Постанова № 12326030, 26.08.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.08.2010                                                                                           № 42/88

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Шипка В.В.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача -

від відповідача -

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу АЕК "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго"

на рішення Господарського суду м.Києва від 25.05.2010

у справі № 42/88 ( .....)

за позовом                               Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго"

до                                                   Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Святошинського району м.Києва

третя особа позивача           

третя особа відповідача           

про                                                   стягнення боргу, неустойки, сум за прострочення виконання боржником грошового зобов"язання, ціна позову 3141814,50 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача суму боргу у розмірі 2.701.219,20 грн., інфляційні втрати у розмірі 97.116,41 грн., три проценти річних у розмірі 19.709,81 грн., пеню у розмірі 134.683,72 грн. та штраф у розмірі 189.085,34 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.05.2010 р. у справі № 42/88 (далі – Рішення суду) позов Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" задоволено частково: стягнуто з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Святошинського району м. Києва (03170, м. Київ, вул. Прилужна, 6, код 03366552) на користь Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" (01001, м. Київ, пл. І Франка, 5, код 00131305) 2701219,20 грн. боргу, 97116,41 грн. збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 19709,81 грн. три проценти річних з простроченої суми, 134683,72 грн. пені, 23965,32 грн. витрат по оплаті державного мита, 221,80 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. У позові в іншій частині відмовити.

Не погоджуючись з Рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2010 р. у справі № 42/88 в частині відмови у стягненні штрафу та прийняти нове рішення, яким позов в цій частині задовольнити.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.07.2010 р. прийнято до розгляду апеляційну скаргу Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго” і порушено апеляційне провадження у справі № 42/88.

Не погоджуючись з Рішенням суду, відповідач також звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення суду скасувати та постановити нове, яким зменшити суму основного боргу до 1.674.145,20 грн. та відмовити в частині стягнення пені. Таким чином, відповідач фактично оскаржував рішення суд в частині задоволення позовних вимог про стягнення 1.027.074,00 грн. основного боргу та 134.683,72 грн. пені.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.07.2010 р. прийнято до розгляду апеляційну скаргу Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Святошинського району м. Києва, порушено апеляційне провадження за скаргою, об’єднано розгляд вказаної скарги та апеляційної скарги Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго” в одне апеляційне провадження у справі № 42/88, розгляд апеляційних скарг призначено на 10.08.2010 р.

Через канцелярію суду 15.07.2010 р. відповідач звернувся до суду з письмовою заявою про відмову від апеляційної скарги, в якій просить повернути її скаржнику у зв’язку із досягненням домовленості з позивачем у справі.

Відповідно до ст. 100 ГПК України особа, яка подала апеляційну скаргу (подання), має право відмовитися від неї до винесення постанови.

Апеляційний господарський суд має право не приймати відмову від скарги з підстав, визначених у частині шостій статті 22 цього Кодексу.

Про прийняття відмови від скарги (подання) апеляційний господарський суд виносить ухвалу, якщо рішення місцевого господарського суду не оскаржено іншою стороною.

Оскільки в судовому засіданні 10.08.2010 р. колегією суддів було встановлено, що досягнення домовленості у даному спору сторонами не підтверджується, Рішення суду оскаржено іншою стороною – позивачем, то за таких обставин відмову відповідача від апеляційної скарги апеляційними судом прийнято не було.

В судовому засіданні 26.08.2010 р. відповідач звернувся до суду із з’явою, якою уточнив вимоги апеляційної скарги та просить:

- Рішення суду скасувати, постановити нове рішення, яким встановити суму основного боргу в розмірі 2.527.911,9 грн., інфляційні збитки в розмірі 92.649,42 грн., три відсотки річних в розмірі 16.324,27 грн.;

- в частині стягнення пені, враховуючи відсутність вини та скрутне матеріальне положення відповідача, відмовити повністю;

- в порядку п. 6 ст. 83 ГПК України розстрочити виконання рішення суду на термін 18 місяців.

Вимоги та доводи апеляційних скарг мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права.

