Рішення № 12293446, 26.10.2010, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"26" жовтня 2010 р.Справа № 9/59-1454 Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Гевка В.Л.

Розглянув справу

за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1, АДРЕСА_1

до відповідача Приватного підприємства "Тернопільська фірма "Укрелектросервіс", АДРЕСА_2

про cтягнення заборгованості в сумі 15 506 грн. 63 коп.

За участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_1 паспорт №НОМЕР_2 від 17.04.1998р.

відповідача: не з'явився

Представнику позивача розяснено права та обовязки учасника судового процесу у відповідності до приписів ст.ст. 20, 22, 81-1 ГПК України.

Судом в порядку ст. 81-1 ГПК України фіксація судового процесу технічними засобами не здійснювалася через відсутність відповідного клопотання.

Сторони, в порядку ст.ст. 64,77 ГПК України, про дату, час, та місце розгляду справи були повідомлені належним чином у встановленому законом порядку.

В судовому засіданні 26.10.2010р. оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення.

Суть справи: Позивач Суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1, АДРЕСА_1 (далі по тексту Позивач) звернувся до господарського суду Тернопільської області з позовом до приватного підприємства "Тернопільська фірма "Укрелектросервіс", вул. І.Франка, 12/6, м.Тернопіль (далі по тексту Відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 15 506 грн. 63 коп.

В підтвердження позовних вимог надав належним чином завірені копії: договору суборенди №28 від 01.05.2009р. та №28 від 01.05.2010р.; гарантійного листа від 01.05.2010р., протоколу погодження від 06.05.2010р.; акту приймання-передачі від 01.05.2010р., рахунки та виписки з обслуговуючого банку та інші докази, що знаходяться у матеріалах справи.

Ухвалою господарського суду від 08.09.2010 р. порушено провадження у даній справі та її розгляд вперше призначено на 21.09.2010 р. З метою правильного і обєктивного розгляду справи та надання сторонам, передбаченого ст.ст.4-2,4-3,22 ГПК України, рівного права на захист своїх прав та охоронюваних законом інтересів, розгляд справи відкладався в порядку ст. 77 ГПК України ухвалою від 21.09.2010р. на 05.10.2010р., ухвалою від 05.10.2010р. на 26.10.2010р. для надання можливості сторонам подати додаткові обґрунтування та заперечення по справі, а відповідачу забезпечити явку уповноваженого представника в судове засідання.

Позивач в судове засідання 26.10.2010р. прибув, позовні вимоги підтримав в повному обсязі. Одночасно, в судовому засіданні надав заяву (б/н, б/д) вх. № 18292(н) від 26.10.2010р. про зменшення позовних вимог в якій просить стягнути з відповідача 14341,01 грн. основної заборгованості по орендній платі, виключивши із позовних вимог суму комунальних платежів в розмірі 1165,62 грн.

Із аналізу змісту ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

В свою чергу ч. 6 ст. 22 ГПК України передбачено обовязок господарського суду не приймати відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

В разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Факт зменшення ціни позову обов'язково відображається господарським судом в описовій частині рішення зі справи. При цьому, будь-які підстави для припинення провадження у справі в частині зменшення позовних вимог у господарського суду відсутні (п. 6. інф. л. ВГСУ від 13.08.2008 № 01-8/482, п. 17 інф. л. ВГСУ від 20.10.2006р. № 01-8/2351).

Суд, розглянувши подану позивачем заяву, прийняв її як таку, що подана в порядку ст.22 ГПК України.

Враховуючи зазначене, у справі має місце нова ціна позову і позовні вимоги про стягнення з Відповідача - Приватного підприємства "Тернопільська фірма "Укрелектросервіс", на користь Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1, АДРЕСА_1 14341 (чотирнадцять тисяч триста сорок одну) грн. 01 коп. заборгованості по орендній платі.

Також, при зверненні до суду Позивач пунктом 3 прохальної частини позовної заяви, просив суд для забезпечення позову накласти арешт на майно відповідача та рахунки відповідача відкриті в банківських установах.

Розглянувши зазначену заяву Позивача про забезпечення позову суд, відхилив її з огляду на наступне.

У відповідності до ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення (п. 3 Роз'яснення Вищого арбітражного суду від 23.08.1994 р. № 02-5/611).

