чергу, не виникло і розглядуваних грошових зобовязань.

Відсутність у Позивача захищуваного субєктивного права на отримання стягуваних грошових коштів унеможливлює і порушення такого відсутнього субєктивного права (інтересу) та застосування заходів судового захисту, а відтак, зумовлює необхідність відмови у задоволені позовних вимог. Отже підставою виникнення спору є хибне уявлення Позивача про перебування у статусі кредитора Відповідача у фактично відсутньому договірному зобовязанні.

Згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України понесені Позивачем судові витрати відносяться на його рахунок і компенсації з боку Відповідача не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4-2 - 4-6, 22, 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Відмовити повністю у задоволені позовних вимог Комунального підприємства „Служба єдиного замовника Київського району м. Донецька”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 05514241) до Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, м. Костянтинівка, (ідентифікаційний код НОМЕР_1) про стягнення заборгованості в розмірі 12131,61грн.

2. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 16.11.2010р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 22.11.2010р.

Суддя