Постанова № 12326097, 07.09.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.09.2010 № 47/84

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Баранця О.М.

суддів: Чорної Л.В.

при секретарі:

За участю представників:

від позивача - Клименко В.Л.

від відповідача -ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Інтер Логістик Сервіс"

на рішення Господарського суду м.Києва від 29.04.2010

у справі № 47/84 ( .....)

за позовом ТОВ "Інтер Логістик Сервіс"

до СПД - фізична особа ОСОБА_3

третя особа позивача

третя особа відповідача

про стягнення 4732,00 грн.

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача 4732,00 грн. штрафу за порушення умов договору № 2573 від 26.10.2009, а також відшкодування витрат по сплаті державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішенням господарського суду міста Києва від 29.04.2010 року позов задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи підприємця ОСОБА_3 (код НОМЕР_1, місцезнаходження: 03022, АДРЕСА_1) з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Інтер Логістик Сервіс” (код ЄДРПОУ 32915150, місцезнаходження: 04074, м. Київ, вул. Автозаводська, 2) штраф за неподачу відповідачем автомобіля під завантаження в розмірі 1 179 (одна тисяча сто сімдесят девять) грн. 45 коп., а також витрат по сплаті державного мита 11 (одинадцять) грн. 79 коп. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу 58 (пятдесят вісім) грн. 82 коп. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, товариство з обмеженою відповідальністю “Інтер Логістик Сервіс” подало апеляційну скаргу, в якій просить прийняти апеляційну скаргу до провадження. Скасувати рішення господарського суду м. Києва від 29.04.2010 року частково, в частині часткового задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення про повне задоволення позовних вимог.

Апелянт в скарзі зазначив, що суд вірно вирішив, що штраф одночасно і за неподачу автомобіля, і за відмову від виконання заявки згідно даного договору стягуватись не може. Але, так як сам Перевізник в своєму листі (є в матеріалах справи) зазначає, що автомобіль ним подано в п'ятницю (в другій половині дня, коли вантажовідправник вже не мав можливості його завантажити), а чекати завантаження до понеділка він не може і тому відкликає автомобіль, то очевидно, що мала місце відмова перевізника від підтвердженої заявки після подання автомобіля.

Штраф стягується також і за кількість днів простроченого завантаження.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.07.2010 року апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Інтер Логістик Сервіс” прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження у справі № 47/84. Розгляд справи призначено на 07.09.2010 року о 11 год. 50 хв.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Як було встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи 26.10.2009 року між позивачем ТОВ “Інтер Логістик Сервіс”, як експедитором, та відповідачем ФОП ОСОБА_3, як перевізником, було укладено договір № 2573 (далі - договір).

Відповідно до умов п. 1.1 договору, предметом останнього є доручення, яке надається перевізником експедитору на виконання агентських послуг по організації перевезення вантажів з залученням автотранспорту перевізника, у звязку з чим експедитор буде замовляти транспорт перевізника і проводити з ним від свого імені усі необхідні розрахунки, а перевізник надавати автомобілі т здійснювати перевезення у міжнародному та міжміському сполученні у відповідності з даним договором та підписаною сторонами заявкою, яка визначає умови виконання кожного перевезення і яка є невідємною частиною даного договору, заявка має безумовний пріоритет по відношенню до договору (п. 2.4).

Перевізник зобовязався забезпечити подачу під завантаження у вказаний замовником пункт призначення справний та укомплектований пакетом документів автомобіль (п. 3.11 договору).

Згідно п. 4.2.1.б договору за неподачу автомобіля під завантаження після підтвердження заявки або за відмову (до чи після завантаження) від виконання підтвердженої заявки, перевізник виплачує експедитору штраф в розмірі 100 євро при перевезенні до/з інших.

Відповідно до погодженої сторонами заявки № 1769, позивач просив надати транспорт для перевезення вантажу за маршрутом м. Яблонец-над-Нисой (Чехія) м. Київ (Україна), дата завантаження 27.10.2009 року о 09:00, а додатковими умовами заявки було погоджено, що при погодженні оплати розуміється, що завантаження автомобіля та митне оформлення, а також митне очищення та вивантаження проводиться на протязі 1 робочого дня з моменту прибуття на завантаження та 2-х робочих днів з моменту прибуття на термінал для митного очищення.

Як вбачається з долученого до матеріалів справи листа відповідача б/н та без дати, який адресовано позивачу, в якому відповідач зазначав про те, що 30.10.2009 року а/м АА3211СІ/АА0585ХТ прибув на завантаження в м. Яблонец-над-Нисой (Чехія). Водію було повідомлено про те, що завантаження буде проведено 31.10.2009 року.

