Рішення № 12333992, 12.11.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 59/6 12.11.10

За позовом Заступника прокурора м. Севастополя в інтересах держави в

особі Севастопольської міської ради

До Севастопольської міської державної адміністрації (Відповідач 1)

Товариства з обмеженою відповідальністю «Севастопольцентрбуд» (Відповідач 2)

Про визнання недійсним договору про право забудови земельної ділянки (суперфіцій)

Суддя Івченко А.М.

В засіданнях приймали участь:

Від прокуратури Гресків І.І.- від Прокуратури м. Києва

Від позивача не зявився

Від відповідача 1 не зявився

Від відповідача 2 не зявився

В судовому засіданні 12.11.2010 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Заступника прокурора м. Севастополя в інтересах держави в особі Севастопольсьої міської ради до Севастопольської міської державної адміністрації та Товариства з обмеженою відповідальністю «Севастопольцентрбуд»про визнання недійсним Договору про право забудови земельної ділянки (суперфіцій), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 укладений 10.09.2007 між Севастопольською міською державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю «Севастопольцентрбуд».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.09.2010 порушено провадження у справі № 59/6, розгляд справи призначено на 29.09.2010 о 11:00.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.09.2010 у звязку з неявкою представників сторін, розгляд справи відкладено на 19.10.2010 о 15:15.

В судовому засіданні 19.10.2010 представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Представник прокуратури в судовому засіданні надав витяг з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців, відповідно до якого місцезнаходженням відповідача 2 є: АДРЕСА_2

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.10.2010 у звязку з неявкою представників відповідачів, розгляд справи відкладено на 02.11.2010 о 16:15.

В судове засідання представник відповідача 2 зявився, надав письмовий відзив на позов, в якому проти позову заперечує повністю, посилаючись на те, що укладений між сторонами договір є правомірним, укладеним із виконанням вимог, встановлених ст. 203 ЦК України, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.11.2010 у звязку з неявкою представників позивача, відповідача 1, розгляд справи відкладено на 12.11.2010 о 15:30.

В судове засідання 12.11.2010 представники позивача та відповідачів 1, 2 не зявилися, від відповідача 2 надійшла телеграма та клопотання № б/н від 10.11.2010 про відкладення розгляду справи, у звязку із неможливістю явки його представника та про продовження строку розгляду справи.

Розглянувши в судовому засіданні 12.11.2010 зазначене вище клопотання відповідача 2 про відкладення розгляду справи № 59/6, суд відмовляє в його задоволенні з огляду на те, що згідно зі ст. 28 ГПК України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника, а отже відповідач 2 не позбавлений можливості направити у судове засідання іншого представника, видавши йому відповідну довіреність.

Відповідно до статті 69 ГПК України суд відмовляє в задоволенні клопотання про продовження строку розгляду справи № 59/6.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Судом, у відповідності з вимогами ст. 81-1 ГПК України, складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Заслухавши пояснення представника прокуратури, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши у судовому засіданні оригінали документів, копії яких знаходяться у матеріалах справи, суд

ВСТАНОВИВ:

За наслідком проведеної Прокуратурою міста Севастополя перевірки було встановлено, що 10.09.2007 між Севастопольською міською державою адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю «Севастопольцентрбуд»було укладено договір про право забудови земельної ділянки (суперфіцій), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 «б»площею 0,2829 гектарів.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, прокуратура вважає, що зазначений договір суперфіцію укладено з особою, у якої таке право відсутнє та з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) за умовами ст. 398 Цивільного кодексу України, ст. 102-1 Земельного кодексу України виникає на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, а оскаржуваний договір укладено безпосередньо з Севастопольською міською державною адміністрацією, у той час, як розпорядження землями відповідно до вимог земельного законодавства в межах м. Севастополя належить Севастопольській міській раді.

Статтею 78 Земельного кодексу України в редакції від 27.04.2007 (чинна на момент укладання спірного договору, наступні зміни 28.12.2007) визначається зміст права власності на землю. Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Пунктом 2 ст. 83 Земельного кодексу України в редакції від 27.04.2007 визначено, що у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

Відповідно до пп. 1, 3, 4 ст. 84 Земельного кодексу України в редакції від 27.04.2007 визначено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності, а також визначається перелік земель, що відносяться до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну та приватну власність.

Згідно з п. 5 ст. 84 Земельного кодексу України в редакції від 27.04.2007 зазначено, що Держава набуває права власності на землю у разі: а) відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; б) придбання за договорами купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; в) прийняття спадщини; г) передачі у власність державі земельних ділянок комунальної власності територіальними громадами; ґ) конфіскації земельної ділянки.

Відповідно до п. 10 Розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України в редакції від 27.04.2007 рішення про розмежування земель державної і комунальної власності в межах населених пунктів приймають відповідні сільські, селищні, міські ради за погодженням з органами виконавчої влади, а за межами населених пунктів - органи виконавчої влади за погодженням з відповідними органами місцевого самоврядування.

На уточнюючі запитання суду представник Севастопольської міської ради пояснив, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 «б»перебуває у комунальній власності, Держава не набувала права власності на зазначену земельну ділянку, рішення про розмежування земель державної і комунальної власності в межах населеного пункту Севастополя стосовно вказаної земельної ділянки Севастопольською міською радою за погодженням з Севастопольською міською державною адміністрацією не приймалося.

Зазначена земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 «б»знаходиться в межах населеного пункту міста Севастополя, до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну та приватну власність, визначених ст. 84 Земельного кодексу України не відноситься, а отже відноситься до земель комунальної власності.

