Рішення № 123635974, 06.12.2024, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_____________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"06" грудня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/959/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу № 916/959/24

за позовом: Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» (вул. Єреванська, № 1, м. Київ, 03087, код ЄДРПОУ 23697280)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Дунай Агрос» (вул. Кам`яна, № 28, с. Орлівка, Ізмаїльський р-н, Одеська обл., 68831, код ЄДРПОУ 368811450)

про стягнення 94 656,85 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.

Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Укргазбанк» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дунай Агрос» заборгованості в розмірі 94656,85 грн, яка складається з наступного: заборгованість за розрахунково-касове обслуговування - 78842,15 грн; заборгованість пені по несвоєчасному погашенні комісії 13360,93 грн; заборгованість 3% річних за несвоєчасне погашення комісії 987,11 грн, заборгованість з урахуванням індексу інфляції за несвоєчасне погашення комісії 1466,66 грн.

В обґрунтування позовних вимог ПАТ АБ «Укргазбанк» посилається на невиконання відповідачем умов договору банківського рахунку № 2020/КД/201-0036 від 04.06.2020 в частині своєчасної сплати комісії за надання послуг.

Позивач у справі зазначив, що вказаний договір регулює відносини між банком та відповідачем щодо відкриття для здійснення господарської діяльності рахунків на умовах, погоджених з банком.

При цьому, відповідно до умов спірного договору банківського рахунку відповідач підтвердив ознайомлення з умовами публічної пропозиції АБ «Укргазбанк» на укладення договору комплексного банківського обслуговування та діючими в банку тарифами, що розміщені на сайті банку, а також підтверджує акцептування публічної пропозиції АБ «Укргазбанк» на укладання договору комплексного банківського обслуговування та повну згоду з її умовами.

За ствердженням позивача, банк свої зобов`язання по договору виконав у повному обсязі, однак відповідач свої зобов`язання щодо сплати комісії за надання послуг порушив.

В свою чергу, позивач наголошує, що скріпивши договір підписами, у сторін виникли взаємні права та обов`язки, зокрема у відповідача виникло зобов`язання оплачувати послуги банку, що виникають в результаті обслуговування банківського рахунку, згідно тарифів, проте у зв`язку з невиконанням ТОВ «Дунай Агрос» зобов`язань за договором утворилась заборгованість у загальному розмірі 94656,85 грн, що зумовило звернення позивача до суду за захистом своїх прав.

Відповідач відзив на позов не надав, своїм правом на захист не скористався.

Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

2. Процесуальні питання, вирішені судом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.03.2024 позовна заява вх.№986/24 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.03.2024 позовну заяву Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» (вх. № 986/24 від 07.03.2024) залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом семи днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

11.03.2024 Публічним акціонерним товариством Акціонерний банк «Укргазбанк» надано до суду заяву про усунення недоліків (вх. № 10308/24) на виконання ухвали, із змісту якої вбачається усунення недоліків, встановлених ухвалою суду від 11.03.2024.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 18.03.2024 було прийнято позовну заяву (вх.№ №986//24 від 07.03.2024) до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/959/24, постановлено справу № 916/959/24 розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ст.ст.247-252 ГПК України без виклику сторін. Роз`яснено сторонам про можливість звернення до суду у строк визначений ч. 7 ст. 252 ГПК України з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Позивачу ПАТ АБ «Укргазбанк» ухвала суду про відкриття провадження у справі від 18.03.2024 була надіслана до електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд» та доставлена до електронного кабінету 18.03.2024, про що свідчить відповідна довідка про доставку електронного кабінету.

Відповідно до відомостей, наявних у КП «ДСС», відповідач - ТОВ «Дунай Агрос» є користувачем ЄСІТС, зареєстрований в «Електронному суді» та має власний «кабінет» в «Електронному суді».

Так, згідно довідки суду про доставку електронного документа (вих. № 916/959/24/18496/24 від 19.03.2024) документ в електронному вигляді «Ст.176 Ухвала про відкриття провадження у справі (спрощене)» від 18.03.2024 по справі № 916/959/24 (суддя Цісельський О.В.) було надіслано одержувачу - Товариству з обмеженою відповідальністю «Дунай Агрос» в його електронний кабінет, та документ доставлено до електронного кабінету 18.03.24 о 19:55 год.