31.10.2009 року водію було повідомлено про те, що на складі фірми-відправника було вказано, що завантаження буде проведено 02.11.2009 року. У звязку з тим, що в автомобілі знаходились інші вантажі та по ним були встановлені строки доставки, автомобіль не міг стояти до 02.11.2009 року та була вимушена виїжджати в Україну.

Відповідно до статті 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

При цьому, вимогами статті 316 Господарського кодексу України та статті 929 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлений обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням.

Відповідно до ч. 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Наведена норма кореспондується з приписами статті 526 Цивільного кодексу України якою встановлено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 175 ч.1 Господарського кодексу України встановлює, що майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Стаття 11 Цивільного кодексу України визначає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно статті 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Стаття 931 Цивільного кодексу України встановлює, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом.

Ст. 12 Закону України “Про транспортно-експедиторську діяльність” від 1 липня 2004 року № 1955-IV встановлює, що клієнт зобов'язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

Стаття 14 Закону України “Про транспортно-експедиторську діяльність” від 1 липня 2004 року № 1955-IV передбачає відповідальність клієнта за невиконання або неналежне виконання обов'язків, які передбачені договором транспортного експедирування і цим Законом, експедитор і клієнт несуть відповідальність згідно з Цивільним кодексом України, іншими законами та договором транспортного експедирування.

Відповідно до ст.ст. 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом та якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Вимогами статті 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, а саме як сплата неустойки так і відшкодування збитків.

Стаття 549 Цивільного кодексу України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Стаття 230 Господарського кодексу України встановлює, що штрафні санкції це господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

З огляду на викладене, та як було вірно встановлено судом першої інстанції, що на підставі укладеного між сторонами договору № 2573 від 26.10.2009 року, між позивачем та відповідачем було погоджено заявку № 1769, позивач просив відповідача надати транспорт для перевезення вантажу за маршрутом м. Яблонец-над-Нисой (Чехія) м. Київ (Україна), дата завантаження 27.10.2009 о 09:00. Проте, оскільки відповідачем не було виконано у обумовлений заявкою № 1769 строк подачу автотранспорту для здійснення перевезення вантажу за маршрутом м. Яблонец-над-Нисой (Чехія) м. Київ (Україна), оскільки автотранспорт було подано під завантаження не 27.04.2009, а лише 30.10.2009, про що зокрема зазначав відповідач у своєму листі позивачу б/н та без дати, тобто з простроченням подачі на 3 дні, що згідно п. 4.2.1.б договору № 2573 від 26.10.2009 та ст. 611 Цивільного кодексу України є підставою для господарсько-правової відповідальності відповідача у вигляді штрафу.

Згідно статті 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, тобто штрафом є одноразовий платіж.

Окрім цього, п. 4.2.1.б договору № 2573 від 26.10.2009 року сторонами погоджено, що відповідач виплачує штраф в розмірі 100 євро у випадку неподачі автомобіля під завантаження після підтвердження заявки або за відмову (до чи після завантаження) від виконання підтвердженої заявки, при перевезенні до/з інших країн. Тобто, даним пунктом встановлено альтернативність вибору позивача за що саме він стягує штраф, але умовами договору не встановлено право позивача стягувати штраф і за неподачу автомобіля і за відмову від виконання заявки, а також не встановлено і умову, що штраф стягується за кількість днів після неподачі автомобіля під загрузку.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

Згідно вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про обґрунтованість вимоги позивача щодо стягнення з відповідача штрафу за неподачу відповідачем автомобіля під завантаження після підтвердження заявки № 1769, але вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а саме: з відповідача на користь позивача підлягає стягненню штраф в розмірі 100 євро, який згідно статті 55 Господарського процесуального кодексу України перераховується судом по курсу НБУ з розрахунку 1179,4463 грн. за 100 євро (загальновідома інформація), що діяв на момент звернення позивача з позовом, а саме станом на 10.12.2009 (згідно штампу Укрпошти на конверті, в якому позивач направив відповідні матеріали до суду). Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача штрафу підлягає частковому задоволенню, а саме в сумі 1179,45 грн. В іншій частині вимоги позивача задоволенню не підлягають.

Виходячи з викладеного, колегія суддів на підставі вищенаведених встановлених та досліджених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшла висновку про відсутність підстав для зміни або скасування рішення суду першої інстанції в розумінні статті 104 Господарського процесуального кодексу України.

Судові витати за розгляд апеляційної скарги у звязку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду міста Києва від 29.04.2010 року у справі № 47/84 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Інтер Логістик Сервіс” без задоволення.

2. Справу № 47/84 повернути до господарського суду міста Києва.

3. Копію постанови надіслати сторонам.

Головуючий суддя

Судді Чорна Л.В.

08.09.10 (відправлено)