Рішення № 12331825, 10.11.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 322

РІШЕННЯ

Іменем України

10.11.2010Справа №2-32/4561-2010 Господарський суд Автономної республіки Крим у складі судді Барсукової А.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лондон Скай Тревел» (65026, м. Одеса, вул.. Приморська, 6 ідентифікаційний код 31068687)

До відповідача Державного підприємства «Ялтинський морський торговельний порт» (98600, АР Крим, м. Ялта, вул.. Рузвельта, 5 ідентифікаційний код 0112591)

Про стягнення 38580, 26 грн.

За участю представників:

Від позивача – не з’явився.

Від відповідача – не з’явився.

Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Лондон Скай Тревел» звернулося до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Державного підприємства «Ялтинський морський торговельний порт» про стягнення 5 38 580, 26 грн., у тому числі 26446, 28 грн. суми основного боргу, 1592, 33 грн. – штрафних санкцій, 1339, 99 грн. -3% річних, 4181, 67 грн. – інфляційних втрат.

Ухвалою господарського суду від 16.09.2010 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 04.10.2010 року, про що сторони були своєчасно та належним чином повідомлені.

З підстав зазначених в ухвалі господарського суду від 04.10.2010р. розгляд справи відкладений на 14.10.2010р., про що сторони у справі були повідомлені відповідно до п.3.17 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови ВГСУ від 19.12.2002р. № 75 – рекомендованою поштою.

У судовому засіданні 14.10.2010р. оголошено перерву в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем обов’язків за договором № 24-Д від 01.02.2008р. в частині повної та своєчасної оплати залишків запасів, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість в розмірі 26446, 28 грн., що і стало приводом для звернення позивача до суду із позовом про стягнення вказаної заборгованості у примусовому порядку.

27.09.2010р. до канцелярії Господарського суду АР Крим від позивача надійшла заява про забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду АР Крим від 10.11.2010р. у задоволення заяви відмовлено.

Представник відповідача у судовому засіданні та у відзиві на позов позовні вимоги визнав в частині стягнення 26466, 28 грн. – суми основного боргу, проти стягнення інфляційних втрат та 3% річних заперечував, щодо стягнення пені усним клопотанням просив суд застосувати строк позовної давності.

Дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

01.02.2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лондон Скай Тревел» (Замовник) (позивач) та Державним підприємством «Ялтинський морський торговельний порт» (Судовласник) ( відповідач) був укладений Договір № 24-Д (а.с. 15-17).

За своєю правовою природою, зазначений договір є договором фрахтування.

Пунктом 1 статті 912 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором чартеру (фрахтування) одна сторона (фрахтівник) зобов'язується надати другій стороні (фрахтувальникові) за плату всю або частину місткості в одному чи кількох транспортних засобах на один або кілька рейсів для перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти або з іншою метою, якщо це не суперечить закону та іншим нормативно-правовим актам. Відповідно до пункту 1.1 Договору Судовласник надає, а Замовник приймає теплохід «Кримська стріла» для організації та виконання від свого імені перевезення пасажирів чартерними рейсами по маршруту Одеса-Варна-Одеса відповідно до розкладу.

Пунктом 2.2.1 договору сторони передбачили, що при виконання рейсів відповідно до узгодженого розкладу по маршрутах Одеса-Варна-Одеса та Одеса-Констанца-Варна-Констанца-Одеса а також на проміжних перегонах Ялта-Одеса та Одеса-Ялта Замовник зобов’язується оплачувати паливо, масло та паливо для моторних рятувальних шлюпок, електричного освітлення а також воду для будь-яких цілей.

Відповідно до пункту 4.5 Договору сторони здійснюють облік палива, масла, води Замовника та Судовласника, оформлюють акти звірки щомісячно.

Відповідно до нотису від 09.06.2008р. ( а.с. 29) на борту були наступні запаси:

Прісної води – 900л

Бензину А -95 – 20л

Дизпалива - відсутній

Масло - 130 л

Солідол – відсутній

Відповідно до нотису від 23.10.2008р. ( а.с. 30) на борту були запаси:

Прісної води – 1500 л

Бензину А -95 – 20л

Дизпалива - 3400 л

Масло – 780 л

Солідол – відсутній

Вказані залишки запасів були передані відповідачеві відповідно до видаткової накладної № РН-0000003 від 11.12.2008р., загалом на суму 26466, 28 грн. та прийняті ним, згідно з підписом та печаткою відповідача на накладній. ( а.с. 26).

