Рішення № 123245434, 05.11.2024, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

ЄУН: 336/2760/24

Провадження №: 2/336/1801/2024

05.11.24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2024 року Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Звєздової Н.С., за участі секретаря судового засідання Іванченко О.С.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні в залі суду у м. Запоріжжі цивільну справу за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача - Близнюк Р.Є., який діє на підставі Довіреності №727/20-24 від 29.12.2023 (строк дії до 31.12.2024) через підсистему (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» звернувся до суду з вказаною позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідачки на користь позивача заборгованість за поставлену теплову енергію у квартиру АДРЕСА_1 за період з 01.11.2013 по 30.11.2023 у сумі 71 319,12 гривень.

В обґрунтування позову зазначив, що відповідачка є власницею, а відтак споживачем послуг, які Концерн «Міські теплові мережі» надає у квартиру АДРЕСА_1 . На ім`я відповідачки за вказаною адресою відкритий особовий рахунок № НОМЕР_1 . Позивачем за вказаною адресою за період з 01.11.2013 по 30.11.2023 нараховано заборгованості за поставлену теплову енергію у сумі 71 319,12грн., які позивач просить стягнути з відповідачки разом з судовим збором у сумі 2 422,40 грн.

Ухвалою суду від 08.04.2024 відкрите провадження у справі, розгляд справи призначений у спрощеному позовному провадженні з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідачкою відзив на позов не подано.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи без його участі, позов підтримав, проти ухвалення заочного рішення у справі не заперечує.

Відповідачка, відповідно до вимог п.3 ч.8 ст.128 ЦПК України, будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилася. Причини неявки суду не повідомила. Заяву про розгляд справи без ї участі не надала.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Враховуючи те, що відповідачка була належним чином повідомленою про дату, час і місце судового засідання, не з`явилася в судове засідання без повідомлення причин, відзив не подала, а позивач не заперечує проти заочного вирішення справи, відповідно до частини першої статті 280 ЦПК України суд ухвалює заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Оскільки всі учасники справи не з`явились у судове засідання, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, що передбачено частиною другою статті 247 ЦПК України.

Дослідивши позовну заяву та письмові докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Правовідносини між позивачем та Споживачем в сфері виробництва, транспортування та постачання теплової енергії регулюються Цивільним кодексом України, Законом України «Про житлово-комунальні послуги». Законом України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», Правилами надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України, від 21.07.2005 року № 630 та від 21 серпня 2019 р., № 830, Положенням про Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22.11.2018 року, № 315 про затвердження «Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг» та іншими нормативно-правовими актами України. Позивач по відношенню до Відповідача, як споживача послуг, являється виконавцем житлово-комунальних послуг, а саме з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, а також з постачання теплової енергії.

Згідно з ч.1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України від 24.06.2004 № 1875-IV «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон № 1875-IV), який діяв до 30.04.2019, порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства.

Відповідно до ст. 19 Закону № 1875-IV відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України від 09.11.2017 № 2189-VIII «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон № 2189-VIII), який діє з 01.05.2019, відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

У ст. 1 Закону № 1875-IV зазначено, що для цілей цього закону власником є фізична або юридична особа, якій належить право володіння, користування та розпоряджання приміщенням, будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд, зареєстроване у встановленому законом порядку, а споживачем - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Аналогічні норми містить ст. 1 Закону № 2189-VIII.

Правилами та Законом України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875- IV від 24.06.2004 року передбачено, що надання послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води і водовідведення здійснюється на підставі укладеного між Виконавцем та Споживачем відповідного договору.

Пунктом 8 Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України, від 21.07.2005 року № 630 та від 21 серпня 2019 р. встановлюється, що послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформляється на основі типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.

Згідно ст.19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон), відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник, при чому виробник послуг може бути і їх виконавцем.

Відповідно до п.1 ч.3 ст.20 Закону споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.

Відповідно до п.5 ч.3 ст.20 Закону споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, законодавством передбачений двосторонній обов`язок, щодо укладання договору про надання житлово-комунальних послуг, у зв`язку з чим у разі відмови на оплату таких послуг споживачем з посиланням на відсутність укладеного договору не беруться до уваги, оскільки споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі (Постанова Верховного суду України від 30.10.2013 р. по справі 6-59цс13).

З 1 травня 2019 року в повному обсязі введено в дію Закон України від 09.11.2017 N 2189-УШ «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон), яким Закон України від 24 червня 2004 року № 1875-ІУ «Про житлово-комунальні послуги» визнано таким, що втратив чинність.

Предметом регулювання згідно Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 року №2189 (далі - Закон № 2189) є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.

Згідно зі ст. 5 Закону № 2189 до житлово-комунальних послуг належать, зокрема, комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Частина 2 ст. 7 Закону № 2189 визначає обов`язки індивідуального споживача, серед яких в т.ч.: укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом (п. 1); оплачувати надані житлово- комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами (п. 5); дотримуватися вимог житлового та містобудівного законодавства під час проведення ремонту чи реконструкції житла (іншого об`єкта нерухомого майна), не допускати порушення законних прав та інтересів інших учасників відносин у сфері житлово-комунальних послуг (п. 8).

