Рішення № 123676349, 27.11.2024, Калинівський районний суд Вінницької області

Справа № 756/1130/24

Провадження № 2/132/457/24

РІШЕННЯ

Іменем України

"27" листопада 2024 р. Калинівський районний суд Вінницької області у складі: головуючого - судді СЄЛІНА Є.В., при секретарі судового засідання - РИБАК І.Ю., за участі: представника позивача ОСОБА_1 - адвоката ПОГУРАЛОВА А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали суду в місті Калинівка Хмільницького району Вінницької області, у порядку загального позовного провадження цивільну справу № 756/1130/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Служба у справах дітей та сім`ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ:

23.01.2024 року до Оболонського районного суду в місті Києві звернулася ОСОБА_1 із вказаним цивільним позовом, в якому просить позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В обґрунтування цієї вимоги зазначила, що її рідна донька ОСОБА_4 перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , від якого у них народилась дитина - донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . ІНФОРМАЦІЯ_2 її донька ОСОБА_4 померла, і обов`язки щодо утримання та виховання дитини, перейшли до неї, оскільки батько ОСОБА_2 самоусунувся від цього, взагалі не цікавиться її життям, не проявляє свого піклування та турботи, не піклується про її здоров`я, моральний, фізичний та культурний розвиток. З урахуванням наведеного, на переконання позивача, наявні законні підстави для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно своєї малолітньої дитини - доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Даний позов, на підставі ухвали судді Оболонського районного суду міста Києва Шевчук А.В. від 29.01.2024 року, був переданий за територіальною підсудністю до Калинівського районного суду Вінницької області, для розгляду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Калинівського районного суду Вінницької області від 03.04.2024 року, визначено склад суду з розгляду цивільного позову: головуючого суддю Сєліна Є.В.

Ухвалою судді Калинівського районного суду Вінницької області Сєліна Є.В. від 15.04.2024 року, відкрито провадження за позовом, визначено здійснити його розгляд за правилами загального позовного провадження, призначене підготовче судове засідання.

Відповідно до ухвали Калинівського районного суду Вінницької області від 12.07.2024 року, закрите підготовче провадження у справі, призначено її до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась, залучила до участі у справі в якості представника - адвоката Погуралова Андрія Олеговича (ордер серії АР № 1159243, виданий 01.08.2024 року на підставі договору про надання правової допомоги/доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги № 02/БПД від 01.08.2024 року).

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат ПОГУРАЛОВ А.О. в судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги та просив їх задовольнити з підстав, зазначених у поданому позові.

Відповідач ОСОБА_5 в судове засідання повторно не з`явився, про дату, час, місце розгляду справи був повідомлений в передбаченому законом порядку.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - уповноважений представник Органу опіки та піклування Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації в судове засідання не з`явився, надав заяву, згідно якої просив розглянути справу за його відсутності.

Відповідно до положень статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд застосовує положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та відповідну практику Європейського суду з прав людини, як джерело право.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03) від 03.04.2008 року та «Олександр Шевченко проти України» (Заява № 8371/02) від 26.04.2007 року.

Передбачене частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» («Alimentaria Sanders S.A. v. Spain») від 07.07.1989 року).

У випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку Європейського суду з прав людини, є доцільнішим, ніж усні слухання, розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).

Саме на національні суди покладено обов`язок створення умов для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним, зокрема, суд має вирішувати, чи відкладати судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричиняє невиправдані затримки у провадженні (рішення від 06.09.2007 року у справі «Цихановський проти України», рішення від 18.10.2007 року у справі «Коновалов проти України»).

У рішенні в справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» від 07.07.1989 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що у випадках коли поведінка учасників судового засідання свідчить про умисний характер їх дій направлений на невиправдане затягування процесу чи зловживання своїм процесуальним правом, суд має реагувати на вказані випадки законними засобами, аби не було зневільовано ключовий принцип - верховенство права, в тому числі проводити судове засідання у відсутність особи, якщо таке затягування може нашкодити справі чи іншим учасникам справи.

