Ухвала суду № 123784423, 11.12.2024, Чернігівський районний суд Чернігівської області

Провадження №2-аз/748/2/24

Єдиний унікальний № 748/5130/24

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 грудня 2024 року м. Чернігів

Суддя Чернігівського районного суду Кухта В.О., розглянувши заяву представника ОСОБА_1 адвоката Маслак Марії Станіславівни про забезпечення позову у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про скасування постанови про адміністративне правопорушення,

В С Т А Н О В И В :

10.12.2024 р. до Чернігівського районного суду Чернігівської області надійшла заява від представника позивача про забезпечення позову у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Укртрансбезпеки про скасування постанови про адміністративне правопорушення, в якій представник просить забезпечити позов, шляхом зупинення примусового стягнення на підставі постанови № ПС 001147 від 27.11.2024 р. про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення за ч. 132-1 КУпАП, якою передбачено стягнення штрафу 51000,00 грн із ОСОБА_1 до набрання рішенням суду законної сили.

В обґрунтування заяви представник заявника зазначає, що вказана постанова станом на день подання позову перебуває на виконанні у Укртрансбезпеки, проте у разі не сплати штрафу правопорушником у строк, установлений ч. 1 ст. 307 КУпАП, постанова про накладення штрафу буде надіслана до примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом, де розмір штрафу ОСОБА_1 вже за таких обставин буде у подвійному розмірі.

Таким чином, представник заявника просить зупинити примусове стягнення на підставі вищезазначеної постанови з ОСОБА_1 , оскільки в зазначеній вище справі заявником оскаржується постанова, яка є виконавчим документом, а тому, як вважає представник заявника, є всі ґрунтовні підстави для забезпечення позову, шляхом зупинення стягнення на підставі оспорюваної постанови, адже застосування заходу забезпечення позову є доцільним, а невжиття таких заходів може суттєво вплинути на матеріально-правове становище заявника.

Відповідно до ч. 1 ст. 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 2, ч. 3 ст. 154 КАС України суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову.

У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з повідомленням заінтересованих сторін у встановлений судом строк.

Відповідно до ч. 7 ст. 154 КАС України суд, встановивши, що заяву про забезпечення позову подано без додержання вимог ст. 152 цього Кодексу, повертає її заявнику без розгляду, про що постановляє ухвалу.

Судом встановлено, що подана заява про забезпечення адміністративного позову відповідає вимогам ст. 152 КАС України, внаслідок чого відсутні підстави для залишення її без розгляду. У свою чергу зміст поданої заяви, характер способу забезпечення позову, про застосування якого просить позивач, зміст спірних публічно-правових відносин, а також пред`явлених позовних вимог, сукупність наданих матеріалів справиусе це у своїй сукупності надає суду можливість розглянути подану заяву без призначення судового засідання та повідомлення учасників справи.

Дослідивши матеріали поданої заяви про забезпечення адміністративного позову, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Перелік спосіб забезпечення адміністративного позову визначається у ч. 1 ст. 151 КАС України, у п. 1 якої зазначається про можливість забезпечення адміністративного позову шляхом зупинення дії індивідуально-правового акту суб`єкта владних повноважень. При цьому суд звертає увагу, що вказаний перелік є закритим, що підкреслює винятковість забезпечення позову як процесуального механізму та особливу його роль як гарантії прав, свобод та охоронюваних законом інтересів позивача.

На додаток до цього у ч. 6 ст. 154 КАС України встановлюється, що в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.

Системний аналіз наведених положень процесуального законодавства дає можливість суду зробити висновок, що забезпечення адміністративного позовуце особливий та винятковий процесуальний механізм, яким створюються умови для ефективного та належного виконання майбутнього судового рішення по справі, яким вирішено питання щодо прав, свобод та законних інтересів позивача. При цьому застосування такого процесуального механізму дозволяється лише у чітко визначених процесуальним законодавством винятках, які пов`язані або 1) з очевидною протиправністю рішення, дії або бездіяльності суб`єкта владних повноважень та порушення ними прав, свобод, законних інтересів осіб; або 2) з тим, що невжиття відповідних заходів створить суттєві перешкоди або взагалі унеможливить виконання остаточного судового рішення по справі.

Згідно Рекомендацій N R (89) 8 Про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятих Комітетом Ради Європи 13.09.1989 р., приймаючи рішення щодо необхідності надання особі тимчасового захисту, суд бере до уваги всі фактори та інтереси, які мають відношення до цієї справи. Рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд (prima facie) наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта.

Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний гарантувати, у суворій відповідності до закону та за наявності безумовних фактичних підстав, (1) виконання майбутнього рішення суду або/та (2) ефективний захист позивача, який неможливий без негайного втручання суду.

Заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог, бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Вказані висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 25.04.2019 р. у справі N 826/10936/18.

Таким чином, суд, розглядаючи питання забезпечення адміністративного позову повинен виважено підходити до встановлення балансу між необхідністю забезпечення прав та свободи позивача у зв`язку з можливими невиконанням майбутнього судового рішення та правами, свободами, законними інтересами інших учасників справи чи осіб, щодо яких можуть мати вплив наслідки забезпечення позову, враховуючи при цьому винятковість та виключність заходів забезпечення позову як таких, що мають застосовуватися лише у крайньому випадку за наявності відповідних підстав.

Вищезазначене узгоджується і з Постановою КАС ВС від 11.01.2022 р. у справі № 640/18852/21, в якій було зроблено висновок, що судове рішення про забезпечення позову є винятковим екстраординарним заходом, який не повною мірою узгоджується з деяким, визначеними у частині другій ст. 129 Конституції України основними засадами (принципами) судочинства, а саме, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобам. При цьому, таке судового рішення стає обов`язковим для виконання до його апеляційного перегляду.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05.03.2019 р. у справі № 826/16911/18, від 25.04.2019 р. у справі № 826/10936/18, від 26.06.2019 р. у справі № 826/13396/18, від 30.09.2019 р. у справі № 420/5553/18, від 30.09.2019 р. у справі № 640/868/19, від 30.09.2019 р. у справі № 1840/3517/18, від 29.01.2020 р. у справі № 640/9167/19.

При цьому, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.

Зазначені висновки суду відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 20.05.2021 р. у справі № 640/29749/20.

Судом встановлено, що 27.11.2024 р. в.о. начальником відділу державного нагляду (контролю) у Чернігівській області Державної служби України з безпеки на транспорті Петренком Русланом Миколайовичем винесено постанову у справі про адміністративне правопорушення № ПС 001147 якою заявника визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 132-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 51000,00 грн.

Враховуючи розмір призначеного штрафу, сучасний економічний стан нашої держави, суд приходить до висновку, що побоювання заявника стосовно можливого звернення постанови до примусового виконання та стягнення суми призначеного штрафу є розумними.

У той же час як підставу для забезпечення позову було вказано на те, що невжиття заходів у вигляді зупинення дії відповідної постанови унеможливить виконання майбутнього судового рішення в межах даної справи.

Суд звертає увагу, що відповідно до ч. 4 ст. 150 КАС України подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.

Таким чином, звернення до суду з адміністративним позовом дійсно не зупиняє дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень. Однак в цьому аспекті суд звертає увагу на необхідність розрізнення поняття щодо дії рішення суб`єкта владних повноважень та виконання рішення суб`єкта владних повноважень.

У ст. 289 КУпАП зазначається, що скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови, а щодо постанов по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, постанов у справі про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 132-2 цього Кодексу, та/або про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), - протягом десяти днів з дня набрання постановою законної сили. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.

Адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 132-1 КУпАП, оскаржується протягом 10 днів з дня її винесення в порядку, передбаченому ст. 288 і ст. 289 КУпАП.

Зазначеним правом на оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення у встановлений законодавством строк і скористався заявник, подавши адміністративний позов.

Наявність строку на оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення, а також його рахування з моменту винесення постанови зумовлює специфіку набрання таким рішенням суб`єкта владних повноважень законної сили.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 291 КУпАП постанова адміністративного органу (посадової особи) у справі про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку оскарження цієї постанови.

Таким чином, постанова про накладення адміністративного стягнення за ч. 3 ст. 132-1 КУпАП набирає законної сили після закінчення строку на подання скарги (10-ти днів з моменту винесення постанови).

У ч. 2 ст. 299 КУпАП встановлюється загальне правило, відповідно до якого при оскарженні постанови про накладення адміністративного стягнення постанова підлягає виконанню після залишення скарги без задоволення, за винятком постанов про застосування заходу стягнення у вигляді попередження, а також у випадках накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адміністративного правопорушення.

Таким чином, за загальним правилом оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення у встановленому законодавством порядку та строк зумовлює неможливість звернення відповідної постанови до виконання до винесення остаточного рішення за результатами скарги.

У свою чергу у ч. 1 ст. 307 КУпАП зазначається, що штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених ст. ст. 300-1, 300-2 цього Кодексу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КУпАП у разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою ст. 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом. У порядку примусового виконання постанови про накладення адміністративного стягнення стягується подвійна сума призначеного штрафу.

Системний аналіз положень ст. ст. 289, 291, 299, 307 та 308 КУпАП дає можливість зробити висновок, що постанова про накладення адміністративного стягнення за ч. 3 ст. 132-1 КУпАП, набирає законної сили лише після закінчення строку для її оскарження, що становить 10 днів з моменту винесення такої постанови. Набрання відповідною постановою законної сили зумовлює не тільки її виключність та вичерпність щодо факту правопорушення, але і розпочинає механізм виконання такої постанови.