Відповідно до статті 12 3 Закону № 2189 надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Згідно розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2189 передбачено, що договори про надання комунальних послуг, укладені до введення в дію цього Закону, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами, до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами, визначеними цим Законом.

Договори про надання комунальних послуг, у тому числі із співвласниками багатоквартирних будинків, які не прийняли рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг, мають бути укладені виконавцями відповідних комунальних послуг протягом двох місяців з дня набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України про затвердження типових публічних договорів приєднання про надання комунальних послуг.

Постановою КМУ №1022 від 08.09.2021 року внесено зміни до Постанови Кабінету міністрів Про затвердження правил надання послуг з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії № 830 від 21.08.2019 року, у тому числі, щодо публічних договорів приєднання.

Відповідно до ч.5. ст.13 Закону №2189, у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.

Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги.

У разі укладення публічних договорів приєднання про надання комунальних послуг виконавці комунальних послуг розміщують вимоги до якості відповідних послуг згідно із законодавством та іншу необхідну інформацію для кожного багатоквартирного будинку окремо на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на власному веб-сайті. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування таких вимог у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Окрім того, частиною 4 ст. 319 ЦК України встановлено, що власність зобов`язує.

Відповідно до ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом

Судом встановлено, що відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №358021276 від 12.12.2023, відповідачка ОСОБА_1 є власницею квартири АДРЕСА_1 . (а.с.23-24).

Відповідно до листа Департаменту реєстраційних послуг Управління державної реєстрації фізичних осіб Запорізької міської ради № 04-46/2143 від 03.04.2024, реєстрація місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 відсутня.

Відповідно до довідки позивача, на ім`я ОСОБА_1 Концерном «Міські теплові мережі» відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 як на особу, яка є споживачем послуг, які за адресою: АДРЕСА_1 надає Концерн «МТМ».

Відповідно до Довідки щодо заборгованості за надані послуги та розрахунку боргу за послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, по особовому рахунку №№ НОМЕР_1 заборгованість відповідачки перед позивачем за період з 01.11.2013 по 30.11.2023 становить 71 319,12 гривень, з яких: заборгованість, яка виникла станом на 01.11.2021 - 56 093,39 грн., постачання ТЕ - 14 364,20 грн., функціонування ГВ - 217,53 грн., абонплата ТЕ - 534,00 грн., абонплата ГВ - 110,00 грн.

Звертаючись з вказаним позовом до суду, позивач посилався на те, що не зважаючи на відсутність договору, в цілях недопущення порушення конституційного права громадян (інших мешканців будинку) на забезпечення їх здоров`я (ст.3 Конституції України) та права на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї (ст.48 Конституції України), що включає право на житло, Позивач здійснював та продовжує надавати за адресою: АДРЕСА_1 послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води.

Крім того, 02.10.2021 на офіційному веб-сайті Концерну «Міські теплові мережі» опубліковано Типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії, відповідно до п.п. 1, 2, 4 якого, цей договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови надання послуги з постачання теплової енергії для потреб опалення або на індивідуальний тепловий пункт для потреб опалення та приготування гарячої води індивідуальному споживачу. Цей договір укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України.

Також, у позові зазначено, що починаючи з 01.11.2021 між Концерном «МТМ» та відповідачкою був укладений Типовий індивідуальний договір про надання послуги з теплової енергії за адресою: АДРЕСА_1 (згідно п.3 Прикінцевих та перехідних положень Закону №2189. Вказаний договір приєднання розміщений на офіційному сайті Концерну «МТМ»), а тому вимоги позивача наявні законні та обґрунтовані підстави звернутись з вказаним позовом до суду з метою стягнення виниклої за період 01.11.2013 по 30.11.2023 заборгованості у сумі 71 319,12 гривень.

Проте, суд вивчивши надані суду письмові докази прийшов до наступних висновків.

Так, згідно наданої Інформаційної довідки з ДРРП №358021276 від 12.12.2023 вбачається, що право власності відповідачки на вказану квартиру було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав 11.03.2019 на підставі рішення суду №336/5275/17, виданого 21.12.2017 Шевченківським районним судом місті Запоріжжя.

Доказами, у контексті статті 76 ЦПК України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Доказами у цивільному процесі можуть бути: письмові, речові та електронні докази; висновки експертів; показання свідків.

Згідно ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.7 ст.81 ЦПК України, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Тобто, вказана норма права не покладає на суд обов`язку витребовувати той чи інший доказ за власної ініціативи, а дає таке право суду у разі сумніву в добросовісності здійснення учасником справи процесуальних прав.

У статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» зазначено, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання, крім ухвал про арешт майна та тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальних провадженнях, які підлягають оприлюдненню не раніше дня їх звернення до виконання.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень (далі - Реєстр) - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Суд загальної юрисдикції вносить до Реєстру всі судові рішення і окремі думки суддів, викладені у письмовій формі, не пізніше наступного дня після їх ухвалення або виготовлення повного тексту. Порядок ведення Реєстру затверджується Вищою радою правосуддя.

Згідно з частиною третьою статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

З наведеного убачається, що суд не позбавлений можливості самостійно перевірити відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень та є відкритими,

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2024 року (справа № 752/8103/13-ц) та від 23 березня 2021 року (справа № 910/3191/20).

Так, з метою всебічного, повного й об`єктивного дослідження обставин справи, суд звернувся до Єдиного державного реєстру судових рішень, з якого встановив, що рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21.12.2017 (справа №336/5275/17ц, провадження №2/336/2611/2017) задоволено позов ОСОБА_1 до територіальної громади в особі Запорізької міської ради, треті особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом.

Вказаним рішенням за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , визнано право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Постановою Запорізького апеляційного суду від 06.11.2018 (провадження №22-ц/807/47/18), апеляційна скарга ОСОБА_2 залишена без задоволення, а вищевказане рішення суду - без змін.

Отримавши на руки рішення суду першої інстанції, яке постановою апеляційного суду залишено без змін, ОСОБА_1 з метою реєстрації свого права власності звернулася до Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради, де на підставі наданих державному реєстратору ОСОБА_5 документів, 11.03.2019 було зареєстровано право власності відповідачки на квартиру АДРЕСА_1 .

Вказана обставина не була спростована учасниками по справі.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02.12.2020 (провадження №61-48811св18) касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану через представника - адвоката Попової Наталії Василівни - задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21.12.2017 та постанову Запорізького апеляційного суду від 06.11.2018 - скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

В подальшому, рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14.12.2021 (провадження №2/336/1378/2021) позов ОСОБА_1 до територіальної громади в особі Запорізької міської ради, треті особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом - залишено без задоволення.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 13.07.2022 (провадження №22-ц/807/1197/22) рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14.12.2021 залишено без змін.

Станом на день розгляду вказаної справи, касаційного провадження по справі №336/5275/17 не відкрито.

З огляду на вищевказане, суд приходить до висновку, що квартира АДРЕСА_1 не належить на праві власності відповідачці ОСОБА_1 , оскільки рішення суду, на підставі якого в Державному реєстрі речових прав було зареєстровано її право власності, станом на теперішній час скасоване.

Висновки суду виходять з того, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності необхідним є, передусім, встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає. (Постанова Верховного Суду від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18).

Відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи. (Постанови Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).

Саме лише наявність у Державному реєстрі прав на нерухоме майно запису про право особи на майно не презюмує правомірність набуття такого права, а тому пункт 1 частини першої статті 2 та частина п`ята статті 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в контексті того, що відомості Державного реєстру прав на нерухоме майно вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою доки їх не скасовано у порядку, передбаченому цим Законом) не свідчать про необхідність ігнорування судом дослідження обставин правомірності набуття відповідного речового права особи на майно у спорі, який спрямований на захист такого права.(Постанова Верховного Суду від 07.12.2021 у справі № 910/1671/20)

Суд звертає окрему увагу на те, що запис щодо реєстрації за особою права власності на нерухоме майно на підставі правовстановлюючого документа, який згодом скасовано, не свідчить про набуття цією особою права власності на зазначене майно. (постанова Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 917/553/17)

Враховую правову позицію, висловлену постановою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25.03.2024 (провадження №61-11523сво23), за приписами статей 2, 81, 89 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.2 ст.78 ЦПК України).

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина 6 статті 81 ЦПК України).

З огляду на вищевказане, суд приходить до вмотивованого висновку про те, що позивачем не надано беззаперечних доказів того, що відповідачка ОСОБА_1 є власницею квартири АДРЕСА_1 (договір купівлі-продажу, дарування, свідоцтво про право власності, тощо) або має зареєстроване місце проживання за вказаною адресою, а відтак, користувачем послуг, які за вказаною адресою надаються Концерном «МТМ».

Тобто, позивачем не надано доказів того, що (враховуючи положення ст.64 ЖУ УРСР, ст.319,322, 526 УК України) відповідачка повинна сплатити на користь Концерну «МТМ» заборгованість у зазначеній у позові сумі.

Враховуючи вищевказане, суд приходить до висновку про недоведеність позовних вимог, а відтак в їх задоволенні необхідно відмовити.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України, у зв`язку із відмовою в задоволенні позовних вимог, судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. 10, 11, 60, 76-81, 141, 263-265, 268, 279, 280-282 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Реквізити учасників справи:.

Позивач: Концерн «Міські теплові мережі», код ЄДРПОУ 32121458, місцезнаходження: 69091, м. Запоріжжя, бул. Героїв полку Азов, буд.137.

Відповідачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання (останнє відоме згідно позову): АДРЕСА_1 ; місце реєстрації (згідно матеріалів справи): АДРЕСА_4 .

Суддя: Н.С. Звєздова