Ухвала суду № 12327055, 20.02.2008, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

13 лютого 2008 року Справа № 20-3/292-4/104

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді,

суддів,

,

секретар судового засідання

за участю представників сторін:

представник позивача, Кулагін Олександр Андрійович, довіреність № б/н від 05.11.07, Приватне підприємство "Спецфинстрой";

представник відповідача, Медведева Ірина Григорівна, довіреність № 10-004/264 від 25.05.07, Державна податкова інспекція у Ленінському районі міста Севастополя;

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя на постанову господарського суду міста Севастополя (суддя Остапова К.А.) від 11 грудня 2007 року у справі №20-3/292-4/104

за позовом приватного підприємства "Спецфинстрой" (вул. Костомарівська, 1/46, Севастополь, 99011)

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя (вул. Кулакова, 37, Севастополь, 99011)

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 000073500/0 від 17.04.2006

ВСТАНОВИВ:

Позивач, приватне підприємство „Спецфинстрой", звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовною заявою до відповідача, Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя, про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення за № 0000073500/0 від 17.04.2006, мотивуючи позовні вимоги тим, що при включенні до податкового кредиту сум податку на додану вартість ним не допущено порушень вимог Закону України "Про податок на додану вартість", оскільки його контрагент на момент здійснення розрахункових операцій був платником податку на додану вартість, зареєстрований в податкових органах відповідно до вимог діючого законодавства.

Постановою господарського суду міста Севастополя від 11 грудня 2007 року у справі № 20-3/292-4/104 (суддя Остапова К.А.) позов задоволено.

Скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000073500/0 від 17 квітня 2006 року, винесене Державною податковою інспекцією у Ленінському районі міста Севастополя, про визначення приватному підприємству "Спецфинстрой" податкового зобов'язання з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій за платежем "податок на додану вартість” в сумі 150312,21 грн. (у тому числі за основним платежем - 100208,14 грн., за штрафними санкціями - 50104,07 грн.).

Не погодившись з постановою суду, Державна податкова інспекція у Ленінському районі міста Севастополя звернулась до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати постанову господарського суду першої інстанції, у задоволенні позову відмовити, мотивуючи скаргу тим, що висновки, викладені у постанові, не відповідають фактичним обставинам справи та суперечать нормам матеріального права, оскільки позивач включив до складу податкового кредиту суми, які не підтверджені належними податковими накладними. Контрагент позивача не мав права видавати податкові накладні у зв'язку з тим, що рішенням суду його статутні документи визнані недійсними.

Розпорядженням заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду Латиніна О.А. від 04.02.2008 року, у звязку з зайнятістю в іншому судовому процесі, у складі колегії було замінено суддю Плута В.М. на суддю Голика В.С.

В судовому засіданні 13.02.2008 представник відповідача підтримала доводи апеляційної скарги й наполягала на скасуванні судового рішення. Представник позивача просив залишити оскаржуване рішення без змін як таке, що прийняте у повній відповідності до норм чинного законодавства.

Переглянувши постанову суду першої інстанції відповідно до статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія встановила, що в період з 21.03.2006 по 03.04.2006 Державною податковою адміністрацією проведена позапланова виїзна документальна перевірка приватного підприємства „Спецфинстрой" з питання взаємовідносин позивача з товариством з обмеженою відповідальністю „Динал” за період з 01.01.2003 по 31.12.2003.

За результатами перевірки був складений Акт № 581/10/35-004/305039292 від 10.04.2006 (а. с. 7-11), згідно з висновками якого, позивач, в порушення вимог підпунктів 7.2.1, 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість" № 168-ВР від 03.04.1997 в квітні та травні 2003 року занизив податок на додану вартість на загальну суму 100208,00 грн., у тому числі в квітні 2003 року - 96570,54 грн., в травні 2003 року - 3637,60 грн.

У звязку з виявленим порушенням відповідачем на підставі Акту перевірки № 581/10/35-004/305039292 від 10.04.2006 податковим повідомленням-рішенням № 0000073500/0 від 17.04.2006 визначено суму податкового зобов'язання позивачу з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій за платежем „податок на додану вартість" в сумі 150312,21 грн. (у тому числі за основним платежем -100208,14 грн., за штрафними санкціями- 50104,07 грн., а. с. 6).

