Рішення № 123272643, 25.11.2024, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2024 рокуСправа №160/24106/24 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Бухтіярової М.М.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач-1), Військової частини НОМЕР_2 (далі відповідач-2), в якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача, суб`єкта владних повноважень, Військової частини НОМЕР_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 , щодо не оголошення наказу про моє, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , звільнення з військової служби як військовослужбовця, що проходить військову службу за загальною мобілізацією під час воєнного стану, на підставі пп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»;

-зобов`язати відповідача, суб`єкта владних повноважень, Військову частину НОМЕР_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 , оголосити наказ про моє, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»;

-визнати протиправною бездіяльність відповідача, суб`єкта владних повноважень, Військової частини НОМЕР_2 , код ЄДРПОУ невідомий, щодо не оголошення наказу про моє, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , звільнення з військової служби як військовослужбовця, що проходить військову службу за загальною мобілізацією під час воєнного стану, на підставі пп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»;

-зобов`язати відповідача, суб`єкта владних повноважень, Військову частину НОМЕР_2 , код ЄДРПОУ невідомий, оголосити наказ про моє, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що він є військовослужбовцем Збройних Сил України, батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Дитина проживає з позивачем та знаходиться на його повному матеріальному утриманні, що підтверджується ухвалою Інгулецького районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22.09.2023 у справі №213/3435/23. Шлюбні відносини між ним та матір`ю його дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , припинені, вона участі у вихованні та матеріальному утриманні дитини не приймає, тому позивач є батьком, що самостійно виховує дитину віком до 18 років. У зв`язку з чим, 11.10.2023 ним подано рапорт командирові Військової частини НОМЕР_1 про звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». В подальшому, у зв`язку з тим, що зазначений рапорт залишений без відповіді, представник позивача адвокат Котляр Т.В. 13.11.2023 звернулась із запитом до Міністерства оборони України щодо результатів розгляду його рапорту. 27.11.2023 командир Військової частини НОМЕР_1 надав відповідь, у якій повідомив, що рапорт позивача направлено 25.10.2023 за вих.№2074 до Військової частини НОМЕР_2 , однак відповіді від Військової частини НОМЕР_2 не отримано. 30.11.2023 командир Військової частини НОМЕР_1 повідомив, що 29.11.2023 було отримано лист командира Військової частини НОМЕР_2 від 29.11.2023 №4698/9/1/1951, згідно з яким юридична служба Військової частини НОМЕР_2 не погодила звільнення військовослужбовця ОСОБА_1 з військової служби через відсутність підстав для звільнення. Наведені обставини зумовили звернення позивача до суду. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.03.2024 у справі №160/1019/24 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено повністю. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 23.05.2024 у справі №160/1019/24 рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.03.2024 скасовано та прийнято постанову, якою зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт позивача з урахуванням висновків та правової оцінки, наведеної апеляційним судом у даному судовому рішенні. 04.07.2024 позивач повторно подав рапорт до командира 2 стрілецької роти Військової частини НОМЕР_1 про звільнення з військової служби, однак 25.07.2024 отримав «відписку» без реєстраційного номеру та дати за підписом помічника командира Військової частини НОМЕР_2 майора юстиції ОСОБА_4 про відсутність підстав для звільнення. Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідачів щодо не оголошення наказу про його звільнення відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII, у зв`язку з тим, що він є батьком, що самостійно виховує дитину віком до 18 років, що порушує його права, у зв`язку з чим звернувся до суду із цим позовом.

При вирішенні питання про відкриття провадження у справі встановлено, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтею 161 КАС України, у зв`язку із чим ухвалою суду її залишено без руху та встановлено позивачеві строк - десять днів з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків позову.

Представником позивача адвокатом Котляр Т.В. усунено недоліки позовної заяви, надано докази сплати судового збору.

Ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/24106/24; справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), а також встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання цієї ухвали.

Цією ж ухвалою витребувано у позивача - ОСОБА_1 інформацію, чи долучались до рапорту про звільнення з військової служби від 05.07.2024 підтверджуючі документи; якщо долучались, то надати суду перелік долучених до рапорту документів та докази їх отримання відповідачем-1.

Також, ухвалою суду від 16.09.2024 витребувано у Військової частини НОМЕР_2 інформацію щодо розгляду рапорту позивача від 05.07.2024 про звільнення з військової служби та прийняття рішення за наслідками його розгляду.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи.

