Постанова № 12326716, 23.09.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.09.2010                                                                                           № 34/213

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Моторного О.А.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача – Саєнко Ю.М.,          

від відповідача –Вергун І.В.,

Грицай М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу „Фірма „Т.М.М.”- Товариства з обмеженою відповідальністю

на рішення Господарського суду м.Києва від 02.07.2010

у справі № 34/213 ( .....)

за позовом                               „Фірма „Т.М.М.”- Товариства з обмеженою відповідальністю

до                                                   Публічного акціонерного товариства "Корпоративний та інвестиційний банк Креді Агріколь"

про                                                   визнання недійсним договору та доповнень до нього

Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України в судових засіданнях 09.08.2010, 10.08.2010 та 12.08.2010 оголошувалась перерва.

ВСТАНОВИВ:

„Фірма „Т.М.М.”- Товариство з обмеженою відповідальністю (позивач) звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства „Корпоративний та інвестиційний Банк Креді Агріколь” (відповідач) про визнання недійсними договору про надання кредитної лінії від 07.08.2008, доповнення №1 від 24.07.2009 та доповнення №2 від 31.08.2009 до договору.

В процесі розгляду справи позивачем, в порядку ст. 22 ГПК України, було подано заяву про зміну предмету позову, відповідно до якої позивач просив суд: визнати недійсним договір та доповнення до нього; стягнути безпідставно і незаконно списані кошти в розмірі 1321523 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.07.2010 у справі №34/213 в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, „Фірма „Т.М.М.”- Товариство з обмеженою відповідальністю звернулось з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення суду скасувати і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Підставами для скасування рішення позивач вважає порушення судом першої інстанції норм матеріального права та процесуальних вимог відносно повноти, всебічності та об’єктивності розгляду справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.07.2010 було прийнято апеляційну скаргу до провадження з призначенням розгляду на 09.08.2010.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, та просив скасувати рішення суду від 02.07.2010.

Представник відповідача у виступі заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2010 залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту –ГПК України) апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, апеляційний господарський суд прийшов до наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 07.08.2008 між АТ „Каліон Банк Україна”, правонаступником якого є ПАТ „Корпоративний та інвестиційний банк Креді Агріколь” (Банк) та Фірмою „Т.М.М.”- ТОВ (Клієнт) було підписано договір про надання кредитної лінії для фінансування капітальних витрат, включаючи купівлю обладнання в межах, дозволених українським законодавством, в тому числі нормативними актами Національного банку України (п. 3 договору).

Також, були підписані доповнення № 1 від 24.07.2009 та доповнення № 2 від 31.08.2009 до договору про надання кредитної лінії.

Спір між сторонами виник оскільки, на думку позивача, договір про надання кредитної лінії від 07.08.2008 суперечить вимогам чинного законодавства України, зокрема, приписам ст. 345 ГК України, так як в ньому відсутні істотні умови договору, які є обов’язковими для такого виду договорів, а саме: розмір відсотків; порядок та строки сплати відсотків (та їх розмір); документ, яким позичальник повинен підтвердити надання кредиту (у разі його надання); відповідальність Банку за невидачу кредиту, а тому позивач просить визнати недійсним спірний договір на підставі ст. 203 та ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України).

Виходячи із змісту підписаного між сторонами договору, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірний договір за своєю правовою природою є кредитним договором (ст. 1054 ЦК України), за умовами якого банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановленні частинами першої-третьої, п’ятою, шостою ст. 203 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У відповідності до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України (далі –ГК України) господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих договорів.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (ч. 2 ст. 180 ГК України).

В ч. 1 ст. 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Колегія суддів апеляційної інстанції не може погодитися з висновком суду першої інстанції, що кредитний договір є рамковою угодою, містить загальні умови та домовленості, а конкретні істотні умови кожного акредитиву, а після укладення доповнення № 1 - кредиту, мали визначатися індивідуальними письмовими проханнями позивача (заявами на випуск акредитиву та повідомленнями про надання фіксованого кредиту, відповідно), а отже, договір, доповнення № 1 та доповнення № 2 разом з окремим повідомленням про надання фіксованого кредиту містять всі суттєві умови кредитного договору, передбачені чинним законодавством України, та становлять кредитний договір.

Частиною 2 ст. 345 ГК України передбачено, що кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Таким чином, Цивільним та Господарським кодексами України передбачено конкретні умови, які мають бути визначені в кредитному договорі.

Колегією суддів встановлено, що кредитним договором і повідомленнями на отримання кредиту не встановлено порядок видачі кредиту, а саме на який рахунок та в які терміни здійснюється перерахування коштів; порядок сплати за кредит (строк сплати процентів, їх розміру). При цьому, в кожному повідомленні на отримання кредиту зазначені різні розміри процентів, в п. 5 договору (в редакції доповнення № 1) зазначено, що відсотки за кредитами в українських гривнях будуть нараховуватися за найкращою ставкою пропозиції Банку плюс 6,0 % річних, тоді як в заявах на відкриття акредитиву зазначені відсотки за ставкою трьохмісячного EURIBOR+4%. Отже, визначити розмір відсотків, які повинен був сплачувати позивач за кредитом, неможливо.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (ч. 2 ст. 1054 ЦК України).

Згідно зі ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (п. 2 ст. 1047 ЦК України).

Відповідно до п. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Спірним договором та доповненнями до нього не визначено розмір відсотків, а також не визначено, яким саме документом позичальник повинен підтверджувати надання кредиту (у разі його надання), що на думку колегії суддів, є істотною умовою кредитного договору. Крім того, договором та доповненнями до нього не встановлено порядок та строки сплати відсотків (їх розмір), а також відповідальність Банку за невидачу кредиту.

