Постанова № 12333312, 15.10.2010, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" жовтня 2010 р. Справа № 19/45

          Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., суддя Барбашова С.В. , суддя Плужник О.В.

при секретарі Казаковій О.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - Дробот І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 2678П/3-7) та апеляційну скаргу позивача (вх. № 2778П/3-7) на рішення господарського суду Полтавської області від 29.07.10 р. у справі № 19/45

за позовом ТОВ "Факторія -2000", м. Черкаси

до ПАТ Банк "Фінанси та кредит" в особі Філії "Полтавського регіонального управління" АТ "Банк "Фінанси та кредит", м. Полтава

про стягнення 853 856,58 грн.

встановила:

У березні 2010 р. позивач звернувся до господарського суду Полтавської області з позовною заявою про стягнення 853856,58 грн., у тому числі 216200,00 грн. пені, 68568,49 грн. - З % річних, 222479,20 грн. інфляційних, 121523,96 грн. - проценти за користування чужими грошима, 225084,93 грн. - збитків, внаслідок несвоєчасного повернення суми депозиту за договором про банківський строковий вклад (депозит) № Ю/274/08/Ч від 04.08.2008 р.

Ухвалою господарського суду від 22.04.2010 р. розгляд справи зупинявся до набрання законної сили рішенням господарського суду Черкаської області у справі № 16/474 за позовом ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" про визнання недійсним договору про банківський строковий вклад (депозит) № Ю/274/08/Ч від 04.08.2008 р. Ухвалою господарського суду від 12.07.2010 р. провадження у справі було поновлено .

Рішенням господарського суду Полтавської області від 29.07.2010 р. по справі № 19/45 (суддя Безрук Т.М.) позов задоволено частково, стягнуто з відповідача 222479 грн. 20 коп. інфляційних, 68182 грн. 19 коп. - 3 % річних, 215025 грн. 00 коп. пені, 5056 грн. 86 коп. оплата держмита, 139 грн. 24 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення, відмовлено у задоволенні позову в частині стягнення 121523,96 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами та збитків у вигляді упущеної вигоди у сумі 225084,93 грн.

Рішення мотивоване тим, що заявлена до стягнення сума інфляційних та річних не перевищує розрахункову, пеня передбачена договором, у задоволенні позову в частині стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами та у стягненні збитків у вигляді упущеної вигоди відмовлено, так як договором та законом не передбачений розмір процентів за користування чужими грошовими коштами, позивач не довів дійсну можливість одержання ним визначеного прибутку в разі належного виконання відповідачем зобов’язання, не надано доказів, що підтверджують можливість розміщення грошових коштів під вказані відсотки та одержання визначеної позивачем вигоди, не доведено розмір збитків у вигляді упущеної вигоди та прямий причинний зв'язок між розміром збитків та невиконанням зобов’язання.

Відповідач з рішенням господарського суду не погоджується, вважає його прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, надав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати в частині стягнення 222479,20 грн. інфляційних втрат, 68182,19 грн. –3% річних, а в частині стягнення нарахованої суми пені постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково, зменшити розмір пені, стягнути суму пені в розмірі 43005 грн., в решті позовних вимог відмовити.

У апеляційній скарзі відповідач зазначив, що в силу положень ч. 2 ст. 4 ГК, ч. 2 ст. 9 ЦК України стосовно відповідальності за порушення господарських зобов'язань повинні застосовуватися лише норми ГК України, такий вид відповідальності як інфляційні нарахування та 3% річних ГК України не передбачений, цей вид відповідальності встановлений ст. 625 ЦК України, яка поміщена у Главі 51 Кодексу.

Відповідач вважає, що в зв’язку з існуванням спору стосовно дострокового повернення вкладу завищений період за який стягнута пеня та надав клопотання про зменшення розміру пені на 80% до суми 43005 грн., посилаючись на наявність збитків, повернення вкладу та процентів.

Позивач з рішення господарського суду частково не погоджується, вважає що, судом неповно з’ясовані обставини справи, що мають значення для справи, зроблені висновки які не відповідають обставинам справи, неправильно застосовано норми матеріального права, надав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду в частині відмови в задоволенні позову про стягнення з відповідача на користь позивача 121523,96 грн. % за користування чужими грошима, 225084,93 грн. збитків. Прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача 215025 грн. пені, 68182,19 грн. 3% річних від простроченої суми, 222479,20 грн. інфляційних нарахувань, 5056,86 грн. держмита, 121523,96 грн. проценти за користування чужими грошима, 225084 грн. збитків.