Згідно з п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Відтак, в силу вищенаведених положень законодавства, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи, вважається днем вручення відповідачу відповідної ухвали суду.

Відповідно до абз. 2 п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Таким чином, Товариство з обмеженою відповідальністю «Дунай Агрос» 19.03.2024 повідомлено про відкриття провадження у справі та прийняття позовної заяви до розгляду.

Крім того суд констатує, що реалізація права на суд покладає на учасників справи певні обов`язки. Сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення ЄСПЛ у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07.07.1989).

У рішенні ЄСПЛ у справі «Тойшлер проти Германії» від 04.10.2001 наголошено, що обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів.

Витративши значні ресурси, Україна створила інформаційне поле, де зацікавлена особа легко знайде інформацію про судову справу. Функціонує Єдиний державний реєстр судових рішень. На сайті судової влади доступні персоналізовані відомості про автоматичний розподіл справ та розклад засідань. Працює підсистема «Електронний кабінет» ЄСІТС. Все безкоштовно і доступно.

Використання цих інструментів та технологій забезпечує добросовісній особі можливість звертатися до суду, брати участь у розгляді справи у зручній формі та з мінімальними витратами. Тобто держава Україна забезпечила можливість доступу до правосуддя і право знати про суд.

Зважаючи на вищевикладене, байдужа поведінка учасника справи, що виявляється, зокрема, у пасивній поведінці щодо реалізації своїх процесуальних прав, не повинна схвалюватися судом. Навпаки, судова практика повинна стимулювати учасників справи використовувати прогресивні форми роботи.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення учасників справи своєчасно та належним чином про розгляд справи і забезпечення реалізації ними своїх прав. Отже, суд констатує небажання відповідача протягом строку розгляду справи висловити свою правову позицію у даному спорі.

За наведених обставин суд доходить висновку, що судом було вчинено всі необхідні дії щодо повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі, вчинення відповідних процесуальних дій та надано можливість викласти свої, зокрема, заперечення проти задоволення позовних вимог, натомість відповідач не вживав заходів щодо реалізації наданого йому права навести свої доводи та міркування, заперечення проти заяв, доводів і міркувань інших осіб, передбачене статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, шляхом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів.

Отже, судом дотримані вимоги процесуального закону щодо належного та своєчасного повідомлення учасників про розгляд даної справи.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін в порядку ч.ч.5, 7 ст. 252 ГПК України від учасників справи до суду не надходило.

Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

При цьому, такий розумний строк визначений у статті 248 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Разом з цим, на підставі Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та подальших Указів Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» починаючи з 24.02.2022 на території України діє режим воєнного стану.

За змістом статей 10, 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами У країни може бути, змінено територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місце знаходження судів.

Отже, навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану конституційні права на судовий захист не можуть бути обмежені.

При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Разом з цим, відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

При цьому, суди повинні забезпечувати безпеку учасників судового провадження, запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист та визначених законом процесуальних прав в умовах воєнного стану, коли реалізація учасниками справи своїх прав і обов`язків є суттєво ускладеною.

Згідно із приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

За приписами статті 8 Конституції України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку «розумності строку» розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Європейський суд щодо тлумачення положення «розумний строк» в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Окрім того, Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» зазначив, що [..] очевидно, для кожної справи буде свій прийнятний строк, і встановлення кількісного обмеження, чинного для будь-якої ситуації, було б штучним. Суд неодноразово визнавав, що неможливо тлумачити поняття розумного строку як фіксовану кількість днів, тижнів тощо (рішення у справі «Штеґмюллер проти Авторії»).

У справі «Bellet v. France» Суд зазначив, що «стаття 6 §1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 §1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 §1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що «при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом» (див. рішення у справі «Walchli v. France», заява № 35787/03, п. 29, 26 липня 2007 року; «ТОВ «Фріда» проти України», заява №24003/07, п. 33, 08 грудня 2016 року).

Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашингдейн проти Великої Британії»).

При цьому, ворожі війська постійно здійснюють масований ракетний обстріл по об`єктам енергетичної інфраструктури України і через це в багатьох містах України, зокрема і у місті Одесі, де розташований Господарський суд Одеської області, періодично відсутнє електропостачання та, відповідно, інтернет-зв`язок. Поновлення постачання електроенергії та інтернет-зв`язку потребує додаткового часу.