Таким чином, можна зробити висновок, що підписуючи кредитний договір від 07.08.2008, сторони не узгодили істотні умови, які передбачені законом і є обов’язковими для даного виду договору.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами (далі –ГПК України) у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги чи заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем в порушення ст. 33 ГПК України належними засобами не доведено досягнення між сторонами усіх істотних умов кредитного договору.

Частиною восьмою статті 181 ГК України встановлено, що у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що договір, при укладенні якого сторони не досягли згоди з усіх істотних умов, в силу положень ст. 638 Цивільного кодексу України, вважається неукладеним, тобто таким, що не породжує цивільних прав або обов’язків для сторін, і до неукладеного договору, в силу самої його відсутності, не може бути застосований інститут недійсності договорів.

Згідно п. 17 роз’яснення Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними” від 12.03.99 № 02-5/111 недійсною може бути визнана лише укладена угода, тобто така, щодо якої сторонами в потрібній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. Якщо у процесі вирішення спору буде встановлено, що угоду між сторонами фактично не було укладено, господарському суду на підставі пункту 1-1 статті 80 ГПК слід припинити провадження у справі.

Відповідно до п.1-1 статті 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Оскільки, як встановлено вище, оспорюваний кредитний договір від 07.08.08 не містить усіх істотних умов для даного виду договору, такий договір в силу ч. 8 ст. 181 ГК України є неукладеним (таким, що не відбувся). Тому, колегія суддів вважає за необхідне на підставі п.1-1 статті 80 ГПК України припинити провадження у справі в частині визнання недійсним договору від 07.08.2008 та доповнень до нього.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача коштів в розмірі 1321523 грн., як безпідставно і незаконно списаних, то колегія суддів не може погодитися з посиланням суду першої інстанції, що списання відбувалося на підставі заяв на відкриття акредитивів та договору банківського рахунку, інших загальних положень та умов від 06.06.2008, оскільки в заявах на відкриття акредитивів зазначено про сплату відсотків за ставкою трьохмісячного EURIBOR+4% і право банку на списання коштів щоквартально з валютного рахунку. При цьому, банк списував гроші щомісячно.

В рішенні місцевий господарський суд зазначив, що списання є сплатою відсотків за акредитивами. Проте, відповідно до п. 4.1 кредитного договору позивач мав сплачувати відсотки за надання кредитних коштів, а не за акредитивами.

Крім того, суд першої інстанції наводить, як законну підставу для списання коштів – меморіальні ордери банку, однак жодним законодавчим актом не передбачено, що право на списання може підтверджуватися меморіальними ордерами. Щодо посилання суду на договір від 06.06.2008, то предмет цього договору визначає загальні засади і правила надання банківських послуг, а тому не може надавати право банку на самовільне списання коштів з рахунків „Фірма „Т.М.М.” – ТОВ.

У відповідності до ст. 1071 ЦК України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених договором між банком і клієнтом.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що банком було самовільно списано з рахунку „Фірма „Т.М.М.” – ТОВ № 26006012608000, відкритого в банку, 1321523 грн. процентів за період з 05.12.2008 по 15.07.2009.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального права, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2010 у справі №34/213 підлягає скасуванню.

При цьому, апеляційна скарга „Фірма „Т.М.М.”- Товариства з обмеженою відповідальністю підлягає частковому задоволенню, оскільки позивач просив визнати недійсним договір та доповнення до нього, та стягнути безпідставно і незаконно списані кошти в розмірі 1321523 грн., а в даному випадку за наслідками перегляду справи в апеляційному порядку оскаржуване рішення скасовується, припиняється провадження у справі в частині визнання недійсним договору та доповнень до нього, в частині стягнення 1321523 грн. – скарга апелянта задовольняється.

Відповідно до викладеного, керуючись ст. 101, п.3 ст. 103, п.1, п.4 ч.1 ст.104, ст.105 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу „Фірма „Т.М.М.”- Товариства з обмеженою відповідальністю задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2010 року у справі №34/231скасувати. Позов задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства „Корпоративний та інвестиційний Банк Креді Агріколь” (01034, м. Київ, вул. Володимирська, 23-а, код ЄДРПОУ 19357443) на користь „Фірма „Т.М.М.”- Товариства з обмеженою відповідальністю (03146, м. Київ, вул. Чаадаєва, 2-б, код ЄДРПОУ 14073675) кошти в розмірі 1321523,00 грн. (один мільйон триста двадцять одну тисячу п’ятсот двадцять три гривні 00 коп.), як безпідставно і незаконно списані.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства „Корпоративний та інвестиційний Банк Креді Агріколь” (01034, м. Київ, вул. Володимирська, 23-а, код ЄДРПОУ 19357443) на користь „Фірма „Т.М.М.”- Товариства з обмеженою відповідальністю (03146, м. Київ, вул. Чаадаєва, 2-б, код ЄДРПОУ 14073675) державне мито в розмірі 13215,23 грн. ( тринадцять тисяч двісті п’ятнадцять гривень 23 коп.) та 236,00 грн. (двісті тридцять шість гривень 00 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В частині позовних вимог про визнати недійсним договору та доповнень до нього – провадження припинити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства „Корпоративний та інвестиційний Банк Креді Агріколь” (01034, м. Київ, вул. Володимирська, 23-а, код ЄДРПОУ 19357443) на користь „Фірма „Т.М.М.”- Товариства з обмеженою відповідальністю (03146, м. Київ, вул. Чаадаєва, 2-б, код ЄДРПОУ 14073675) державне мито за подання апеляційної скарги в розмірі 6607,20 грн. (шість тисяч шістсот сім гивень 20коп.).

Видати накази. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

Матеріали справи № 34/213 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя                                                                      

Судді