Рішення № 123699173, 03.12.2024, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/16508/24

Провадження № 2/761/7204/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2024 року Шевченківський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Романишеної І.П.

за участю секретаря Решти Д.О.,

представника позивача Півторака Р.О.,

представника відповідача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Акціонерного товариства "Сенс Банк" до ОСОБА_1 про визнання права іпотекодержателя на нерухоме майно та внесення запису до державного реєстру іпотек,-

ВСТАНОВИВ:

У травні 2024 року представник АТ "Сенс Банк" звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 (далі - по тексту відповідач) про визнання права іпотекодержателя на нерухоме майно та внесення запису до державного реєстру іпотек.

Звернення до суду мотивував тим, що 27.04.2007р. між АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №40.29-48/169, за умовами якого останній надано кредит у розмірі 144500 доларів США зі сплатою 12,5 % річних. З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 27.04.2007р. між Відповідачем та АКБСР «Укрсоцбанк» було укладено іпотечний договір, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 56,40 кв. м, жилою площею 41,70 кв. м.

У зв`язку з несвоєчасним виконанням зобов`язань за договором, 22.01.2019р. державним реєстратором Урупою А.Ф. за АТ «Укрсоцбанк» було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 (номер запису про право власності 30162002, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1405959280000) на підставі виконавчого напису № 3624 від 16 грудня 2013 року, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Паракудою І.В., іпотечного договору від 27.04.2007р., посвідченого приватним нотаріусом Смірновим І.В., рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 45385021 від 06.02.2018р. 10:33:21.

В подальшому, на підставі договору купівлі-продажу квартири від 18.04.2019р., ОСОБА_2 та ОСОБА_3 набули в рівних частках право власності на квартиру АДРЕСА_1 . 17.05.2019р. було змінено функціональне призначення вищевказаної квартири та переведено її в нежитловий фонд.

Проте, відповідач з такими діями не погодилася та оскаржила їх в судовому порядку. Постановою Київського апеляційного суду від від 10.04.2023р. у справі №761/33417/19 позов ОСОБА_1 задоволено частково; витребувано з чужого незаконного володіння майно - групу нежитлових приміщень № 38, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1405959280000) та визнано право власності на це майно за ОСОБА_1 .

Відповідно до умов договору Іпотеки (пункт 1.13) обтяження предмету іпотеки за цим договором підлягає державній реєстрації, в порядку визначеному чинним законодавством. Однак, у зв`язку зі зміною цільового призначення предмету іпотеки та переведенням її в нежитловий фонд позивач позбавлений можливості зареєструвати обтяження у вигляді іпотеки в інший спосіб, ніж шляхом захисту свого права через суд.

Ухвалою суду від 10.05.2024р. відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено до розгляду у підготовче засідання.

03.06.2024р. до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого представник відповідача заперечуючи щодо вимог позивача зауважила, що у ОСОБА_1 відсутня заборгованість за Договором кредиту № 40.29-48/169 від 27.04.2007р., про що ПАТ «Укрсоцбанком» 26.06.2018 року було видано довідку №04.22-08/96-6287. За таких обставин, основне зобов`язання припинилося належним виконанням, а відтак згідно норм Закону України «Про іпотеку» іпотека не поширюється на квартиру АДРЕСА_1 . Звернула увагу суду, що після отримання вказаної довідки, її довірителька безперешкодно зареєструвала місце свого проживання у вказаній квартирі.

Ухвалою суду від 11.06.2024р. відмовлено позивачу у забезпеченні позову.

Ухвалою суду від 18.06.2024р. відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі, закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

Протокольною ухвалою суду від 19.11.2024р. задоволено клопотання позивача про долучення доказів та відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі.

В судовому засіданні представник позивача просив задовольнити позовні вимоги та посилався на обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача позовні вимоги не визнала, зазначила про відсутність заборгованості за кредитним договором, що підтверджено відповідною довідкою.

Заслухавши представників сторін, дослідивши позовну заяву, надані сторонами письмові докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Встановлено, що 27.04.2007р. між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (правонаступником якого є Акціонерне товариство «Укрсоцбанк») та відповідачем ОСОБА_1 укладено Договір кредиту № 40.29-48/169 (далі по тексту - договір кредиту), відповідно до пункту п.1.1 відповідачу було надано у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 144 500 доларів США зі сплатою 12,5% річних, та з кінцевим терміном повернення заборгованості по кредиту до 26.04.2021р. (включно), на умовах визначених цим Договором.

За Іпотечним договором №013/193-І від 27.04.2007р. ОСОБА_1 передала АКІБ «Укрсоцбанк» в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 в забезпечення виконання зобов`язань за Договором кредиту №40.29-48/169.