Водночас, у місті Одесі періодично оголошуються повітряні тривоги, під час яких суддя та працівники апарату суду мають перебувати в укриттях з метою уникнення загрози життю та здоров`ю.

З огляду на запровадження на території України воєнного стану, з метою всебічного, повного, об`єктивного розгляду справи, задля забезпечення сторонам конституційного права на судовий захист, приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, задля ефективної реалізації сторонами своїх процесуальних прав, необхідності забезпечення реалізації процесуальних прав та обов`язків учасників справи, їх належного та безпечного доступу до правосуддя, а також враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Одесі, суд був вимушений вийти за межі строку встановленого ст.248 ГПК України.

З урахуванням викладеного, за об`єктивних обставин розгляд даної позовної заяви був здійснений судом без невиправданих зволікань настільки швидко, наскільки це було можливим за вказаних умов, у межах розумного строку в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Таким чином, суд продемонстрував достатню старанність, щоб дозволити сторонам, які повинні знати про правила, що застосовуються до надіслання судових повідомлень учасникам справи, визначитися з провадженням у відкритій господарській справі та скористатись своїми правами і обов`язками, передбаченими статтями 42, 46 ГПК України, вважає їх повідомленими належним чином.

Відповідач своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався, жодних заперечень проти позову не надав, з огляду на що суд вважає за можливе відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення /виклику/ учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

06.12.2024 судом було постановлено рішення в нарадчій кімнаті у відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, без його проголошення.

3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

На офіційному сайті Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укрогазбанк» (надалі - «Банк») було розміщено Публічну пропозицію АБ «Укргазбанк» на укладення договору комплексного банківського обслуговування суб`єктів господарювання (надалі - «Публічна пропозиція»). Відповідно до преамбули Публічної пропозиції, Банк, діючи на підставі ст. 641 та ст. 644 Цивільного кодексу України, звертається з цією Публічною пропозицією та бере на себе зобов`язання перед суб`єктами господарювання, які її приймуть (акцептують), надавати банківські послуги в порядку та на умовах, передбачених договором за встановленими Банком тарифами, які оприлюднені на офіційному сайті Банку https://www.ukrgasbank.com та/або на інформаційних дошках у відділеннях Банку.

Публічна пропозиція разом з заявами - договорами, тарифами, а також додатками, додатковими договорами/угодами до них є договором комплексного банківського обслуговування суб`єктів господарювання (надалі - договір).

Договір є договором приєднання відповідно до ст. 634 Цивільного кодексу України та може бути укладений шляхом приєднання клієнта, який виявив бажання отримувати комплексне обслуговування до запропонованого договору в цілому.

29.05.2020 Публічна пропозиція була затверджена протоколом спільного засідання КУАП та ТК АБ «Украгазбанк» №290520 та розміщена в мережі Інтернет за адресою: https://www.ukrgasbank.com/upload/file/d4_pub_l 5.06.2020.pdf.

04.06.2020 між Публічним акціонерним товариством акціонерний банк «Укргазбанк» в особі відділення №201/15 (далі позивач, банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дунай Агрос» (далі відповідач, клієнт) був укладений договір №2020/КД/201-0036 банківського рахунку (Заява-Договір банківського рахунку в частині послуг Розрахунково-касового та Дистанційного обслуговування) (далі - договір).

Відповідно до умов заяви-договору, відповідач звернувся до Банку з проханням відкрити для здійснення господарської діяльності рахунки на наступних умовах погоджених з Банком: валюта Рахунку - гривня (п. 3.1); вид рахунку: поточний рахунок, операції за яким здійснюються без використання електронних платіжних засобів/окремий рахунок зі спеціальним режимом використання для виплат по тимчасовій втраті (п. 3.2); обслуговування рахунку/ів просив здійснювати: розрахунково - касове поточного/их рахунку/ів на умовах тарифного плану «Розрахунковий», розрахунково - касове окремого/их рахунку/ів на умовах тарифного плану «Розрахунковий» дистанційне засобами системи на умовах тарифного плану «Базовий» (п. 3.3).

