Рішення № 122949198, 12.11.2024, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/849/24

№ 2/183/1688/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 листопада 2024 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області, у складі:

головуючої судді Сороки О.В.,

секретаря судових засідань Аніськової А.В.,

розглянувши, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Сенс-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

за участю:

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,-

в с т а н о в и в :

Акціонерне товариство «Сенс Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з останнього заборгованість за кредитним договором № 501316200 у розмірі 576210, 46 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що 12 серпня 2022 року загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк». Запис про зміну найменування позивача внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30 листопада 2022 року.

27.04.2021 року між Акціонерним товариством «Альфа-Банк» та Поліжаком ОСОБА_1 було укладено угоду про надання споживчого кредиту № 501316200, відповідно до умов якого, АТ Альфа-Банк» зобов`язалося надати відповідачу кредитні кошти, а відповідач зобов`язався в порядку та на умовах, визначених договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором.

Позивач зазначає, що зі своєї сторони виконав умови кредитного договору, надав відповідачеві кредитні кошти у зазначеному вище розмірі.

Однак, відповідач належним чином взяті на себе зобов`язання не виконував, у результаті чого виникла заборгованість у розмірі 576210,46 грн.

Зазначену суму заборгованості АТ «Альфа-Банк» просить стягнути з відповідача.

У відзиві на позов представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову, посилаючись на відсутність належних та допустимих доказів про те, що позивачем взагалі надавався кредит готівкою його довірителю, виходячи з наступного. Так, поданий позивачем меморіальний ордер № 220353716 від 27 квітня 2021 року не завірений належним чином, відсутнє прізвище особи, яка підписала цей документ, відсутня печатка установи. Платіжний документ містить дані про платника «Сенс-банк», а не АТ «Альфа-Банк». Матеріали справи місять дані про укладення 27.04.2021 року ОСОБА_1 оферти, однак позивачем не надано підтвердження наявності зазначеного договору між сторонами. Довідка-розрахунок, подана до матеріалів справи не містить даний про службову особу, яка здійснила такий розрахунок, не засвідчена належним чином. Сукупність всіх цих обставин, на думку відповідача, свідчить про відсутність укладеного між сторонами договору від 27.04.2021 року № 501316200 (а.с. 60-67).

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 26.01.2024 року, визначено головуючим суддею суддю Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області Сороку О.В. (а.с. 47).

Ухвалою судді від 26 лютого 2024 року відкрите спрощене позовне провадження (а.с. 50).

Ухвалою суду від 05 червня 2024 року постановлено слухати справу у загальному позовному провадженні, зобов`язано позивача надати оригінали письмових доказів (а.с. 70).

Ухвалою суду від 07 жовтня 2024 року закінчене підготовче судове засідання (а.с. 95).

В судовому засіданні представник позивача повністю підтримала позов, надавши пояснення по суті обставин, викладених у позові. Звернула увагу на те, що відповідачем протягом певного часу погашався виданий кредит, що свідчить про укладення договору та спростовує доводи відповідача, викладені у відзиві на позов. Однак, заборгованість у повному обсязі ним не сплачена, тому, за розрахунком позивача заборгованість за кредитом становить 576210,46 гривень. При цьому представник позивача наполягала на тому, що іншого оригіналу платіжного документу, ніж той, що наданий до матеріалів справи, позивачем надано не може бути, такий меморіальний ордер згенерований електронною системою, свідчить про перерахування коштів на рахунок, зазначений в оферті, що був відкритий на ім`я відповідача для погашення кредиту.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав в повному обсязі та, посилаючись на підстави визначені у відзиві, просив суд відмовити у задоволенні позову. Звернув увагу, що між сторонами протягом тривалого часу існують тісні взаємозв`язки, пов`язані з обслуговуванням карткового рахунку, відкритого ОСОБА_1 у позивача, ним неодноразово укладалися кредитні угоди. Свої зобов`язання за цими угодами ОСОБА_1 виконував, такий кредитний договорі ним не підписувався, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів про отримання саме ОСОБА_1 кредитних коштів у визначеному розмірі ні готівкою, ні шляхом зарахування на будь-який рахунок.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши подані заяви, відзив, а також докази, з точки зору належності, допустимості, а у своїй сукупності, з точки зору достатності та достовірності, дійшов до наступних висновків.

Суду надано копію оферти на укладення угоди про надання кредиту № 501316200, обслуговування кредитної карти та відкриття відновлювальної кредитної, укладеного в м.Сєвєродонецьку 27.04.2021 року між ОСОБА_4 та АТ «Альфа-Банк», у відповідності до якого ОСОБА_1 банком запропоновано надати споживчий кредит типу «Кредит готівкою» у розмірі 600000 гривень, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 26% річних, строк кредитування 24 місяці. ОСОБА_1 , відповідно до п.1 Оферти пропонує надати йому послугу з розрахунково-касового обслуговування в порядку та на умовах, що визначені цим пунктом та Договором.

