Постанова № 12357938, 29.09.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.09.2010                                                                                           № 52/5

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Пашкіної С.А.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача -Подолянко Т. В. – представник за довіреністю № 06-5/08 від 04.01.2010 року

від відповідача - Зубченко Н. Ю. – представник за довіреністю № Д07/2010/05/05/12-3 від 12.05.2010 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» в особі Структурного підрозділу «Енергозбут Київенерго»

на рішення Господарського суду м.Києва від 03.06.2010

у справі № 52/5 ( .....)

за позовом                               Комунального підприємства «Київпастранс» в особі філії Автобусний парк № 8

до                                                   Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»

про                                                   стягнення 150173,15 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення основного боргу в сумі 137896,62 грн., 3 % річних в сумі 3212,26 грн. та 9063,27 грн. збитків від інфляції.

Під час розгляду справи позивачем подавались заяви про збільшення позовних вимог (а.с.111-113, 139-141), в яких позивач, крім заявлених в позові вимог, просив суд розірвати договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 111-0731-9 від 01.02.2002 року та стягнути з відповідача 67466,60 грн. в якості компенсації завданих невиконанням зобов’язань збитків.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо неприйняття вказаних заяв до розгляду, оскільки відповідно до статті 22 ГПК України позивачу надано право до винесення рішення по суті, зокрема, змінити предмет або підставу позову, збільшити розмір позовних вимог, під чим слід розуміти збільшення розміру вже заявлених позовних вимог, в даному випадку основного боргу, 3 % річних та збитків від інфляції, а не заявлення нових вимог – розірвання договору та стягнення збитків, звернення до суду з якими має відбуватись в загальному порядку.

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.06.2010 року, повний текст якого підписаний 22.07.2010 року, у справі № 52/5 позов задоволено частково, з відповідача на користь позивача стягненуто 137896,62 грн. основного боргу, 3116,84 грн. 84 коп. 3% річних, в іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції ґрунтується на тому, що відповідач всупереч вимогам законодавства та умовам договору не виконав зобов’язань з постачання теплової енергії при наявності у нього переплати позивачем у сумі 137896,62 грн.

Відмову в задоволенні вимог про стягнення збитків від інфляції суд першої інстанції обґрунтовує тим, що у відповідача перед позивачем відсутні грошові зобов’язання, а відтак, нарахування збитків від інфляції не є правомірним.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 03.06.2010 у справі №52/5 в повному обсязі та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що спірне рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки спірний договір на дату розгляду справи в суді діє, а відтак, спірна сума - це сальдо розрахунків, а не заборгованість, яку необхідно стягнути зі штрафними санкціями.

Ухвалою від 19.08.2010 року колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя – Пашкіна С.А., судді Калатай Н. Ф, Ропій Л. М. апеляційну скаргу Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» в особі Структурного підрозділу «Енергозбут Київенерго» прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Розпорядженням в. о. Голови суду № 01–23/1/5 від 07.09.2010 року справу № 52/5 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Пашкіної С.А., суддів Калатай Н.Ф., Синиці О. Ф.

Під час розгляду справи представник відповідача надав пояснення по суті спору, в яких апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив та просив залишити її без задоволення, а рішення суду – без змін.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно яким апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне.

01.02.2002 року позивач та відповідач уклали договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 111-0731-9 (далі Договір), предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді на умовах, передбачених Договором.

Відповідно до пункту 2.2.1 Договору відповідач зобов’язався постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби опалення та вентиляції в період опалювального сезону, гарячого водопостачання –протягом року.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

З доданих до матеріалів справи копії рішення господарського суду міста Києва від 04.08.2009 року та постанови Вищого господарського суду України від 03.02.2010 року у справі 42/390, порушеної за позовом АЕК „Київенерго” до КП „Київпастранс” в особі Автобусного парку № 8 м. Києва про стягнення заборгованості за спожиту електроенергію, слідує, що вартість поставленої відповідачем за умовами спірного Договору протягом грудня 2008 року – січня 2009 року позивачу теплової енергії становить 258407,56 грн., в той час як позивач сплатив 396 304,18грн., з урахуванням переплати 22570,52грн., що існувала на початок грудня 2008 року.

Таким чином, позивачем за умовами Договору перераховано відповідачу 137896,62 грн., в той час як останній на вказану суму теплову енергію не поставив, що ним самим не заперечується.

Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 – 5 ГПК України господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов’язкових до виконання на всій території України рішень, ухвал, постанов.

Відповідно до ч. 3 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Згідно ч. 3 ст. 111-11 ГПК України постанова касаційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Враховуючи, що повний текст рішення суду у справі 42/390 підписаний 14.08.2009 року, законної сили воно набрало 25.08.2009 року, і факти, встановлені в ньому, зокрема, той факт, що за умовами спірного Договору позивач має переплату в розмірі 137896,62 грн., доводити не треба.

Як слідує з наявної в матеріалах справи копії корінця нараду № 165 від 23.02.2009 року (а.с. 86), починаючи з 25.02.2009 року відповідачем припинено постачання теплового енергії за Договором.

Листом № 1409 від 29.10.2009 року (а.с. 16) позивач просив відповідача списати кредиторську заборгованість АП-8 повністю та зарахувати 137896,62 грн., переплачених автобусним парком №8 протягом грудня 2008 – квітня 2009 років, в рахунок майбутнього опалювального сезону.

Відповідач на вказаний лист позивача відповів листом № 048-71-13925 від 27.11.2009 року (а.с. 14), в якому відмовився здійснити перерахунок та підключення автобусного парку № 8 до системи опалення у зв’язку з наявністю боргу у позивача перед відповідачем.