Відповідно до розділу 4 вказаного Договору клієнт:

- підтверджує ознайомлення з умовами Публічної пропозиції АБ «Укргазбанк» на укладання Договору комплексного банківського обслуговування та діючими в банку тарифами, що розміщені на сайті банку http://ukrgasbank.com;

- підтверджує акцептування Публічної пропозиції АБ «Укргазбанк» на укладання Договору комплексного банківського обслуговування та повну і безумовну згоду з її умовами;

- підтверджує та визнає, що Публічна пропозиція АБ «Укргазбанк» на укладання Договору комплексного банківського обслуговування, ця Заява-Договір, Тарифи, а також всі-зміни, додатки та додаткові договори/угоди до них у сукупності є Договором комплексного банківського обслуговування (далі - Договір);

- підтверджує, що всі умови Договору та діючих в банку тарифів йому зрозумілі та не потребують додаткового тлумачення;

- підтверджує, що вся інформація, надана до банку, є повною, достовірною у всіх відношеннях, і він зобов`язується повідомляти банк про будь-які зміни цієї інформації, що можуть статися протягом терміну дії Договору, не пізніше, ніж через 30 календарних днів з дня набрання чинності цих змін;

- підтверджує отримання від банку інформації, зазначеної в частині другій статті 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», до укладення цієї Заяви-Договору;

- підтверджує отримання тексту Публічної пропозиції АБ «Укргазбанк» на укладання Договору комплексного банківського обслуговування та діючих в банку тарифів, що розмішені на сайті банку http://ukrgasbank.com на адресу електронної пошти;

- підтверджує отримання свого примірника Договору в день укладення (підписання).

Як вбачається, 04.06.2020 така Заява - Договір банківського рахунку в частині послуг Розрахунково-касового та Дистанційного обслуговування №2020/КД/201-0036 була подана клієнтом до відділення №201/15 АБ «Укргазбанк» м. Рені.

Також умовами Публічної пропозиції визначено, що:

Заява-Договір - документ встановленого зразка, на підставі якого здійснюється приєднання (акцепт) клієнта до договору комплексного банківського обслуговування та клієнт обирає (підключається до) послугу(и) та/або комплекс(у) послуг із зазначенням істотних умов такої послуги (Розділ 1);

Дистанційне обслуговування - обслуговування, що дозволяє клієнту за допомогою системи отримувати інформацію (інформаційне обслуговування) по рахунках та здійснювати розрахункові операції (розрахункове обслуговування) по поточних рахунках/окремих рахунках на підставі ЕРД, а також отримувати інші послуги в порядку та на умовах, передбачених договором (Розділ 1);

Касове обслуговування послуги, що надаються банком клієнту на підставі договору, які пов`язані із видачею/прийманням коштів у готівковій формі з/на поточного/ий та/або окремого/мий рахунка/нок, а також здійсненням інших операцій, передбачених договором (Розділ 1);

Розрахункове обслуговування - послуги, що надаються банком клієнту на підставі договору, які пов`язані з переказом/надходженням коштів з/на рахунка/нок, а також здійсненням інших операцій відповідно до встановленого нормативно-правовими актами НБУ режиму обслуговування такого рахунку та передбачених договором. Розрахункове обслуговування здійснюється банком на паперових носіях та/або в вигляді ЕПІ переданих клієнтом до банку/банком до клієнта засобами системи та/або платіжним пристроєм. Розрахункове обслуговування включає в себе також Інформаційне обслуговування (Розділ 1);

Тарифи документ, яким банком самостійно визначена вартість послуг (операцій), що надаються банком за цим договором. Тарифи є невід`ємною частиною договору та розміщені на сайті банку та/або на інформаційних дошках у відділеннях банку (Розділ 1);

Договір визначає умови та порядок надання банком послуг клієнту та регулює відносини, що виникають між клієнтом і банком (далі разом за текстом - сторони) протягом строку дії договору (п.п. 2.1.1.);

Приєднання клієнта до договору здійснюється при першому зверненні до банку шляхом підписання 3аяви-Договору. Підписанням Заяви-Договору клієнт беззастережно приєднується до умов договору. Своїм підписом на Заяві-Договорі клієнт підтверджує, що на момент укладання договору клієнт ознайомився з текстом договору та усіма додатками до нього, повністю зрозумів їхній зміст та погоджується з викладеним у договорі (п.п. 2.1.3.);