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів (Інф.л. ВГСУ № 01-8/2776 від 12.12.2006 р).

Відтак, сторона повинна обґрунтувати підстави для вжиття заходів до забезпечення позову шляхом подання відповідних доказів з урахуванням зазначених вимог, передбачених ст. 33 ГПК України, яким суд, в свою чергу, у відповідності ст. 43 цього Кодексу повинен надати оцінку.

Проте, Позивач до зазначеної заяви не надав суду жодних обґрунтувань та доказів на підтвердження того, що відповідачем вчинялись чи вчиняються будь - які дії внаслідок яких майно, яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення, що може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду, а відтак, суд прийшов до висновку, що заяву позивача щодо забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та банківські рахунки відповідача слід відхилити, як передчасну та необґрунтовану.

Відповідач участь уповноваженого представника в судових засіданнях не забезпечив, витребуваних судом матеріалів не подав, причини неявки суду не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не заявив, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином у відповідності до ст.ст.64,77 ГПК України.

Разом з цим, ухвала суду від 08.09.2010р., яка направлялась приватному підприємству "Тернопільська фірма "Укрелектросервіс" на адресу, зазначену позивачем в позовній заяві: АДРЕСА_2 - повернулась з відміткою пошти "за зазначеною адресою не проживає".

Також, як вбачається із Довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців від 04.10.2010р. №679289, наданої представником позивача, місцезнаходженням Приватного підприємства "Тернопільська фірма "Укрелектросервіс" станом на 04.10.2010р. значиться: АДРЕСА_1.

При цьому, позивачем у судовому засіданні зазначено, що адреса відповідача вказана ним у позовній заяві, а саме: АДРЕСА_2, є фактичною адресою Відповідача за якою на даний час знаходяться його органи управління, які відповідно до установчих документів юридичної особи та закону виступають від її імені. Тоді як місцезнаходження Відповідача відображене у Єдиному Державному реєстрі, а саме: АДРЕСА_1 є новою юридичною адресою за якою зареєстрований Відповідач.

З врахуванням зазначеного, ухвалу від 05.10.2010р., суд направляв відповідачеві рекомендованою кореспонденцією на адреси: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1.

Відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 N 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена. Дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

Водночас до повноважень господарських судів не віднесено з'ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи (Інф. л. ВГСУ від 02.06.2006 N 06-10/651 (п. 4), від 14.08.2007 N 930/14197 (п. 15), від 18.03.2008 N 10-07/8 (пункт 23)).

Враховуючи зазначені обставини, беручи до уваги, що явка представників сторін не визнавалась судом обовязковою, брати участь у судовому засіданні є правом сторони, передбаченим ст.ст. 22,27 ГПК України, доказів у справі є достатньо для вирішення спору по суті, справа розглядається без участі представника відповідача, за наявними у ній матеріалами відповідно до правил ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи позивача, оцінивши представлені докази в сукупності, господарський суд встановив наступне.

Статтею 1 ГПК України передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно із встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Відповідно до ст. 2 ГПК України господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема підприємств і організацій, які звертаються до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

За змістом положень вказаних норм, правом на предявлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, фізичні особи підприємці, а суд шляхом вчинення провадження у справі здійснює захист осіб, права та охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України та п. 2 ст. 20 Господарського кодексу України кожний субєкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

За загальними положеннями цивільного законодавства зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав і обовязків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є також дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Із змістом зазначеної норми кореспондуються і приписи статті 174 ГК України.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобовязання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Як вбачається із матеріалів справи, 01.05.2009р. між СПД - ОСОБА_1 (далі по тексту Договору названий - Підприємець) - та ПП "Тернопільська фірма "Укрелектросервіс" (далі по тексту Договору назване - Орендар) був укладений Договір суборенди №28, за умовами якого Підприємець передає а Орендар приймає в тимчасове користування (суборенду) офісне приміщення площею 29,9 кв.м. в адміністративному корпусі за адресою : АДРЕСА_1 (далі - Об'єкт) з метою використання його у власній підприємницькій діяльності. Об'єкт передано Орендареві згідно актів приймання-передачі, які підписані Підприємцем і представником Орендаря. Об'єкт передано в суборенду на термін до 30.04.2010р. Сторони погодили орендну плату за площу орендованого приміщення в сумі 897,00 грн. на місяць.