Відповідачем-2 подано відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог з огляду на наступне. Позивач 04.07.2024 звернувся до Військової частини НОМЕР_1 з повторним рапортом про його звільнення з військової служби та 25.07.2024 ОСОБА_1 отримав відповідь від Військової частини НОМЕР_2 про відсутність правових підстав для його звільнення у зв`язку з ненаданням документів для підтвердження самостійного утримання доньки. Вказаний рапорт поданий на 1 (одному) аркуші, що відображено під час реєстрації вхідного документа у правому нижньому куті аркушу рапорту. Порядок звільнення з військової служби врегульований пунктами 233-243 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008. Пунктом 233 Положення № 1153/2008 закріплено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. Проте, всупереч нормам п. 233 Положення № 1153/2008 позивачем до рапорту не надано жодного документа підтверджуючі підстави його звільнення у зв`язку із вихованням дитини віком до 18 років самостійно. Належним реагуванням Військової частини НОМЕР_2 на рапорт позивача від 04.07.2024 було надання відповіді про те, що у військовослужбовця не має підстав для звільнення у зв`язку з відсутністю рішення суду про встановлення юридичного факту самостійного виховання та утримання дитини, що є справедливим, та таким що вчинено на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Щодо витребуваної судом інформації, відповідачем-2 вказано, що жодні документи до рапорту від 04.07.2024 позивачем не надавались.

Позивач своїм правом подати відповідь на відзив Військової частини НОМЕР_2 не скористався, витребувану ухвалою суду від 16.09.2024 інформацію, документи не надав.

Відповідач-1 відзив не подав, а також не надав будь-які заяви, клопотання, повідомлення, в яких би виклав своє бажання надати до суду його в більш пізній термін.

За приписами частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до частини п`ятої та восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Згідно з частиною п`ятою статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення у порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи та надані докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , документований паспортом громадянина України серії НОМЕР_5 , виданого 15.07.2010 Дзержинським РВ Криворізького ГУ УМВС України в Дніпропетровській області; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідно до відомостей з військового квитка серії НОМЕР_6 , позивач призваний на військову службу під час мобілізації відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію» - з 21.02.2023 та проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді водія 2 кулеметного відділення кулеметного взводу 3 стрілецької роти Військової частини НОМЕР_7 , BOC - 790037A (наказ Військової частини НОМЕР_1 по стройовій частині від 21.02.2023 №6).

14.05.2016 між позивачем та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , укладено шлюб, про що Інгулецьким районним у місті Кривому Розі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, складено відповідний актовий запис №59 та 14.05.2016 видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_8 .

Після реєстрації шлюбу позивач та його дружина виявили бажання надалі іменуватися прізвищем « ОСОБА_6 ».

Згідно із свідоцтвом про народження серії НОМЕР_9 , виданого Жовтневим районним у місті Кривому Розі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Позивач звернувся до Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровській області із позовом до ОСОБА_3 про визначення місця проживання неповнолітньої дитини з батьком та знаходження на його утриманні, у зв`язку із самостійним вихованням дитини батьком без участі матері.

Ухвалою Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровській області від 11.09.2023 відкрито провадження в цивільній справі 213/3435/23 (номер провадження 2/213/1443/23) за вказаним позовом ОСОБА_1 , розгляд справи призначено в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 22.09.2023.

Ухвалою Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22.09.2023 у справі №213/3435/23 (номер провадження 2/213/1443/23) затверджено Мирову угоду, укладену 22 вересня 2023 року між позивачем та ОСОБА_3 , відповідно до умов якої, з метою повного та остаточного врегулювання спору сторони домовились, що місцем проживання дитини: дочки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , визначене місце проживання її батька, позивача по справі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_2 ; та за взаємною згодою сторони домовились, що позивач, ОСОБА_1 буде самостійно займатися вихованням своєї дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та матеріально утримувати її, на свій розсуд на користь дитини до її повноліття одноособово вирішувати всі фінансові, матеріальні та моральні питання, що пов`язані з вихованням дитини.

Цією ж ухвалою суду закрито провадження у справі №213/3435/23 (номер провадження 2/213/1443/23).

11.10.2023 позивач звернувся із рапортом до командира Військової частини НОМЕР_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», оскільки є військовослужбовцем, що самостійно виховує дитину віком до 18 років, який зареєстрований 12.10.2023.