В акті встановлено, що при здійсненні господарських операцій зі своїми контрагентом - ТОВ „Динал" позивачем було віднесено до податкового кредиту суму податку на додану вартість в розмірі 100208,00 грн. відповідно до податкових накладних, складених особою, яка не мала такого права, що призвело до заниження перед бюджетом податкових зобов'язань з податку на додану вартість. Ці обставини, згідно акту, підтверджуються рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 26.04.2005 (справа № 2-2308/2005), яким статут ТОВ „Динал", установчі документи про утворення, а також діяльність ТОВ „Динал" визнані недійсними з моменту реєстрації, протокол зборів учасників визнаний недійсним з моменту його складання, свідоцтво платника податку на додану вартість під № 36355455 від 25.12.2002 визнано недійсним. Рішення суду набрало законної сили 27.05.2005.

На думку податківців, документи (податкові накладні), що відображають факт надання товарів, послуг ТОВ „Динал" на адресу позивача за період квітень-травень 2003 року не можуть бути визнані оформленими відповідно до вимог діючого законодавства України та прийняті до уваги в податковому обліку та, відповідно давати право позивачеві на податковий кредит у вказаному періоді.

Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не вбачає підстав для скасування або зміни оскаржуваної постанови суду першої інстанції у звязку з наступним.

Як встановлено судом першої інстанції, в 2003 році позивач отримав від ТОВ „Динал" товар за накладними, а товариством „Динал" відповідно були виписані певні податкові накладні. Оплату за отриманий товар позивач здійснив на підставі відповідних платіжних доручень, що підтверджується матеріалами справи, Актом перевірки та відповідачем не заперечуються.

Відповідно до положень пункту 1.7 статті 1 Закону України „Про податок на додану вартість" податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та підтверджений відповідно податковими накладними.

Як встановлено судом, операції позивача з придбання товару у ТОВ „Динал” пов'язані з господарською діяльністю позивача, факт здійснення цих операцій та розрахунків за ними ніким не спростований.

Відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна складається в момент виникнення податкових зобов'язань.

Згідно з підпунктом 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 вказаного Закону датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата протягом якої відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше.

Як встановлено, ТОВ „Динал" виписало податкові накладні на адресу позивача за фактом поставки товару, тобто після виникнення податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Таким чином, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що вищезазначені податкові накладні виписані у повній відповідності з вказаними вимогами чинного законодавства України.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2. статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість" (в редакції, яка діяла на момент видачі податкових накладних) платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити окремими рядками певні відомості.

При цьому апеляційний суд звертає увагу на ті обставини, що акт податкового органу не містить будь-яких зауважень щодо відсутності реквізитів в податкових накладних товариства „Динал", які передбачені вищевказаною нормою.

Також, відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Дійсно, як було зауважено першою інстанцією, із змісту цієї норми вбачається, що лише у випадку відсутності податкової накладної покупець позбавлений права на включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку. Інших підстав для невключення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не передбачає.

Як свідчать матеріали справи, на момент проведення перевірки позивач мав податкові накладні на підтвердження суми податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно з пунктом 9.6 статті 9 Закону України "Про податок на додану вартість" свідоцтво про реєстрацію особи в якості платника податку на додану вартість діє до дати його анулювання.

Як свідчать матеріали справи, на момент складання ТОВ „Динал" податкових накладних він був зареєстрований органами державної податкової служби у встановленому законодавством порядку в якості платника податку на додану вартість, про що мав відповідне свідоцтво, а тому, як обґрунтовано зазначив суд першої інстанції, мав право складати податкові накладні.

В пункті 25 Положення про Реєстр платників податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України № 79 від 01.03.2000 зазначено, що свідоцтво про реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності платником ПДВ діє до дати його анулювання, що відбувається у випадках, передбачених законодавством. Одночасно з анулюванням свідоцтва, ограни державної податкової служби виключають платника ПДВ з Реєстру.

Пунктом 25.2 означеного Положення передбачено, що датою виключення платника податку на додану вартість з Реєстру та анулювання свідоцтва, у випадку прийняття судом (господарським судом) рішення про скасування державної реєстрації, є відповідна дата прийняття рішення.

Встановлено, що рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 26.04.2005 (справа №2-2308/2005) статут ТОВ „Динал", установчі документи про утворення, а також діяльність ТОВ „Динал" визнані недійсними з моменту реєстрації, протокол зборів учасників визнаний недійсним з моменту його складання, свідоцтво платника податку на додану вартість під № 36355455 від 25.12.2002 визнано недійсним. Рішення суду набрало законної сили 27.05.2005.