В свою чергу 01.05.2010р. сторонами було укладено новий договір суборенди № 28, який за своїми умовами за виключенням строку дії та дати укладення ідентичний попередньому (далі по тексту Договори). При цьому, об'єкт передано в суборенду за новим Договором на термін до 31.07.2010 року із збереженням умов визначених договором суборенди від 01.05.2009р. №28.

Як вбачається із укладених Договорів між сторонами за позовом виникли правовідносини з договору піднайму (суборенди), які регулюються положеннями глави 58 ЦК України.

Відповідно до ст. 774 ЦК України передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

В свою чергу, статтею 759 ЦК України, передбачено, що за умовами договору найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Як стверджує позивач та підтверджується матеріалами справи, ним свої зобовязання за Договорами суборенди виконано належним чином, зокрема, передано Відповідачу за актами приймання передачі від 01.05.2009р. та від 01.05.2010р. на виконання умов укладених Договорів в тимчасове користування (суборенду) офісне приміщення площею 29,9 кв.м в адміністративному корпусі за адресою : АДРЕСА_1.

При цьому, Позивачем в доказ правомірності передачі майна у суборенду надано суду Договір оренди від 10.09.2003р. укладений між СПДФО ОСОБА_1 як Орендарем та Орендодавцями фізичними особами співвласниками будівлі фізичними особами ОСОБА_3, ОСОБА_4., ОСОБА_5, площею 1325,1 кв. м. за адресою АДРЕСА_1. Відповідно до п. 3 вказаного Договору оренди обєкт оренди за вказаним договором передано Орендарю на термін до 31.12.2010р. В свою чергу, п. 4 Договору оренди передбачено право, Орендаря передавати обєкт або його частину в суборенду іншим юридичним або фізичним особам на умовах відповідних договорів суборенди без додаткового погодження з Орендодавцем.

Однак, як зазначив позивач в позовній заяві та підтвердив в судовому засіданні, ПП "Тернопільська фірма "Укрелектросервіс", з листопада 2009 року, і станом на час розгляду справи не розраховується за орендоване приміщення, та не підписує акту приймання-передачі приміщень в звязку із закінченням договору суборенди, який настав 31.07.2010р. і, відповідно продовжує користуватися приміщенням переданим йому в суборенду за Договором, так як, в силу п.п. 2,3,8 Договору він є чинним для сторін до моменту повернення обєкта суборенди шляхом укладення акту приймання передачі, а в частині виконання зобовязання за Договором до повного його виконання. А тому, позивач просить суд стягнути з Відповідача і заборгованість з оплати орендної плати за фактичне користування Відповідачем приміщення включно по серпень 2010р.

Відповідно до вимог ст.ст. 509, 525, 526 Цивільного кодексу України та ст.ст.173, 193 Господарського кодексу України в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобовязання, або одностороння зміна його умов не допускається. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із ч. 1 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. В свою чергу ч. 5 вказаної статті Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Як вбачається із Договорів суборенди відповідно до їх п. 4 сторони погодили, що орендна плата сплачується Орендарем на банківський рахунок Підприємця протягом 5-ти банківських днів з дати одержання рахунку.

Оскільки сторони у Договорах (п. 4) обумовили строк оплати відповідачем Орендарем зазначеного приміщення, то згідно ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України зобовязання підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, Позивачем надано суду докази, того, що ним на виконання умов п. 4 Договорів виставлялись Відповідачеві рахунки про оплату орендної плати, проте, останні оплачені Відповідачем лише частково, що підтверджується випискою станом на 01.10.2010р. з обслуговуючого банку Позивача АТ "УкрСиббанк" про здійсненні платежі контрагентом (кореспондентом) ПП "Тернопільська фірма "Укрелектросервіс" Відповідачем у справі за період з 01.05.2010р. по 01.10.2010р. (рахунки та виписка знаходяться у матеріалах справи).

Також, Позивач зазначає, що, гарантійним листом, адресованому СПД ОСОБА_1, Відповідач зобовязувався оплатити рівними частинами до 01 серпня 2010р.суму боргу та регулярно оплачувати поточні платежі.

