Рішення № 12357525, 27.10.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" жовтня 2010 р. Справа № 57/186-10

вх. № 7751/4-57

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - - Лагутіна В.В., дов. від 06.05.2010 р;

відповідача - не з'явився; третьої особи - не з'явився;

розглянувши справу за позовом Іноземного підприємства "Калісто", м. Харків 3-я особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ПФ "Орнатус", м. Харків

до Приватного підприємства "PROK", м. Харків

про стягнення 2962,36 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Іноземне підприємство “Калісто” звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з відповідача - Приватного підприємства "PROK" 2565,24 грн. суми основного боргу (попередньої оплати), 112,38 грн. відсотки річних за період з 19.02.2009 року по 05.08.2010 року; 284, 74 інфляційних за період з 19.02.2009 року по 05.08.2010 року, а також позивач просить віднести на відповідача свої витрати по оплаті державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Позовні вимоги мотивовано порушенням зобов’язань відповідачем щодо поставки товару - вітрини.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 01 вересня 2010 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 28 вересня 2010 року о 12:00 год.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 28 вересня 2010 року залучено до участі у справі Приватну фірму “Орнатус”, м. Харків вул.. Малом’ясницька, 9/11, код 24136224), в якості Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

Ухвалами господарського суду Харківської області від 28 вересня 2010 року,11 жовтня 2010 року, 20 жовтня 2010 року розгляд справи відкладався.

Представник позивача у призначеному судовому засіданні 27 жовтня 2010 року позов підтримував та наполягав на його задоволенні.

У призначене судове засідання представник відповідача не з’явився, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, про причини неявки у судове засідання суд не повідомив.

Судом перевірено адресу відповідача, згідно з наданого позивачем витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), станом на 30.09.2010 року, місцезнаходження відповідача – 61001, м. Харків, провулок Плеханівський,3, саме на цю адресу надсилались процесуальні документи, які отримувались представником відповідача (поштове повідомлення а.с 25).

Відповідно до вимог частин 1, 3 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Виходячи з вимог ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідач – «належним чином був повідомлений про час та місце судового засідання».

Третя особа у призначене судове засідання свого представника не направила, витребувані судом документи не надала, про причини неявки у судове засідання суд не повідомила, про час та місце судового засідання була повідомлена належним чином.

Відповідач та третя особа правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористались, процесуальне право на участь у судовому засіданні не реалізували.

Присутній в судовому засіданні 27 жовтня 2010 року позивач вважає за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні без участі представника відповідача.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Враховуючи те, що норми ст.38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, суд дійшов висновку про достатність в матеріалах справи доказів та можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами і документами відповідно до приписів ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позов, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи. між Приватною фірмою “Орнатус”(третя особа у справі) та Приватним підприємством "РгоК" (відповідачем у справі) існували правовідносини, щодо яких відповідач поставив сплачений третьою особою ПП “Орнатус” платіжним дорученням № 1639 від 29.02.2008 року товар - профіль ціновий 203.00 грн, згідно видатковій накладній № ПР-26 від 11.03.2008 року.

Згідно платіжного доручення № 21987 від 21 жовтня 2008 року Приватна фірма “Орнатус” (третя особа у справі) здійснила перерахування грошових коштів ПП "РгоК" (далі по тексту відповідач) у розмірі 2565,24 грн. за поставку вітрини.

Проте, відповідач не поставив третій особі сплачений товар, у зв’язку з чим, ПФ "Орнатус" звернулась до відповідача з листом-вимогою №863/юр від 21.01.2009 року, про зобов'язання здійснити поставку продукції, за яку було здійснено оплату.

Відповідач (ПП "РгоК") на зазначений лист –вимогу не відреагував, зобов’язання щодо поставки вітрини не виконав, у зв’язку з чим, третя особа (ПФ "Орнатус" ) надіслала на його адресу лист - вимогу №34/09-юр від 11.02.2009 року, в якому, керуючись ст.. 612, 651 Цивільного кодексу України, повідомила про втрату інтересу до подальшого виконання зобов'язань щодо поставки вітрини та вимагала від відповідача повернення грошових коштів, сплачених платіжним дорученням №21297 від 21.10.2008 року у розмірі 2565,24 грн.

15 червня 2010 року між ІП Калісто" (далі – позивачем у справі) та ПФ "Орнатус" (третьою особою у справі) було укладено договір про відступлення права вимоги № 14/06/10, відповідно до умов якого, первісний кредитор ПФ “Орнатус”уступив новому кредитору –позивачу, а позивач (новий кредитор) прийняв на себе право грошової вимоги до ПП "РгоК" (відповідача у справі) у розмірі 2565,24 грн.(п.1 договору).

30 червня 2010 року позивач повідомив Відповідача, що відбулася заміна кредитора у зобов’язанні щодо сплати 2565,24 грн., про що свідчить лист ІП “Калісто”№ 1109/2010, який надіслано на адресу відповідача 01.07.2010 року, згідно поштової квитанції та опису (а.с.10). Також в зазначеному листі позивач вимагав протягом 7 календарних днів виконати свої зобов’язання щодо сплати 2565,24 грн. шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок нового кредитора.

Таким чином, відповідач був письмово повідомлений позивачем про зміну кредитора в зобов’язанні.

Проте, відповідач не сплатив позивачу наявну заборгованість в сумі 2565,24 грн., що і стало підставою для звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду Харківської області.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов’язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб’єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконати її обов’язку.

Господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Згідно із ч.ч.1, 4 ст.202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Дво-чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов’язку в натурі (присудження до виконання обов’язку в натурі).

