Рішення № 12325212, 19.11.2010, Господарський суд Хмельницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, Майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"19" листопада 2010 р.Справа № 6/110 За позовом Приватного підприємства фірми „АЮФ” м. Хмельницький

до Підприємства готель-гуртожиток „МИР” м. Хмельницький

про стягнення 282192,49 грн., з якої 205000,00грн. основного боргу та 77192,49грн. пені

Суддя Танасюк О.Є.

За участю представників:

позивача: Фомін А.Ю. –директор підприємства

відповідача: Шепель М.П. –директор підприємства

Рішення приймається 19.11.2010р., оскільки в судовому засіданні 18.11.2010р. оголошувалася перерва.

Суть спору: Позивач у позові просить господарський суд стягнути з відповідача на його користь суму 312339,89 грн. за виконані роботи у відповідності до укладеного між сторонами договору на виконання робіт № 10 від 15.07.2008р.

Відповідач у відзиві на позов, поданому в судовому засіданні 06.04.2009р. проти позову заперечував посилаючись на те, що відповідно до акту приймання-передачі виконаних робіт від 13.01.2009р. загальна вартість поставлених та встановлених конструкцій складає 232346,14грн. Зазначає, що відповідачем на рахунок позивача було перераховано кошти у сумі 25000,00грн., тому борг у сумі 207346,14грн. визнає.

Звертає увагу суду на те, що позивачем ціна робіт та конструкцій прирівнюється до євро, проте ні в договорі, ні в специфікації, а також в акті прийоми передачі про це не зазначено.

В судовому засіданні 29.04.2009р. позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог, в якій позивач просив стягнути з відповідача суму 324815,01 грн., з якої 309448,28 грн. основного боргу та 15366,73 грн. пені згідно п. 7.4. договору № 10 від 15.07.2008р. на виконання робіт. Дана заява судом прийнята.

Представник відповідача проти збільшення позовних вимог заперечив та просив розгляд справи відкласти на іншу дату, в зв’язку з необхідністю підготувати письмові заперечення. Ухвалою суду від 18.05.2009р. розгляд справи відкладено на іншу дату.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду від 18.05.2009р. відповідачем було подано апеляційну скаргу до Житомирського апеляційного господарського суду, який ухвалою від 12.06.2009р. відмовив у порушенні апеляційного провадження, а справу повернув для подальшого розгляду до господарського суду Хмельницької області.

Ухвалою господарського суду від 02.07.2009р. року провадження у справі поновлено та призначено розгляд справи на 21.07.2009 року. Однак розгляд дано

21.07.2009 р. відповідачем на вказану ухвалу суду від 02.07.2009р. було подано апеляційну скаргу до Житомирського апеляційного господарського суду, який ухвалою від 04.08.2009р. відмовив у порушенні апеляційного провадження, а справу повернув для подальшого розгляду до господарського суду Хмельницької області.

18.08.2009р. відповідачем на вказану ухвалу Житомирського апеляційного господарського суду від 04.08.2009р. подано касаційну скаргу до Вищого господарського суду України, який постановою від 18.11.2009р. касаційну скаргу підприємства готель-гуртожиток „Мир” залишено без розгляду, а ухвалу Житомирського апеляційного господарського суду від 04.08.2009р. без змін.

Ухвалою господарського суду від 07.12.2009 р. провадження у справі поновлено та призначено до розгляду в судовому засіданні, однак розгляд даної справи знову не відбувся у зв’язку з поданням відповідачем на зазначену ухвалу суду від 07.12.2009р. апеляційної скарги до Житомирського апеляційного господарського суду, який ухвалою від 04.01.2010р. відмовив у прийнятті апеляційної скарги підприємства готель-гуртожиток „Мир” на ухвалу господарського суду Хмельницької області від 07.12.2009р. по справі № 6/110.

Ухвалою господарського суду від 18.01.2010 р. провадження у справі було поновлено та призначено розгляд справи на 01.02.2010 р.

29.01.2010р. відповідачем на ухвалу господарського суду від 18.01.2010р. було подано апеляційну скаргу до Житомирського апеляційного господарського суду, який ухвалою від 12.02.2010р. відмовив у порушенні апеляційного провадження, а справу повернув для подальшого розгляду до господарського суду Хмельницької області.

