Постанова № 12358009, 04.10.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.10.2010                                                                                           № 53/225

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Коротун О.М.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача - Барінов А.О. – представник за дов. № 2 від 11.05.2010 року

від відповідача - не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Технології буріння"

на рішення Господарського суду м.Києва від 16.08.2010

у справі № 53/225 ( .....)

за позовом                               ТОВ "Україна Консалтинг"

до                                                   ТОВ "Бауер-Альтіс"

третя особа позивача           

третя особа відповідача           

про                                                   стягнення 359173,10 грн.

Суть рішення і апеляційної скарги:

У червні 2010 року ТОВ «Україна Консалтинг» звернулося до господарського суду з позовом до ТОВ «Бауер-Альтіс» про стягнення заборгованості за договором № АО-08-01-01 від 02.01.2008 року в сумі 359173,10 грн., у тому числі 347310,68 грн. основного боргу, 3084,14 грн. 3 % річних, 8778,28 грн. збитків від інфляції.

Рішенням господарського суду міста Києва від 16.08.2010 року (дата підписання – 19.08.2010 року) у справі №53/225 (суддя – Грєхова О.А.) позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна Консалтинг» задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бауер-Альтіс» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна Консалтинг» 347310,68 грн. боргу, 2920,53 грн. 3 % річних, 5816,08 грн. збитків від інфляції, 3560,05 грн. державного мита та 233,95 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині у позові відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ТОВ «Технології буріння» (найменування Товариства з обмеженою відповідальністю «Бауер-Альтіс» змінено згідно свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 № 252135 від 11.08.2010 року) звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило оскаржуване рішення господарського суду скасувати.

Апеляційна скарга мотивована неповним з’ясуванням обставин, що мають суттєве значення для справи, а також неправильним застосуванням норм процесуального права судом першої інстанції. Так, апелянт зазначає, що місцевий господарський суд, прийнявши рішення за відсутності повноважного представника відповідача, позбавив останнього можливості реалізувати процесуальні права, закріплені ст. 22 ГПК України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2010 року у справі № 53/225 апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 04.10.2010 року.

У судове засідання 04.10.2010 року з’явилися лише представник позивача, представник відповідача у судове засідання не з’явився, проте 01.10.2010 року через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду подав клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги.

Розглянувши вказане клопотання, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи за відсутності представника відповідача, оскільки останній був завчасно повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги, а відтак не був позбавлений можливості своєчасно направити в судове засідання повноважного представника. Крім того, ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2010 року явка сторін обов’язковою не визнавалась та доводилось до відома, що нез’явлення їх представників в засідання судової колегії не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 02.01.2008 року між ТОВ «Україна Консалтинг» (компанія) та ТОВ «Бауер-Альтіс» (клієнт) уклали договір № АО-08-01-01 (далі – договір), згідно з п. 1.1 якого клієнт доручає, а компанія приймає на себе зобов’язання з бухгалтерського обслуговування клієнта на підставі Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року із змінами та доповненнями.

Відповідно до п. 1.2 договору під поточною діяльністю компанії в рамках цього договору розуміється перелік послуг, наведених у додатку № 1 до цього договору. Для такої діяльності передбачена в п. 3.1 договору загальна вартість послуг.

Як вбачається з додатку № 1 до договору, сторони погодили основні послуги, які надаються компанією в будь-якому випадку, додаткові послуги, що виконуються безпосередньо клієнтом або компанією, послуги кур’єра, управлінські звіти, банк, управління кадрами, банк.

Так, вартість послуг, передбачених в п. 1.2 договору та додатку № 1 до нього, складає 7500,00 євро (крім ПДВ за ставкою 20 %) щомісяця. Вартість послуг всього складає 9000,00 євро (в т.ч. ПДВ 20 %) (п. 3.1 договору).

Згідно п. 3.3 договору за підготовку річного звіту для державних органів компанія стягує додатково до місячної ставки згідно з п. 3.1 договору 3750,00 євро (плюс ПДВ). Дана сума підлягає сплаті протягом 10 днів після надання рахунку, який виставляється після приготування всіх документів для річного звіту.

Пунктом 3.7 договору закріплено, що клієнт щомісяця оплачує послуги, передбачені п. 1.2 договору, не пізніше 25 числа місяця, за який надаються послуги.

Оплата послуг по даному договору проводиться в українських гривнях по курсу НБУ на день виставлення рахунку. Вказаний курс застосовується при перерахунку в гривні вартості послуг, вказаних в п. 3.1 – 3.5 договору (п. 3.9 договору).

Відповідно до п. 4.2 договору компанія направляє щомісяця клієнту акт приймання-передачі наданих компанією послуг. Клієнт зобов’язується підписати акт протягом 10 календарних днів або направити у письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. За умов, якщо по завершенні 10 календарних днів від клієнта не надійшло а ні акта, а ні відмови, послуги вважаються отриманими, а акт – підписаним.

На виконання умов договору позивачем були надані послуги з бухгалтерського обслуговування, що підтверджується актами надання послуг № 388, 389 від 31.12.2009 року, № 24 від 30.01.2010 року, № 42 від 26.02.2010 року, підписаними повноважними представниками сторін та скріпленими їх печатками, та послуги з підготовки річної звітності за 2009 рік до державних органів, що підтверджується актом надання послуг № 42 від 26.02.2010 року.

Однак, в порушення умов договору, відповідач за надані послуги не розрахувався, у зв’язку з чим в останнього утворилася заборгованість перед позивачем в сумі 347310,68 грн., що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків за І квартал 2010 року, підписаним повноважними представниками сторін та скріпленим їх печатками.