Згідно з письмовим повідомленням (б/н від 01.02.2007) судді Святошинського районного суду міста Києва Л.П. Борисюк рішення від 26,04.2005 по цивільній справі №2-2308/2005 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ „Динал", третя особа Державна податкова інспекція у Святошинському районі міста Києва, про визнання недійсними установчих документів та свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість скасовано ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 16.11.2006. Справа №2-2308/2005 направлена на новий розгляд до Святошинського районного суду міста Києва (а. с. 34).

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 24.04.2007 було закрите провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ „Динал", треті особи: Державна податкова інспекція в Святошинському районі міста Києва, ПП „Спецфинстрой", Святошинська районна у місті Києві державна адміністрація про визнання недійсними установчих документів та свідоцтва платника податку на додану вартість.

Зазначена ухвала була винесена Святошинським районним судом міста Києва з урахуванням того, що рішенням господарського суду міста Києва від 29.06.2006 по справі за позовом ДПІ у Святошинському районі міста Києва до ТОВ „Динал", третя особа: Святошинська районна у місті Києві державна адміністрація, про припинення юридичної особи, позов задоволений, діяльність юридичної особи - ТОВ „Динал", зареєстрованого Святошинською районною у місті Києві державною адміністрацією за адресою: 03170, місто Київ, вул. Перемоги, 5, код в ЄДРПОУ 32252069, припинена, рішення набрало законної сили.

При цьому судом було правильно визначено, що відповідач при прийнятті спірного податкового повідомлення-рішення обмежився лише фактом визнання установчих документів ТОВ „Динал" та його свідоцтва як платника податку на додану вартість недійсними, на якому ґрунтується висновок про те, що таке підприємство не мало права складати податкові накладні, а позивач, відповідно, не мав права на підставі таких податкових накладних включати зазначені в них суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Але, такий висновок не відповідає вимогам законодавства України, що регулює правовідносини у сфері регулювання питань сплати податку на додану вартість.

Дійсно, на дату складання податкових накладних та видачі їх позивачу, ТОВ „Динал" було зареєстровано органами державної податкової служби у встановленому законодавством порядку в якості платника податку на додану вартість, про що мало відповідне свідоцтво, тому мало право складати податкові накладні. В свою чергу, позивач мав право включати податок на додану вартість за такими податковими накладними до складу податкового кредиту по факту їх отримання від продавців на підставі підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Отже, визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість саме по собі не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення з державного реєстру, та не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних.

Крім того, Законом України "Про систему оподаткування" від 25.06.1991 № 1252-ХП із змінами та доповненнями, для платника податку не передбачено обов'язку (стаття 9) та не надано права (стаття 10) вимагати від іншого платника податку будь-яких відомостей (у тому числі і щодо реєстрації в якості платника податку, ведення останнім будь-яких бухгалтерських книг, журналів тощо). Так само, Закон України "Про податок на додану вартість" не передбачає обов'язку або права одного платника податку контролювати показники податкової звітності з податку на додану вартість іншого платника податку.

Отже, судова колегія вважає правомірними висновки суду першої інстанції, що порушення порядку здійснення господарської діяльності ТОВ „Динал", про які зазначено у рішенні суду, визнання недійсними установчих документів даного підприємства на момент перевірки, не впливає на результати діяльності позивача і не можуть бути підставою для притягнення позивача до відповідальності, оскільки відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відповідно до статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, з врахуванням наведеного, судова колегія не погоджується з доводами відповідача у апеляційній скарзі про заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість, вважає їх помилковими та необґрунтованими.

Отже, з урахуванням безпідставності доводів апелянта та встановлених фактичних обставин у справі, судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови господарського суду першої інстанції, адже судом повно й всебічно досліджені обставини у справі і зроблені висновки, які ґрунтуються на вимогах діючого законодавства.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України у разі залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду без змін, суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу.

Керуючись статтями 24, 195, 196, пунктом 1 частини 1 статті 198, статтєю 200, пунктом 1 частиною 1 статті 205, статтями 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1.Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя залишити без задоволення.

2. Постанову господарського суду міста Севастополя від 11 грудня 2007 року у справі № 20-3/292-4/104 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвалу може бути оскаржено безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з моменту проголошення.

Головуючий суддя

Судді