Зокрема, відповідач стверджує, що у зв'язку з тим, що при обрахуванні боргу АЕК «КИЇВЕНЕРГО» не було враховано кошти, які були перераховані КП УЖГ Святошинського району м. Києва самостійно, а не через КП ГЮЦ, а саме 117.395,31 грн. (Довідка про сплату КП УЖГ Святошинського району за електроенергію АЕК Київенерго за 2009 - 2010 роки) та 55.911,99 грн. (Інформація про погашення кредиторської заборгованості по пільгам та субсидіям АЕК «КИЇВЕНЕРГО» за електроенергію з 01.09.2009 по 01.02.2010 р.р.), фактична сума боргу на момент подачі позову складає: 2.701.219,2 – 117.395,31 – 55.911,99 = 2.527.911,9 грн., індекс інфляції та три відсотки річних за період з 01.09.2009 по 01.02.2010 рр. складає: 92.649,42 грн. та 16.324,27 грн., відповідно.

Представники сторін у судовому засіданні 26.08.2010 р. підтримали вимоги своїх апеляційних скарг та заперечили проти задоволення скарг один одного, відповідно.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 1 червня 2003 року між сторонами у справі укладено договір № 310800 про постачання електричної енергії, згідно з яким позивач зобов'язався постачати відповідачу електричну енергію, а останній до 15 числа наступного після розрахункового місяця оплачувати спожиту електричну енергію, для визначення обсягів споживання електричної енергії складати та подавати звіти про використану електричну енергію.

Строк дії договору відповідно до умов п. 8.5 договору встановлений з часу його підписання до 31 грудня поточного року та вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до його закінчення про припинення договору не буде письмово заявлено однією із сторін. Доказів припинення договору в установленому порядку суду не надано.

Поясненнями позивача, частково відповідача, поданим позивачем розрахунком, проведеним відповідно до вимог чинного законодавства та умов спірного договору на підставі звітів та відомостей про використану електричну енергію за вересень 2009 - січень 2010 років, довідкою про надходження коштів за спожиту електроенергію, підтверджується факт постачання позивачем відповідачу протягом указаного періоду електричної енергії вартістю 4.937.555,13 грн., а також оплати відповідачем спожитої теплової енергії у розмірі 2.236.335,93 грн.

Доказів належної оплати за договором суду не надано.

За таких обставин, враховуючи, що відповідач прострочив оплату за спожиту електричну енергію, з нього на користь позивача відповідно до вимог ст.ст. 622, 624, 625 ЦК України підлягає стягненню 2.701.219,20 грн. боргу (4.937.555,13 – 2.236.335,93), 97.116,41 грн. збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 19.709,81 грн. три проценти річних з простроченої суми, 134.683,72 грн., передбаченої п. 5.1 договору пені.

При цьому, як зазначено в оскаржуваному рішенні, за висновком місцевого суду вимоги про стягнення 189.085,34 грн. штрафу на підставі ч. 2 ст. 231 ГК України задоволенню не підлягають, оскільки сторони у справі не належать до суб'єктів господарювання державного сектору економіки.

Колегія суддів вважає, що зазначене вище рішення місцевого суду в частині відмови у задоволенні штрафу, нарахованого відповідно до ст. 231 ГК України, прийняте без належного з'ясування та всіх обставин, що мають значення для справи.

Підставою для відмови у задоволенні позову в частині стягнення штрафу місцевий суд зазначає, що позивачем не надано доказів того, що сторони у спірних відносинах віднесені в установленому порядку до державного сектору економіки.

Як свідчать матеріали справи, місцевим судом належним чином не досліджено доказів, поданих позивачем на підтвердження своєї позиції щодо застосування ст. 231 Господарського кодексу України, що є порушенням ч. 1 ст. 43 ГПК України, якою передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до п. 2 ст. 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить додержавного сектора економіки, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором. За порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, .послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцяти днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Поняття суб'єкта господарювання, що належить до державного сектора економіки, визначено у ч. 2 ст. 22 ГК України, відповідно до якої суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.

Разом з тим, місцевий суд не взяв до уваги доводів позивача про те, що він є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, не витребував у відповідача додаткових доказів.

Як визначено ч. 2 ст. 22 ГК України, суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.

Відповідно до положень ст.ст. 33, 34, 36 ГПК України позивачем надано копію Зведеного облікового реєстру власників цінних паперів станом на 31 грудня та текст постанови Кабінету Міністрів України від 22.06.2004 р. № 794 «Про утворення Національної акціонерної компанії «Енергетична компанія України», якими підтверджується, що 50 % + 1 акція АЕК «Київенерго», які перебувають у державній власності, належать Національній акціонерній компанії «Енергетична компанія України» (передані державою до її статутного фонду). 100 % акцій НАК «Енергетична компанія України» є власністю держави, єдиним акціонером компанії є держава в особі Мінпаливенерго.