16.12.2013р. приватним нотаріусом КМНО Паракудою І.В. було вчинено виконавчий напис №3624, яким запропоновано ПАТ «Укрсоцбанк» звернути стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 206 763,44 доларів США, що за курсом НБУ становить 1 652 660,16 грн, на двокімнатну квартиру, яка належить на праві власності ОСОБА_1 та є предметом іпотеки.

Вказаний виконавчий напис було оскаржено відповідачем та відповідно рішенням Апеляційного суду міста Києва від 12.07.2016р. (справа №761/31532/15-ц) визнано таким, що не підлягає виконанню.

На підставі договору купівлі-продажу квартири від 18.04.2019р., ОСОБА_2 та ОСОБА_3 набули в рівних частках право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

17.05.2019р. квартира змінила функціональне призначення та була переведена в нежитловий фонд.

Судом встановлено, що АТ «Сенс Банк» є правонаступником усіх прав та обов`язків АТ «Укрсоцбанк», що вбачається з наявної в матеріалах справи копії Статуту АТ «Сенс Банк», погодженого Національним банком України 12.09.2022р., відповідно до якого АТ «Сенс Банк» є юридичною особою, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги. Банк створений у формі акціонерного товариства та є правонаступником усіх прав і зобов`язань АТ «АЛЬФА-БАНК», а також всього майна, прав і зобов`язань АТ «Укрсоцбанк» на підставі передавального акту (затвердженого рішенням №5/2019 від 15.10.2019р. єдиного акціонера АТ «Укрсоцбанк» та рішенням Загальних зборів акціонерів АТ «Альфа-Банк» (протокол №4/2019 від 15.10.2019р.), у відповідності до якого до АТ «Альфа Банк» були передані все майно, права і зобов`язання АТ «Укрсоцбанк».

За приписами ч.1 ст.104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Водночас, судом встановлено, що постановою Київського апеляційного суду від 10.04.2023р. у справі № 761/337417/19, яку залишено без змін постановою Верховного Суду від 10.04.2024р., задоволено частково позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , АТ «Альфа - Банк», державного реєстратора комунального підприємства «Світоч» м.Києва Урупи Андрія Федоровича, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Юдіна Максима Анатолійовича про визнання протиправним та скасування рішення, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності на квартиру.

Витребувано з чужого незаконного володіння майно, а саме: групу нежитлових приміщень № 38, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1405959280000) та визнати право власності на групу нежитлових приміщень № 38, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1405959280000) за ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ). В іншій частині позову відмовлено.

Судом встановлено, що з моменту набрання законної сили рішенням в цивільній справі №761/33417/19, відповідач не зареєструвала в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на вказане нерухоме майно, що підтверджено інформаційною довідкою від 18.04.2024р., яку долучено до позову, при цьому відомості про державну реєстрацію іпотеки щодо вказаної квартири відсутні в реєстрі.

Разом з тим, за змістом норм Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (зокрема статті 3, 4) державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 24.01.2020р. у справі № 910/10987/18 викладено правовий висновок про те, що «статус іпотекодавця набуває лише особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки». При цьому Верховний Суд акцентував увагу на тому, що «державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. Відповідно до частини другої статті 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», записи, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. Наведеною нормою законодавець врегулював правову ситуацію, коли відомості, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не відповідають наявним чинним та нескасованим правовстановлюючим документам, на підставі яких проведені реєстраційні дії та які мають пріоритет над записами, що містяться у Державному реєстрі».

Звертаючись до суду з даним позовом представник АТ "СЕНС БАНК" вказує, що оскільки рішенням суду витребувано майно та визнано право власності за відповідачем, фактично скасовано реєстрацію про право власності за Банком, сторони вважаються повернутими в той стан, що існував до моменту реєстрації права власності на предмет іпотеки, відтак відновленню підлягають в тому числі й внесення запису про іпотеку, який був знятий/погашений у зв`язку з реєстрацією права власності за Банком та подальшої реалізації предмета іпотеки.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 цієї Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» (в редакції станом на день укладення договору іпотеки) іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом;.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом. (стаття 3 Закону).

Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

У статті 33 Закону передбачені підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки.