Встановивши вказані обставини справи, місцевий господарський суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 347310,68 грн. основного боргу підлягає задоволенню.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком господарського суду міста Києва з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного Кодексу, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, в силу зобов’язання одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Згідно з приписами статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 526 ЦК України встановлює, що зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Укладений між сторонами договір № АО-08-01-01 від 02.01.2008 року за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Статтею 901 Цивільного кодексу закріплено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як уже зазначалось, п. 3.7 договору закріплено, що клієнт щомісяця оплачує послуги, передбачені п. 1.2 договору, не пізніше 25 числа місяця, за який надаються послуги.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, строк виконання зобов’язань з оплати наданих послуг за актами надання послуг № 388, 389 від 31.12.2009 року, № 24 від 30.01.2010 року з урахуванням положень договору настав 25.12.2009 року та 25.01.2010 року відповідно.

Проте, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, що строк оплати всіх послуг, вказаних в акті надання послуг № 42 від 26.02.2010 року настав саме 15.03.2010 року.

Як вбачається з акта надання послуг № 42 від 26.02.2010 року, замовнику були надані послуги з бухгалтерського обслуговування в лютому 2010 року на суму 80832,83 грн. (без ПДВ) та послуги з підготовки річної звітності за 2009 рік до державних органів (п. 3.3 договору) на суму 40416,42 грн.(без ПДВ).

Виходячи з п. 3.7 договору, колегія суддів дійшла висновку, що строк оплати послуг з бухгалтерського обслуговування на суму 80832,83 грн. настав 25.02.2010 року.

Як уже зазначалось, оплата послуг з підготовки річного звіту для державних органів повинна бути здійснена протягом 10 днів після надання рахунку, який виставляється після приготування всіх документів для річного звіту (п. 3.3 договору).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем був виставлений відповідачу рахунок на оплату № 37 від 26.02.2010 року по акту надання послуг № 42 від 26.02.2010 року, що підтверджується фіскальним чеком № 3721 від 02.03.2010 року.

Враховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що строк оплати наданих послуг з підготовки річної звітності за 2009 рік до державних органів (п. 3.3 договору) на суму 40416,42 грн. настав 15.03.2010 року.

Однак докази перерахування коштів в розмірі 347310,68 грн. у матеріалах справи відсутні.

За таких обставин колегія суддів вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 347310,68 грн. заборгованості за надані послуги є обґрунтованими, а відтак правомірно задоволені господарським судом першої інстанції.

Крім того, господарським судом міста Києва стягнуто з відповідача на користь позивача 2920,53 грн. 3 % річних, 5816,08 грн. інфляційних нарахувань.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок розміру 3 % річних та інфляційних нарахувань з урахуванням настання строків виконання зобов’язання щодо оплати, здійснений позивачем, колегія суддів дійшла висновку, що останній розрахований не правильно, однак не виходячи за межі позовних вимог, колегія суддів вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3084,14 грн. 3 % річних, 8778,28 грн. інфляційних нарахувань.

Враховуючи викладене, господарський суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних нарахувань підлягала задоволенню, однак внаслідок невірного встановлення початкової дати строку виконання зобов’язання за актом надання послуг № 42 від 26.02.2010 року, припустився помилки в розрахунку заявлених сум.

Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, змінити рішення.

В силу вказаної норми зміна рішення може полягати у внесенні деяких поправок до резолютивної частини рішення (зменшити чи збільшити суму, що підлягає стягненню, змінити розмір державного мита, що підлягає стягненню, тощо), не змінюючи при цьому викладеного в рішенні головного висновку місцевого господарського суду щодо прав та обов’язків сторін у спірних правовідносинах.

Посилання апелянта на те, що при вирішенні даного спору по суті господарський суд першої інстанції не забезпечив йому можливості реалізувати процесуальні права, закріплені ст. 22 ГПК України, бо розглянув справу за відсутності його представника, колегією суддів до уваги не приймається, оскільки як вбачається з ухвали господарського суду міста Києва від 25.06.2010 року, розгляд справи відкладався судом на підставі п. 1 ч. 1 ст. 77 ГПК України.           

Крім того, колегія суддів підкреслює, що закріплене ст. 77 Господарського процесуального кодексу України відкладення розгляду справи у зв’язку з нез’явленням в судове засідання представників сторін, інших учасників судового процесу є правом суду, а тому якщо наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи і ухвалення законного та обгрунтованого рішення, суд може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті.

За таких обставин апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення в частині нарахування сум 3 % річних та інфляційних нарахувань підлягає зміні.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, –

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Технології буріння» залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 16.08.2010 року у справі №53/225 змінити.

Резолютивну частину рішення викласти в наступній редакції:

«Позов задовольнити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Технології буріння» (03126, м. Київ, вул. Качалова, 5 код ЄДРПОУ 33263036) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Україна Консалтинг» (04050, м. Київ, вул. Мельникова, 12 код ЄДРПОУ 34530681) 347310 (триста сорок сім тисяч триста десять) грн. 68 коп. заборгованості, 3084 (три тисячі вісімдесят чотири) грн. 14 коп. 3 % річних, 8778 (вісім тисяч сімсот сімдесят вісім) грн. 28 коп. інфляційних нарахувань, 3591 (три тисячі п’ятсот дев’яносто одну) грн. 73 коп. державного мита, 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаціно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ».

3. Видачу наказу доручити господарському суду міста Києва.

4. Матеріали справи №53/225 скерувати до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в порядку, встановленому чинним законодавством України.

Головуючий суддя                                                                      

Судді