Рішення № 123549034, 05.12.2024, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2024 року м. Житомир справа № 240/11448/24

категорія 112010203

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Лавренчук О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, у якому просить:

- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, які полягають у відмову в призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку на 5 років згідно статті 55 Закону №796 протиправними;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку на 5 років згідно статті 55 Закону №796 з 26.03.2024;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити нарахування та виплату пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку на 5 років згідно статті 55 Закону №796, починаючи з 26.03.2024.

В обґрунтування позову вказує, що має право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на 5 років, оскільки проживання та роботи в зоні посиленого радіологічного контролю, станом на 01.01.1993, становить 4 роки 2 місяці 8 днів. Просить позов задовольнити.

Суддя своєю ухвалою від 30.07.2024 прийняла позовну заяву до розгляду, відкрила спрощене позовне провадження та зобов`язала Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області надати до суду у термін, протягом п`ятнадцяти днів, з дня отримання даної ухвали, належним чином завірені копії матеріалів відмовної пенсійної справи ОСОБА_1 .

Відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області надійшов до суду 07.08.2024. Заперечуючи позовні вимоги відповідач вказує, що за наслідком розгляду заяви позивача від 26.03.2024 та пакету документів, зокрема, й індивідуальних відомостей про застраховану особу, страховий стаж Позивача на дату звернення склав 37 років 02 місяці 23 дні. Період проживання у зоні посиленого радіоекологічного контролю згідно довідки № 65 від 27.01.2023 в с. Середи Житомирської області складає 04 роки 02 місяці 08 днів, що дає право на зниження пенсійного віку на 3 роки за досягнення 57- річного віку, тобто з 23.03.2026. До страхового стажу зараховані всі періоди роботи. Таким чином, оскільки Позивач не досяг передбаченого пенсійного віку, право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку у Позивача відсутнє. Відповідач також зазначає, що Пенсійний фонд України має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії. Просить відмовити у задоволенні позову.

Відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області надійшов до суду 04.09.2024. Заперечуючи позовні вимоги відповідач вказує, що враховуючи принцип екстериторіальності, розгляд заяви та наданих документів щодо призначення пенсії за віком здійснено структурним підрозділом Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення від 02.04.2024 № 064050005286 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи в зв`язку з недосягненням пенсійного віку. Отже, дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області є правомірними та вмотивованими. Просить відмовити у задоволенні позову. До відзиву додано колпії з матеріалів пенсійної справи позивача

У період із 17.10.2024 по 30.10.2024 головуюча у справі суддя перебувала у відпустці.

Розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні), з особливостями, визначеними статтями 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, позовну заяву та відзив, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Встановлено, що 26 березня 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про призначення пенсії за віком.

Розгляд заяви позивача від 26.03.2024 здійснювало, за принципом екстериторіальності, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 02.04.2024 №064050005286 відмовлено в призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку. Вказано: Згідно наданих документів та індивідуальних відомостей, страховий стаж заявниці на дату звернення становить 37 років 02 місяці 23 дні. До страхового стажу зараховані всі періоди роботи. Право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку у заявниці відсутнє, у зв`язку з недосягненням пенсійного віку. Період проживання у зоні посиленого радіоекологічного контролю згідно довідки № 65 від 27.01.2023 в с. Середи Житомирської області складає 04 роки 02 місяці 08 днів, що дає право на зниження пенсійного віку на 3 роки за досягнення 57- річного віку, тобто з 23.03.2026. Рекомендовано надати посвідчення потерпілого від ЧАЄС.

Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області листом від 03.04.2024 №0600-0208-8/40337 повідомило ОСОБА_1 про прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області.

Вважаючи відмову у призначенні пенсії за віком протиправною, а свої права та інтереси порушеними, позивач звернулась до суду.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.49 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII (далі - Закон №796-XII) пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Положеннями ст.15 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року №1788-XII визначено умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом №796-XII або їм надається право на одержання пенсій на підставах, передбачених цим Законом.

Відповідно до абз. 1 ст.55 Закону №796-XII передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Згідно з абз.5 п.2 ст.55 Закону №796-XII встановлено, зокрема, що особи, особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, мають право на зниження пенсійного віку на 2 роки та додатково на 1 рік за 3 роки проживання або роботи, але не більше 5 років.

Із аналізу наведеної правової норми встановлено, що право на зменшення пенсійного віку мають особи, які постійно проживали чи працювали у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 не менше 4 років, при цьому початкова величина зниження пенсійного віку на 2 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Аналогічний правовий підхід щодо застосування зазначених норм матеріального права міститися у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №556/1153/17, від 11.04.2018 у справі №565/1829/17 та враховується при вирішенні цієї справи в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України, згідно якої при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного суду.

Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що відповідачем враховано період проживання позивача на території радіоактивного забруднення відповідно до довідки №65 від 27.01.2024.

Судом досліджено вказану довідку та встановлено, що у ній міститься інформація, що ОСОБА_1 постійно проживала в с. Середи, Новоград-Волинський (Ємільчинський) район, Житомирська область, з 26.04.1986 по 07.05.1992 (а.с. 120 на звороті).

З урахуванням змісту оскаржуваного рішення та довідки №65 від 27.01.2024, податковим органом визнається наявність у позивача права на зменшення пенсійного віку на 3 роки (2 роки - початкова величина, оскільки позивач з моменту аварії по 31.07.1986 проживав на території радіоактивного забруднення та додатково 1 рік за чотири проживання на зазначеній території )

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом зазначає, що із 13.05.1992 по 06.07.2004 та із 06.07.2004 по 29.05.2024 зареєстрована та проживає в с. Руденька, Звягельського (Ємільчинського) району, а на підтвердження вказаних обставин надає до позову довідки: від 30.05.2024 №233 та від 29.05.2024 №203.

Однак, зазначені довідки не було надано до заяви про призначення пенсії від 26.03.2024, а тому не беруться судом до уваги.

Разом з тим, позивачем до заяви від 26.03.2024 було надано довідку ТОВ "Ємільчинський льонозавод" від 21.04.2023 №7 у якій вказано, що позивач із 15.04.1993 по 26.03.1999, із 29.09.2000 по 24.04.2001 та із 28.08.2001 по 22.05.2002 працювала на даному підприємстві (а.с. 122).

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року №106 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української PCP про порядок введення в дію законів Української PCP «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» смт.Ємільчине Житомирської обаласті було віднесено до зони посиленого радіологічного контролю.

Відповідно до ст. 2 Закону України " Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" залежно від ландшафтних та геохімічних особливостей грунтів, величини перевищення природного доаварійного рівня накопичення радіонуклідів у навколишньому середовищі, пов`язаних з ними ступенів можливого негативного впливу на здоров`я населення, вимог щодо здійснення радіаційного захисту населення та інших спеціальних заходів, з урахуванням загальних виробничих та соціально-побутових відносин територія, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, поділяється на зони. Такими зонами є:

1)зона відчуження

2)зона безумовного (обов`язкового) відселення

3) зона гарантованого добровільного відселення

4) зона посиленого радіоекологічного контролю

Відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства надзвичайних ситуацій України, Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, інших центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується та координується через відповідних міністрів" №5459-VI від 16.10.2012, у Законі України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" у статті 2: частини третю і четверту виключити.

З урахуванням вказаних правових норм, суд дійшов висновку, що у період, зазначений у довідці від 21.04.2023 №7, позивач працювала на території радіоактивного забруднення - зоні посиленого радіоекологічного контролю, всього: 05 років 11 місяців 12 днів (із 15.04.1993 по 26.03.1999), 6 місяців 27 днів (із 29.09.2000 по 24.04.2001) та 8 місяців 25 днів ( із 28.08.2001 по 22.05.2002).

Отже, із 26.04.1986 по 16.10.2012, позивач проживала на території радіоактивного забруднення - зоні посиленого радіоекологічного контролю більше десяти років.

Положення Закону №796-ХІІ за дотримання умов, визначених у ньому, дозволяють зменшувати пенсійний вік особи, але не більше ніж на 5 років.

Таким чином, виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов`язує із фактом фізичного перебування особи у забрудненій зоні у зв`язку із постійним проживанням, або у зв`язку із роботою в такій місцевості. При цьому, як вбачається зі змісту статті 55 вказаного Закону, зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.

Відтак позивач має право на зменшення пенсійного віку за додатковим критерієм - 1 рік за 3 роки проживання, але не більше 5 років, як потерпілий від Чорнобильської катастрофи особа, який постійно проживав у зоні посиленого радіологічного контролю, позаяк він станом на 01.01.1993 постійно проживала у цій зоні більше 4 років.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ, зокрема щодо призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку за додатковою умовою 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років, тобто ОСОБА_1 має право на пенсію зі зниженням пенсійного віку на 5 років відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ.

Така позиція узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 27.03.2019 у справі №569/7589/17 (№14-560цс18), від 10.04.2019 у справі №162/760/17 (№14-550цс18), Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 26.07.2023 у справі № 460/2589/20 (№ К/9901/25886/20).

Серед іншого, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.03.2019 по справі №569/7589/17 зазначалось: «Таким чином, право на пенсію відповідно до Закону №796-XII мають лише ті особи, які отримали посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і (або) потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи».

