Ухвала суду № 1233178, 26.11.2007, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: №22-а-1680/07 Головуючий у 1-й інстанції: Євсіков О.О.

Суддя-доповідач: Межевич М.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2007 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого - судді Межевича М.В., суддів Бараненка І.І. та Маслія В.І., при секретарі Ковальчук А.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків на постанову господарського суду м. Києва від 21 березня 2007 року у справі за позовом Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків до Закритого акціонерного товариства «ЕК «Укр Кан Пауер», приватного підприємства «Арктос» про визнання господарського зобов'язання недійсними, -

в с т а н о в и л а:

У грудні 2006 року Спеціалізована державна податкова інспекція у м. Києві по роботі з великими платниками податків (далі - позивач, СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП) звернулася до суду з позовом до ЗАТ ЕК «Укр Кан Пауер» (далі - відповідач-1), Приватного підприємства «Арктос» (далі - відповідач-2) про визнання господарського зобов'язання відповідачів за договором № 65 від 16.06.2003 року недійсними з підстав, передбачених ст. 49 ЦК УРСР, а також стягнути з відповідачів в дохід держави по 558787,20 грн.

Постановою господарського суду м. Києва від 21 березня 2007 року в позові відмовлено повністю. Рішення вмотивовано необґрунтованістю заявлених позовних вимог і, зокрема тим, що: доводи позивача про суперечність спірної угоди інтересам держави та суспільства помилково ґрунтуються на обставинах, які не мають правового значення для справи і що неможливе застосування при вирішенні спору публічно-правових санкцій, які були встановлені законом, чинним на момент укладення угоди, але відсутні в Цивільному кодексі України на момент ухвалення рішення про притягнення до відповідальності.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою задовольнити позов повністю, посилаючись на неповне з»ясування судом обставин справи і на порушення норм матеріального та процесуального права.

В запереченнях позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість .

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з'явились в судове засідання, розглянувши доводи скаржника та вивчивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст.198 ч.1 п.1 та ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що 10.06.2003 року між відповідачами було укладено договір № 65. згідно якого Замовник (ЗАТ ЕК «Укр Кан Пауер») доручає, а Підрядник (ПП «Арктос») бере на себе виконання робіт на часткову заміну екранних труб заднього екрана котла № 7, заміну засувок ВП-560, ППВД-43,44, ПО-У1-61, ВС-803 з ділянкою трубо та ремонт теплової ізоляції Д6 та № 7.а також ремонт баку сірчаної кислоти з заміною окремих ділянок. Сума договору визначена договірною ціною і складає 199.588,41 грн., в тому числі ПДВ -33.264,72 грн.

Також між відповідачами було укладено Додаткову угоду №1 (до Договору № 65 від 16.06.2003), на загальну суму 165.050,25 грн., в тому числі ПДВ 27.508,32 грн.

З долучених до справи документів (актів виконаних робіт, платіжних доручень та податкових накладних) вбачається, що відповідачі своєчасно, тобто ще у 2003 році виконали умови спірного договору, за результатами виконання якого відповідач-2 виписав на адресу відповідача-1 податкові накладні, а останнє оплатило отримані товари, в т.ч. ПДВ.

Також встановлено, що на підставі акта перевірки від 15.08.2006 року № 520/1640/21661022 «Про результати позапланової документальної перевірки дотримання вимог податкового законодавства ЗАТ ЕК «Укр Кан Пауер» при обчисленні податкових зобов'язань з податку на додану вартість за липень, жовтень, листопад, грудень 2003 року та за березень 2005 року з ПП «Арктос» та ПП «Фартекс-сервіс» позивачем прийняте податкове повідомлення-рішення від 19.08.2006 року № 00003616400, яким відповідачу-1 визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 966.995,50 грн., в тому числі 85.308,00 грн. основного платежу та 881.687,50 грн. штрафних санкцій.

Як вбачається з тверджень позивача, доказом наявності у ПП «Арктос» умислу на укладення спірного договору з метою, завідомо суперечною інтересам держави, та визначення цього договору як такого, що підпадає під ознаки ст. 49 ЦК УРСР є обставини, які викладені у вироку Святошинського районного суду м. Києва від 05.07.2006 року по кримінальній справі відносно засновника ПП «Арктос» ОСОБА_1, визнаного винним в скоєнні злочину, передбаченого ст.ст. 27 п. 2, 205 ч. 2 КК України, тобто за фіктивне підприємництво, є доказом наявності у ПП «Арктос» умислу на укладення спірного договору з метою, завідомо суперечною інтересам держави, та визначення цього договору як такого, що підпадає під ознаки ст. 49 ЦК УРСР.