Клієнт зобов`язаний своєчасно сплачувати вартість послуг банку на умовах та у розмірах, передбачених договором та/або тарифами банку, а також відшкодовувати будь-які документально підтверджені та обґрунтовані витрати банку згідно з умовами цього договору, зокрема пп.2.6.3. (п.п. 2.5.2.22.);

Банк має право отримувати від клієнта плату за надані послуги, згідно тарифів банку та умов договору (п.п. 2.5.3.4.);

Оплата послуг банку здійснюється клієнтом відповідно до діючих на момент виконання операції/надання послуги тарифів банку, що є невід`ємною частиною договору та розміщені на сайті банку та/або па інформаційних дошках у відділеннях банку та цього договору (п.п. 2.6.1.).

Підпунктом 2.7.11. Публічної пропозиції передбачено, що за несвоєчасну оплату послуг банку клієнт зобов`язаний сплатити банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого зобов`язання за кожен день такого прострочення.

Відповідно до Тарифного плану «Розрахунковий» встановлено абонентську плату та користування пакетом в рамках договору комплексного банківського обслуговування в сумі 200,00 грн, яка сплачується щомісячно при наявності обороту за поточним рахунком протягом звітного календарного місяця за кожний рахунок, який підключений до пакету.

Як вбачається з матеріалів, 04.06.2020 позивач відкрив відповідачу поточні рахунки та здійснював їх розрахунково-касове обслуговування.

Починаючи з липня 2023 року відповідач не сплачує плату за розрахункове обслуговування по рахункам, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість в загальній сумі 78842,15 грн. (по листопад 2023 року включно), що підтверджено відповідними банківськими виписками за рахунком ТОВ «Дунай Агрос» по обліку за розрахункове обслуговування № НОМЕР_1 за період з 01.08.2023 по 15.02.2024. Проте, оплата відповідачем в повному обсязі проведена не була, кошти на рахунку для договірного списання також були відсутні.

Позивачем до матеріалів справи також надано розрахунок суми боргу.

Невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором банківського рахунку від 04.06.2020 №2020/КД/201-0036 стало підставою для звернення позивача до господарського суду з відповідним позовом.

4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.

Відповідно до ч. .1, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського Кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частинами 1, 2 статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Статтею 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Штрафними санкціями згідно зі ст. 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Частинами 1, 2, 4 ст. 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

У відповідності з ч. ч. 1, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтями 525, 526 ЦК України, що кореспондуються за змістом з положеннями ст. 193 ГК України, передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом статей 626, 628 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У ст. 633 ЦК України передбачено, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (ч. 2 наведеної норми).

Згідно з частиною 1 статті 634 Цивільного кодексу України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

За правилами ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

За приписами ч.1 ст.901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 статті 903 ЦК України визначено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

За ч. 1 та 2 ст. 1067 ЦК України договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами. Банк зобов`язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам.

Відповідно до частини 4 статті 1068 Цивільного кодексу України, клієнт зобов`язаний сплатити плату за виконання банком операцій за рахунком клієнта, якщо це встановлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 1072 ЦК України банк виконує розрахункові документи відповідно до черговості їх надходження та виключно в межах залишку грошових коштів на рахунку клієнта, якщо інше не встановлено договором між банком і клієнтом.

5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Судом встановлено, що правовідносини між сторонами у справі виникли на підставі договору банківського рахунку №2020/КД/201-0036 від 04.06.2020, що укладений шляхом підписання заяви на приєднання до умов Публічної пропозиції.

Зазначений вище договір є договором приєднання відповідно до ст. 634 ЦК України. Публічна пропозиція на укладання договору комплексного банківського обслуговування суб`єктів господарювання оголошена банком з метою надання банківських послуг, умови та правила надання яких визначено договором комплексного банківського обслуговування суб`єктів господарювання. Публічною пропозицією банк, діючи на підставі ст. 641 та ст. 644 ЦК України бере на себе зобов`язання перед суб`єктами господарювання, які її приймуть (акцептують), надавати банківські послуги а порядку та на умовах, передбачених договором, за встановленими банком тарифами, які оприлюднені на офіційному сайті банку www.ukrgasbank.com та/або інформаційних дошках у відділеннях банку.