На момент досягнення позивачем 55 років стаття 26 Закону № 1058-IV передбачала право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

В оскаржуваному рішенні від 02.04.2024 зазначено про наявність у позивача страхового стажу 37 років 02 місяці 23 дні. Такі відомості вбачаються й з розрахунку страхового стажу (а.с.126 на звороті, 127).

Єдиною підставою для відмови у призначенні пенсії на підставі заяви від 26.03.2024 вказано недосягнення пенсійного віку (враховуючи визнання відповідачем строку проживання на території радіоактивного забруднення з моменту аварії по 01.01.1993, - 4 роки).

За наведених обставин, які підтверджують досягнення позивачем пенсійного віку (55 років), наявність необхідного страхового стажу (більше 37 років) та факт проживання у зоні посиленого радіоекологічного контролю станом на 01.01.1993 не менше 4 років, а всього більше десяти років у такій зоні, суд приходить до висновку про протиправність оскаржуваного рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії зі зменшенням пенсійного віку.

Враховуючи вищевказане, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 02.04.2024 №064050005286 є протиправним та не необґрунтованим, а тому підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити позивачу пенсію за віком, суд зазначає наступне.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

З практики Європейського суду витікає наступне: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.

Однак, відповідачем при розгляді заяви позивача не було враховано, що повноваження державних органів не є дискреційними у даному випадку, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.11.2019 у справі №509/1350/17, оцінюючи ефективність обраного судом способу захисту (зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву), зазначила, що суд має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії. Суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення ( Постанова Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі 826/4418/14).

Водночас, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Відповідно до частини 4 статті 245 КАС України суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Пунктом 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, встановлено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

У справі, яка розглядається судом встановлено, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви від 26.03.2024 за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Донецькій області, рішенням якого ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років.

Відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом у постанові від 09 липня 2024 року у справі №240/16372/23, дії зобов`язального характеру щодо призначення позивачці пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком.

Отже, належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Донецькій області призначити та виплачувати пенсію за віком ОСОБА_1 ..

Щодо дати, з якої позивачу могла б бути призначена пенсія, то суд зауважує, що за приписами пункту 1 частини першої статті 45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

З аналізу наведеної норми Закону №1058-ІV вбачається, що пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося до спливу трьох місяців з дня виникнення права на призначення такої пенсії.

Матеріалами справи підтверджено, що 55-річного віку позивач ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) досягла 23.03.2024. Із заявою про призначення пенсії звернулась 26.03.2024, тобто до спливу трьох місяців з дня досягнення нею пенсійного віку. Відтак позивач має право на призначення пенсії з 23.03.2024 - з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку.

Суд зауважує, що позовна вимога про "зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити нарахування та виплату пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку на 5 років згідно статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи" є передчасною, оскільки на виконання даного судового рішення, органом Пенсійного фонду України, позивачу пенсію ще не призначено.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявник вважає, що положення певного акту впливають на його правове становище.

Право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи дійсно щодо особи має місце факт порушення права, свободи чи інтересу, та це право, свобода або інтерес порушені відповідачем.

При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Право на захист - це суб`єктивне право певної особи, тобто вид і міра її можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав. Воно випливає з конституційного положення: "Права і свободи людини і громадянина захищаються судом" (ст. 55 Конституції України).

Отже, кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання у сфері цивільних, господарських, публічно-правових відносин та за наявності неврегульованих питань.

Порушення права означає необґрунтовану заборону на його реалізацію або встановлення перешкод у його реалізації, або значне обмеження можливостей його реалізації тощо.

З наведеного слідує, що суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача.

Тобто, судовому захисту підлягають лише порушені, невизнані або оспорюванні права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.

Аналогічна позиція наведена у постанові Верховного Суду України від 01.12.2015 у справі №800/134/15 та постанові Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №820/3327/16.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині є передчасними, адже спору в цій частині фактично не існує.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню

При зверненні до суду з адміністративним позовом позивачем сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Однак, як вбачається зі змісту прохальної частин позову, позивачем заявлено одну позовну вимогу немайнового характеру та похідну від неї.

У зв`язку із задоволенням позовних вимог суд дійшов висновку, що судові витрати, понесені позивачем, належать відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області у розмірі 1211,20 грн.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 255, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Частково задовольнити позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, буд. 7,м. Житомир, 10003, ЄДРПОУ: 13559341), Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (вул. Батюка, 8, м.Слов`янськ, Донецька область, Краматорський район, 84116, ЄДРПОУ: 13486010) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду в Донецькій області від 02 квітня 2024 року №064050005286 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити ОСОБА_1 із 23 березня 2024 року пенсію із зниженням пенсійного віку на п`ять років, відповідно до статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду у Донецькій області на користь ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати у сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Лавренчук

05.12.24