Рішення № 122950959, 12.11.2024, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 303/7476/24

2/303/1508/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2024 року м. Мукачево

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

у складі головуючого судді Заболотного А.М.

секретар судового засідання Желізняк К.П.,

за участю позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Мукачево в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Мукачівської міської ради про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Мукачівської міської ради про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, що відкрилася після смерті дідуся ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . За життя ОСОБА_3 склав заповіт відповідно до якого все своє майно заповів ОСОБА_4 . Після його смерті відкрилася спадщина на квартиру за адресою АДРЕСА_1 , яка належала померлому на праві власності відповідно до свідоцтва про право власності. Позивач зазначає, що як спадкоємець за заповітом після смерті дідуся зверталась за консультацією до нотаріуса, який повідомив, що на момент дії військового стану продовжено строки подачі заяви про прийняття спадщини. Пізніше позивач звернулася до нотаріуса ОСОБА_5 із заявою про прийняття спадщини за заповітом після померлого дідуся, в прийнятті якої їй було відмовлено у зв`язку з пропуском строку для прийняття спадщини. При цьому позивач зазначає, що пропустила строк, встановлений законом для прийняття спадщини з поважних причин, оскільки була впевнена, що у зв`язку з дією воєнного стану змінено строки для подачі заяви. Зазначає, що інші спадкоємці відсутні, дружина дідуся, ОСОБА_6 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вважає такі причини поважними у зв`язку з чим просить визначити додатковий строк тривалістю 30 днів для подання нею заяви про прийняття спадщини, що відкрилася після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою суду від 11.09.2024 року прийнято позов до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено здійснювати в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання по справі призначено на 03.10.2024 року та відкладено на 18.10.2024 року.

Ухвалою суду від 18.10.2024 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 12.11.2024 року.

02.10.2024 року від представника відповідача Мукачівської міської ради надійшов відзив зі змісту якого встановлено наступне. Відповідач вважає, що поважними причинами пропуску для прийняття спадщини є причини пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця у вчиненні цих дій, а у справі відсутні будь-які належні та допустимі докази, які можуть підтвердити поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини. Таким чином відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні просила суд позов задовольнити з наведених у ньому підстав.

Представник відповідача Мукачівської міської ради в судовому засіданні просила врахувати поданий відзив на позовну заяву та вказала на відсутність поважних причин пропуску строку для прийняття спадщини.

Суд, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши та перевіривши наявні у справі докази, приходить до такого висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що стверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 23.03.2023 року. Крім того встановлено, що ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що стверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 04.04.2018 року. Відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу НОМЕР_3 від 14.10.1970 року ОСОБА_3 та ОСОБА_6 були чоловіком та дружиною. За твердженням позивача померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 є її дідусем.

Предметом цього спору є питання встановлення наявності підстав для визначення додаткового строку для подання заяви ОСОБА_1 про прийняття спадщини, що відкрилася після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Також судом встановлено, що після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на належне йому майно, а саме на квартиру за адресою АДРЕСА_1 . Вказана квартира на праві власності належить ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , що стверджується свідоцтвом про право власності на житло від 30.12.2008 року та витягом про реєстрацію про право власності на нерухоме майно № 21818513 від 09.02.2009 року. При цьому встановлено, що відповідно до довідки від 08.07.2024 року на день смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у квартирі за адресою АДРЕСА_1 , ніхто крім померлого зареєстрований не був.

Крім того судом встановлено, що на випадок своєї смерті ОСОБА_3 залишив заповіт, складений 31.03.2017 року та посвідчений приватним нотаріусом Новікова М.І., зареєстрований в реєстрі за № 179. Відповідно до цього заповіту ОСОБА_3 все належне йому майно, що буде належати йому на день смерті, де б воно не знаходилось і з чого б не складалось, а також усе те, на що він за законом буде мати право заповів ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Також судом встановлено, що згідно з свідоцтвом про зміну імені серії НОМЕР_4 від 18.10.2022 року ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , змінила прізвище на ОСОБА_1 .

Як спадкоємець за заповітом ОСОБА_1 08.07.2024 року звернулася до приватного нотаріуса Тромпак Н.В. із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 . Однак постановою про відмову у вчиненні нотіральної дії від 08.07.2024 року нотаріусом було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, оскільки ОСОБА_1 було пропущено строк, встановлений законом, для прийняття спадщини.

З інформаційної довідки зі Спадкового реєстру № 77582318 від 08.07.2024 року встановлено, що дата заведення спадкової справи 08.07.2024 року.

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч. 3 ст. 1223, ч. 1 ст. 1220, ч. 1 ст. 1270 ЦК України). Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Частиною 2 ст. 1223 ЦК України передбачено, у разі відсутності заповіту право на спадкування за законом одержують особи зазначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. За змістом ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять всі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Згідно з ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто. У ч. 1 ст. 1270 ЦК України визначено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Отже, право на спадщину виникає з моменту її відкриття і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 3 ст. 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістом зазначеної статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є ті, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Правила ч. 3 ст. 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: 1) спадкоємець пропустив строк для прийняття спадщини; 2) у спадкоємця були перешкоди для подання заяви для прийняття спадщини; 3) ці обставини визнані судом поважними.

Отже, лише якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

За конкретних фактичних обставин кожної справи пропуск строку для прийняття спадщини суд має оцінювати з урахуванням тривалості такого пропуску та загальних засад цивільного законодавства, як-от розумність, добросовісність та справедливість.

Суд погоджується з позицією сторони відповідача, що не можна визнати поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини.

Разом з тим, згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 06.09.2017 року у справі № 6-496цс17, під час вирішення питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права.

Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належно вираженим, підлягає правовій охороні і після смерті заповідача.

Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також неодмінність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання. Тобто, складаючи заповіт, спадкодавець виражає свою волю на набуття спадкоємцем права на визначене в ньому майно.

Водночас прийняття спадщини є правом, а не обов`язком спадкоємця, який, відмовляючись від прийняття спадщини, не порушує свободи заповіту, а діє у власних інтересах.

Відмова від прийняття спадщини може бути виражена як у формі подання заяви про відмову від прийняття спадщини, так і шляхом невчинення спадкоємцем дій, потрібних для прийняття спадщини.

Натомість, за загальним правилом, прийняття спадщини потребує активних дій спадкоємця.

Враховуючи зазначене, дотриманням свободи заповіту в частині реалізації волі спадкодавця є забезпечення спадкоємцю можливості прийняти спадщину в порядку, встановленому чинним законодавством.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ст. 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ст. 77 ЦПК України).

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У ст. 80 ЦПК України зазначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України).

Вирішуючи питання поважності причин пропущення шестимісячного строку, визначеного ст. 1270 ЦК України, для прийняття спадщини, суд враховує, що такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини кожної справи.

Як висновує Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2024 року (справа № 686/5757/23), що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, що випливає з принципу свободи заповіту. Таким чином у вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права.

Крім того, у згаданій вище постанові Велика Палата Верховного Суду зауважує, що важливим під час вирішення питання про надання особі додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини також є факт прийняття спадщини іншими спадкоємцями за законом, оскільки в такому разі може відбутися втручання у право власності інших осіб, порушення принципу правової визначеності стосовно особи, яка добросовісно реалізувала власні цивільні права. Наведене зумовлює потребу в дотриманні принципу «пропорційності» втручання у права спадкоємців, які прийняли спадщину.

У зв`язку з цим судом встановлено, що у цій справі спір існує з територіального громадою, а не між двома спадкоємцями, що вказує на відсутність порушення принципу правової визначеності стосовно інших осіб.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Право на справедливий судовий розгляд, закріплене в п. 1 ст. 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. Тобто Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Гарантоване ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на справедливий суд включає в себе принцип доступу до суду, ефективність якого обумовлюється тим, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду за вирішенням певного питання, і що держава не повинна чинити правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Принцип «пропорційності» тісно пов`язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип «пропорційності», натомість принцип «пропорційності» є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип «пропорційності» як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності.

Дотримання принципу «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв`язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.

На підставі зазначеного, аналізуючи наявні по справі докази в їх сукупності, суд за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому досліджені наявних у справі доказів, враховуючи фундаментальний принцип спадкового права, як свобода заповіту, а також відсутність втручання у право власності інших осіб, приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки в протилежному випадку позивач буде позбавлений спадщини. Тому суд вважає за необхідне визначити додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори тривалістю 30 днів.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 10, 12, 13, 18, 76-81, 141, 263-265, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 1220, 1222, 1223, 1261, 1268, 1269, 1270, 1272 ЦК України, суд,-

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити.

Визначити ОСОБА_1 додатковий строк тривалістю 30 днів для подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , який рахувати з дня набрання рішенням суду законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ).

Відповідач: Мукачівська міська рада (пл. Духновича, 2, м. Мукачево, Закарпатська область, ЄДРПОУ 04053743).

Повне рішення складено 12.11.2024 року.

Суддя А.М.Заболотний