Так, п.2 Оферти містить посилання на те, що для повернення заборгованості за угодою використовується рахунок № НОМЕР_1 , сам кредит, відповідно до п.3 Оферти надається Позичальнику для власних потреб, спосіб видачі переказ коштів на рахунок НОМЕР_2 (а.с. 4).

До вказаної оферти позивачем надано копію графіку платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту (а.с. 5), анкету- заяву про акцепт побулчної пропозиції АТ «Альфа-Банк» на укладення Договору про банківське обслуговування фізичних осіб, яка не містить дати підписання такої заяви (а.с. 6-8), паспорт споживчого кредиту (а.с. 9-11), заяву (акцепт) № 248.501316200.111 про прийняття пропозиції укласти договір страхування від 27.04.2021 року, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону і пов`язані з непередбаченими збитками Страхувальника у разі несанкціонованого використання третіми особами поточного НОМЕР_2 ((а.с. 13-14).

Підписання цих документів оспорюється представником відповідача, як і оспорюється сам факт укладення такого договору, саме тому ним було заявлено клопотання про витребування оригіналів цих доказів. Позивач наполягає на тому, що сукупність цих доказів і складають кредитний договір, а з урахуванням часткового внесення платежів на розрахунковий рахунок НОМЕР_1 , вважає договір укладеним.

Як зазначав суд вище, відповідно до пункту 3 Оферти кредит надається Позичальнику для власних потреб, у розмірі 600000 гривень, спосіб видачі переказ коштів на рахунок НОМЕР_2 (т. 3 а.с. 117-129).

Таким чином, між сторонами виник спір з приводу наявності укладеного кредитного договору та виконання його умов.

Правовідносини, що виникли між сторонами, врегульовані наступними нормами закону, а саме.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема з правочинів.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

За ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст.611 ЦК у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники (ст. 554 ЦК України). Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Сторона відповідача, заперечуючи проти заявлених вимог наполягала на тому, що поданий позивачем меморіальний ордер № 220353716 не являється належним платіжним документом, який би свідчив про видачу кредиту ОСОБА_1 .

Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексу.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко - і відеозаписів, висновків експертів (ст. 67 ЦПК України).

Статями 77-80 ЦПК України передбачено, що докази мають бути належними, допустимими, достовірними та достатніми.

Стаття ст. 89 ЦПК України визначає принцип оцінки доказів, відповідно до якого суд на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду обставин справи аналізує й оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, і ця оцінка повинна спрямовуватись на встановлення обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення.

Як передбачено ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

На підтвердження отримання відповідачем кредитних коштів у розмірі 600000 гривень позивачем до позовної заяви подано меморіальний ордер № 220353716 від 27.04.2021 року, у відповідності до якого на розрахунковий рахунок НОМЕР_1 зараховано 600000 гривень, призначення платежу надання кредиту за кредитним договором № 501316200 від 27.04.2021 року. Меморіальний ордер містить дані про платника АТ «Сенс-Банк», не містиитьт даних про особу, яка підписала цей меморіальний ордер, не містить печатки банку, не засвідчений відповідальною особою (а.с. 26).

Представник позивача в судовому засіданні наполягала на тому, що іншого платіжного документу банк не має, такий документ згенерований їх внутрішньою електронною системою.

Згідно з п. 1.37 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ кошті в Україні» розрахунково-касове обслуговування - це послуги, що надаються банком клієнту на підставі відповідного договору, укладеного між ними, які пов`язані із переказом коштів з рахунка (на рахунок) цього клієнта, видачею йому коштів у готівковій формі, а також здійснення інших операцій, передбачених договорами.

Відповідно до пп. 2.1.1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, зареєстрованого наказом Міністерства юстиції України від 01 лютого 1999 року № 56/3349, підставою для бухгалтерського обліку операцій банку є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій. У разі складення їх у вигляді електронних записів при потребі повинно бути забезпечене отримання інформації на паперовому носії.

Частиною 2 ст. 640 ЦК України передбачено, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Так, поданий меморіальний ордер, в тому числі, без наявності належним чином підписаного сторонами договору про обслуговування банківського рахунку НОМЕР_1 , не може бути розцінений судом, як первинний бухгалтерський документ, яким зафіксовано факт здійснення операції надання кредитних коштів готівкою на умовах, визначених офертою від 27.04.2021 року.

На підтвердження часткового виконання ОСОБА_1 взятих за договором зобов`язань позивач також надано виписку по особовому рахунку НОМЕР_1 (а.с. 27-39).