Крім того, Постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.2004 р. № 1734 «Про затвердження переліку підприємств, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави» визначено, що позивача включено до даного переліку, що також є підтвердженням того, що останній відноситься до державного сектору економіки.

Відмовляючи в позові, місцевий суд також зазначив, що відповідно до п. 4 ст. 3 Прикінцевих положень ГК України саме Кабінет Міністрів України має визначити суб'єктів господарювання, що належать до державного сектора економіки. Оскільки рішення з цього питання урядом не прийнято, то, на думку місцевого суду, підстави для застосування ст. 231 ГК України відсутні.

Колегія суддів вважає такий висновок помилковим за наведених вище фактичних підстав.

До того ж за своєю правовою природою норма ч. 2 ст. 22 ГК України не є відсилочною і не передбачає надання юридичній особі статусу суб'єкта господарювання, що належить до державного сектора економіки, виключно за рішенням уряду. Зазначена норма містить вичерпні ознаки таких суб'єктів і тому за їх наявності всі інші норми права до таких суб'єктів підлягають безпосередньому застосуванню незалежно від наявності відповідної постанови чи розпорядження Кабінету Міністрів України, а також з урахуванням участі держави в акціонерних товариствах.

З урахуванням наведеного позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, в т.ч. щодо стягнення з відповідача 189.085,34 грн. штрафу на підставі ч. 2 ст. 231 ГК України.

Витрати по оплаті державного мита та інформаційно-технічного забезпечення за розгляд справи місцевим судом згідно зі ст. 49 ГПК України підлягають покладенню на відповідача.

З приводу апеляційної скарги відповідача колегія суддів відзначає наступне.

Відповідач, визнаючи суму основного боргу у розмірі 2.527.911,9 грн., заперечує лише проти боргу у розмірі 173.307,30 грн.

Заперечення проти вказаної суми мотивує тим, що при обрахуванні боргу АЕК «КИЇВЕНЕРГО» не було враховано кошти, які були перераховані КП УЖГ Святошинського району м. Києва самостійно, а не через КП ГЮЦ, а саме 117.395,31 грн. (Довідка про сплату КП УЖГ Святошинського району за електроенергію АЕК Київенерго за 2009 - 2010 роки) та 55.911,99 грн. (Інформація про погашення кредиторської заборгованості по пільгам та субсидіям АЕК «КИЇВЕНЕРГО» за електроенергію з 01.09.2009 по 01.02.2010 р.р.).

Згідно з ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Колегія суддів відзначає, що на підтвердження погашення вказаної заборгованості відповідач посилається виключно на внутрішні документи, складені ним та засвідчені керівником відповідача, які не є належними та допустимими доказами сплати вказаних коштів на користь позивача (як то платіжні доручення, банківські виписки тощо). Відповідачем не надано до матеріалів справи актів звірки взаєморозрахунків, зарахування зустрічних вимог тощо (складених обома сторонами чи позивачем), які б свідчили про таке зарахування.

За вище встановлених обставин апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинами справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З урахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду – зміні в частині відмови у задоволенні позовним вимог про стягнення з відповідача 189.085,34 грн. штрафу на підставі ч. 2 ст. 231 ГК України.

З огляду на встановленні вище обставини справи, доводи, викладені відповідачем в апеляційній скарзі, не підтверджуються доказами, наявними в матеріалах справи.

Всі інші доводи та заперечення відповідача, надані на їх підтвердження докази колегією суддів до уваги не беруться на підставі ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не мають значення для справи з урахуванням заявлених позовних вимог та визначених законодавством підстав для їх задоволення.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги відповідача, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати, понесені відповідачем при поданні апеляційної скарги зі сплати державного мита, не відшкодовуються та покладаються на відповідача.

При цьому відповідачу підлягає поверненню з Державного бюджету України надміру сплачене державне мито за подання апеляційної скарги у розмірі 6.173,87 грн. згідно з платіжним дорученням від 29.06.2010 р. № 0000000461.

Також відповідно до ст. 49 ГПК України з відповідача підлягають стягненню на користь позивача судові витрати, понесені за подання апеляційної скарги, - держане мито в розмірі 945,42 грн.

