Ухвала суду № 12327937, 17.10.2008, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

14 жовтня 2008 року Справа № 2-27/950-2008А

                    Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  ,

суддів                                                                      ,

                                                                                          Черткової І.В.,

секретар судового засідання                                        

за участю представників сторін:

позивача: не з'явився;

відповідача: Душенчук Тетяна Борисівна, довіреність №72219/10-0 від 22.03.07;

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Сімферопольському районі Автономної Республіки Крим на постанову господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Воронцова Н.В.) від 17.06.2008 року у справі №2-27/950-2008А

за позовом           товариства з обмеженою відповідальністю "Мерефа" (вул. Кримська, 19,Піонерське, Сімферопольський р-н,97577)

до           Державної податкової інспекції в Сімферопольському районі Автономної Республіки Крим (вул. Бєлова, 2,Мирне, Сімферопольський р-н, АР Крим,97503)

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення

                                                            ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Мерефа" звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Сімферопольському районі Автономної Республіки Крим №0001142301/0 від 21.11.2007 року.

В процесі розгляду позивач уточнив позовні вимоги та просив суд визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Сімферопольському районі Автономної Республіки Крим №0001142301/0 від 21.11.2007 року, прийняте на підставі акту перевірки №912/23-01/32954362 від 13.11.2007 року.

Постановою господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Воронцова Н.В.) від 17.06.2008 року у справі №2-27/950-2008А позов задоволено.

Постанова суду мотивована тим, що нарахування позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість на підставі спірного повідомлення-рішення суперечить вимогам Закону України "Про податок на додану вартість".

                    Не погодившись з постановою суду, Державна податкова інспекція в Сімферопольському районі Автономної Республіки Крим звернулась до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить постанову господарського суду першої інстанції скасувати, у задоволенні позову відмовити.

                    Заявник апеляційної скарги посилається на порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права, що привело до неправильного вирішення справи.

                    Розпорядженням заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду Сотула В.В. від 30.09.2008 року у складі колегії було замінено суддів Голика В.С. та Гонтаря В.І. на суддів Гоголя Ю.М. та Черткову І.В.

                    У судовому засіданні 30.09.2008 року представник податкової інспекції підтримав вимоги апеляційної скарги, представник позивача у судове засідання не з’явився, про час та місце слухання справи повідомлений належним чином.

                    Судова колегія вважає можливим розглянути спір за відсутністю представника позивача, оскільки матеріалів справи достатньо для розгляду спору по суті, а згідно частини 4 статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

                    Ухвалою від 30.09.2008 року розгляд апеляційної скарги було відкладено на 14.10.2008 року.

                    Переглянувши постанову суду першої інстанції відповідно до статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія встановила наступне.

          Матеріалами справи підтверджено, що Державною податковою інспекцією в Сімферопольському районі Автономної Республіки Крим в період з 08.11.2007 року по 12.11.2007 року, було проведено невиїзну документальну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю "Мерефа" з питання правових відносин з товариством з обмеженою відповідальністю “М. С.-КОМ” та приватним підприємством “Сікамус” при нарахуванні і сплаті податку на додану вартість і податку на прибуток за період з 26.08.2004 року по 30.09.2005 року. По результатах перевірки було складено акт №912/23-01/32954362 від 13.11.2007 року.

В ході проведення перевірки податковою інспекцією було встановлено порушення вимог підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України Закону України "Про податок на додану вартість", а саме занижено податок на додану вартість у сумі 333745,00 грн., в тому числі по періодах: за жовтень 2004 року –40978,00 грн., за листопад 2004 року –39680,00 грн., за грудень 2004 року –71583,00 грн.; за січень 2005 року –10036,00 грн., за лютий 2005 року –35975,00 грн., за березень 2005 року –30224,00 грн., за квітень 2005 року –14223,00 грн., за червень 2005 року –8387,00 грн., за серпень 2005 року –44496,00 грн., вересень 2005 року – 38163, 00 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №0001142301/0 від 21.11.2007 року про визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 500617,50 грн., з якого 333745,00 грн. основному платежу, 166872,50 грн. - штрафних санкцій.

          Вказане податкове повідомлення-рішення оскаржувалось позивачем у судовому порядку.