Зокрема, частиною першою цієї статті передбачено, що разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Отже, іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов`язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов`язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов`язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов`язань або зменшити їх.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.06.2021р. у справі №922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) вказала, що виключення запису про обтяження, зокрема, на підставі судового рішення саме по собі не припиняє іпотеки, яка залишається чинною. Відповідно скасування такого судового рішення не спричиняє відновлення дії іпотеки. Якщо предмет іпотеки не був реалізований та відсутні інші підстави для припинення іпотеки, встановлені законом, то іпотека є чинною з моменту внесення про неї первинного запису до відповідного реєстру незалежно від того, чи було скасоване судове рішення, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження. У такому разі запис про іпотеку підлягає відновленню. Запис про іпотеку не може бути відновлений з моменту вчинення первинного запису («заднім числом»), а підлягає відновленню з моменту вчинення запису про таке відновлення.

Також Велика Палата Верховного Суду вказала, що якщо іпотека припинена у зв`язку з реалізацією предмета іпотеки, то подальше скасування судового рішення, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, не впливає ані на чинність договору купівлі-продажу, ані на чинність іпотеки. Відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вважаються правильними, доки не доведено протилежне. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до загальних засад державної реєстрації прав належить гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Тому суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 9.6 зазначеної постанови від 15.06.2021р. дійшла висновку, що виключення на підставі судового рішення відомостей про право іпотеки з Державного реєстру іпотек не може впливати на чинність іпотеки, оскільки така підстава припинення іпотеки не передбачена законом. У такому випадку скасування судового рішення, яке стало підставою для внесення до Державного реєстру іпотек запису про припинення іпотеки, не відновлює дію останньої, оскільки іпотека є чинною незалежно від наявності таких відомостей у Державному реєстрі іпотек.

У пункті 9.8 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у випадку, якщо позивач вважає, що іпотека є та залишалася чинною, належним способом захисту було б звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна. Після набрання чинності рішенням суду у разі задоволення такого позову до відповідного державного реєстру має бути внесений запис про іпотекодержателя.

Згідно частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Заперечуючи проти позову, представник відповідача вказувала на відсутність у ОСОБА_1 заборгованості за Договором кредиту № 40.29-48/169 від 27.04.2007р., про що ПАТ «Укрсоцбанком» 26.06.2018р. було видано довідку №04.22-08/96-6287, що відповідно вказує на припинення дії іпотечного зобов`язання.

При цьому, дійсність припинення основного зобов`язання заперечується позивачем, зокрема, останнім долучено до матеріалів справи копію витягу з Протоколу № 77 від 21.10.2024р. засідання Комітету з управління непрацюючими активами роздрібного бізнесу та сегменту МСБ АТ «Сенс Банк» щодо відновлення заборгованості та іпотеки за Договором кредиту № 40.29-48/169 від 27.04.2007р. позичальника ОСОБА_1 .

Згідно вказаного протоколу відновлено в позабалансовому обліку заборгованість станом на 22.01.2019р. (до моменту оформлення іпотеки у власність Банку) за Договором кредиту № 40.29-48/169 від 27.04.2007р. в сумі 126 336 доларів США - заборгованість за тілом кредиту, 174 304,33 доларів США - заборгованість за процентами та пені в розмірі 100% (при наявності).

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

В той же час, у матеріалах справи відсутні первинні документи на підтвердження виконання ОСОБА_1 або будь-якою іншою особою кредитного зобов`язання за Договором кредиту №40.29-48/169 від 27.04.2019р., з яких можна було б встановити суму виконаного зобов`язання, дату погашення зоборгованості, а вказана довідка таким документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» не є.

При цьому, у постанові Київського апеляційного суду від 10.04.2023 року (справа №761/33417/19) міститься наступне посилання: "В позові позивач зазначає, що на момент реєстрації за банком права власності на квартиру заборгованість не була безспірною, оскільки рішенням суду було відмовлено в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором".

Варто звернути увагу, що з урахуванням існування вказаної довідки під час розгляду цивільної справи № 761/33417/19, ОСОБА_1 не посилалася на те, що заборгованість за договором кредиту нею сплачена в повному обсязі, а навпаки стверджувала, що заборгованість є спірною, водночас відповідну довідку у вказаній справі не використовувала як доказ, що вказує на суперечливу поведінку останньої на теперішній час, адже не відповідає її попереднім заявам та діям щодо виконання основного зобов`язання в повному обсязі.

З урахуванням приписів статей 80, 81, 89 ЦПК України, суд не вважає довідку №04.22-08/96-6287 належним та достатнім доказом припинення зобов`язання відповідача перед банком внаслідок виконання умов договору кредиту в повному обсязі. Більш того, вказана довідка не містить інформації про суму виконаного зобов`язання, зазначення дати погашення заборгованості.

Щодо твердження представника відповідача про те, що ОСОБА_1 з 13.09.2018р. зареєстрована в квартирі АДРЕСА_1 , то відповідна обставина жодним чином не підтвержує припинення іпотечного зобов`язання, а також виконання основого зобов`язання належним чином, водночас умовами іпотечного договору не встановлено заборону іпотекодавця на реєстрацію місця проживання у квартирі без дозволу іпотекодержателя.