Колегія суддів вважає за необхідне, зауважити відповідачеві на незаконності відмови ним позивачу по суті листа № 1409 від 29.10.2009 року з підстав наявності в нього боргу, відсутність якого встановлена судом у рішенні, яке набрало законної сили, адже відповідач не наділений правом ревізувати таке судове рішення і не визнавати його в будь-який спосіб.

Станом на дату розгляду справи судом першої інстанції постачання теплової енергії за умовами Договору не відновлено, що сторонами не заперечується.

Позивач, звернувшись до суду з даним позовом, на будь-які норми закону не послався, правову природу заявленої до стягнення суми основного боргу не визначив.

Суд першої інстанції, задовольняючи вимоги позивача в частині стягнення суми основного боргу, визначив її як суму попередньої оплати виходячи з норм ч. 2 ст. 693 ЦК України, згідно якій, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Колегія суддів з зазначеною правовою позицією погодитися не може, адже матеріали справи свідчать, що сума 137896,62 грн. не була перерахована відповідачу як попередня оплата за умовами Договору, а утворилася як переплата потягом грудня 2008 – січня 2009 року внаслідок застосування відповідачем тарифів, встановлених нормативно-правовими актами Київської міської державної адміністрації, які втратили чинність, що було враховано судом при розгляді вище згаданої справи № 42/390.

Проте, незважаючи на підстави, з огляду на які суд першої інстанції задовольнив вимог позивача в частині стягнення основного боргу в сумі 137896,62 грн., рішення господарського суду міста Києва від 03.06.2010 у справі № 52/5 в цій частині залишається без змін з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України, в силу зобов’язання одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Статтями 11, 509 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є підставою виникнення цивільних прав і обов’язків.

Відповідно до частини першої статті 275 ГК України за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі –енергію) споживачеві (абоненту), який зобов’язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки, до яких за своєю правовою природою відноситься спірний Договір, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 662 ЦК України встановлено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України, в силу зобов’язання одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону; Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається

Згідно ч. 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

З матеріалів справи слідує та сторонами не заперечується, що відповідач маючи переплату позивача за Договорам в сумі 137 896,62 грн. за поставлену протягом грудня 2008 – січня 2009 року теплову енергію, що встановлено рішенням суду у справі 42/390, відмовився постачати останньому теплову енергію, мотивуючи це наявною в нього заборгованості, відсутність якої встановлена судом.

Проте, договірні зобов’язання щодо поставки протягом грудня 2008 – січня 2009 року теплової енергії і її оплати сторони Договору виконали у повному обсязі, а тому вимоги позивача повернути зайво сплачені за спожиту у цей період теплову енергію є законними.

Суд першої інстанції, задовольнивши вимоги позивача про стягнення з відповідача 137896,62 грн. переплати, прийняв вірне по суті рішення. Підстав для скасування рішення суду в цій частині не вбачається.

При цьому, колегія суддів звертає увагу відповідача, що відповідно до статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Виходячи з принципу справедливості та добросовісності, відповідач після встановлення у судовому порядку факту переплати відповідачем за спожиту протягом певного періоду теплову енергію, мав вжити заходів для виконання свого договірного зобов’язання на зазначену суму, оскільки гроші не були позивачем відповідачу подаровані, і відповідач мав певні обов’язки перед платником.

Згідно ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншім актом цивільного законодавства.

Статтею 625 ЦК України встановлено сплату 3% річних від суми боргу.

З огляду на зазначені норми закону, суд першої інстанції правомірно частково задовольнив вимоги позивача в частині стягнення 3 % річних в сумі 3116,84 грн. Підстав для скасування рішення в цій частині не вбачається.

Підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні з відповідача збитків від інфляції в сумі 9063,27 грн. також не вбачається, оскільки вимог до відповідача про перерахування суми основного боргу від позивача не надходило і у відповідача, відповідно, не виникало такого зобов’язання, а тому права позивача не були порушені.

З огляду на викладене, рішення господарського суду міста Києва суду у справі № 52/5 від 03.06.2010 залишається без змін.

Щодо витрат відповідача за подачу апеляційної скарги слід зазначити наступне.

Згідно ст. 3 декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» із заяв майнового характеру, що подаються до господарського суду, державне мито сплачується у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 та не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, із апеляційних скарг – 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

Рішенням від 03.06.2010 року у справі № 52/5 позов задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 141013,46 грн.

Відповідачем рішення суду першої інстанції оскаржене повністю, при зверненні з апеляційною скаргою сплачено 750,90 грн. державного мита (платіжне доручення № 7524 від 30.07.2010 року), в той час як сплати треба було 705,07 грн. (50% від 410,13 грн.).

Таким чином, поверненню відповідачу підлягає зайво сплачене державне мито в сумі 45,83 грн. (750,90-705,07).

Судові витрати відповідача за подачу апеляційної скарги в сумі 705,07 грн. покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

11. Апеляційну скаргу Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» в особі Структурного підрозділу «Енергозбут Київенерго» на рішення господарського суду міста Києва від 03.06.2010 року у справі № 52/5 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 03.06.2010 року у справі № 52/5 залишити без змін.

3. Повернути Акціонерній енергопостачальній компанії «Київенерго» (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, ідентифікаційний код 00131305) з Державного бюджету України зайве сплачене за подачу апеляційної скарги державне мито в сумі 45 (сорок п’ять) грн. 83 коп., перераховане платіжним дорученням № 7524 від 30 липня 2010 року, оригінал якого міститься в матеріалах справи.

4. Повернути до господарського суду міста Києва матеріали справи № 52/5.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

04.10.10 (відправлено)