У зв’язку з надходженням касаційної скарги відповідача на ухвалу Житомирського апеляційного господарського суду від 12.02.2010 р. справу було направлено до Вищого господарського суду України, який постановою від 21.04.2010 р. касаційну скаргу Підприємства готель-гуртожиток “Мир” залишено без задоволення, ухвалу Житомирського апеляційного господарського суду від 12.02.2010 р. без змін.

Ухвалою Верховного Суду України від 17.06.2010 р. відмовлено в порушенні провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 21.04.2010 р.

Ухвалою господарського суду від 05.07.2010 р. провадження у справі поновлено та призначено до розгляду в судовому засіданні, проте розгляд даної справи знову не відбувся у зв’язку з поданням відповідачем на дану ухвалу суду від 05.07.2010р. апеляційної скарги до Житомирського апеляційного господарського суду, який ухвалою від 26.07.2010р. відмовив у прийнятті апеляційної скарги, а справу повернув до господарського суду області.

19.08.2010р. відповідачем на вказану ухвалу Житомирського апеляційного господарського суду від 26.07.2010р. подано касаційну скаргу до Вищого господарського суду України, який ухвалою від 29.09.2010р. відмовив у прийнятті касаційної скарги.

Ухвалою господарського суду від 01.11.2010р. провадження у справі було поновлено та призначено до розгляду в судовому засіданні .

Представник позивача в засіданні суду 19.11.2010р. подав письмову заяву про уточнення позовних вимог від 19.09.2010р., в якій зазначив, що у зв’язку із взаємною домовленістю між сторонами просить зменшити позовні вимоги та стягнути з відповідача суму 282192,49 грн., з якої 205000,00грн. основного боргу та 77192,49грн. пені.

Враховуючи, що у відповідності до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, за умови дотримання досудового врегулювання спору у випадках, передбачених ст. 5 Господарського процесуального кодексу, і це не суперечить законодавству та не порушує чиїх-небудь прав та охоронюваних законом інтересів, суд вважає можливим прийняти заяву до розгляду.

Представник відповідача в судовому засіданні основну заборгованість у сумі 205000,00грн. визнав, щодо нарахованої пені у сумі 77192,49грн. не заперечував.

Розглядом матеріалів справи встановлено.

Приватне підприємство фірма „АЮФ” м. Хмельницький, як суб’єкт підприємницької діяльності –юридична особа зареєстрована виконавчим комітетом Хмельницької міської ради 16.12.1994р., включене до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України згідно довідки Головного управління статистики у Хмельницькій області № 171455 від 06.06.2008р.

Підприємство „Готель-гуртожиток „Мир” м. Хмельницький, як суб’єкт підприємницької діяльності –юридична особа зареєстрована виконавчим комітетом Хмельницької міської ради 01.12.2005р., про що видано свідоцтво про держану реєстрацією № 2495876 серія АОО, включене до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України згідно довідки головного управління статистики у Хмельницькій області від 15.12.2008р.

01.12.2005р. державним реєстратором Виконавчого комітету Хмельницької міської ради за № 16731020000002420 було зареєстровано статут підприємства „Готель-гуртожиток „Мир”.

Згідно з положеннями вказаного статуту, підприємство „Готель-гуртожиток „Мир” засноване на власності об’єднання громадян Хмельницької обласної організації Товариства сприяння обороні України.

Відповідно до п. 3.5. Статуту, для забезпечення діяльності Засновник наділяє підприємство майном своїх структурних підрозділів –готелю-гуртожитку „Мир” по проспекту Миру, 63 і водної станції по вул. Нижня Берегова, 2/1. Майно передається підприємству у власність, як цілісні майнові комплекси. Підприємство є правонаступником структурних підрозділів готелю-гуртожитку „Мир” і водної станції в частині переданих йому прав та зобов’язань.

Органами управління, відповідно до п. 4.1. статуту, органами управління підприємства є засновник, який є вищим органом управління підприємства та директор.

15.07.2008р. між ПП фірма „АЮФ” (постачальник) та Підприємством „Готель-гуртожиток „Мир” (замовник ) було укладено договір № 10 на виконання робіт, на умовах якого, згідно п.1.1 Постачальник зобов’язувався передати у власність Замовнику та встановити конструкції з ПВХ у кількості 154 одиниць, що складає 466,13 кв.м., визначені в п. 1.2. цього договору, а Замовник зобов’язувався прийняти та оплатити продукцію та вартість робіт пов’язаних з встановленням цієї продукції.

Найменування, одиниці виміру та загальна кількість продукції, що є предметом поставки за цим договором, її часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура), визначаються специфікацією, що є додатком № 1 до цього договору.

Відповідно до п. 3.1. договору, постачальник відвантажує продукцію на адресу Замовника за цінами, що визначені чинними прейскурантами Постачальника та містяться в додатку № 1 до цього договору. Ціна є динамічною та коливається в залежності від курсу євровалюти.

Згідно п. 4.1. продукція, що є предметом поставки за цим договором, відвантажується на адресу Замовника, в строк до повного виконання Постачальником зобов’язань пов’язаних з виготовленням та встановленням продукції.

Відповідно до п. 5.1. даного договору, розрахунки між Постачальником та Замовником провадяться шляхом перерахування грошей на розрахунковий рахунок Постачальника в 3-х денний строк після підписання загального акту приймання виконаних робіт. Розрахунки проводяться у гривні прирівняно до євровалюти згідно курсу НБУ на міжбанківському ринку на день розрахунків.

Проте, у поданому представником відповідача договорі на виконання робіт № 10 від 15.07.2008р. у пункті 3.1. договору зазначено, що постачальник відвантажує продукцію на адресу Замовника за цінами, що визначені чинними прейскурантами Постачальника та містяться в додатку № 1 до цього договору.

Та відповідно до п. 5.1. поданого договору, розрахунки між Постачальником та Замовником провадяться шляхом перерахування грошей на розрахунковий рахунок Постачальника в 3-х денний строк після підписання загального акту приймання виконаних робіт.

Пунктом 7.4. сторони передбачили, що замовник у випадку прострочки оплати поставленої продукції та робіт пов’язаних із встановленням цієї продукції сплачує пеню у розмірі 0,07% (не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня) від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу.

Згідно п. 8.1 договору, загальна вартість продукції визначається у розмірі 249591,16грн.

Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін (п. 10.1. договору). Строк договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 10.1. цього договору та закінчується в момент підписання загального акту приймання всіх робіт, які складають предмет даного договору в розрізі окремих специфікацій (п. 10.2.).

Позивач та Відповідач досягли згоди з усіх істотних умов Договору, що підтверджено підписами сторін на договорі.

Наказом директора підприємства „Готель-гуртожиток „Мир” від 26.12.2008р. за № 22 з метою перевірки обсягу виконання договору № 10 від 15.07.2008р. приватним підприємством –фірмою „АЮФ” у зв’язку з висловленою у ході переговорів між сторонами договору вимогою Постачальника здійснити розрахунки за договором в повному обсязі, проведено перевірку, за результатами якої складено акт службової перевірки від 30.12.2008р. в якому зокрема зазначено про те, що станом на 26.12.2008р. загальна кількість поставлених та встановлених Постачальником конструкцій –142 шт., загальна сума до сплати –2323246,14грн., про що складено акт службової перевірки від 30.12.2008р.

На виконання зобов’язань по договору позивачем були поставлені та встановлені конструкції у кількості 142 шт., загальною вартістю 232346,14грн., відповідно до акту приймання-передачі від 13.01.2009р. Згідно п. 5 акту, Постачальник та Замовник погодились, що з підписанням даного акту, вони підтверджують, що не мають одна до одної жодних вимог, як майнового так і немайнового характеру, за виключенням тих, які вказані в даному акті.

Відповідач свої обов’язки щодо оплати за виконані будівельні роботи виконав частково, оплативши вартість виконаних робіт у сумі 27346,14грн., згідно платіжного доручення № 48 від 12.02.2009р. на суму 10000,00грн., № 47 від 11.02.2009р. на суму 10000,00грн., № 59 від 18.02.2009р. на суму 5000,00грн. та № 105 від 01.04.2009р. на суму 2346,14грн.

Враховуючи те, що відповідачем не сплачено кошти у сумі 205000,00грн., позивач звернувся з позовом до суду про їх стягнення.

Крім того, відповідно до п.7.4. даного договору, з урахуванням уточнення позовних вимог від 19.11.2010р., позивачем нараховано до стягнення пеню у сумі 77192,49 грн., згідно поданого розрахунку.

Дослідивши зібрані у справі докази та давши їм правову оцінку в сукупності, судом прийнято до уваги наступне.

Відповідно ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності із ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Згідно ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 202 Цивільного кодексу України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ст.205 ЦК України).

Правовідносини, які виникли між сторонами на підставі договору № 10 від 15.07.2008р. за своїм характером являються господарськими, виходячи зі змісту ст.ст.173, 174 Господарського кодексу України, як такі, що виникли з господарського договору, та, відповідно до ст.1 цього Кодексу, є предметом його регулювання.

У відповідності до ст. 11 та ст. 509 ЦК України однією з підстав виникнення, цивільних прав та обов’язків сторін є укладення між ними договору. В силу зобов’язання боржник зобов’язаний вчинити на користь кредитора певну дію, в тому числі сплатити борг, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку, тобто сплати боргу.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання та одностороння зміна умов договору не допускається.

Відповідно до п.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 639 Кодексу встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Розглядом матеріалів справи вбачається, що між сторонами склалися правовідносини характерні для договору поставки.

Згідно ст. 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами між сторонами було укладено договір № 10 на виконання робіт від 15.07.2008р., відповідно до умов якого, Постачальник зобов’язувався передати у власність Замовнику та встановити конструкції з ПВХ у кількості 154 одиниць, що складає 466,13 кв.м., а Замовник зобов’язувався прийняти та оплатити продукцію та вартість робіт пов’язаних з встановленням цієї продукції.

При цьому, позивачем на виконання зобов’язань по договору були поставлені та встановлені конструкції у кількості 142 шт., загальною вартістю 232346,14грн., відповідно до акту приймання-передачі від 13.01.2009р.

Як слідує із матеріалів справи, відповідач свої зобов’язання щодо оплати за виконані будівельні роботи виконав частково, оплативши вартість виконаних робіт у сумі 27346,14грн., згідно платіжного доручення № 48 від 12.02.2009р. на суму 10000,00грн., № 47 від 11.02.2009р. на суму 10000,00грн., № 59 від 18.02.2009р. на суму 5000,00грн. та № 105 від 01.04.2009р. на суму 2346,14грн. Доказів про погашення відповідачем заборгованості суду не подано.

Обов’язок учасника господарських відносин сплатити неустойку, штраф, пеню у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання передбачено ст. 230 ГК України.

Так, даною статтею передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п.6 ст.232 ГП України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Частиною другою статті 551 ЦК України передбачено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Пунктом 7.4. договору № 10 від 15.07.2008р. сторони передбачили, що замовник у випадку прострочки оплати поставленої продукції та робіт пов’язаних із встановленням цієї продукції сплачує пеню у розмірі 0,07% (не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня) від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до частини першої статті 231 ГК України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. При цьому судом враховується, що діючим законодавством не встановлено розмір пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, а передбачено право його встановлення за згодою сторін в договорі.

Однак, ч.2 ст. 343 ГК України визначено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, відповідно до ст. 1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Проте, ст. 3 вказаного Закону передбачено що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Тому правомірним є нарахування позивачем пені в сумі 77192,49 грн. згідно поданого в матеріали справи розрахунку.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача суми 282192,49 грн., з яких 205000,00 грн. основного боргу, 77192,49 грн. пені, обґрунтовані належними у справі доказами, підтверджені поданими розрахунками, відповідають вимогам чинного законодавства, тому підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 44 та статті 49 Господарського процесуального кодексу України, у разі задоволення позову, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст.1, 12, 22, 44, 49, ст.ст. 82-84, ст.ст. 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позов Приватного підприємства фірми „АЮФ” м. Хмельницький до Підприємства готель-гуртожиток „МИР” м. Хмельницький про стягнення 282192,49 грн. задоволити.

Стягнути з Підприємства готель-гуртожиток „МИР” м. Хмельницький, проспект Миру, 63 (р/р 26007882184451 в ХФ АКБ „Укрсоцбанк”, МФО 315018, код ЄДРПОУ 33953679) на користь Приватного підприємства фірми „АЮФ” м. Хмельницький, вул. Курчатова, 1 (р/р 26006272186001 в КБ „Приватбанк”, МФО 315405, код ЄДРПОУ 21343655) 205000,00грн. (двісті п’ять тисяч гривень 00 коп. ) основного боргу, 77192,49 грн. (сімдесят сім тисяч сто дев’яносто дві гривні 49 коп.) пені, 2821,92грн. (дві тисячі вісімсот двадцять одна гривня 92 коп.) витрат по оплаті державного мита та 236,00 грн. (двісті тридцять шість гривень 00 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ.

Суддя                                                                       

Повне рішення складено: 19.11.2010р.

Віддруковано 3 прим.

1-до матеріалів справи

2,3-сторонам.