Акцептування пропозиції про приєднання до договору здійснюється за адресами місцезнаходження структурних підрозділів банку шляхом подання заяви на приєднання до договору комплексного банківського обслуговування суб`єктів господарювання.

Публічна пропозиція разом з заявою на приєднання та тарифами є договором комплексного банківського обслуговування суб`єктів господарювання.

Укладений між банком та відповідачем договір, який за своєю суттю відноситься до договору банківського рахунка, є підставою для виникнення у сторін за цим договором правовідносин відповідно до ст.ст. 173, 174 Господарського кодексу України (ст.ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України), і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання його сторонами.

Господарський суд враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.03.2021 у справі №904/2073/19, відповідно до якої договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідач заперечень щодо викладених у договорі умов не висловлював, питання про зміну умов договору не порушував. Сторони погодили умови договору та встановили відповідні зобов`язання з урахуванням загальних принципів цивільного законодавства. Згідно з положеннями статті 526 ЦК України, статей 193, 198 ГК України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк, відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України), а в силу приписів статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем умови укладеного договору виконано, надано відповідачу послуги з відкриття та комплексного банківського обслуговування рахунків, а також в період з 01.07.2023 по 30.11.2023 позивач здійснював надання послуг відповідачу за договором: розрахункове обслуговування по рахунку № НОМЕР_1 , що підтверджується заявою на приєднання до договору комплексного банківського обслуговування суб`єктів господарювання № 2020/КД/201-0036 від 04.06.2020 та виписками по рахункам відповідача.

Із матеріалів справи також вбачається, що будь-які заперечення щодо повного та належного надання позивачем банківських послуг з боку відповідача відсутні.

Доказів пред`явлення відповідачем претензій щодо якості, обсягів, а також термінів надання банківських послуг до суду не надходило, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання позивачем положень договору банківського рахунку в частині розрахунково-касового та дистанційного обслуговування відповідачем також не надано.

Однак, відповідач не повністю виконав зобов`язання щодо оплати послуг за розрахункове обслуговування рахунку за період з 01.07.2023 по 30.11.2023, внаслідок чого утворився борг в сумі 78842,15 грн.

Відповідач дану обставину не заперечив, не спростував доводів позовної заяви, не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судового розгляду, свого документально та нормативно обґрунтованого контррозрахунку суду не подав.

Відтак, враховуючи реалізоване право позивача на стягнення заборгованості за договором в судовому порядку, зважаючи на відсутність заперечень відповідача проти розміру такої заборгованості, приймаючи до уваги, що станом на дату прийняття рішення обов`язок по сплаті послуг за розрахункове обслуговування рахунку у повному обсязі настав, заборгованість відповідача по основній сумі заборгованості в розмірі 78842,15 грн перед банком належним чином доведена, документально підтверджена та клієнтом не спростована, перевіривши наданий позивачем розрахунок розміру основного боргу, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення 78842,15 грн є обґрунтованою, заснованою на законі, доведеною та такою, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно ст. 3 вказаного Закону, розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, судом було встановлено, що підпунктом 2.7.11. Публічної пропозиції передбачено відповідальність за несвоєчасну оплату послуг банку, зокрема, клієнт зобов`язаний сплатити банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого зобов`язання за кожен день такого прострочення.

На підставі норм зазначеного Закону та умов Публічної пропозиції позивач нарахував відповідачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ в сумі 13360,93 грн, починаючи обрахунок з 03.01.2023 по 01.01.2024.

Відтак, позивачем при обрахунку пені взято період обрахунку пені, починаючи з 03.01.2023, проте судом береться до уваги, що борг (щомісячний періодичний платіж) позивачем обраховується з 01.08.2023 за розрахункове обслуговування за період з 01.07.2023, відтак пеня повинна обраховуватися з наступного поточного місяця.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ч. 5 ст. 253 ЦК України)

Відповідно до ч. 3 ст. 253 ЦК України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України передбачено період часу, за який нараховується пеня, і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12.03.2020 у справі № 907/65/18, від 07.06.2019 у справі №910/23911/16 та від 22.08.2019 у справі №914/508/17.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені з урахуванням приписів ст. 251-255 ЦК України, беручи до уваги ч. 7 Прикінцевих положень ГК України, а також умови Договору щодо періоду оплати наданих послуг, суд встановив, що позивачем частково неправильно визначено періоди для нарахування пені, оскільки останнім не надано жодних доказів на підтвердження існування відповідної заборгованості станом на 03.01.2023.