Відповідно до листа Військової частини НОМЕР_1 від 27.11.2023 №2513, рапорт військовослужбовця ОСОБА_1 від 12.10.2023 направлено 25.10.2023 за вих. №2074 до Військової частини НОМЕР_2 .

Листом Військової частини НОМЕР_2 від 29.11.2023 командира Військової частини НОМЕР_1 доведено до відома про непогодження звільнення військовослужбовця ОСОБА_1 , у зв`язку з відсутністю підстав для звільнення.

Вважаючи, що відповідачі ухиляються від прийняття наказу про його звільнення на підставі поданого рапорту від 12.10.2023 та долучених до нього документів, позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом (адміністративна справа №160/1019/24).

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.03.2024 у справі №160/1019/24 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено повністю.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 23.05.2024 у справі №160/1019/24 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.03.2024 в адміністративній справі №160/1019/24 скасовано та прийнято нову постанову про часткове задоволення адміністративного позову. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо неприйняття рішення щодо розгляду рапорту про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» ч.2 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу». Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 , до якої адресовано рапорт, повторно розглянути рапорт НОМЕР_1 ОСОБА_1 , з урахуванням висновків та правової оцінки наведеної апеляційним судом у даному судовому рішенні. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

У липні 2024 року позивач повторно подав рапорт на ім`я командира 2 стрілецької роти Військової частини НОМЕР_1 про звільнення з військової служби на підставі положень абзацу 12 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку із вихованням дитини віком до 18 років самостійно.

Згідно із вказаним рапортом, він датований позивачем 05.07.2024, у рапорті позивачем також зазначено, що до рапорту він додає такі підтверджуючі документи на ___ акр.

Згідно з відбитком штемпеля вхідної кореспонденції, вказаний рапорт зареєстрований у Військовій частині НОМЕР_1 04.07.2024 за вх.№1982.

Позивач у позовній заяві вказує, що 25.07.2024 отримав лист від Військової частини НОМЕР_1 , відповідно до змісту якого йому повідомлено про відсутність підстав для звільнення з військової служби, оскільки відсутнє рішення суду про встановлення юридичного факту самостійного виховування та утримання дитини.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідачів щодо не оголошення наказу про звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», позивач звернувся до суду із цією позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до статті 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

У зв`язку з військовою агресією російською федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/202 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та на час спірних відносин та розгляду справи не скасований.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 12.03.1992 №2232-ХІІ (далі Закон №2232-ХІІ в редакції на час виникнення спірних відносин (подання рапорту про звільнення від 04.07.2024)).

За змістом частин першої, третьої та дев`ятої статті 1 цього Закону Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Частиною шостою статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначені такі види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п`ята статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Відповідно до абзацу 12 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII передбачалось, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Пунктом 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-ХІІ визначалось, що звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану, зокрема, військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

Частиною сьомою статті 26 Закону № 2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008 в редакції на час спірних правовідносин), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з виконанням громадянами військового обов`язку в запасі (пункт 1).

Відповідно до пункту 233 Положення № 1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170 (далі Інструкція №170 в редакції на час спірних відносин).

Відповідно до пункту 14.10 розділу XIV Інструкції №170 звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.

Через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413 та визначено підпунктом «г» пунктів 1, 2 частини четвертої, підпунктом «ґ» пункту 2 частини п`ятої, підпунктом «г» пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років) (пункт 5 Додатку 19 до Інструкції №170).

Отже, законодавець чітко визначив, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

При цьому, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.

Підтвердженням підстави для звільнення підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» є доведення, що батько/мати не здійснює виховання дитини (дітей) за певними обставинами.

Такими обставинами на думку суду є: позбавлення батьківських прав мати/батька за рішенням суду, відібрання дитини у матері/батька без позбавлення батьківських прав за рішенням суду, смерть матері/батька, визнання безвісно зниклим/ою або визнання загиблим/загиблою батька/матері за рішенням суду, для одинокої матері - внесення інформацію про батька відповідно до ст.135 Сімейного кодексу, рішення суду про встановлення факту самостійного виховання (самоусунення матері від виховання). Добровільна відмова від батьківських прав від дитини чинним законодавством не передбачена.

В ході судового розгляду встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач призваний на військову службу до лав Збройних Сил України під час мобілізації, з 21.02.2023 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , має доньку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В межах спірних відносин позивачем заявлено позовні вимоги щодо не звільнення його з військової служби за наслідками розгляду рапорту про звільнення від 04.07.2024 на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», тобто за сімейними обставинами, у зв`язку з вихованням дитини віком до 18 років самостійно.