Статтею 611 Цивільного кодексу України одним із правових наслідків порушення зобов'язання визначено припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно з ч.1 ст. 615 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом.

Дійсно, статтею 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором, або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Матеріали справи свідчать про те, що оплата ПФ “Орнатус”за поставку товару (вітрини) відбувалась не в межах укладеного між ПФ “Орнатус” та ПП "РгоК" будь-якого договору.

Проте, між сторонами фактично укладено окремий договір поставки, а письмовим підтвердженням укладання такого договору є платіжне доручення № 21297 від 21.10.2008 року, за яким ПФ “Орнатус” перерахувала ПП "РгоК" грошові кошти, із зазначенням найменування товару, його кількості та ціни, а отже у подальшому сторони мали керуватися положеннями чинного законодавства, що регулює правовідносини поставки та загальний порядок виконання зобов’язань поставки. Окрім того, матеріали справи не містять доказів того, що відповідач ПП "РгоК" відмовся від отримання перерахованих ПФ “Орнатус” платіжним доручення № 21297 від 21.10.2008 року грошових коштів, або їх повернув.

При цьому суд зазначає, що пунктами 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" №996-XIV від 16.07.1999 року чітко визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях.

Відповідно до пункту 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України за № 88 від 24.05.1995, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність для використання його у підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти і сплатити за нього грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Зазначена норма Цивільного кодексу України кореспондується з положеннями статті 265 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 670 Цивільного кодексу України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

В свою чергу, в ч.2 ст. 693 Цивільного кодексу України зазначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Тобто цивільне законодавство чітко визначає способи захисту цивільних прав покупця в разі недопоставки товару чи відсутності його передачі у встановлений строк

Виходячи з вищевикладеного, ПФ “Орнатус” мала право вимагати від відповідача, на свій вибір, передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати, а відповідач зобов'язаний виконати вимогу ПФ “Орнатус”(третьої особи), виходячи з положень Цивільного кодексу України.

З матеріалів справи вбачається, що ПФ “Орнатус” (третя особа у справі), надіслала на адресу відповідача лист - вимогу №34/09-юр від 11.02.2009 року з проханням повернути попередню оплату за платіжним дорученням №21297 від 21.10.2008 року, в зв'язку з тим, що товар не був поставлений.

Проте, відповідач, передплату за непоставлений ним товар у сумі 2565,24 грн. не повернув, отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов’язання щодо повернення суми передплати у розмірі 2565,24 грн., сплачених ПФ “Орнатус” платіжним дорученням № 21297 від 21.10.2008 року за поставку товару – вітрини.

Зміст вказаного листа-вимоги передусім узгоджується з нормою ч.2 ст. 693 Цивільного кодексу України, згідно якої покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк.

Разом з тим, слід зазначити, що ч.1 ст. 665 Цивільного кодексу України прямо встановлено право покупця відмовитися від договору купівлі-продажу у разі відмови продавця передати проданий товар.

Пунктом 1 статті 512 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за право чином (відступлення права вимоги).

У відповідності до ст. 513 Цивільного кодексу України, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняться у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Статтею 514 Цивільного кодексу України, встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 516 Цивільного кодексу України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Згідно ст. 517 Цивільного кодексу України, первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Відповідно до угоди №14/06/10 від 15 червня 2010 року про відступлення права вимоги до позивача – ІП “Калісто” (позивачу у справі) перейшли всі права первісного кредитора ПФ “Орнатус” стосовно вимоги сплати боргу у розмірі 2565,24 грн. Таким чином, кредитором по зобов’язанням відповідача - ПП "РгоК", які виникли у зв’язку неповерненням ПФ “Орнатус” грошових коштів в сумі 2962,36 грн. є позивач.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, зобов’язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду доказів погашення в добровільному порядку суми боргу, суд визнає вимогу позивача щодо стягнення заборгованості з відповідача 2962,36 грн. належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договорами.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем за прострочення відповідачем зобов'язання по оплаті 2962,63 грн., за період з 19.02.2009 року по 05.08.2010 року нараховане 3% річних в розмірі 112,38 грн., та інфляційних у розмірі 284,74 грн., розрахунок яких перевірено з урахуванням вимог діючого законодавства.

При цьому, грошове зобов’язання це зобов’язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору.

З урахуванням того, що у відповідача відсутнє таке грошове зобов’язання перед третьою особою, а є обов’язок по поверненню суми передплати за продукцію в розмірі 2962,63 грн. з підстав неналежного виконання зобов’язань по поставці продукції, суд вважає, що в цій частині в задоволенні позовних вимог в цій частині відмовити.

При винесені рішення суд враховує, що аналогічна правова позиція викладена у Постанові ВГСУ у справі N 53/266-08.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати у даній справі покладаються на відповідача пропорційно задоволених вимог.

Керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями ст.ст. 11,15,16, 509, 512-517, 525, 526, 530, 612, 625,627,629,901,903 Цивільного кодексу України, статтями 20,173,174,179, 193 Господарського кодексу України, , статтями 1, 22, 32, 33, 43, 44, 46, 49, 69, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства "РгоК" (61001, м. Харків, пров. Плеханівський, 3 код ЄДРПОУ 32435890) на користь Іноземного підприємства "Калісто " (61044, м. Харків, пр-т. Московський, 257 Код ЄДРПОУ 34756181) 2565,24 грн. суми попередньої оплати, 88,33 грн. державного мита та 204,36 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В задоволенні решти вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя

Рішення оформлено згідно з вимогами ст. 84 ГПК України

та повний текст рішення складено та підписано 01 листопада 2010 року

справа № 57/186-10