Крім того, Позивачем надано суду протокол погодження від 06.05.2010р., за підписом СПД ФО ОСОБА_1 з боку позивача та директором підприємства ОСОБА_6 з боку Відповідача, в якому сторони погодили, що Орендар зобовязується погасити в період до 02 серпня 2010 року заборгованість, яка станом на 30.04.2010р. склала 11755,39 грн., рівними частинами, а саме : до 01 червня 2010р. 3918,46 грн.; до 01 липня 2010р. 3918,46 грн.; до 02 серпня 2010р. 3918,47 грн.

Проте, гарантовані вказаними документами платежі Відповідачем здійснено не було та суму заборгованості за Договорами суборенди не погашено.

Також, Позивачем надано суду докази того, що ним з метою досудового врегулювання спору, на адресу Відповідача неодноразово направлялись претензії-вимоги (б/н від 09.08.2010р. на суму 15506,63 грн. та б/н від 14.04.2010р. на суму 10779,51 грн.) з вимогою погасити заборгованість у 10-ти денний термін (отримана відповідачем за вх. № 114 від 29.04.2010р.), а також з проханням підписати акти звірки розрахунків станом на 31.08.2010р. та станом на 13.04.2010р., з поверненням одного примірника позивачу. Проте, останнім претензії-вимоги залишені без відповіді, акти звірки розрахунків не підписані, а протермінована заборгованість в зазначений строк неоплаченою.

Таким чином, розглянувши матеріали справи, суд вважає, належним чином доведеним з боку Позивача порушення Відповідачем своїх договірних зобовязань, в частині розрахунків за надані в суборенду приміщення. При цьому Відповідачем доказів, які б спростовували твердження Позивача, суду не надано як і не надано доказів погашення заборгованості за Договорами суборенди.

Статтею 43 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. А в силу приписів ст.ст. 33,34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, при цьому, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи вище зазначене, оцінивши докази у їх сукупності, розглянувши усі обставини справи та беручи до уваги те, що Відповідач станом на день розгляду справи суму заборгованості не погасив (належних доказів протилежного не представив), суд вважає, що доводи Позивача про порушення його майнових прав є правомірними, документально підтвердженими та не спростованими відповідачем в установленому законом порядку, а тому згідно ст. 15 ЦК України, порушене право СПД ФО ОСОБА_1, підлягає судовому захисту шляхом примусового стягнення з Відповідача - Приватного підприємства "Тернопільська фірма "Укрелектросервіс", вул. І.Франка, 12/6, м.Тернопіль (місцезнаходження: вул. Бродівська, буд. 44, оф. 2, м. Тернопіль, 46010, фактичне місцезнаходження: вул. І.Франка, 12/6, м. Тернопіль, 46000, ідент. код 34334389) 14341 грн. 01 коп. заборгованості.

Згідно ч. 1 ст. 49 ГПК України державне мито покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Ч.2 зазначеної статті передбачає, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору.

Судом встановлено, що у даній справі спір виник з вини Відповідача, який не виконав належним чином своїх зобов'язань за Договорами суборенди, а тому суд на підставі ч.2 ст.49 ГПК України державне мито покладає на Відповідача у справі.

В свою чергу, в силу приписів ч. 3 ст. 49 ГПК України витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача.

А тому, державне мито в сумі 155 грн. 07 коп. та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають стягненню з Відповідача на користь Позивача у справі.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст.ст. 43, 49, 82, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити.

2.Стягнути з Приватного підприємства "Тернопільська фірма "Укрелектросервіс", (місцезнаходження: вул. Бродівська, буд. 44, оф. 2, м. Тернопіль, 46010, фактичне місцезнаходження: вул. І.Франка, 12/6, м. Тернопіль, 46000, ідент. код 34334389) на користь Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 (ідент. код НОМЕР_1) 14341 (чотирнадцять тисяч триста сорок одну) грн. 01 коп. заборгованості, 155 (сто пятдесят пять) грн. 07 коп. державного мита, 236 (двісті тридцять шість) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

На рішення суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання, протягом десяти днів з дня підписання рішення, через місцевий господарський суд.

СуддяВ.Л. Гевко

Повний текст рішення складено та підписано 01 листопада 2010 р.