Згідно статті 334 Цивільного кодексу України, момент передачі товару є моментом набуття відповідачем права власності на такий товар. Саме з часу отримання товару відповідачем до нього переходять всі права щодо придбаного товару та обов'язки щодо сплати його ціни.

Стаття 692 Цивільного кодексу України передбачає сплату ціни товару після його прийняття в повному обсязі.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Статтею 174 Господарського України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Стаття 175 Господарського кодексу України передбачає, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов’язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги.

Позивачем на адресу відповідача було направлено декілька вимог на оплату боргу, перша з яких була датована 03.03.2009р. ( а.с. 20), проте була відправлена 11.03.2009р., як зазначив позивач в своєму листі № 12/05 від 12.05.2009р. ( а.с. 21).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Статтею 219 Господарського кодексу України чітко визначено, що за невиконання або неналежне виконання господарських зобов'язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає належним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном, якщо інше не передбачено цим Кодексом та іншими законами.

Чинним законодавством України не передбачена обов’язкова форма договору як єдиного письмового документу.

Згідно статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Частиною 2 статті 207 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

В даному випадку вчинення правочину щодо поставки товару підтверджується підписаною обома сторонами накладною на поставку товару.

Відповідно до положень частини 1 статті 538 Цивільного кодексу України, виконання свого обов’язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов’язку, є зустрічним виконанням зобов’язання.

Так, при зустрічному виконанні зобов’язання сторони повинні виконувати свої обов’язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов’язання або звичаїв ділового обороту. (частина 2 статті 538)

Положеннями частини 4 статті 538 Цивільного кодексу України встановлено якщо зустрічне виконання обов’язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов’язку, друга сторона повинна виконати свій обов’язок.

Отже, судом встановлено, що позивач виконав своє зустрічне зобов’язання щодо поставки залишків запасів відповідачеві.

Відповідач, в порушення норм чинного законодавства не представив суду доказів виконання свого зобов’язання оплати товару в повному обсязі.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується заборгованість в розмірі 26466, 28 грн., визнана відповідачем у відзиві та в підписаних актах звірки ( а.с. 27, 28), а тому підлягає стягненню з відповідача.

Посилання позивача на те, що між сторонами був укладений договір купівлі –продажу у спрощений спосіб не можуть бути прийняті судом у якості обґрунтування позовних вимог, з огляду на наступне:

Пунктом 1 статті 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Аналогічну позицію містить пункт 3 статті 180 Господарського кодексу України, який зазначає, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Видаткова накладна є документом бухгалтерського обліку, який не може бути прирівняним до договору купівлі-продажу, укладеного в письмовій формі.

Підписання накладної підтверджує лише факт одержання товару, проте ніяк не містить взагалі будь-яки умов, що повинні міститись в договорі купівлі-продажу для того, щоб він вважався укладеним.

За таких обставин, суд вважає, що позивачем невірно трактовані норми діючого законодавства, проте, оскільки матеріалами справи підтверджується факт отримання товару відповідачем, невірне застосування позивачем норм матеріального права не позбавляє останнього права вимагати виконання зобов’язання з оплати поставленого товару.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача суму інфляційних втрат у зв’язку з невиконанням відповідачем своїх зобов’язань у розмірі 4181, 67 грн., 3% річних у розмірі 1339, 99 грн.

Так, частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Оскільки між сторонами не було договірних взаємовідносин з поставки товару, прострочення заборгованості повинно обраховуватись з моменту спливу семиденного строку, передбаченого частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України , а саме по закінченню семиденного строку з моменту пред’явлення вимоги.

Період прострочення оплати отриманого товару за накладною починає спливати з 19.03.2009р.

Таким чином, сума інфляційних втрат, яка підлягає стягненню з відповідача за період з квітня 2009р. по липень 2010р. повинна обраховуватися наступним чином:

інфляційні втрати = ( (26466, 28 грн. х 100,9х 100,5х 101,1х 99,9х 99,8х 100,8х 100,9х 101,1х 100,9х 101,8 х 101,9х 100,9х 99,7х 99,4х 99,6 х 99,8) / 100 ) – 26466, 28 грн. = 2472, 21 грн.