          Вивчивши матеріали справи, вислухавши представника податкової інспекції, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваної постанови суду першої інстанції у зв’язку з наступним.

          Судовою колегією встановлено, що відповідно до поданих позивачем до відповідача податкових декларацій по податку на додану вартість за період вересень 2004 року - вересень 2005 року, позивачем було самостійно визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 512746,00 грн. та визначено податковий кредит у розмірі 506138,00 грн.

          Як вбачається з матеріалів справи, в період з 26.08.2004 року по 30.09.2005 року, позивач у справі придбав товарно-матеріальні цінності (будівельні матеріли, меблі ) у товариства з обмеженою відповідальністю “М.С.-КОМ” по наступним податковим накладним: №383 від 08.09.2004 року на суму 19969,74грн.; №385 від 20.09.2004 року на суму 8264,17грн., №414 від 01.10.2004 року на суму 4658,50грн.; №452 від 19.10.2004 року на суму 930,02грн.; №453 від 30.10.2004 року на суму 22227,00грн., №454 від 28.10.2004 року на суму 594,00грн., №412 від 01.10.2004 року на суму 12568,15грн., №477 від 01.11.2004 року на суму 20351,42грн., №478 від 01.11.2004 року на суму 6848,58грн., №479 від 09.11.2004 року на суму 2295,00грн., № 480 від 30.11.2004 року на суму 9778,33грн., №481 від 11.11.2004 року на суму 406,67грн., №537 від 01.12.2004 року на суму 28367,11грн., №538 від 01.12.2004 року на суму 11659,88грн., №536 від 01.12.2004 року на суму 1000,66грн., №24 від 31.01.2005 року на суму 4383,33грн., №41 від 25.02.2005 року на суму 7769,16грн., №124 від 01.03.2005 року на суму 24281,55грн., №129 від 29.03.2005 року на суму 5942,50грн., №156 від 30.06.2005 року на суму 8387,66грн., №412 від 10.08.2005 року на суму 19874,62грн., №455 від 26.08.2005 року на суму 14796,00грн., №457 від 31.08.2005 року на суму 9825,38грн., №528 від 06.09.2005 року на суму 38162,88грн. Всього на суму 283342,31грн.

          Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість”, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закон України “Про податок на додану вартість”, платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити певні реквізити, передбачені цим підпунктом.

          Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Відповідно до підпункту 7.2.3. пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

          Згідно підпункту 7.4.5. пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

          Відповідач вказує на той факт, що рішенням господарського суду Харківської області від 07.12.2005 року у справі №47/598-05 було припинено юридичну особу – товариство з обмеженою відповідальністю “М.С.-КОМ”, при цьому вказує, що відповідно до відповіді Державної податкової інспекції в Комінтернівському районі міста Харкова (вх.№1700/7 від 20.07.2007 року), вказане підприємство звіти до Державної податкової інспекції в Комінтернівському районі міста Харкова не подає, останній звіт подано 11.11.2003 року.

Підпунктом 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до пункту 25.2 Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість датою виключення платника ПДВ та анулювання свідоцтва платника ПДВ, яке відбувається у випадках прийняття судом рішення про відміну державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності, про що є відповідне рішення суду (господарського суду), є відповідна дата прийняття рішення.

Відповідач не заперечує проти того факту, що на момент здійснення господарських операцій продавець – товариство з обмеженою відповідальністю “М.С.-КОМ” не був виключений з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України.

          Згідно пункту 19 Роз’яснення Президії Вищого господарського суду України від 26.04.2002 року “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням операцій недійсними”, юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру підприємств і організацій України запису про її припинення.

          Відповідно до частини 5 статті 111 Цивільного кодексу України юридична особа є ліквідованою з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

З аналізу викладених фактів, судова колегія приходить до висновку про те, що під час існування вказаних господарських відносин, контрагент позивача - товариство з обмеженою відповідальністю “М.С.-КОМ” був цілком законним платником податку на додану вартість та мав право складати податкові накладні.

Також судовою колегією встановлено, що за період з 26.08.2004 року по 30.09.2005 року, позивач у справі придбав товарно-матеріальні цінності (будівельні матеріли, меблі, електрообладнання) у приватного підприємства “Сікамус” по відповідним податковим накладним, розрахунок за придбаний товар здійснювався в готівковій формі. Дебіторська заборгованість станом на 01.10.2005 року, становить –790грн.