Суд звертає увагу, що рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 18.10.2016р. справа № 761/16430/16-ц відмовлено в задоволенні позовних вимог ПАТ «Укрсоцбанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 326 180,14 дол. США, що в еквівалентні 8 887 965,85 грн, з яких: заборгованість за кредитом у сумі 126 336,00 дол. США, що в еквіваленті 3 442 284,44 грн, заборгованість за відсотками - 122 176,67 дол. США, що в еквіваленті 3 329 148,28 грн, пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 33 350,52 дол. США, що в еквіваленті 908 756,33 грн, пеня за несвоєчасне повернення відсотків - 44 316,95 дол. США, що в еквіваленті 1 207 576,79 грн.

Підставою для відмови стало те, що ПАТ «Укрсоцбанк» пропустило строк звернення до суду за захистом своїх порушених прав.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 11.01.2017р. апеляційну скаргу ПАТ «Укрсоцбанк» відхилено, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18.10.2016р. залишено без змін.

В подальшому, постановою Верховного Суду від 19.06.2019р. рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18.10.2016р. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 11.01.2017р. в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків та пені, нарахованих з 23.12.2009р. до 26.02.2016р., скасовано. У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення відсотків та пені, нарахованих з 23.12.2009р. до 26.02.2016р., відмовлено у зв`язку з безпідставністю. У решті рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18.10.2016р. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 11.01.2017р. залишено без змін.

Крім того, рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 10.05.2018р. (справа №761/40850/16-ц) відмовлено ПАТ «Укрсоцбанк» в задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , оскільки Банком пропущено строк позовної давності.

Вказане рішення не було оскаржено в апеляційному порядку та набрало законної сили.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018р. у справі №367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18) наведено правовий висновок про те, що, керуючись вимогами статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Відповідно до частини п`ятої статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень», судді мають право на доступ до усіх інформаційних ресурсів Реєстру, в тому числі до інформації, визначеної статтею 7 цього Закону. Доступ суддів до державної таємниці, що міститься в судових рішеннях, забезпечується відповідно до Закону України «Про державну таємницю».

Згідно з частиною третьою статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень», суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

Варто зауважити, що під час розгляду цивільної справи №761/16430/16-ц було встановлено, що позичальник здійснив останній платіж на погашення кредитної заборгованості - 23.09.2009р., що ОСОБА_1 не заперечувала, при цьому під час розгляду цивільної срави № 761/40850/16-ц сторона відповідача повідомила суду, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Суд звертає увагу, що подання відповідачем заяв про застосування судом строку позовної давності у вказаних справах свідчать про те, що під час таких дій ОСОБА_1 розуміла, що заборгованість за договором кредиту є безнадійною та банк позбавлений можливості вимагати від неї фактичної сплати заборгованості за договором кредиту, а також звернути стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Доктрина заборони суперечливої поведінки, базується на тому, що ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. В основу доктрини покладено принцип добросовісності.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них». Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі №390/34/17 (провадження № 61-22315сво18).

Суд констатує, що теперішня поведінка відповідача в частині твердження про те, що вона належним чином виконала кредитне зобов`язання вочевидь не узгоджується з її попередніми заявами та поведінкою, при цьому за відсутністю інших доказів виконання зобов`язань за кредитним договором (платіжних документів, тощо), суд критично оцінює доводи сторони відповідача про те, що іпотечне зобов`язання припинилося у зв`язку з належним виконанням основного зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020р. у справі № 129/1033/13-ц).

Отже, доводи представника відповідача про відсутність заборгованості за договором кредиту, на думку суду, не є переконливими, що як наслідок унеможливлює достеменно констатувати, що іпотечне зобов`язання є припиненим у зв`язку з належним виконанням основного зобов`язання.

Підстави припинення іпотеки передбачено статтею 17 Закону України «Про іпотеку», до яких зокрема належать: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її; з інших підстав, передбачених цим Законом.

Положення статей 526, 599 ЦК України передбачають, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Припинення державної реєстрації обтяження нерухомого майна іпотекою не передбачає припинення іпотеки, якщо договір іпотеки залишається дійсним та іпотека не припинена на законних підставах (Верхового Суду у складі колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18).

Суд зазначає, що наслідком витребування нерухомого майна у власність іпотекодавця та відновлення становища, яке існувало до порушення його прав щодо предмета іпотеки, а також відсутність в матеріалах справи достатніх доказів щодо виконання ОСОБА_1 основного зобов`язання у повному обсязі, є відновлення у позивача права на обтяження цього майна відповідно до іпотечного договору від 27.04.2007 року, укладеного між АКБ СР «Укрсоцбанк» (правонаступник АТ «Сенс-Банк») та ОСОБА_1 .