В якості підстави для відмови у звільнені позивача з військової служби відповідачем-2 у листі, який отримано позивачем 25.07.2024, зазначено про відсутність на те правових підстав, оскільки до рапорту про звільнення від 04.07.2024 вх.№1982 не надано підтверджуючих документів, а саме: рішення суду про встановлення юридичного факту самостійного виховання та утримання дитини.

Позивач на підтвердження права на звільнення з військової служби до позовної заяви надав наступні додатки: копію свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_8 з ОСОБА_3 , копію свідоцтва про народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , копію паспорта громадянина України на ім`я ОСОБА_3 , р.н.о.к.п.п. ОСОБА_3 , витяги з Реєстру територіальної громади щодо зареєстрованого місце проживання дружини ОСОБА_3 , щодо свого зареєстрованого місце проживання, щодо зареєстрованого місце проживання дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , копію ухвали Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22.09.2023 у справі №213/3435/23 (номер провадження 2/213/1443/23) про затвердження мирової угоди, Акту комісії членів правління ОСББ «Каткова,45» від 05.08.2023 про проведення перевірки факту проживання, копію заяви ОСОБА_3 від 31.08.2023, копію паспорту громадянина України для виїзду за кордон за ім`я ОСОБА_3 .

Однак, матеріали справи не містять доказів надання таких документів до рапорту про звільнення від 04.07.2024 вх.№1982.

У рапорті позивачем зазначено, що до рапорту він додає такі підтверджуючі документи «на ___ акр.», тобто фактично не вказано, які документи подавались разом із рапортом від 04.07.2024 вх. № 1982 та у якій кількості.

Поряд з цим, згідно із відбитком штемпеля вхідної кореспонденції, вказаний рапорт поданий на 1 (одному) аркуші, що відображено під час реєстрації вхідного документа у правому нижньому куті аркуша рапорту (кількість аркушів « 1», вх. № 1982, 04.07.2024 р., ВЧ НОМЕР_1 ).

Відповідачем-2 у відзиві підтверджено, що до рапорту про звільнення від 04.07.2024 вх.№1982 позивачем не надано жодних підтверджуючих документів.

Такі обставини не спростовані позивачем.

Суд зазначає, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.

Доказів виконання вимог положень пункту 233 Положення № 1153/2008, пункту 14.10 розділу XIV Інструкції №170 під час подання рапорту про звільнення з військової служби від 04.07.2024 вх.№1982 позивачем не надано, не надано таких і на вимогу суду, яка викладена в ухвалі від 16.09.2024.

Посилання позивача на те, що у відповідачів були в наявності документи на підтвердження обставин самостійного виховання дитини віком до 18 років, зокрема, ухвала Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22.09.2023 у справі №213/3435/23 (номер провадження 2/213/1443/23), оскільки подавались раніше разом із рапортом про звільнення від 12.10.2023, не враховуються судом, оскільки предмет спору, що виник між сторонами та переданий на вирішення суду у цій справі, стосується наслідків розгляду рапорту позивача від 04.07.2024 вх.№1982, а отже є новим спором, що виник поза межами спору, що вже вирішений судом в рамках адміністративної справи №160/1019/24.

Однак, при поданні такого рапорту про звільнення позивачем не доведено вчинення усіх передбачених законодавцем умов, з якими пов`язується вирішення порушеного питання.

З огляду на викладене, з урахуванням наведених законодавчих норм та встановлених обставин, суд приходить до висновку, що правових підстав для звільнення позивача з військової служби на підставі рапорту від 04.07.2024 вх.№1982 у відповідачів не було, оскільки позивач не надав до нього доказів на підтвердження існування підстав для звільнення, визначених підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Поряд з цим, суд звертає увагу, що позивач не позбавлений права звернутись до відповідача-1, надавши такі документи.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із положеннями статті 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому, в силу положень статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень. Разом з тим, згідно з принципом змагальності позивач має спростувати доводи суб`єкта владних повноважень, якщо заперечує їх обґрунтованість.

Натомість в даному випадку позивачем не доведено та не підтверджено належними доказами обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною першою статті 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Враховуючи викладене, на підставі оцінки поданих доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи та системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позовна заява необґрунтована та задоволенню не підлягає.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відмови в задоволенні позову судові витрати не присуджуються на користь сторони за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Керуючись ст.ст.9, 72-90, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_10 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя М.М. Бухтіярова