Проте, з таким твердженням правомірно не погодися суд першої інстанції, який після оцінки доказів та системного аналізу ч.1 та ч. 6 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні та положень Закону України «Про порядок погашення зобов»язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» спочатку вказав на відсутність в матеріалах справи допустимих доказів наявності у відповідача-2 податкового зобов»язання або податкового боргу, що виникли внаслідок виконання спірного договору, а потім підставно зазначив, що визнання ОСОБА_1 винним у скоєнні вищевказаного злочину не є беззаперечним доказом укладення всіх угод від імені ПП «Арктос» з метою завідомо суперечною інтересам держави. А тому і вимоги позивача про визнання оспорюваного договору недійсним на підставі ст. 49 ЦК УРСР є необгрунтованими.

Так, дійсно, за змістом статті 49 ЦК УРСР недійсною є угода, яка укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Правові наслідки такої угоди залежать від наявності умислу - у обох сторін чи однієї, від виконання угоди - обома сторонами чи однією.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно не застосував положення статті 49 ЦК УРСР, оскільки на момент ухвалення рішення у справі були відсутні правові підстави для застосування санкцій цієї статті, т.я. з 1 січня 2004 року, згідно з пунктами 1, 2 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, Цивільний кодекс УРСР від 18 липня 1963 року втратив чинність.

А ЦК України, який набрав чинності з 1 січня 2004 року, не передбачені такі публічно-правові санкції за укладення недійсної угоди, які були встановлені статтею 49 ЦК УРСР, а саме стягнення в доход держави одержаного однією чи обома сторонами за угодою, укладеною з метою, суперечною інтересам держави та суспільства. Однак відповідно до статті 228 ЦК України наслідком укладення угоди, яка порушує публічний порядок, є двостороння реституція.

Проте, за змістом частини 2 статті 5 ЦК України, цей Кодекс має зворотну дію у часі у випадках, коли він пом'якшує або скасовує відповідальність особи.

Це свідчить про те, що є помилковими також твердження позивача про необхідність застосування судом при вирішенні спору публічно-правових санкцій, які були встановлені законом, чинним на момент виконання угоди, але не були передбачені ЦК України на день ухвалення рішення про притягнення до відповідальності.

У цьому випадку, як вірно вказав суд, також не могли бути застосовані і санкції за укладення угоди (вчинення господарського зобов'язання) з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, встановлені Господарським кодексом України (далі - ГК України).

Так, згідно з частиною 1 статті 207 цього Кодексу, який набрав чинності з 1 січня 2004 року, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладене учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, чи відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Однак, положення статей 207 та 208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, порушує публічний порядок. А тому згідно з частиною 1 статті 203, частиною 2 статті 215, частиною 2 статті 228 ЦК України право чин є нікчемним і визнання його недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому статті 10 Закону України «Про державну податкову службу», можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, лише за наявності умислу і не можуть застосовуватися як сам факт несплати податків однією зі сторін договору.

Відповідно до частини 1 статті 208 ГК України передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає статті 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині 1 статті 238 ГК України і тому такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених статтею 250 цього Кодексу (6 місяців з дня виявлення і не пізніше одного року з дня порушення).

Крім того, роботи за спірним договором виконані ПП «Арктос» у 2003 році, а ЗАТ ЕК «Укр Кан Пауер» розрахувалося за них у 2003 році, а позов, в свою чергу, позивачем пред'явлено у грудні 2006 року, тобто поза межами строку, передбаченого для застосування судом адміністративно-господарських санкцій.

Отже, наведене свідчить про те, що позивач всупереч ч. 1 ст. 71 КАС України не довів обставин, на яких ґрунтуються його вимоги.

Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені фактичні обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і доводи апеляційної скарги не спростовують його висновків, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 198, 200, 205,206 КАС України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків залишити без задоволення.

Постанову господарського суду м. Києва 21 березня 2007 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця.

Головуючий:

Судді:

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: №22-а-1680/07 Головуючий у 1-й інстанції: Євсіков О.О.

Суддя-доповідач: Межевич М.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(вступна та резолютивна частини)

26 листопада 2007 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого - судді Межевича М.В., суддів Бараненка І.І. та Маслія В.І., при секретарі Ковальчук А.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків на постанову господарського суду м. Києва від 21 березня 2007 року у справі за позовом Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків до Закритого акціонерного товариства ЕК «Укр Кан Пауер», Приватного підприємства «Арктос» про визнання господарського зобов'язання недійсними, -

Керуючись ст.ст. 160, 195, 198, 200, 205,206 КАС України, колегія суддів

у х в а  л и л а:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків залишити без задоволення.

Постанову господарського суду м. Києва 21 березня 2007 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця.

Головуючий:

Судді: