Постанова № 12325910, 30.08.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.08.2010                                                                                           № 33/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Коротун О.М.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача -Рогач В.К. – представник за дов. №255-03-1 від 04.01.2010;

Чабала Г.К. – представник за дов. №255-02-1 від 04.01.2010;

від відповідача - Єсепчук О.М. – представник за дов. №97 від 07.07.2010;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічне акціонерне товариство "Банк Національний кредит"

на рішення Господарського суду м.Києва від 09.03.2010

у справі № 33/14 ( .....)

за позовом                               Експериментально-конструкторське бюро Державного науково-дослідного інституту будівельних конструкцій (ЕКБ НДІБК)

до                                                   Публічне акціонерне товариство "Банк Національний кредит"

третя особа позивача           

третя особа відповідача           

про                                                   стягнення пені в розмірі 62305,00 грн.

СУТЬ РІШЕННЯ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ:

Експериментальне-конструкторське бюро Державного науково-дослідного інституту будівельних конструкцій в листопаді 2009 звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства “Банк Національний кредит” про стягнення пені в розмірі 62305,00 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 09.03.2010 у справі № 33/14 позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача пеню в розмірі 12595,90 грн., витрати по сплаті державного мита в сумі 125,96 грн. та 47,72 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачем порушено умови договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування від 03.01.2002 №42/03-70/23.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення господарського суду міста Києва від 09.03.2010 у справі № 33/14 в частині стягнення пені в розмірі 12595,90 грн. та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована, зокрема, тим, що відносно більшої частини платіжних доручень сплинула позовна давність.

Позивачем було надано суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому він просив суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відзив мотивовано, зокрема, тим, що відповідач порушив прийняті на себе зобов’язання за договором в частині невиконання розпорядження позивача щодо своєчасного переказу коштів з рахунку позивача, що є підставою для нарахування пені відповідно до п. 5.2 договору та п. 32.2 ст. 32 Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”. Також позивач зазначив, що відповідач листом №09-6/974 від 20.11.2008, який було отримано позивачем 24.11.2008), визнав свій обов’язок щодо перерахування грошових коштів позивача і, таким чином, перебіг позовної давності почався з 24.11.2008, а доводи відповідача про сплив позовної давності не відповідають дійсності.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.05.2010 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Банк Національний кредит” було прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Розгляд апеляційної скарги неодноразово відкладався на підставі ст. 77 ГПК України.

Строк розгляду апеляційної скарги у даній справі ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2010 продовжено на підставі ст.ст. 69, 102 ГПК України. Тому справу розглянуто у строк більший ніж передбачено ч. 1 ст. 102 ГПК України.

В судове засідання 30.08.2010 з’явилися представники всіх сторін.

Представник позивача в судовому засіданні 30.08.2010 просив суд апеляційної інстанції залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Представник відповідача в судовому засіданні 30.08.2010 просив суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду – скасувати з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оглянувши оригінали документів, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вірно з’ясовано судом першої інстанції, 03.01.2002 між Акціонерним комерційним банком “Національний кредит” (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство “Банк Національний кредит”) (далі – відповідач, банк) та Експериментальним-конструкторським бюро Державного науково-дослідного інституту будівельних конструкцій (далі – позивач, клієнт) було укладено договір №42/03-70/23 на здійснення розрахунково-касового обслуговування (далі – договір).

Відповідно до п. 1.1. договору, банк відкриває клієнту поточний рахунок № 2600830142 (далі - рахунок) та надає йому послуги, передбачені додатками до цього договору, (далі - послуги), а клієнт здійснює оплату наданих банком послуг, у розмірі, строки та в порядку, передбаченому цим договором та додатками до нього.

Відповідно до п. 2.1. договору банк відкриває клієнту рахунок у відповідності до інструкції про порядок відкриття та використання рахунків у національній та іноземній валюті, що затверджена постановою Правління НБУ від 18.12.1998 року № 527 (зі змінами та доповненнями) (далі - інструкція) протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту отримання банком від клієнта повного пакету документів, згідно переліку передбаченого інструкцією.

Згідно з ч. 1 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов’язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Згідно п. 2.4. договору банк виконує операції по рахунку на підставі розрахункових документів, у безготівковій та готівковій формах в порядку, строки та на умовах, передбачених інструкцією, чинним законодавством України та цим договором.

Згідно з ч. 1 статті 1068 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Ч. З статті 1068 ЦК України передбачено, що банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Згідно з п. 7.1.2 ст. 7 Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” (далі – Закон) поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Згідно п. 2.5. договору банк виконує операції по рахунку на підставі розрахункових документів, які надаються до банку безпосередньо або за документами, що передаються клієнтом по електронних каналах зв’язку відповідно до умов окремого договору. Банк виконує операції по рахунку в національній валюті України та в іноземній валюті за розрахунковими документами, які надійшли від клієнта протягом операційного часу, в день їх надходження, при умові належного оформлення документів, необхідних для здійснення зазначених операцій відповідно до законодавства України та вимог банку, і наявності достатніх коштів на рахунку. Тривалість операційного часу встановлюється внутрішніми правилами банку окремо для проведення операцій в національній та іноземній валютах, та може змінюватися банком.

Відповідно до статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Згідно із підпунктом 3.1.1 договору банк зобов’язаний забезпечити клієнту, зокрема, надання послуг в порядку, в строки та на умовах, передбачених договором.

Підпунктом 3.3.3 сторони узгодили, що банк має право відмовляти клієнту у здійсненні розрахункових та касових операцій у випадках невірного оформлення клієнтом розрахункових документів, що передані ним до виконання, подання клієнтом до виконання розрахункових документів на проведення операцій, що заборонені законодавством України, чи неотримання повідомлення органів податкової служби України про взяття рахунку на податковий облік, або у інших випадках, передбачених чинним законодавством України.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Київським апеляційним господарським судом встановлено, що сторонами не надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції доказів наявності підстав для відмови банком у здійснені розрахункових операцій позивача, більш того відсутність підстав для такої відмови підтверджується матеріалами справи (зокрема листуванням).

Згідно з підпунктом 3.4.1. договору клієнт має право самостійно розпоряджатися коштами на рахунку з урахуванням обмежень, встановлених чинним законодавством України.

Відповідно до підпункту 3.4.3 клієнт має право вимагати своєчасного і повного здійснення розрахунків та інших обумовлених цим договором послуг, але не виходячи з термінів, встановлених чинним законодавством України.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, з матеріалів справи вбачається, що позивачем було надано відповідачу на перерахування коштів наступні платіжні доручення: №682 від 30.10.2008 на суму 2676,19 грн.; №682 від 17.10.2008 на суму2 676,19 грн.; № 694 від 30.10.2008 на суму 1045,77 грн.; №694 від 20.10.2008 на суму 1045,77 грн.; №696 від 20.10.2008 на суму 964,10 грн.; №696 від 30.10.2008 на суму 964,10 грн.; №697 від 20.10.2008 на суму 253,05 грн.; №699 від 23.10.2008 на суму 24732,12 грн.; №700 від 23.10.2008 на суму 123,98 грн.; №700 від 30.10.2008 на суму 123,98 грн.; №701 від 30.10.2008 на суму 222,03 грн.; №701 від 23.10.2008 на суму 222,03 грн.; №702 від 23.10.2008 на суму 2100,00 грн.; №703 від 28.10.2008 на суму 49550,00 грн.; №704 від 30.10.2008 на суму 6000,00 грн.; №705 від 30.10.2008 на суму 1626,48 грн.; №706 від 28.10.2008 на суму 9090,00 грн.; №707 від 28.10.2008 на суму 62,00 грн.; №709 від 30.10.2008 на суму 6000,00 грн.; №710 від 30.10.2008 на суму 6000,00 грн.; №711 від 30.10.2008 на суму 6000,00 грн.; №712 від 30.10.2008 на суму 6000,00 грн., №713 від 30.10.2008 на суму 4500,00 грн.; №756 від 23.06.2009 на суму 27526,19 грн.; №370 від 29.07.2009 на суму 27526,19 грн.; №764 від 20.08.2009 на суму 27526,19 грн.; №765 від 28.09.2009 на суму 27526,19 грн.

Відповідно до п 1.30 ст. 1 Закону платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку або іншій установі - члену платіжної системи, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.

Відповідно до п. 1.35 ст. 1 Закону розрахунковий документ - документ на переказ коштів, що використовується для ініціювання переказу з рахунка платника на рахунок отримувача.

Статтею 8 Закону передбачено, що банк зобов’язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов’язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.

Відповідно до п. 8.4 ст. 8 Закону міжбанківський переказ виконується в строк до трьох операційних днів.

Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що зазначені платіжні доручення були виконанні банком з порушення строків, встановлених договором, що підтверджується матеріалами справи та не спростовано сторонами під час апеляційного перегляду справи.

30.10.2008 позивач направив відповідачу претензію №131, в якій повідомив, що 29.10.2008 відповідач без попередження повернув на розрахунковий рахунок ЕКБ НДІБК всі платежі, прийняті з 17.10.2008. 30.10.2008 позивач виставив повторні платіжні доручення. Претензія була отримана відповідачем 31.10.2008, відповідно до відмітки за вхід. №01-9/1902.

24.11.2008 за вх. №149 позивач отримав від відповідача відповідь на претензію №09-6/974 від 20.11.2008, в якій відповідач повідомив, що у банку виникли тимчасові труднощі в зв'язку з настанням форс-мажорних обставин.

24.07.2009 позивач направив відповідачу лист №100, з проханням перерахувати кошти за призначенням згідно платіжних доручень №699 від 30.10.2008, №704 від 30.10.2008, №705 від 30.10.2008, №709 від 30.10.2008, №710 від 30.10.2008, №739 від 07.11.2008, №740 від 07.11.2008, №756 від 23.06.2009. Лист був отриманий відповідачем того ж дня, що підтверджується відміткою на листі вхід. №01-9/2041.

Згідно ч. 1 ст. 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частина 2 ст. 193 ГК України передбачає, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов’язань.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частини 1 ст. 1074 ЦК України передбачає, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем порушено умови укладеного з позивачем договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування № 42/03-70/23 від 03.01.2002 року.

Тому доводи апеляційної скарги стосовно того, що пеня нарахована після повного виконання відповідачем зобов’язань є безпідставними.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частина 1 ст. 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (згідно ч. 6 ст. 231 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 546, ст. 549 ЦК України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції послався на ст. 1 та ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, які встановлюють, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Київським апеляційним господарським судом встановлено, що відповідно до преамбули Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” дія цього закону не поширюється на відносини, що стосуються відповідальності суб’єктів переказу грошей через платіжні системи.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що до спірних відносин у даній справі норми Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” не застосовуються.

Згідно із п. 1.29 ст. 1 Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” платіжна система - платіжна організація, члени платіжної системи та сукупність відносин, що виникають між ними при проведенні переказу коштів. Проведення переказу коштів є обов’язковою функцією, що має виконувати платіжна система.

Відповідно до п. 32.2 ст. 32 Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” у разі порушення банком, що обслуговує отримувача, строків завершення переказу цей банк зобов’язаний сплатити отримувачу пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Згідно п. 5.1. договору за невиконання чи неналежне виконання зобов’язань за договором сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України.

Відповідно до п. 5.2. договору у випадку несвоєчасного списання з вини банку коштів з рахунку, а також несвоєчасного зарахування сум, що належать власнику рахунку, банк сплачує клієнту пеню у розмірі 0,2 % від не зарахованої/списаної суми за кожний день прострочки. Банк не несе відповідальності за своєчасність та точність виконання операцій по рахунку клієнта: в разі відмови банку здійснити операцію за рахунком у випадках, передбачених цим договором, інструкцією та чинним законодавством України; в разі несвоєчасності та неточності виконання операцій по рахунку клієнта з вини клієнта та/або третіх осіб; в разі несвоєчасності та неточності виконання операцій по рахунку клієнта з інших, незалежних від банку, причин.

Київським апеляційним господарським судом встановлено, що позивачем правомірно нараховувалася відповідачу пеня у розмірі 0,2 % за кожен день прострочки, згідно умов договору.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що постановою Правління Національного банку України №439 від 19.12.2008 “Про призначення тимчасової адміністрації Акціонерному комерційному банку “Національний кредит” у відповідача призначено тимчасову адміністрацію строком на 1 рік - з 19.12.2008 та з метою створення сприятливих умов для фінансового стану банку введено мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на 6 місяців з 19.12.2008 до 18.06.2009.

Постановою Правління Національного банку України №451 від 05.08.2009 було продовжено мораторій на задоволення вимог кредиторів з 05.08.2009 до 18.12.2009.

Відповідно до ч. 2 ст. 85 Закону України “Про банки і банківську діяльність” мораторій на задоволення вимог кредиторів поширюється на зобов’язання, строки виконання яких настали до призначення тимчасової адміністрації.

Згідно ст. 2 Закону України “Про банки і банківську діяльність” мораторій – зупинення виконання банком майнових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов’язань та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Частиною 2 ст. 58 Закону України “Про банки і банківську діяльність” передбачено, що банк не відповідає за невиконання або несвоєчасне виконання зобов’язань у разі оголошення мораторію на задоволення вимог кредиторів, зупинення операцій по рахунках, арешту власних коштів банку на його рахунках уповноваженими органами державної влади.

Судом першої інстанції правомірно встановлено порушення прав позивача внаслідок невиконання банком своїх зобов’язань за договором.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що з урахуванням періоду на який було введено мораторій, позивач має право нараховувати пеню до 19.12.2008 та в період з 19.06.2009 року по 04.08.2009 року, а також з 18.12.2009 року.

Київським апеляційним господарським судом здійснено перерахунок суми пені, з урахуванням розрахунку позивача (а.с. 105), періоду заявленого позивачем до стягнення та періоду, за який таке нарахування могло здійснюватися (враховуючи період дії мораторію), умов договору щодо порядку виконання розрахункових документів, та встановлено, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня: за платіжним дорученням №682 від 17.10.2008 на суму 2676,19 грн. – 58,88 грн. пені (за період з 18.10.2008 по 29.10.2008); за платіжним дорученням №682 від 30.10.2008 на суму 2676,19 грн. – 74,93 грн. пені (за період з 31.10.2008 по 14.11.2008); за платіжним дорученням №694 від 20.10.2008 на суму 1045,77 грн. – 16,73 грн. пені (за період з 21.10.2008 по 29.10.2008); за платіжним дорученням №694 від 30.10.2008 на суму 1045,77 грн. – 29,28 грн. пені (за період з 31.10.2008 по 14.11.2008); за платіжним дорученням №696 від 20.10.2008 на суму 964,10 грн. – 15,40 грн. (за період з 21.10.2008 по 29.10.2008); за платіжним дорученням №696 від 20.10.2008 на суму 964,10 грн. – 40,49 грн. (за період з 31.10.2008 по 21.11.2008); за платіжним дорученням №697 від 20.10.2008 на суму 253,05 грн. – 4,04 грн. (за період з 21.10.2008 по 29.10.2008); за платіжним дорученням №699 від 23.10.2008 на суму 24732,12 грн. – 2473,20 грн. (за період з 24.10.2008 по 29.10.2008 та з 31.10.2008 по 18.12.2008); за платіжним дорученням №700 від 23.10.2008 на суму 123,98 грн. – 3,97 грн. (за період з 24.10.2008 по 29.10.2008 та з 31.10.2008 по 11.11.2008); за платіжним дорученням №701 від 23.10.2008 на суму 222,03 грн. – 7,10 грн. (за період з 24.10.2008 по 29.10.2008 та з 31.10.2008 по 11.11.2008); за платіжним дорученням №702 від 23.10.2008 на суму 2100,00 грн. – 42,00 грн. (за період з 24.10.2008 по 03.11.2008); за платіжним дорученням №703 від 28.10.2008 на суму 49550,00 грн. – 4756,80 грн. (за період з 31.10.2008 по 18.12.2008); за платіжним дорученням №704 від 30.10.2008 на суму 6000,00 грн. – 576,00 грн. (за період з 31.10.2008 по 18.12.2008); за платіжним дорученням №705 від 28.10.2008 на суму 1626,48 грн. – 156,14 грн. (за період з 31.10.2008 по 18.12.2008); за платіжним дорученням №706 від 28.10.2008 на суму 9090,00 грн. – 399,96 грн. (за період з 29.10.2008 по 20.11.2008); за платіжним дорученням №707 від 28.10.2008 на суму 62,00 грн. – 6,20 грн. (за період з 29.10.2008 по 18.12.2008); за платіжним дорученням №709 від 30.10.2008 на суму 6000,00 грн. – 576,00 грн. (за період з 31.10.2008 по 18.12.2008); за платіжним дорученням №710 від 30.10.2008 на суму 6000,00 грн. – 576,00 грн. (за період з 31.10.2008 по 18.12.2008); за платіжним дорученням №711 від 30.10.2008 на суму 6000,00 грн. – 576,00 грн. (за період з 31.10.2008 по 18.12.2008); за платіжним дорученням №712 від 30.10.2008 на суму 6000,00 грн. – 576,00 грн. (за період з 31.10.2008 по 18.12.2008); за платіжним дорученням №713 від 30.10.2008 на суму 4500,00 грн. – 189,00 грн. (за період з 31.10.2008 по 21.11.2008); за платіжним дорученням №756 від 23.06.2009 на суму 27526,19 грн. – 165,16 грн. (за період з 18.12.2009 по 21.12.2009); за платіжним дорученням №370 від 29.07.2009 на суму 27526,19 грн. – 165,16 грн. (за період з 18.12.2009 по 21.12.2009); за платіжним дорученням №764 від 20.08.2009 на суму 27526,19 грн. – 165,16 грн. (за період з 18.12.2009 по 21.12.2009); за платіжним дорученням №765 від 28.09.2009 на суму 27526,19 грн. – 165,16 грн. (за період з 18.12.2009 по 21.12.2009). Всього на суму 3987,33 грн.

Тому в цій частині рішення суду першої інстанції підлягає зміні, а апеляційна скарга – частковому задоволенню.

Доводи апелянта, що суд першої інстанції повинен був відмовити позивачу у стягненні пені у зв’язку зі спливом строку позовної давності, не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги, як безпідставні, з огляду на наступне.

Згідно із частин 2, 3 та 4 ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

На підтвердження своїх доводів відповідач надав суду апеляційної інстанції копію заяви про застосування строків позовної давності від 16.12.2009 №09-6/207 та оригінал повідомлення про вручення поштового відправлення господарському суду міста Києва від 16.12.2009 №853172, який, за твердженням відповідача, є доказом надіслання такої заяви.

Оскільки матеріали справи не містили доказів подання відповідачем до суду першої інстанції заяви про застосування до вимог про стягнення пені позовної давності, суд на підставі ст. 38 ГПК України витребував у господарського суду міста Києва інформацію щодо отримання/неотримання судом першої інстанції від відповідача заяви №09-6/207 від 16.12.2009 про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення пені, яка була надіслана на адресу господарського суду міста Києва з повідомленням про вручення (від 16.12.2009 №9853172).

Згідно листа господарського суду міста Києва від 27.07.2010 №06-10.3/207, останній на запит Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2010 №02-10/1091, повідомив, що відповідно до бази діловодства господарського суду міста Києва у справі №33/14 від відповідача не надходило заяви про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення пені, а в конверті з повідомленням (9853172), який направлено відповідачем на адресу господарського суду міста Києва знаходилася скарга на постанову №2059/3-1 про накладення штрафу по справі №18/3 господарського суду міста Києва.

За таких обставин доводи апелянта в цій частині є безпідставними.

За таких обставин рішення господарського суду міста Києва від 09.03.2010 підлягає зміні, в порядку п. 4 ч. 1 ст. 103 та п. 3 ч. 1 ст. 104 ГПК України, а апеляційна скарга – частковому задоволенню.

Судові витрати на підставі статей 44, 49 ГПК України покладаються на позивача та відповідача (пропорційно задоволених вимог).

Керуючись статтями 33, 34, 36, 44, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд –

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Банк Національний кредит” задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 09.03.2010 у справі №33/14 змінити в частині розміру стягнення пені та судових витрат (частини 2, 3 резолютивної частини).

3. Частини 2 та 3 резолютивної частини рішення господарського суду міста Києва від 09.03.2010 у справі №33/14 викласти в наступній редакції: “Стягнути з публічного акціонерного товариства “Банк Національний кредит” ( 04053, м. Київ, вул. Тургенєвська, 52/58; код ЄДРПОУ 20057663) з будь-якого окремого позабалансового рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Експериментального-конструкторського бюро Державного науково-дослідного інституту будівельних конструкцій (03680, м. Київ. вул. Клименка, буд. 5/2; р/р 2600830142 в ПАТ «Банк Національний кредит», МФО 320702, код ЄДРПОУ 02495431) пеню у розмірі 3987,33 грн. (три тисячі дев’ятсот вісімдесят сім грн. 33 коп.), витрати по сплаті державного мита в сумі 39,87 грн. (тридцять дев’ять грн. 87 коп.) та 15,10 грн. (п’ятнадцять грн. 10 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. В решті стягнення пені в позові відмовити.”

5. В решті апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції (частини 1, 4 резолютивної частини) - без змін.

6. Стягнути з Експериментального-конструкторського бюро Державного науково-дослідного інституту будівельних конструкцій (03680, м. Київ. вул. Клименка, буд. 5/2; р/р 2600830142 в ПАТ «Банк Національний кредит», МФО 320702, код ЄДРПОУ 02495431) на користь публічного акціонерного товариства “Банк Національний кредит” ( 04053, м. Київ, вул. Тургенєвська, 52/58; код ЄДРПОУ 20057663) 19,94 грн. (дев’ятнадцять грн. 94 коп.) - державного мита за подання апеляційної скарги.

7. Видачу наказів доручити господарському суду міста Києва.

8. Матеріали справи №33/14 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у встановленому чинним законодавством порядку.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

02.09.10 (відправлено)