У апеляційній скарзі позивач зазначив, що відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позивачем не доведено дійсну можливість одержання визначеного прибутку, розмір, але він з вказаними висновками не погоджується виходячи з того, що позивач зобов’язаний відшкодувати неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Грошові кошти в сумі 2350000,00 грн. відповідно до Договору передані позивачем в користування відповідача на умовах платності - 19 % річних, так як позивач не мав змоги скористатись власними коштами, розміщеними на рахунку відповідача, він змушений був відмовитися від численних пропозицій, у зв'язку із чим не одержав доходу, який міг би одержати за звичайних обставин на діючих умовах Договору в розмірі 19 % річних на суму розміщених на депозитному рахунку грошових коштів.

Позивач в судове засідання не з’явився, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду скарг.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду встановила, що між ТОВ " Факторія-2000 " (позивачем) та ВАТ Банк "Фінанси та Кредит" особі філії "Полтавське РУ" ВАТ Банк "Фінанси та Кредит" (відповідачем) укладено Договір про банківський строковий вклад (депозит) № Ю/274/08/Ч від 04 серпня 2008 р.

Пунктами 1.1., 2.1.,2.2 договору передбачено, що позивач (клієнт) надає відповідачу (банку) грошові кошти, надалі "вклад", у тимчасове користування на умовах терміновості, платності та зворотності, а Банк виплачує проценти і повертає вклад, і нараховані на нього проценти згідно з умовами цього договору; клієнт розміщує в банку вклад в сумі 2350000,00 гривень; перерахування суми вкладу здійснюється клієнтом зі свого поточного рахунку на депозитний рахунок № 261591544502 в філії Банку «Фінанси та Кредит»Полтавське регіональне управління Відділення № 4.

На виконання умов договору позивач 04 серпня 2008 р. перерахував відповідачу суму вкладу в розмірі 2350000,00 грн. зі свого поточного рахунку на депозитний рахунок № 261591544502 в Філії "Банку" Фінанси та Кредит»Полтавське регіональне управління Відділення № 4, МФО 331832, (код ЄДРПОУ одержувача 31207790), що підтверджується платіжним дорученням № 3 від 04.08.2008 р.

Згідно п. 7.2. депозитного договору клієнт має право на дострокове повернення вкладу або його частини, але не раніше, ніж через 40 календарних днів з моменту зарахування коштів на депозитний рахунок або з дати останньої пролонгації цього договору. За умови дотримання вищевказаної умови, дострокове повернення вкладу або його частини здійснюється на підставі письмового попередження Клієнтом Банку не менш, ніж за 3 (три) банківських дні до дати дострокового повернення.

Відповідно доі ст. 175 ГК України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Згідно зі ст. 9 ЦК України законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання, тобто підприємницькі відносини регулюються Господарським кодексом України та Цивільним кодексом України.

В зв’язку з тим , що в Господарському кодексі України не передбачені особливості регулювання спірних відносин, відносини по договору банківського вкладу регулюються нормами Цивільного Кодексу України .

Відповідно до ч. 1 ст. 1058 за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Згідно зі ч. 2 ст. 1060 за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Позивач листом № 1 від 09.02.2009 р. звернувся до відповідача із вимогою достроково повернути вклад в повному обсязі в сумі 2350000,00 грн., лист отримано відповідачем 16.02.2009 p., що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Відповідач листом № 2-021220/1904 від 24.02.2009 р. відмовив у задоволені вимоги щодо дострокового повернення вкладу, посилаючись на постанову Правління НБУ № 413 від 4.12.2008 р. "Про окремі питання діяльності банків" та лист НБУ № 22-310/946-17250 від 6 грудня 2008 року, як на такі, якими Національний банк України зобов'язав банки не допускати дострокового повернення коштів, розміщених вкладниками.

