Ухвала суду № 12294025, 09.11.2010, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-1991/10/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Пащенко К.С.

Суддя-доповідач: Мельничук В.П.

У Х В А Л А

Іменем України

"09" листопада 2010 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Шведа Е.Ю., Попович О.В.,

при секретарі: Плаксі В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 червня 2010 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Автопартс»до Державної податкової інспекції Шевченківському районі м. Києва про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Автопартс»звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції Шевченківському районі м. Києва про скасування податкових повідомлень-рішень. Свої вимоги обґрунтовує тим, що відповідачем при проведенні позапланової невиїзної перевірки безпідставно було встановлено порушення Закону України "Про податок на додану вартість". З даними висновками позивач не погоджується та зазначає, що Законом України "Про податок на додану вартість" не заборонено відносити до складу податкового кредиту податкові накладні попередніх звітних періодів. У зв?язку з зазначеним просив суд скасувати податкові повідомлення-рішення, прийняті на підставі результатів зазначеної перевірки.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 червня 2010 року позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення №0005922302/0 від 14.09.2009 року, №0005922302/1 від 25.11.2009 року, №0005922302/2 від 09.02.2010 року, прийняті Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі міста Києва.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м. Києва подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду без змін.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено наступне.

31.08.2009 року за результатами позапланової невиїзної перевірки TOB «Автопартс»ДПІ у Шевченківському районі міста Києва було складено акт № 1581/23-2/34184200, за змістом якого, зокрема, встановлено порушення п.п. 7.2.3, 7.2.4, 7.2.6, 7.2.8 п. 7.2, п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»внаслідок включення до складу податкового кредиту податку на додану вартість на підставі податкових накладних на загальну суму 1600098,00 грн., виписаних в попередніх податкових періодах.

14.09.2009 року на підставі акту перевірки було винесено податкове повідомлення-рішення № 0005922302/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1311710,00 грн., в тому числі штрафні санкції 343438,00 грн.

В подальшому, за результатами оскарження зазначеного повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі міста Києва, ДПА у м. Києві були прийняті рішення, якими скарги позивача були залишені без задоволення, у зв'язку з чим ДПІ у Шевченківському районі міста Києва були винесені податкові повідомлення-рішення № 0005922302/1 від 25.11.2009 року, № 0005922302/2 від 09.02.2010 року.

Задовольняючи даний позов суд першої інстанції виходив з того, що позивачем надані докази про отримання спірних накладних у березні, травні та червні 2009 року, які відповідачем не спростовані, а тому позивач правомірно включив їх до податкового кредиту за вказані місяці 2009 року, а тому оспорювані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

З таким висновком колегія суддів погоджується та вважає його обґрунтованим з огляду на наступне.

Пунктом 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачений порядок визначення суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету та строки розрахунків з бюджетом.

Зокрема, суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

Сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду є податковим кредитом.

Згідно підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Разом із тим відповідно до норм зазначеного вище Закону, платник податку має право сформувати податковий кредит з урахуванням таких податкових накладних в наступному податковому періоді.

Відповідно до пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

З аналізу пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" в контексті пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" видно, що у випадку коли право платника на податковий кредит підтверджується податковими накладними, отриманими після закінчення податкових періодів, в яких відбулися оплата та отримання товарів (робіт, послуг), суми податку, вказані в таких податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту в податковому періоді, в якому такі податкові накладні отримані.

Судом першої інстанції було встановлено, що спірні вищезазначені податкові накладні відповідають вимогам пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", оскільки включають необхідні реквізити, а тому вказана у них сума внесена позивачем до податкового кредиту.

З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що законодавством передбачено право платника податку попередньо включати до податкового кредиту суми, які не підтверджені відповідними податковими накладними, а не безальтернативний обов?язок вчинити такі дії. Разом з тим у разі проведення перевірки податковим органом та виявлення сум податку, які попередньо включені до складу податкового кредиту, що залишаються непідтвердженими відповідними документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій. Крім цього, законодавством чітко вказано на право платника податку формувати податковий кредит з урахуванням несвоєчасно отриманих податкових накладних у наступному звітному періоді.

Крім цього, судом першої інстанції було встановлено, що TOB «Фокстрот-Авто», TOB «Мотоекспрес», TOB «Автосаміт ЛТД», TOB «Промтех-Сервіс», TOB «Ажіо Тат», TOB «Струмендсофт», ТОВ «Світ-Авто»у 2007-2009 роках було виписано позивачу податкові накладні на підставі відповідних договорів, актів здачі-приймання робіт та послуг, які були отримані позивачем у березні, травні та червні 2009 року, що підтверджується відповідними реєстрами отриманих податкових накладних TOB «Автопартс»за березень, травень та червень 2009 року, які велись позивачем відповідно до пп. 7.2.8 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість". Вказані підприємства у зазначений період були відповідно до норм чинного законодавства зареєстровані як платники ПДВ. У звязку з цим колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що позивачем правомірно включено спірні суми податку на додану вартість, вказані у зазначених вище податкових накладних, до податкового кредиту за березень, травень та червень 2009 року відповідно, тобто за той звітний період, в якому було отримано податкову накладну.

Крім того, судом першої інстанції правильно зауважено про порушення ДПІ у Шевченківському районі міста Києва вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України, ст.ст. 11, 11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»під час проведення невиїзної позапланової перевірки, оскільки проведення такого роду перевірок не передбачено чинним законодавством.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судом першої інстанції встановлено, що всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірного податкового повідомлення-рішення.

За таких обставин колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що вимоги позивача є обґрунтованими і підлягають задоволенню повністю.

Водночас, з аналізу п. 1 ч. 2 ст. 162 КАС України видно, що вимога про визнання нечинним рішення може стосуватися лише нормативно-правового акта, а вимога про визнання протиправним (недійсним, незаконним, неправомірним) індивідуального акта (рішення) виключає вимогу про скасування цього ж акта, оскільки правові наслідки застосування обох згаданих вимог в даному випадку співпадають. Вимога про визнання протиправним (недійсним, незаконним, неправомірним, скасування) індивідуальних актів не містять різних способів захисту, а є одним і тим же способом, сформульованим у різних словесних формах.

Зміст принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, передбачений ч. 4 ст. 11 КАС України, зобов'язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.

За таких умов колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про захист порушених прав позивача шляхом скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Викладеним спростовуються доводи апеляційної скарги, а тому колегія суддів вважає її такою, що задоволенню не підлягає.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про наявність підстав для задоволення заявленого позову.

Зі змісту ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим ухвалене судом на підставі повного та всебічного зясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 2, 159, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 червня 2010 року без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: Е.Ю. Швед

О.В. Попович