Механізм виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу передбачає строк у 15 днів, який рахується з моменту вручення постанови про накладення штрафу та надається для добровільної сплати призначеного стягнення. При цьому у випадку оскарження такої постанови про накладення адміністративного стягнення зазначений 15-денний строк рахується не з моменту вручення копії постанови, а з моменту повідомлення про залишення скарги без задоволення, а постанови без змін. Тобто, подання скарги на постанову про накладення адміністративного стягнення унеможливлює здійснення виконання такої постанови до моменту остаточного розгляду відповідної скарги. Це обумовлено і тим, що до моменту розгляду скарги постанова не набирає законної сили, оскільки таку скаргу було подано в межах наданого строку.

Зазначене узгоджується з положеннями ч. 1 ст. 308 КУпАП, якою регламентується строк та порядок звернення постанови до примусового виконання. З наведеного нормативного припису слідує, що постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає примусовому виконанню лише у тому випадку: 1) якщо особа, яку притягнуто до відповідальності, протягом 15 днів з моменту вручення копії постанови добровільно не сплатила у встановленому порядку призначений штраф, якщо скаргу на постанову не було подано; 2) якщо особа, яку притягнуто до відповідальності, протягом 15 днів з моменту повідомлення про залишення скарги без задоволення, якщо таку скаргу було подано і постанову залишено без змін, не сплатила у встановленому порядку призначений штраф.

Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 ЗУ «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів - постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.

Таким чином, постанова працівника Укртрансбезпеки про накладення адміністративного стягнення є різновидом виконавчого документа, на підставі якого у подальшому здійснюється її примусове виконання (примусове стягнення призначеного штрафу).

При цьому відповідно до ч. 4 ст. 4 ЗУ «Про виконавче провадження» - виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання).

Зазначене узгоджується з вищевикладеними висновками суду щодо того, що оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення відстрочує момент набрання нею законної сили до моменту розгляду поданої скарги, а відповідно відстрочує можливість звернення постанови до виконання, оскільки вона до остаточного розгляду поданої скарги не набирає законної сили.

Аналогічний висновок викладено у Постанові КАС ВС від 25.03.2021 р. у справі № 1.380.2019.003692 (провадження № К/9901/508/20) - оскарження постанови про накладення штрафу в установлений строк зупиняє її виконання до набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Тому дії органу примусового виконання щодо прийняття до виконання постанови про накладення адміністративного стягнення, скарга щодо якої перебуває у провадженні суду, є протиправними та можуть бути оскаржені у встановленому законодавством порядку.

Враховуючи, що заявник звернувся до суду з адміністративним позовом у встановленому порядку та строк як результат оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення, то зазначені обставини не тільки відстрочують момент набрання постановою законної сили, але і зупиняють її виконання до набрання остаточним рішенням суду законної сили.

Будь-яких відомостей щодо початку виконавчого провадження заявником не було надано.

З урахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку, що побоювання заявника стосовно звернення постанови до примусового виконання є передчасними та не відповідають вимогам чинного законодавства, у зв`язку з чим невжиття заходів забезпечення позову, спрямованих на запобігання зверненню постанови до примусового виконання, яка відповідно до вимог чинного законодавства не повинна прийматися до виконання до набрання остаточним рішенням суду, яким розглянуто подану на постанову скаргу, законної сили, не створить перешкод чи не унеможливить виконання остаточного судового рішення по цій справі.

Зазначене свідчить про відсутність підстав для забезпечення позову шляхом зупинення дії винесеної постанови.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 ЗУ «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: 1) зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом; 2) повернення заяви або скарги; 3) відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі; 4) залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв`язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням); 5) закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Перелік випадків повернення сплаченої суми судового збору, визначений у вказаному нормативному приписі є вичерпним, та не підлягає розширеному тлумаченню.

Таким чином, оскільки відмова у задоволенні заяви про забезпечення позову є одним з процесуальних варіантів розгляду такої заяви, то сплачений судовий збір не підлягає поверненню (Постанова ВС від 03.08.2018 р. у справі № 569/5797/17).

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 150-154 КУпАП, суд

У Х В А Л И В :

У задоволенні заяви представника ОСОБА_1 адвоката Маслак Марії Станіславівни про забезпечення позову у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про скасування постанови про адміністративне правопорушення відмовити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в п`ятнадцятиденний строк з дня проголошення ухвали.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Оскарження ухвали про відмову у забезпеченні позову не перешкоджає подальшому судовому розгляду.

Суддя В.О. Кухта