Відповідач також вказує на той факт, що згідно відповіді Державної податкової інспекції в Приморському районі міста Одеса (вх. №753/7 від 19.04.2006 року) провести позапланову документальну перевірку приватного підприємства “Сікамус” неможливо, оскільки вищевказане підприємство не знаходиться за юридичною адресою.

          Відповідач визнає той факт, що приватне підприємство “Сікамус” звітувало з податку на додану вартість відповідно до наданих податкових декларацій. Однак підтвердити взаємовідносини за період березень 2005 року, травень 2005 року, червень 2005 року, липень 2005 року, серпень 2005 року, вересень 2005 року з товариством з обмеженою відповідальністю “Мерефа” не вбачається можливим, оскільки зустрічна перевірка Державної податкової інспекції у Приморському районі міста Одеси, не проведена.

          Відповідач вказує на той факт, що Державною податковою адміністрацією міста Одеси було подано адміністративний позов про припинення юридичної особи – приватного підприємства “Сікамус”.

Однак, на момент розгляду справи відповідачем не представлено доказів того, що вказану справу розглянуто та відповідною судовою інстанцією прийнято рішення про припинення юридичної особи – приватного підприємства “Сікамус”.

Виходячи з висловленого, судова колегія робить висновок про те, що під час існування вказаних господарських відносин, контрагент позивача – приватне підприємство “Сікамус” був цілком законним платником податку на додану вартість та мав право складати податкові накладні. Таким він є і на даний час.

Відповідач наполягає на тому, що законодавцем чітко передбачено, що з обов’язкових підстав включення сум до податкового кредиту з податку на додану вартість є сплата цих сум до Державного бюджету України. Оскільки відсутні докази сплати до бюджету податку на додану вартість контрагентами позивача – товариством з обмеженою відповідальністю “М.С.-КОМ” і приватним підприємством “Сікамус”, то відповідно позивач не має право включати данні зобов’язання до податкового кредиту по податку на додану вартість.

З такими доводами відповідача, судова колегія погодитись не може, виходячи з наступного.

Пунктом 7.4.1. статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість” встановлено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 вказаного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Платником податку є особа, яка згідно із цим Законом зобов’язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку зобов’язані вести окремий облік операцій з поставки та придбання товарів (послуг), які підлягають оподаткуванню цим податком. Зведені результати такого обліку відображаються у податкових деклараціях, форма та порядок заповнення яких визначаються відповідно до цього Закону.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов’язань продавця у двох примірниках та видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту (підпункти 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону).

Згідно підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов’язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду (підпункт 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону).

Відповідно до пункту 1.8 статті 1 Закону України „Про податок на додану вартість” бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв’язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Таким чином, з урахуванням всього вищевикладеного, судова колегія дійшла до висновку, що твердження відповідача про те, що однією з обов’язкових підстав для включення сум з податку на додану вартість до податкового кредиту є сплати цих сум до Державного бюджету України, є помилковим.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади і їх посадовці зобов'язані діяти тільки в межах повноважень і способом, які передбачені Конституцією України і Законами України.

Статтею 13 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” передбачено, що посадовці органів державної податкової служби зобов'язані дотримуватись положень Конституції і Законів України, інших нормативно-правових актів, прав та інтересів громадян, що охороняються законом, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій, і повною мірою використовувати надані їм права.

Згідно статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади , який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідачем вказане належним чином зроблено не було.

Таким чином, судова колегія погоджується з висновками господарського суду про те, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню.

          Враховуючи викладене, апеляційна інстанція не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги Державної податкової інспекції в Сімферопольському районі Автономної Республіки Крим, оскільки постанову господарського суду прийнято при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, при повному з'ясуванні обставин справи, у зв'язку з чим вона підлягає залишенню без змін.

                    Керуючись статтею 195, пунктом 1 частини 1 статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини 1 статті 205, статтями 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

                                                            УХВАЛИВ:

                    1. Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Сімферопольському районі Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.

          2. Постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 17.06.2008 року у справі №2-27/950-2008А залишити без змін.

                    Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

          Ухвалу може бути оскаржено протягом одного місяця до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя                                                            

Судді                                                                                          

                                                                                          І.В. Черткова