Суд звертає увагу на те, що пункт 1.1.3. іпотечного договору визначає, що невід`ємною частиною предмету іпотеки вважаються всі наступні покращення, переобладнання предмета іпотеки, що будуть проведені за термін обслуговування боргу за основним зобов`язанням.

З урахуванням вказаного пункту договору, суд погоджується з доводами представника позивача про те, що незалежно від того, чи були внесені зміни до договору іпотеки, у зв`язку перебудовою, зміною функціонального призначення предмета іпотеки, чи ні, іпотека поширюється й на таку реконструкцію.

Щодо застосування строку позовної давності, про що заявлено представником відповідача у відзиві, слід зазначити наступне.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст.256 ЦК).

Відповідно до статті 257 ЦК загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Мотивуючи необхідність застосування строку позовної давності як підставу для відмови у позові, представник відповідача у відзиві зазначає, що з 26.06.2018р. та до травня 2024р. позивач не звернувся до суду з позовною вимогою, якщо вважав його права порушеними.

Законом України № 540-ІХ від 30.03.2020р. «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнені, зокрема, пунктом 12 у відповідності до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020р. «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», установлено з 12 березня 2020р. до 22.05.2020р. на всій території України карантин.

В подальшому дія карантину відповідними постановами Кабінету Міністрів України неодноразово продовжувалась.

Так, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1236 від 09.12.2020 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (з урахуванням внесених змін) дія карантину на всій території України, встановленого постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020, була продовжена до 30.06.2023р.

Постановою Кабінету Міністрів України № 651 від 27.06.2023 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Таким чином, з наведеного вбачається, що карантин діяв на всій території України з 12.03.2020р. по 30.06.2023р.

Законом України № 2120-ІХ від 15.03.2022р. «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнені, зокрема, пунктом 19 у відповідності до якого у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022р. № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану (в редакції Закону України № 3450-ІХ від 08.11.2023р.).

Указом Президента України № 64/2022 від 24.04.2022р., який затверджений Законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022р. із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан строком на 30 діб. В подальшому відповідними указами Президента України дія воєнного стану в Україні неодноразово продовжувалася та на сьогоднішній день воєнний стан триває.

Отже, пункт 19 «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України передбачає зупинення строків позовної давності на час дії воєнного стану в Україні.

Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення (ч. 3 ст.263 ЦК України).

З урахуванням наведеного, позивачем подано даний позов у межах встановлених законом строків позовної давності.

Згідно із ч.ч.1, 7 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року, принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

За правилами доказування, визначеними статтею 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, дослідивши надані документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання за АТ «СЕНС БАНК» прав іпотекодержателя на нерухоме майно, а саме: групу нежитлових приміщень № 38, загальна площа (кв.м): 58, група приміщень № 38 в літ. "А"; Ганок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , на умовах, передбачених договором іпотеки від 27 квітня 2007року (реєстраційний номер майна : 1405959280000), що узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, що містяться у пункті 9.8 постанови від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20).

Однак, суд не вбачає підстав для задоволення позовної вимоги про внесення відповідного запису до Державного реєстру іпотек, оскільки прийняття рішення про визнання прав іпотекодержателя щодо спірного майна і є підставою для внесення відповідного запису до дежавного реєстру.

Частина перша статті 141 ЦПК України передбачає, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись до ст. 3, 4, 12, 13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 273, 352-355 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Акціонерного товариства "Сенс Банк" до ОСОБА_1 про визнання права іпотекодержателя на нерухоме майно та внесення запису до державного реєстру іпотек, - задовольнити частково.

Визнати за Акціонерним товариством «СЕНС БАНК» право іпотекодержателя на нерухоме майно, а саме: групу нежитлових приміщень № 38, загальна площа (кв.м): 58, група приміщень № 38 в літ. "А"; Ганок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , на умовах, передбачених договором іпотеки від 27 квітня 2007року (реєстраційний номер майна : 1405959280000).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Сенс Банк" витрати зі сплати судового збору у розмірі 12 877, 50 грн.

В іншій частині в позові відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано, або після перегляду рішення в апеляційному порядку, якщо його не скасовано.

Реквізити сторін:

Акціонерне товариство "Сенс Банк": м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд.100, код ЄДРПОУ 23494714;

ОСОБА_1 : АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Повний текст рішення складено 06.12.2024р.

СУДДЯ І.П.РОМАНИШЕНА