За вищевказаних обставин, враховуючи вимоги закону про розгляд справи в розумні строки, а також рішення Європейського суду з прав людини «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» від 07.07.1989 року про те, що у випадках коли поведінка учасників судового засідання свідчить про умисний характер їх дій направлений на невиправдане затягування процесу чи зловживання своїм процесуальним правом, суд має реагувати на вказані випадки законними засобами, аби не було знівельовано ключовий принцип - верховенство права, в тому числі проводити судове засідання у відсутність особи, якщо таке затягування може нашкодити справі чи іншим учасникам справи, а тому суд вважає за необхідне розглянути справу за відсутності зокрема відповідача ОСОБА_2 , що не може розцінюватись, як порушення його прав, передбачених ст.ст.43, 49 ЦПК України.

Суд, заслухавши вступне слово представника позивача, з`ясувавши обставини, на які він посилається як на підставу заявлених вимог, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, прийшов до наступних висновків.

Судом установлено такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом достовірно встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 в місті Києві народилася ОСОБА_3 , батьками якої в свідоцтві про народження серії НОМЕР_1 , виданому повторно 25.07.2023 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції у місті Києві, зазначені: батько ОСОБА_2 , та мати ОСОБА_4 .

Мати дитини - ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 в місті Києві, про що свідчить свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 , видане 22.06.2023 року Київським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

Батько дитини - ОСОБА_2 є військовослужбовцем, та з 10.02.2021 року по теперішній час проходить військову службу в лавах Збройних Сил України, що підтверджується вироком Калинівського районного суду Вінницької області від 14.06.2024 року у справі № 132/1655/21 (провадження № 1-кп/132/57/24), який міститься в загальнодоступному доступі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована з 15.10.2013 року, та фактично на момент винесення цього судового рішення, проживає разом із бабою ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , та перебуває на її утриманні та вихованні, що випливає із: витягу з реєстру територіальної громади м. Києва № 105450239, виданого 15.01.2024 року відділом з питань реєстрації місця проживання / перебування фізичних осіб Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації; акту обстеження умов проживання дитини (дітей), затвердженого 12.01.2024 року заступником начальника Служби у справах дітей та сім`ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації Карпенко О.; довідки -характеристики № 1-15/74, виданої 22.12.2023 року Спеціалізованою школою № 214 Оболонського району м. Києва; заяв-повідомлень, складених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 від 23.01.2024 року.

Згідно висновку органу опіки та піклування Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації № 104-7459 від 25.09.2024 року, та доданих до нього документів, визнано за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітньої дитини - доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України, сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд з такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров`я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У частині першій статті 9 зазначеної Конвенції визначено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (стаття 141 СК України).

Обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені статтею 150 СК України.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частини дев`ята-десята статті 7 СК України).

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення й розвитку; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до дитини та її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти тощо.

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

У рішенні від 10 вересня 2019 року у справі «Странд Лоббен та інші проти Норвегії» (заява № 37283/13) Європейський суд з прав людини підкреслював, що взаємна радість, яку діти та батьки отримують у суспільстві один від одного, є основним елементом сімейного життя, і заходи держав-відповідачів, що перешкоджають цьому, рівносильні втручанню у право, гарантоване статтею 8 Конвенції. У випадках, коли відповідні інтереси дитини суперечать інтересам батьків, стаття 8 Конвенції вимагає, щоб органи влади держав-відповідачів встановлювали справедливий баланс цих інтересів і при встановленні балансу особливе значення надавалося найкращим інтересам дитини, які в залежності від свого характеру та важливості можуть переважати інтереси батьків. Як правило, найкращі інтереси дитини вимагають, з одного боку, щоб зв`язки дитини з її сім`єю підтримувалися, за винятком випадків, коли сім`я виявилася особливо непридатною для життя та розвитку дитини, оскільки порушення сімейних зв`язків означає від`єднання дитини від її коріння. З цього слідує, що сімейні зв`язки можуть бути розірвані лише за вкрай виняткових обставин і що має бути зроблено все для збереження особистих відносин та відновлення сім`ї.

За загальним правилом, доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останньої батьківських прав, покладено на позивача.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та характеристик учасників цих правовідносин (постанови від 18 лютого 2021 року у справі № 645/920/19, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22).

Судом під час розгляду цієї справи не встановлено підстав для застосування до відповідача такого крайнього й виключного способу впливу, як позбавлення його батьківських прав відносного його неповнолітньої доньки.