Згідно зі ст. 95 ЦПК України письмовими доказами є документи, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або належно засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

В судовому засіданні відповідач у категоричній формі заперечив як отримання його довірителем кредитних коштів, так і будь-яку оплату ним коштів за кредитним договором.

З метою повного і всебічного з`ясування обставин справи та об`єктивного дослідження доказів, на які посилаються сторони, судом зобов`язано АТ «Сенс-Банк» надати для огляду оригінали первинних бухгалтерських документів та оригінали укладених договорів.

Ухвала суду про витребування доказів позивачем виконана не була, протягом судового розгляду представник позивача наполягала на тому, що ці докази є належними, засвідченими у спосіб, передбачений вимогами ЦПК України, а відповідач може спростовувати лише розрахунок заборгованості за кредитним договором.

Згідно з ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц вказала на те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Принцип диспозитивності цивільного судочинства передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України). При цьому, згідно з ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 2, 4 ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Відповідно до ч. 5 ст. 177 ЦПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити, зокрема, зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності).

Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Так, належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Пунктом 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 № 75 передбачено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками є належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором і ці докази мають знаходитися у кредитора, в тому числі нового, до якого перейшли права та обов`язки попередника.

В той же час, розрахунок заборгованості не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який відповідно повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку).

Такий висновок щодо оцінки односторонніх документів банку кореспондує висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17 та Верховного Суду України в постанові від 11.03.2015 № 6-16цс15.

Таким чином, суд не може покласти в основу рішення у справі поданий позивачем розрахунок (а.с. 25), який також не містить даних про відповідальну особу та засвідчення його печаткою банку, оскільки з такого розрахунку не можливо встановити формування заборгованості та її складові, суми погашеного позичальником тіла кредиту та відсотків по кожному платіжному періоду. Тобто, надані позивачем розрахунки не є належним доказом суми заборгованості, в розумінні положень ч.1 ст. 77 ЦПК України.

Верховний Суд відзначає, що виписки з особового рахунка клієнта банку (банківські виписки з рахунку позичальника) є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 910/10254/18, від 19.02.2020 у справі № 910/16143/18, від 26.02.2020 у справі № 911/1348/16, від 19.11.2020 у справі № 910/21578/16, постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 554/4300/16-ц, від 21.09.2022 у справі № 381/1647/21, від 07.12.2022 у справі № 298/825/15-ц).

Отже, виписки з особових рахунків є документом, який суду необхідно оцінити відповідно до вимог процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору, позики або надання фінансової допомоги тощо.

Так, разом позовомм позивачем надано виписки про рух коштів відповідача по особовому рахунку НОМЕР_1 (а.с. 27-39).

Між тим подані виписки по особовим рахункам відповідача не відповідають вимогам Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженою постановою Правління Національного банку України № 75 від 04.07.2018, оскільки за ними не можливо спостерігати рух коштів по рахунку, а з урахуванням відсутності належних первинних документів про видачу кредитних коштів у розмірах, встановлених відповідними договорами, такі виписки не можуть встановлювати обставини передачі кредитних коштів позичальнику.

Крім того, варто звернути увагу, що подані виписки по особових рахунках містять інформацію про погашення кредиту ОСОБА_1 , оскільки саме цей рахунок повинен використовуватися для погашення заборгованості, відповідно до п.2 Оферти від 27.04.2021 року.

В той же час, виписка по особовому рахунку не містить даних про використання ОСОБА_1 кредитних коштів у розмірі 600000 грн.

Оцінюючи всі докази, як кожний окремо, так і в їх сукупності, враховуючи, що інших доказів в підтвердження виконання Банком свого обов`язку по наданню позичальнику кредитних коштів та відповідно отримання позичальником цих коштів у користування не надано, суд приходить до висновку про недоведеність, необґрунтованість та безпідставність вимог за позовом.

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Беручи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що банк не передав, а позичальник не отримав у власність грошові кошти (кредит) в розмірі 600000 гривень.

Таким чином, у задоволенні вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором слід відмовити у зв`язку з тим, що у ОСОБА_1 не виникло зобов`язань по поверненню коштів, які пред`явлені до стягнення.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України - судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:1) у разі задоволення позову - на відповідача;2) у разі відмови в позові - на позивача;3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, витрати на оплату судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2,4,81,82,141,142,259,263-265,268,272,273 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

Відмовити Акціонерному товариству «Сенс-Банк» у задоволенні позову до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики.

Повне найменування сторін:

Позивач: Акціонерне товариство «Сенс-Банк», ЄДРПОУ 23494714, місцезнаходження: м.Київ, вул.Велика Васильківська, 100.

Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Сорока О.В.