Позивач листом за № 3 від 20.05.2009 р. повторно звернувся до відповідача з вимогою достроково повернути вклад, даний лист отримано відповідачем 25.05.2009 p., що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що зазначені факти встановлені рішенням господарського суду Полтавської області від 23 липня 2009 р. по справі № 19/124 за позовом ТОВ "Факторія-2000" до ВАТ Банк "Фінанси та Кредит" в особі філії "Полтавське РУ" ВАТ Банк "Фінанси та Кредит" про стягнення 2350000,00 грн. депозиту, яким зазначена сума стягнута з відповідача.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 13.01.2010 р., рішення господарського суду Полтавської області від 23 липня 2009 р. по справі № 19/124 залишено без змін та в касаційному порядку 04 серпня 2008 р. неоскаржувалось.

Відповідно до Статуту Публічного акціонерного товариства «Банк Фінанси та Кредит»затвердженого протоколом № 4 від 02.09.2009 р. було змінено назву Банку з ВАТ "Банк" Фінанси та Кредит»на Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит»30.09.2009 р. про що свідчить свідоцтво про державну реєстрацію. Банк «Фінанси та Кредит»в особі філії «Полтавське регіональне управління»АТ «Банк «Фінанси та Кредит»є правонаступником щодо всіх прав та зобов’язань ВАТ «Фінанси та Кредит».

Відповідно до п. 4.1.7. Положення про Філію «Полтавське регіональне управління»Публічного акціонерного товариства «Банк»«Фінанси та Кредит»філії від імені банку в межах повноважень, визначених довіреністю керуючого, може бути позивачем та відповідачем в судах.

Як свідчать матеріали справи, ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" в особі філії "Полтавське регіональне управління" AT "Банк "Фінанси та Кредит" звернувся до господарського суду Черкаської області з позовом до ТОВ "Факторія-2000" про визнання недійсним договору банківського строкового вкладу (депозиту) № Ю/274/08/Ч від 04.08.2008 р., рішенням від 13.04.2010 р. у справі № 16/474 господарським судом Черкаської області у позові про визнання недійсним вказаного договору було відмовлено.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 08.06.2010 р. рішення господарського суду Черкаської області від 13.04.2010 р. у справі № 16/473 залишено без змін.

Отже, договір банківського строкового вкладу (депозиту) № Ю/274/08/Ч від 04.08.2008 р. недійсним судом не визнано.

Суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що на виконання умов договору відповідач за платіжним дорученням № 1 від 09.02.2010 р. сплатив позивачу 2350000,00 грн. заборгованості з повернення депозиту з простроченням визначених в договорі строків, що підтверджується випискою з банківського рахунку.

Відповідно до ст. ст. 526, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (належне виконання); у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Пунктами 5.2, 8.1 договору передбачено, що після закінчення терміну, що вказаний в п. 3.1 договору, тобто до 09.08.2009 р. включно, але не пізніше наступного банківського дня, банк зобов'язаний повернути суму вкладу та нараховані проценти; у разі порушення умов п. 5.2 договору, банк сплачує клієнту пеню в розмірі 0,05% від суми простроченої заборгованості за кожен день прострочення.

В порушення умов договору вклад повернутий банком 09.02.2010 р. (за платіжним дорученням № 1 від 09.02.2010 р.), тобто за умовами договору наявні підстави для нарахування пені. Позивач на підставі викладеного заявив до стягнення 216200,00 грн. пені за період з 10.08.2009 р. по 09.02.2010 р.

Судом правомірно встановлено, що вказаний в договорі розмір пені (0,05%) не перевищує подвійну облікову ставку НБУ за цей період, що відповідає вимогам ст. 1, ст. З Закону України від 22.11.96 р. "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що пеня підлягає нарахуванню за період 10.08.2009 р. - 08.02.2010 р., оскільки сума депозиту повернута банком 09.02.2010 р., стягнув суму у розмірі 215025,00 грн., та відмовив в частині стягнення пені у розмірі 1175,00 грн. як безпідставно нарахованої.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Посилання відповідача на те, що стосовно відповідальності за порушення господарських зобов'язань повинні застосовуватися лише норми ГК України безпідставно та спростовується ст. 175 ГК України, за якою майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги заперечення відповідача в частині нарахування інфляційних та 3% річних з посиланням на те, що договором передбачено випадок допущення стягнення тільки штрафних санкцій відповідно до п. 2 ст. 232 ГК України, оскільки інфляційні та 3% річних нараховуються на підставі закону та не є штрафними санкціями.