Таким чином сума інфляційних втрат за період з квітня 2009р. по липень 2010 р. підтверджується матеріалами справи лише в розмірі 2472, 21 грн., а тому саме в цій сумі підлягає стягненню з відповідача.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, сума 3% річних за період з 19.03.2009р. по 25.08.2010р. повинна бути розрахована наступним чином : 26466, 28 грн. х 525 днів прострочення х 3% / 365 днів = 1142, 04 грн.

Отже, матеріалами справи підтверджується сума 3% річних у розмірі 1142, 04 грн. за період з 19.03.2009р. по 25.08.2010р., та визнається такою, що підлягає стягненню з відповідача.

Крім того позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 1592, 32 грн.

Частиною 1 статті 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов’язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов’язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов’язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов’язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 статті 547 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчинюється у письмовій формі.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Отже, застосування такої міри відповідальності до боржника, як стягнення з нього пені, можливе у разі погодження сторонами у договорі розміру пені, що підлягає стягненню з особи, що прострочила виконання грошового зобов'язання.

В даному ж випадку, судом встановлено, що поставка залишків запасів між сторонами у дійсній справі носили позадоговірний характер.

Доказів того, що між сторонами був укладений правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання, позивачем не надано.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Пунктом 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Надана позивачем накладна та підписані акти звіряння взаєморозрахунків, на які посилається позивач у доводах та міркуваннях представника позивача стосовно суми штрафних санкцій, не є доказами наявності між сторонами договірних взаємовідносин.

Акти звіряння взагалі не є доказами в розумінні вимог діючого законодавства в рамках господарської справи, проте є лише бухгалтерським документом , що фіксує тотожність відображення первинних господарських операцій у обліку сторін Тобто наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань сторін підтверджується лише первинними документами.

А накладна та нотиси не можуть ідентифікуватись як договір купівлі-продажу, укладений в письмовій формі, що обов’язковим для застосування штрафних санкцій.

Таким чином, у суду відсутні обґрунтовані підстави для задоволення позову в частині стягнення з 1529, 32 грн. штрафних санкцій.

Оскільки у суду відсутні правові підстави взагалі для задоволення вимог щодо стягнення штрафу, суд вважає, що обставини для розгляду усного клопотання відповідача про застосування строку позовної давності до штрафних санкцій , відсутні.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 5000, 00 грн. – на послуги адвоката та 1111, 10 грн. - витрат, що пов’язані з веденням справи.

Згідно статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

В контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають оплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку встановленому Законом України “Про адвокатуру”, дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Поняття особи, яка є адвокатом наводиться в статті 2 Закону України “Про адвокатуру”, котра зазначає, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційний іспит, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльності та прийняв Присягу адвоката України.

Так, в матеріалах справи міститься договір про надання правової допомоги між позивачем та представником позивача Лемещук Н.В. ( а.с. 32-33), копія свідоцтва про право займатись адвокатською діяльністю та платіжне доручення № 584 від 31.08.2010р. на 5000, 00грн., яке підтверджує факт оплати позивачем послуг адвоката. ( а.с. 35).

Крім того, ухвалами суду явка позивача була визнана обов’язковою.

Місцезнаходженням позивача є м. Одеса.

Оскільки необхідність виїзду представника позивача до Господарського суду АР Крим виникла саме через недобросовісне виконання відповідачем обов’язків, а отже й – через необхідність підтримання позову в суді, суд вважає за можливе віднести витрати на придбання квитків та витрати на перебування в залі очікування, користування камерою схову та сервісним центром вокзалу, які підтверджуються доданими до матеріалів справи копіями квитків та квитанцій до судових витрат.

Проте, оскільки суд дійшов висновку задовольнити позовні вимоги лише частково, витрати на адвоката та витрати пов’язані з розглядом справи покладаються на сторін пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, так само як і державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу , відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 43, 49, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Державного підприємства «Ялтинський морський торговельний порт» (98600, АР Крим, м. Ялта, вул.. Рузвельта, 5 ідентифікаційний код 01125591) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лондон Скай Тревел» (65026, м. Одеса, вул.. Приморська, 6 ідентифікаційний код 31068687) 26466, 28 грн. – суми основного боргу, 1142, 04 грн. – 3% річних, 2472, 21 грн. – інфляційних втрат, 300, 81 грн. державного мита та 184, 01 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 3898, 44 грн. – витрат на послуги адвоката, 866, 31 грн. – витрат, пов’язаних із розглядом справи у суді.

3.          В іншій частині позову відмовити.

4.          Наказ видати в порядку статтей 116, 117 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Барсукова А.М.