Відтак, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, перевіривши періоди нарахування, взявши до уваги суми виникнення боргу помісячно починаючи обрахунок з 01.08.2024 по 01.01.2024, суд прийшов до висновку, що стягненню підлягає пеня в сумі 7641,18 грн, а в задоволенні решти пені слід відмовити.

Формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК України.

За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Умовами договору не визначено інший розмір процентів.

Відповідно до розрахунку доданого до позову за період з 03.01.2023 по 01.01.2024 позивач нарахував відповідачу 1466,66 грн інфляційних втрат та 987,11 грн 3% річних.

Суд, здійснивши перевірку нарахування позивачем 3% річних, прийшов до висновку, що позивачем також зазначено неправильний період прострочення грошового зобов`язання з наведених вище підстав щодо нарахування пені, відтак стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 3% річних в сумі 643,14 грн за період починаючи з 01.08.2023 по 01.01.2024, а в задоволенні решти 3% річних слід відмовити.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме: час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Такий висновок викладений у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.

Суд, перевіривши розрахунки позивача щодо стягнення 1466,66 грн інфляційних нарахувань, взявши правильний період до обрахунку, починаючи з 01.08.2023 по 01.01.2024, гне виходячи за межі визначених позивачем строків, прийшов до висновку, що позивачем зазначено правильні суми боргу від сум яких здійснювалось нарахування інфляційних втрат, проте період який брався судом до уваги вплинув на загальну суму нарахованих інфляційних втрат, відтак стягненню з відповідача на користь позивача підлягають інфляційні втрати в сумі 968,93грн.

Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29).

Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v.Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v.Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України»).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», рішення від 10.02.2010).

За приписами ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги. Контррозрахунку, доказів сплати вказаної заборгованості або належних та допустимих доказів, які би її спростовували, відповідачем суду також не подано.

В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості за договором на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості на підставі наданих позивачем доказів.

Суд враховує позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 08.06.2022 у справі №913/618/21, що доказувати факт здійснення відповідачем оплати, заявленої позивачем до стягнення, має саме відповідач, а не позивач.

Отже, приймаючи до уваги встановлення судом під час розгляду справи обставин наявності у відповідача перед позивачем заборгованості за розрахунково-касове обслуговування рахунку, враховуючи, що бездіяльність відповідача, яка виражається у несплаті цих коштів, суперечить вищевказаним нормам права та договору, а також те, що в установленому порядку відповідач обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, а суд не виявив на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, суд дійшов висновку, що позов є частково обґрунтованим, нормативно та документально доведеним, та підлягає частковому задоволенню, а стягненню підлягає 78842,15 грн боргу за комплексне банківське обслуговування суб`єктів господарювання, 7641,18 грн пені, 643,14 грн 3% річних та 968,93 грн інфляційних втрат, а в задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Відповідно до ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивачем при поданні позову до суду сплачено судовий збір в сумі 3028,00 грн.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, у зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 1818,10 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дунай Агрос» (вул. Кам`яна, № 28, с. Орлівка, Ізмаїльський р-н, Одеська обл., 68831, код ЄДРПОУ 368811450) на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» (вул. Єреванська, № 1, м. Київ, 03087, код ЄДРПОУ 23697280) заборгованість за розрахунково-касове обслуговування в розмірі 78 842 (сімдесят вісім тисяч вісімсот сорок дві) грн 15 коп, пеню в розмірі 7 641 (сім тисяч шістсот сорок одна) грн 18 коп, 3% річних в розмірі 643 (шістсот сорок три) грн 14 коп, інфляційні втрати в розмірі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) грн 93 коп та витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 818 (дві тисячі вісімсот вісімнадцять) 10 коп.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.

Наказ видати відповідно до ст.327 ГПК України.

Повний текст рішення складено 06 грудня 2024 р.

Суддя О.В. Цісельський