Статтею 9 Земельного кодексу України в редакції від 27.04.2007 визначено, що до повноважень Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин на їх території належить: а) розпорядження землями територіальної громади міста; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; з) організація землеустрою; м) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Статтею 17 Земельного кодексу України в редакції від 27.04.2007 визначено, що до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить: а) розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом; в) координація здійснення землеустрою та державного контролю за використанням та охороною земель; д) підготовка висновків щодо встановлення та зміни меж сіл, селищ, районів, районів у містах та міст; ж) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Згідно з п. 12 Розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України в редакції від 27.04.2007 до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності»в редакції від 19.12.2006 (чинна на момент укладання спірного договору, наступні зміни 28.12.2007), розмежування земель державної та комунальної власності здійснюється відповідно до Конституції України, Земельного кодексу України, Закону України «Про власність», Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», цього Закону та інших нормативно-правових актів, що не суперечать цьому Закону.

Статтею 7 зазначеного Закону в редакції від 19.12.2006 зазначено, що при розмежуванні земель державної та комунальної власності до земель комунальної власності територіальних громад сіл, селищ, міст передаються: усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної власності та земель, віднесених до державної власності.

В статті 6 зазначеного Закону в редакції від 19.12.2006 наводиться перелік земель, які не можуть передаватися до комунальної власності при розмежуванні земель державної та комунальної власності.

Вказана земельна ділянка не відноситься до наведеного переліку земель.

Аналізуючи правову природу оспорюваного договору вбачається, що цей правочин є удаваним з огляду на таке.

Пунктом 1 ст. 102-1 Земельного кодексу України в редакції від 27.04.2007 встановлено, що право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України.

Пунктом 1 ст. 413 Цивільного кодексу України в редакції від 31.05.2007 (чинна на момент укладання спірного договору, наступні зміни 16.09.2008) передбачено, що власник земельної ділянки має право надати її в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель (суперфіцій). Таке право виникає на підставі договору або заповіту.

Строк права забудови, який надається за договором про право забудови земельної ділянки від 10.09.2007 становить 49 років і закінчується 10 вересня 2056 року (п. 1.6 договору).

Відповідно до пп. 4 п. 1 ст. 416 Цивільного кодексу України в редакції від 31.05.2007 право користування земельною ділянкою для забудови припиняється у разі невикористання земельної ділянки для забудови протягом трьох років підряд.

Пунктом 3.1 спірного договору про право забудови земельної ділянки (суперфіцій) від 10.09.2007 встановлена плата за надання права забудови під час будівництва до вводу до експлуатації будівлі (будівель), яка становить 1364 грн. 00 коп. на три роки, а плата після вводу до експлуатації будівлі (будівель) становить 6819 грн. 00 коп.

Отже, укладена угода є удаваною на підставі ст. 235 Цивільного кодексу України. Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Пунктом 2 вищезазначеної статті Цивільного кодексу України зазначено, що якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Отже, даний договір є договором оренди земельної ділянки, тому правовідносини сторін регулюються правилами ст. ст. 93, 124 Земельного кодексу України в редакції від 27.04.2007.

Відповідно до ст. 93 Земельного кодексу України в редакції від 27.04.2007 право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності; земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземним громадянам і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам; оренда земельної ділянки може бути короткостроковою - не більше 5 років та довгостроковою - не більше 50 років; орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватись орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда); орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи; відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом.

Згідно зі ст. 124 Земельного кодексу України в редакції від 27.04.2007 передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Як вбачається із матеріалів справи, Севастопольською міською радою рішення, яке є підставою для укладення спірного договору про право забудови земельної ділянки (суперфіцій) від 10.09.2007 не приймалося.

У спірному договорі зазначено, що відповідач 1 Севастопольська міська державна адміністрація діє на підставі Розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації від 10.06.2006 за № 741-р та Розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації від 20.06.2006 за № 547-7, які свідчать лише про призначення ОСОБА_2 першим заступником голови міської державної адміністрації та про розподіл обовязків між головою, першим заступником, заступниками голови, заступником голови керівником апарату Севастопольської міської державної адміністрації.

Як вбачається із матеріалів справи, Севастопольською міською державною адміністрацією розпорядження, яке є підставою для укладення спірного договору про право забудови земельної ділянки (суперфіцій) від 10.09.2007 не видавалося.

Таким чином, судом встановлено, що спірний договір про право забудови земельної ділянки (суперфіцій) від 10.09.2007 укладено особою, а саме Севастопольською міською державною адміністрацією, у якої таке право було відсутнє, укладений правочин є удаваним, передача в оренду земельної ділянки, здійснено без рішення Севастопольської міської ради.

Згідно з ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У відповідності до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що Договір про право забудови земельної ділянки (суперфіцій) від 10.09.2007, укладений між Севастопольською міською державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю «Севастопольцентрбуд», підлягає визнанню його недійсним.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача 2, оскільки відповідач 1 звільнений від сплати судових витрат.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 32, 33, 44, 49, 77, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

В И Р І Ш И В:

1.Позовні вимоги Заступника прокурора міста Севастополя в інтересах держави в особі Севастопольської міської ради задовольнити повністю.

2.Визнати недійсним Договір про право забудови земельної ділянки (суперфіцій), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, укладений 10.09.2007 між Севастопольською міською державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю «Севастопольцентрбуд».

3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Севастопольцентрбуд»(95000, АРК, Сімферополь, вул. Бархатової, 92, код ЄДРПОУ 34938782) в доход Державного бюджету України 85 (вісімдесят пять) грн. 00 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4.Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5.Рішення вступає в закону силу після десятиденного терміну з дня його прийняття, оформленого у відповідності до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя А.М.Івченко

Дата підписання рішення 16.11.2010