При цьому позивачу піддягає поверненню з Державного бюджету України надміру сплачене державне мито за подання апеляційної скарги у розмірі 11.804,57 грн. згідно з платіжним дорученням від 14.06.2010 р. № 5347.

Також колегія суддів відхиляє клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення суду на термін 18 місяців в порядку п. 6 ст. 83 ГПК як необґрунтоване, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 121 ГПК України суд може відстрочити виконання рішення у виняткових випадках за наявності обставин, що ускладнюють його виконання або роблять виконання неможливим.

Відповідно до Роз'яснення Вищого господарського суду України від 12.09.1996 р. №02-5/333 "Про деякі питання практики застосування статті 121 Господарського процесуального кодексу України" відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Заява відповідача обґрунтована тим, що у нього відсутні грошові кошти в достатньому обсязі у зв’язку з накладанням органами державної виконавчої служби арешту на кошти на кошти відповідача на загальну суму 4.742.509,66 грн.

Із поданої заяви колегія суддів не вбачає виняткових обставин, що могли б бути підставою для відстрочки виконання рішення суду, враховуючи наступне.

Посилання відповідача на те, що накладання органами державної виконавчої служби арешту на його кошти, відповідно, на те, що відповідач не має грошових коштів для здійснення розрахунку із позивачем, колегія суддів до уваги не бере, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що сторони обумовили здійснення відповідачем оплати поставлених позивачем послуг залежно від накладення арешту на кошти відповідача за іншими зобов’язаннями та правовідносинами.

Крім того не надано будь-яких доказів того, що заарештовані кошти є єдиними фінансовими ресурсами відповідача.

Колегія суддів водночас бере до уваги, що при розгляді заяви суд повинен врахувати не лише матеріальні інтереси боржника, а й стягувача. Як свідчать матеріали справи, спірна заборгованість виникла у позивача майже рік тому та досі залишається несплаченою.

За наведених обставин колегія суддів залишає без задоволення заяву Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Святошинського району м. Києва про відстрочку виконання рішення суду у даній справі.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 33, 69, 75, 99, 101, 104-106 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.          Апеляційну скаргу Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго” задовольнити.

2.          Рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2010 р. у справі № 42/88 змінити, виклавши частини 1 та 2 його резолютивної частини у наступній редакції:

„ 1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Святошинського району м. Києва (03170, м. Київ, вул. Прилужна, 6, код 03366552) на користь Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" (01001, м. Київ, пл. І Франка, 5, код 00131305) 2.701.219,20 грн. боргу, 97.116,41 грн. збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 19709,81 грн. три проценти річних з простроченої суми, 134.683,72 грн. пені, 189.085,34 грн. штрафу, 25.500,00 витрат по оплаті державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу”.

Частину 3 резолютивної частини рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2010 р. у справі № 42/88 виключити.

3. Апеляційну скаргу Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Святошинського району м. Києва залишити без задоволення.

4. Стягнути з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Святошинського району м. Києва (03170, м. Київ, вул. Прилужна, 6, код 03366552) на користь Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" (01001, м. Київ, пл. І Франка, 5, код 00131305) судові витрати в розмірі 945,42 грн.

5. Стягнути з Державного бюджету України (УДК Шевченківського району м. Києва, ЄДРПОУ: 26077968, банк: ГУДК у м. Києві, МФО:820019, Рахунок:31110095700011, код платежу за бюджетною класифікацією: 22090200, символ звітності банку:095) на користь Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" (01001, м. Київ, пл. І Франка, 5, код 00131305) зайво сплачене державне мито у розмірі 11.804,57 грн., сплачене згідно з платіжним дорученням від 14.06.2010 р. № 5347.

6. Стягнути з Державного бюджету України (УДК Шевченківського району м. Києва, ЄДРПОУ: 26077968, банк: ГУДК у м. Києві, МФО:820019, Рахунок:31110095700011, код платежу за бюджетною класифікацією: 22090200, символ звітності банку:095) на користь Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Святошинського району м. Києва (03170, м. Київ, вул. Прилужна, 6, код 03366552) державне мито у розмірі 6.173,87 грн., сплачене згідно з платіжним дорученням від 29.06.2010 р. № 0000000461.

7. Видачу наказів доручити Господарському суду м. Києва.

8. Матеріали справи № 42/88 повернути до Господарського суду міста Києва.

9. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до касаційної інстанції у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя                                                                      

Судді