Суд першої інстанції правомірно задовольнив позов в частині стягнення 222479,20 грн. інфляційних та 68182,19 грн. - 3% річних, а в частині стягнення 386,30 грн. - 3% річних відмовив, як безпідставне нарахованих.

Апеляційна скарга позивача про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами та збитків у вигляді упущеної вигоди не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Системний аналіз зазначених норм законодавства свідчить про те, що проценти за користування чужими грошовими коштами, передбачені ст. 536 ЦК України, відрізняються від процентів інфляційних та річних, які сплачує боржник, котрий прострочив виконання грошового зобов’язання відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України. Якщо перші є платою за користування грошовими коштами то другі є окремим видом відповідальності, що підлягає застосуванню при порушенні грошового зобов’язання. Але враховуючи, що діючим законодавством не встановлений розмір процентів за користування грошовими коштами, зазначений розмір також не визначений і у договорі підстави для стягнення 121523,96 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами відсутні.

Суд першої інстанції правомірно відхилив посилання позивача на положення ст. 1048 ЦК України , оскільки зазначено нормою регулюється розмір процентів за договором позики, який не є предметом даного спору. В зв’язку з чим, позов в цієї частині задоволенню не підлягає.

Суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову в частині стягнення 121523,96 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами на підставі положень ст. 536 ЦК України та у стягненні збитків у сумі 225084,93 грн., так як позивач не довів дійсну можливість одержання ним визначеного прибутку в разі належного виконання відповідачем зобов’язання, не надано доказів, що підтверджують можливість розміщення грошових коштів під вказані відсотки та одержання визначеної позивачем вигоди, не доведено розмір збитків у вигляді упущеної вигоди та прямий причинний зв'язок між розміром збитків та невиконанням зобов’язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

У відповідності до положень ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушені. Під збитками розуміються витрати, зокрема, не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, згідно зі ст. 225 ГК України, включаються, зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Загальними підставами для стягнення збитків з особи, яка їх заподіяла є: настання збитків; неправомірна поведінка особи, що заподіяла збитки; безпосередній причинний зв'язок між протиправною поведінкою і настанням збитків; вина.

Відповідно до правових позицій, викладених у п. 1.3 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 30.03.1995 р. № 02-5/218 (зі змінами та доповненнями) на кредитора покладений обов'язок доведення факту невиконання або неналежного виконання зобов'язання, прямого причинного зв'язку між порушенням зобов'язання і завданими збитками та їх розмір.

Суд першої інстанції правомірно зазначив, що позивачем не доведено дійсну можливість одержання ним визначеного прибутку в разі належного виконання відповідачем зобов'язання, не надано доказів, що підтверджують можливість розміщення грошових коштів під вказані відсотки та одержання визначеної позивачем вигоди, не доведено заявлений розмір збитків у вигляду упущеної вигоди, причинний зв'язок між вказаним розміром збитків та невиконанням відповідачем зобов'язання, та правомірно відмовив у задоволенні позову в частині 225084,93 грн. збитків у вигляді упущеної вигоди, понесених ним внаслідок відмови відповідача своєчасно повернути вклад.

Суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги посилання позивача на нарахування збитків у вигляді упущеної вигоди виходячи з процентів в розмірі 19 % річних, за умовами п. 4.1 договору, оскільки це нарахування не є автоматичним доказом понесення ним збитків, та в разі несплати відповідачем визначених у договорі відсотків позивач не позбавлений права звернутися до нього з відповідним позовом.

Судова колегія вважає, що клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 80% до суми 43005 грн., задоволенню не підлягає, так як не розглядалось судом першої інстанції та відсутні докази підтверджуючи обставини, які мають істотне значення для зменшення пені, наявність збитків не є зазначеною обставиною.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень, що ні позивачем, ні відповідачем не виконано.

Таким чином, висновки викладені в рішенні господарського суду відповідають нормам матеріального та процесуального права та фактичним обставинам справи, а мотиви заявників апеляційних скарг не можуть бути підставою для його скасування, керуючись ст.ст. 22, 526, 530, 610, 611, 625, 536 ЦК України , ст. ст. 224, 225 ГК України, ст.ст. 101-105 ГПК України

постановила:

Рішення господарського суду Полтавської області від 29.07.2010 р. по справі № 19/45 залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Плужник О.В.

Повний текст постанови підписаний 15.10.2010 р.