Судом враховано, що відповідач ОСОБА_2 на час подання позову і розгляду справи перебуває на військовій службі, що з урахуванням обставин, зумовлених введенням в Україні воєнного стану, свідчить про існування об`єктивних перешкод для повноцінної реалізації ним своїх батьківських обов`язків.

Та обставина, що відповідач ОСОБА_3 відповідно до вироку Калинівського районного суду Вінницької області від 14.06.2024 року у справі 132/1655/21 (провадження № 1-кп/132/57/24), який міститься в загальнодоступному доступі у Єдиному державному реєстрі судових рішень, був визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.407 КК України, за нез`явлення вчасно на службу до військової частини без поважних причин у період часу з 05.03.2021 року по 25.03.2021 року, за що йому судом призначене покарання із застосуванням ст.69 КК України, у виді службового обмеження для військовослужбовців на строк 1 (один) рік із відрахуванням в дохід держави десяти відсотків із суми грошового забезпечення, не може слугувати підставою для задоволення даного позову та позбавлення його батьківських прав відносно своєї дитини.

На переконання суду, наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності не свідчать про необхідність застосування до батька такого виключного заходу саме в інтересах дитини.

Суд не приймає до відома висновок Органу опіки та піклування Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації № 104-7459 від 25.09.2024 року про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , оскільки вказаним органом опіки та піклування не виявлено умисної поведінки батька щодо невиконання ним батьківських обов`язків по вихованню та утриманню дитини. Крім цього, цей висновок недостатньо обґрунтований та мотивований, так як він не містить висновків про те, чи відповідає такий крайній захід інтересам дитини та яким чином позбавлення відповідача батьківських прав захистить інтереси дитини.

Сама малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , будучи опитаною під час розгляду 05.09.2024 року комісією з питань захисту прав дитини Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації питання щодо доцільності/недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , що чітко зафіксовано у висновку Органу опіки та піклування Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації № 104-7459 від 25.09.2024 року, зазначила, що хоче продовжувати спілкуватися з батьком, проте жити бажає з бабусею.

Отже, сама малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , висловлює бажання не розривати її родинний зв`язок з батьком.

Суд пропонував стороні позивача здійснити допит малолітньої дитини під час розгляду цієї справи безпосередньо в судовому засіданні, з дотриманням порядку, визначеного ст.232 ЦПК України, однак представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Погуралов А.О. категорично заперечував проти такого допиту, пояснюючи свою позицію тим, щоб не завдати дитини психологічної травми.

Суд враховує, що думка дитини у вирішенні спору про позбавлення батьківських прав є важливою, проте вона не може бути вирішальною, як і не може бути безумовним свідченням того, що позбавлення батьківських прав призведе до забезпечення її якнайкращих інтересів.

Необґрунтоване (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини.

У справі відсутні відомості про застосування органами у справах дітей заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов`язків, відновлення психоемоційних зв`язків дитини з батьком, вжиття заходів щодо збалансування інтересів батька й доньки.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49). Наявності таких обставин у цій справі не доведено.

З урахуванням обставин у даній справі, суд вважає за доцільне попередити відповідача про зміну ставлення до виховання дитини, що узгоджується з пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», а також покласти на Орган опіки та піклування Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, контроль за виконанням батьківських обов`язків ОСОБА_2 .

Оскільки позов залишається без задоволення, то суд не вирішує питання про перерозподіл судових витрат відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України.

Згідно частини першої - третьої, п`ятої статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Виходячи із викладеного, керуючись ст.ст.223, 258-259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Служба у справах дітей та сім`ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав - залишити без задоволення.

Попередити ОСОБА_2 про необхідність належного виконання обов`язків по вихованню і утриманню малолітньої дитини - доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , уродженки міста Київ, та покласти на Орган опіки та піклування Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, контроль за виконанням батьківських обов`язків ОСОБА_2 .

Роз`яснити ОСОБА_1 , що у разі продовження вчинення ОСОБА_2 дій спрямованих на ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, вона за наявності для того правових підстав, не позбавлена можливості, повторно звернутися до суду із аналогічним позовом.

Рішення суду може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя